Постанова № 74703774, 12.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/2187/17 Головуючий у І інстанції Керекеза Я. І.Провадження № 22-ц/780/2281/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 54 12.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач),

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач – ОСОБА_4,

відповідач – Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» (апелянт),

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», в особі генерального директора ОСОБА_5, на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, у складі судді Керекези Я.І., від 07 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду до Національного історико-етнографічного заповідника (далі НІЕЗ) «Переяслав». Просив зобов’язати відповідача встановити йому доплату за вчене звання старшого наукового співробітника та провести перерахунок його зарплати з урахуванням доплати, починаючи з дня винесення рішення Атестаційної колегії МОН України про присвоєння йому вченого звання та видачі атестата старшого наукового співробітника, тобто з 29 вересня 2015 року. Також просив стягнути з НІЕЗ «Переяслав» на свою користь недоплачену зарплату відповідно до її перерахунку з урахуванням доплати за вчене звання старшого наукового співробітника. Судові витрати просив покласти на відповідача.

Посилався на те, що відповідно до чинного законодавства зміна розміру заробітної плати у разі присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника має відбуватись з дня винесення рішення атестаційної колегії МОН України про присвоєння вченого звання та видачі атестату старшого наукового співробітника. Відповідач знав про присвоєння йому 29 вересня 2015 року вченого звання, ніяких дій не вчинив, тому доплата має бути призначена з цієї дати.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов`язано НІЕЗ «Переяслав» встановити ОСОБА_4 доплату за вчене звання старшого наукового співробітника. Зобов`язано НІЕЗ «Переяслав» здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_4 з урахуванням доплати за вчене звання старшого наукового співробітника, починаючи з 29 вересня 2015 року. В задоволенні решти вимог – відмовлено.

Відповідач з вказаним судовим рішенням не погодився та 05 квітня 2018 року подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначав, що судом першої інстанції не повністю були з’ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом порушено та не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Позивач рішення суду не оскаржив і відзиву на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджало перегляду рішення суду першої інстанції.

В частині відмови у задоволені позову рішення суду сторонами не оскаржене.

Про дату, час і місце розгляду справи скаржник був повідомлений належним чином, однак до суду не з’явився, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджене таке.

Рішенням спеціалізованої вченої ради Київського національного університету імені ОСОБА_6 на підставі прилюдного захисту дисертації ОСОБА_4 присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук зі спеціальності історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Рішенням президії Вищої атестаційної комісії України від 03 грудня 2008 року позивачу видано диплом Кандидата наук, серія ДК № 049952 .

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» є культурно-освітнім та науково-дослідним державним закладом (музеєм), одним з основних видів діяльності якого є науково-дослідна робота.

З 01 жовтня 2011 року ОСОБА_4 прийнято на посаду старшого наукового співробітника ОСОБА_2 класика європейської літератури Шолом-Алейхема НІЕЗ «Переяслав».

19 жовтня 2011 року ОСОБА_4 переведено на посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу Меморіальний музей ОСОБА_7 НІЕЗ «Переяслав».

07 травня 2012 року ОСОБА_4 переведено на посаду ученого секретаря НІЕЗ «Переяслав».

12 травня 2015 року ОСОБА_4 переведено на посаду провідного наукового співробітника науково-дослідного відділу «ОСОБА_2 історії Української православної церкви» НІЕЗ «Переяслав».

29 вересня 2015 року рішенням Атестаційної колегії МОН України ОСОБА_4 присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника та видано Атестат серії АС № 001723.

01 серпня 2017 року ОСОБА_4 переведено на посаду завідувача науково-дослідного відділу «ОСОБА_2 історії архітектури Середньої Наддніпрянщини нового та новітнього часу».

Наведене визнано обома сторонами.

11 січня 2016 року позивач звернувся до НІЕЗ «Переяслав» з заявою и просив установити йому доплату згідно Наказу Міністерства освіти і науки України № 557 від 29 вересня 2005 року у розмірі 25% посадового окладу (ставки заробітної плати) та зберегти доплату за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу (ставки заробітної плати). Також просив провести перерахунок його заробітної плати за період з 29 вересня 2015 року по теперішній час, який враховуватиме наявність здобутого ним вченого звання старшого наукового співробітника та наукового ступеня кандидата наук.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову міськрайонний суд виходив з того, що відповідачем не дотримано вимог трудового законодавства та законодавства про оплату праці, оскільки ним не нарахуванні ОСОБА_4 доплати за вчене звання старшого наукового співробітника з моменту присвоєння йому такого звання 29 вересня 2015 року.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду за такого.

Відповідно до частини четвертої ст. 97 КЗпПУ форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

В частині четвертій ст. 97 КЗпПУ зазначено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі також Закон) суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад’юнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації.

Відповідно до ст. 5 цього Закону вчений є основним суб’єктом наукової та науково-технічної діяльності.

За правилами ст. 28 Закону України вчені мають право на здобуття наукового ступеня доктора філософії і доктора наук та присвоєння вчених звань старшого дослідника, доцента і професора. Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого.

Статтею 31 цього Закону сформульовано перелік посад наукових працівників. Так, основними посадами наукових працівників наукових установ, наукових підрозділів юридичних осіб державної та іншої форм власності є: керівник (завідувач, відповідальний секретар, головний редактор) та заступники керівника (завідувача, секретаря відповідального головного редактора) наукового підрозділу, наукового видавництва, редакції наукового видання.

Згідно з ст. 36 Закону України заробітна плата наукових працівників складається з посадових окладів (ставок), премій, доплат за наукові ступені, вчені звання, надбавки за стаж наукової, науково-педагогічної роботи та інших надбавок, доплат та винагород, передбачених законодавством у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 29 Закону України «Про культуру» оплата праці у сфері культури має забезпечувати створення належних матеріальних умов для ефективної самостійної творчої діяльності працівника, підвищення престижності професії, сприяти підвищенню його кваліфікації, стимулювати залучення талановитої молоді до діяльності у сфері культури. Заробітна плата працівника у сфері культури, педагогічного працівника закладу освіти сфери культури складається з посадового окладу (тарифної ставки), надбавки за почесне звання, доплат за науковий ступінь, вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах культури, закладах освіти сфери культури, інших надбавок та доплат, премій, винагород за творчу діяльність, передбачених законодавством. Умови оплати праці працівників у сфері культури державних і комунальних закладів культури, закладів освіти сфери культури визначаються Кабінетом Міністрів України.

В пункті 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій галузей бюджетної сфери» від 30 серпня 2001 року за № 1298 вказано, що умови оплати праці, посадові оклади (ставки заробітної плати) та ставки погодинної оплати праці, визначені цією постановою, поширюються на відповідні категорії працівників (невійськовослужбовців і тих, що не мають звань рядового і начальницького складу) всіх бюджетних установ, закладів та організацій незалежно від відомчого підпорядкування.

Абзацом «в» підпункту 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1298 установлено доплати працівникам, зокрема, за вчене звання доцента, старшого наукового співробітника - у граничному розмірі 25 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати).

Розглядаючи спір, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази щодо їх належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тим, на які посилається апелянт і обґрунтовано частково задовольнив позов.

За наведеного, оскільки ОСОБА_4 працюючи на посадах провідного наукового співробітника науково-дослідного відділу «ОСОБА_2 історії Української православної церкви» і завідувача науково-дослідного відділу «ОСОБА_2 історії архітектури Середньої Наддніпрянщини нового та новітнього часу» НІЕЗ «Переяслав», є науковим працівником і має вчене звання старшого наукового співробітника, висновок місцевого суду про те, що до заробітної плати позивача, поряд з іншим, законодавством передбачено доплату за вчене звання, всупереч твердженням апелянта, являється правильним.

Доводи апелянта про те, що спірна доплата не передбачена наказом Міністерства культури і туризму України від 18 жовтня 2005 року № 745, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки вказаний наказ являється підзаконним актом.

Крім того, на думку колегії суддів, Законом України «Про культуру», повноваження щодо визначення умов оплати праці працівників у сфері культури державних і комунальних закладів культури, не зважаючи на заперечення апелянта, на Міністерство культури і туризму України не покладено.

Оскільки Законом не передбачено іншого, правильним на думку колегії суддів, являється і висновок суду щодо покладення на відповідача обов`язку встановити позивачу спірну доплату, здійснити перерахунок та виплату заробітної плати з урахуванням цієї доплати починаючи з 29 вересня 2015 року – дати присвоєно позивачу рішенням Атестаційної колегії МОН України вченого звання старшого наукового співробітника в граничному розмірі 25 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, крім того, зводиться до помилкового тлумачення норм права і не свідчать про порушення судом норм трудового, цивільного або цивільно-процесуального законодавства.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Крім того, обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 березня 2018 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3