Рішення № 74702074, 30.05.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21627/17

Провадження № 2/522/1193/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.,

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи: Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи: Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, згідно з яким просила:

-визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, 30 липня 2014 рокународження, з її матірю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

- визначити час спілкування батька - ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, двічі на тиждень, по 2 години в день за попереднім узгодженням з матір'ю дитини.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 березня 2015 року між сторонами по справі було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2016 року по цивільній справі № 522/4878/16-ц, шлюб між сторонами розірвано та з відповідача стягнуто аліменти на утримання дитини.

Позивач зазначила, що продовжуючи нормальні стосунки, і за взаємною згодою сторін у травні 2016 року, тимчасово, на період літа, малолітню дитину батько відвіз до своїх батьків в село Кодима Одеської області. Також, зазначила, що збільшення терміну перебування дитини в своїх батьків відповідач спочатку мотивував станом здоров'я дитини і необхідністю його покращення в сільських умовах, але відповідач фактично вводить у оману позивача мав на меті позбавити її проживання та спілкування з дитиною, і на даний час, фактично позбавив її дитини, від повернення малолітньої доньки матері відповідач у добровільному порядку ухиляється, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

08.02.2018 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1, яка була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом. У своєму позові ОСОБА_2 просив:

-визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її батьком - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: 65009, АДРЕСА_2).

При цьому посилаючись на те, що його донька має проживати разом із ним, оскільки рівень його матеріально-побутового забезпечення, стан здоров'я та ставлення до виконання батьківських обов'язків здатні в повному обсязі забезпечити донці належний рівень її життя, психічний і особистий розвиток та соціалізацію.

Представник позивача в судовому засіданні первинний позов підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач та його представник у судовому засіданні просили зустрічний позов задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав суду письмовий висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 березня 2015 року між сторонами по справі було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Свідоцтвом про народження від 04.08.2014 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції серії НОМЕР_3, актовий запис № 7734, копія якого наявна в матеріалах справи.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2016 року по цивільній справі № 522/4878/16-ц, шлюб між сторонами розірвано та з відповідача на користь позивача а утримання малолітньої дитини стягнуто аліменти в розмірі ? частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць.

Позивач зазначила, що має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Вказані обставини підтверджуються наявною у матеріалах справи копією договору дарування від 28.11.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 966, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бичіхіною О.Ю.

Також, зазначила, що займається підприємницькою діяльністю, має постійне та достатнє для нормального розвитку джерело існування, створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини.

Проте, вищевказані обставини не підтверджені жодним належним та достатнім доказом.

Відповідач за первісним позовом не погоджується з доводами позивача, у зв'язку з чим звернувся до суду з зустрічним позовом.

ОСОБА_2 пояснив, що проживання їх малолітньої доньки разом з матір'ю, не сприятиме встановленню та дотриманню належних умов та стабільного ритму життя дитини, оскільки в матері спостерігається порушення психічної діяльності у вигляді гострого поліморфного розладу з симптомами шизофренії.

Вказані обставини, підтверджуються наявним в матеріалах справи листом комунальної установи «Міський психіатричний диспансер» Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради від 17 січня 2018 року.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_2, 12.11.1985 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 03.08.2017 року та по теперішній час.

Як встановлено судом у ході розгляду справи, разом з ОСОБА_2 у квартирі проживають його донька ОСОБА_3 та ОСОБА_5, з якою відповідач за первісним позовом перебуває у фактичних шлюбних відносинах.

Згідно з характеристикою, складеною 25.12.2017 року Обєднанням співвласників багатоквартирного будинку «Пальміра» за місцем проживання ОСОБА_2 зі своєю родиною, малолітня донька ОСОБА_3 постійно проживає з батьком з 2015 року.

Вказані обставини не були спростовані позивачем за первісним позовом.

За змістом вищевказаної характеристики ОСОБА_2, як мешканця квартири АДРЕСА_2, охарактеризовано як доброзичливу, порядну та неконфліктну людину. Також зазначено, що він добровільно допомагає в благоустрої свого під'їзду і дитячого майданчику, робить внески на поточний та капітальний ремонт, вчасно сплачує комунальні платежі. Улітку 2017 року за власний рахунок встановив систему відеоспостереження на в'їзд до території будинку та на дитячий майданчик.

Відповідно до довідки, наданої заступником директора ТОВ «Гепард НДСО» Непомящим С.М., ОСОБА_2 на даний час працевлаштований у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Гепард НДСО» на посаді генерального директора. Заробітна плата в місячному розмірі складає 3750,00 гривень.

Відповідно до копії характеристики, наданої 05.01.2018 року, заступником директора з кадрового забезпечення та виховної роботи ТОВ «Гепард НДСО» Непомящим С.М., ОСОБА_2 за час роботи на посаді зарекомендував себе досвідченим ініціатором, вдумливим керівником, який створив творчий, продуктивний мікроклімат та сформував команду однодумців, справедливим і тактовим генеральним директором.

Як встановлено судом, відповідач за первісним позовом є помічником-консультантом на громадських засадах народного депутата України ОСОБА_7 та діючим членом Національної спілки журналістів України.

Згідно з довідкою Головного управління ПФУ в Одеській області від 02.01.2018 року № 3 щодо перебування ОСОБА_2 на обліку Головного управління ПФУ в Одеській області та отримання пенсії по інвалідності, ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи, перебуває на обліку Головного управління ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4, виданого Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради.

Згідно з довідкою про доходи пенсіонера Головного управління ПФУ в Одеській області від 02.01.2018 року № 4 розмір пенсії по інвалідності відповідача за первісним позовом складає 3702,60 гривень.

Отже, за матеріалами справи судом встановлено, що відповідач має можливість матеріально забезпечувати та утримувати дитину.

За часів служби ОСОБА_2 в органах внутрішніх справ із 2005 року по 2014 рік, за успішне виконання своїх службових обов'язків ОСОБА_2 був нагороджений нагрудним знаком "За відзнаку в службі" II ступеня (2009 р.), нагрудним знаком "За відзнаку в службі" І ступеня (2010 р.), медаллю "За співпрацю з Внутрішніми військами МВС України" (2011 р.). нагрудним знаком "Гепард II ступеня" (2013 р.), пам'ятною медаллю "90 років на сторожі закону" (2013 рік), медаллю "10 років сумлінної служби" (2014 р.).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, отримав три вищі освіти, здобув кваліфікацію юриста та спеціаліста з обліку та аудиту по закінченню Луганського державного університету внутрішніх справ, Академії управління Міністерства внутрішніх справ та Національної академії статистики, обліку та аудиту. Також виступає співавтором підручників "Організаційно-правове забезпечення приватних детективів" (2015 р.), "Фінансове право України" (2014 р.). (лауреатом 16-го загальнонаціонального конкурсу "Українська мова - мова єднання номінації "Пошук, Істина, Наука".

Також, з Історії розвитку дитині доданому у копії, зафіксовані письмові спостереження лікаря щодо розвитку доньки ОСОБА_2 та відвідування нею поліклініки зокрема, зазначено, що дитина оформлена в дитячий садок "Лапушка", відвідуванн поліклініки для здійснення профілактичних щеплень дитині відбувалося разом з батьком.

Як вбачається із виписки з Історії розвитку дитини, яку було сформовано 24.01.2018 р. дільничним лікарем Дитячої міської поліклініки № 6, протягом останніх років дитина разом із батьком відвідувала поліклініку, проходила медогляд для оформлення в дитячий садок, із батьком проводилася вакцинацію дитини. Окрім того, у зазначеній виписці з історії розвитку дитини дільничним лікарем зазначено, що за останні 2 роки мати не цікавилася станом здоров'я дитини.

За місцем проживання ОСОБА_2 разом з його родиною охарактеризовано позитивно, у характеристиці зазначено, що вони займають вихованням своєї доньки, часто прогулюються на території будинку, граються на дитячому майданчику, донька завжди охайно одягнута та вихована дитина.

Відповідно до Висновку судової незалежної експертизи України, спеціаліста № ED-2521-4-976/18 з психологічного дослідження дитини та батька, складеного 29.03.2018 року, вбачається, що дитина ОСОБА_3 прив'язана до батька. Рівень психічного розвитку ОСОБА_3 відповідає віковій нормі. Дитина, прив'язана до батька, до матері не відчуває будь-яких теплих почуттів. Враховуючи індивідуально-психологічні особливості доньки та батька, доцільне проживання та виховання дитини батьком. ОСОБА_2 має необхідні для виховання дитини психолого-педагогічні якості, у нього немає властивостей особистості, які могли б вплинути на належне виконання ними обов'язків по відношенню до малолітньої ОСОБА_3.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.05.2018 року № 01-11/831/1 вих., вважається доцільним визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком, ОСОБА_2.

Під час оцінки доводів відповідача суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормами права.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

У статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини другої статті 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України, одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище зазначене, з врахуванням позиції позивача, інтересів малолітньої дитини, характеризуючих даних на відповідача за первісним позовом, наявність матеріальних підстав для забезпечення достатнього рівня життя, ставлення його до дитини, до її інтересів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є доведеними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з чим, суд вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її батьком - ОСОБА_2.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: 65009, АДРЕСА_3) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: 65009, АДРЕСА_2) за участю третьої особи: Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Канатна, 124, код ЄДРПОУ: 26303264) про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: 65009, АДРЕСА_2) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: 65009, АДРЕСА_3) про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її батьком - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: 65009, АДРЕСА_2).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).

Повний текст рішення суду складений 11.06.2018 року.

Суддя: Бойчук А.Ю.