Постанова № 74703888, 13.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/1287/16-ц Головуючий у І інстанції Соловей Г. В.Провадження № 22-ц/780/2090/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 49 13.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,-

встановила:

у березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що сторони по справі з 19 грудня 1981 року перебували у шлюбі, який 24 квітня 2003 року було розірвано.

Від сумісного проживання з відповідачем мають сина – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.07.2002 року з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 10.07.2002 року й до досягнення дитиною повноліття.

Судове рішення про стягнення аліментів відповідач не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 13 333 грн. 23 коп.

Позивач вважає, що має право на отримання неустойки (пені).

Просила стягнути з ОСОБА_3 заборгованість по аліментам у розмірі 13 333 грн. 23 коп., неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 10.07.2002 року по 28.01.2008 року у розмірі 98 769 грн. 37 коп. та судовий збір у розмірі 1 121 грн. 02 коп.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по аліментам суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 заперечував визначений державним виконавцем розмір заборгованості по аліментам, вказуючи що державний виконавець неправильно обчислював розмір заборгованості, не врахувавши суми, які він сплачував шляхом грошових переказів.

Апелянт вважає, що обраний позивачем спосіб судового захисту є належним.

Також зазначає, що в матеріалах справи містяться оригінал розрахунку заборгованості по аліментам, який був складений державним виконавцем відповідно до норм матеріального права, але суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначене.

Апелянт стверджує, що посилання в мотивувальній частині рішенні суду першої інстанції відносно того, що на протязі перебування в Аргентині відповідач здійснював перекази коштів на адресу позивача є непідтвердженими, адже ОСОБА_6 вважає, що оглянуті копії якихось незрозумілих квитанцій не може вважатися належними та допустимими доказами. Остання зазначає, що жодних грошових переказів від відповідача вона ніколи не отримувала, також є сумніви щодо достовірності даних квитанцій із - за відсутності оригіналів даних квитанцій і тим більше зазначення у них призначення платежу, що є суттєвою обставиною при розгляді справи даної категорії.

Крім того, посилання свідка ОСОБА_4 на те, що відповідач постійно йому допомагає не можуть прийматися до уваги, оскільки аліменти за судовим рішенням були стягнуті до досягнення сином повнолітня на користь позивача. Судове рішення відповідач не виконував ні в добровільному, ні в примусовому порядку, жодної копійки в рахунок сплати аліментів на користь позивача не перераховував, що свідчить про заборгованість по сплаті аліментів, яка виникла саме з вини ОСОБА_3

Просила рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В свою чергу ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу в якій посилається на те, що він сплачував аліменти у добровільному порядку та не мав заборгованості.

Виконавчий лист на який посилається позивач не був пред’явлений до виконання, тому виконавче провадження відкрито не було.

Відповідач стверджує, що апелянт не підтвердив факт несплати аліментів, наявність боргу, обґрунтованості розрахунку боргу, звернення до органів ВДВС для примусового стягнення аліментів чи вчинення інших дій в порядку Закону України «Про виконавче провадження».

Також зазначає, що стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах трирічного терміну, що передував пред’явленню виконавчого листа до виконання.

Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, суму індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Крім того, суд першої інстанції витребовував роз’яснення від позивача про правову природу походження нарахувань суми боргу за аліментами та пені, але позивач не змогла їх роз’яснити. Розрахунок заборгованості ОСОБА_3 наданий апелянтом, складений поза межами повноважень державного виконавця, який його склав на замовлення та зі слів апелянта. Номер виконавчого провадження та дата його складання у розрахунку боргу відсутні, що є неприпустимим при оформленні даного документу згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Просив апеляційну скаргу про скасування рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2018 року залишити без задоволення, а саме рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, судом першої інстанції встановлено, що 19 грудня 1981 року між сторонами зареєстровано шлюб, який 24 квітня 2003 року було розірвано Відділом РАЦС Орджонікідзевського районного управління юстиції м. Харкова, про що зроблено відповідний актовий запис №213.

Від подружнього життя сторони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.07.2002 року, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 10.07.2002 року і до досягнення сином повноліття.

З копії розрахунку заборгованості по аліментах, складеного Державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ ОСОБА_8, загальна сума боргу ОСОБА_3 складає 13 333,23 грн.

Також встановлено, що відповідач перебував за межами України у період з 2001 року по 2006 рік. Даний факт підтверджено рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07.11.2011 року, яким було скасовано рішення цього ж суду про визнання відповідача безвісно відсутнім, яке було прийнято у справі за позовом ОСОБА_2

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних доказів про те, що відповідач був повідомлений про існування заборгованості по сплаті аліментів за рішенням суду, як зазначалось для настання відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати настає лише за наявності вини цієї особи.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із засобів виконання обов’язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в редакції яка діяла на час правовідносин (далі) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3,4,5,6,11 частини 3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; 4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; 5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ.

Відповідно до ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника.

Заборгованість по сплаті аліментів повинна була б стягуватись у рамках виконавчого провадження державним виконавцем та не потребує винесення додаткового рішення суду про це.

Повторне стягнення із боржника суми, яка має бути ним виплачена в порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів недопустиме.

Оскільки стягнення заборгованості по аліментах, як самостійний предмет позову при наявності виконавчого листа про стягнення аліментів, не передбачений нормами матеріального права, а порядок стягнення аліментів та заборгованості за ними проводиться в порядку ст.194-195 СК України та ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», а тому позовні вимоги про стягнення із відповідача заборгованості по аліментах задоволенню не підлягають.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що позивачка не зверталася до органів ВДВС для примусового стягнення аліментів в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості зі сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувача і боржника.

Згідно зі ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У постанові Верховного Суду України від 11.09.2013 року у справі №6-81цс13 Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що оскільки зобов’язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з’ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов’язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-94цс-15 від 1 липня 2015 року: з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов’язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому, сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1% пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Відповідно до ч.1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Зважаючи на те, що норма статті 196 СК України набрала чинності з 01.01.2004 року строк обрахування пені слід обраховувати з 2004 року.

Отже, наданий позивачем розрахунок неустойки (пені) здійснено з порушенням вимог закону і не може визнаватися судом як належним доказом.

У пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснено, що передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст.197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді