Постанова № 74700924, 13.06.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/119/17 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л.

Категорія 50 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Трояновської Г.С.,

Павицької Т.М.

секретаря

судового засідання Ковальської Я.В.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 квітня 2018 року під головуванням судді Гришковець А.Л.

у цивільній справі №286/119/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом. З урахуванням уточнень до позовних вимог просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 2 000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, а також визначити місце проживання дитини разом з нею за адресою: АДРЕСА_2. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що відповідач матеріальної допомоги на утримання сина, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні, добровільно не надає. Після розлучення з відповідачем та у зв'язку з тим, що він з жовтня 2016 року почав чинити їй із сином перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, яка є їх спільною сумісною власністю, вона змушена була разом із сином переїхати проживати за їх зареєстрованим місцем проживання - за вказаною вище адресою, в будинок, який належить її матері ОСОБА_6 В цьому будинку створені всі умови для повноцінного життя та розвитку дитини. З 12.12.2016 року син навчається в Овруцькій ЗОШ - І-ІІІ ступенів №1. Йому подобається місце навчання, вчителі, нові друзі. Вона проявляє в повній мірі увагу та турботу до свого малолітнього сина. Повністю забезпечує його харчуванням, одягом, іграшками, книгами, іншими речами, які необхідні для його розвитку, навчання та виховання. Крім того син виявляє до неї, як до своєї матері, більшу прихильність та любов, ніж до свого батька. Вона працює, має постійний та гідний дохід, не вживає спиртних та наркотичних засобів, не веде аморальний спосіб життя, який би зашкодив повноцінному розвитку дитини. Тому відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали проживання дитини з нею.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом. Просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених зустрічних вимог зазначав, що після розірвання шлюбу дитина проживала з матір'ю у вказаній квартирі. Він декілька разів на тиждень забирав сина до своїх батьків, з якими став проживати через деякий час після розірвання шлюбу. Однак, після початку розгляду Голосіївським районним судом м.Києва справи про поділ майна подружжя відповідач виїхала з квартири та разом з дитиною оселилася у своєї матері. З цього часу вона не надавала йому можливості бачитися із сином. Він неодноразово звертався із заявами до Овруцького відділення поліції Коростенського відділу поліції ГУ НП в Житомирській області із заявами про забезпечення можливості зустрічі з ним. З працівниками поліції він тричі приходив до будинку матері відповідача з метою побачити сина, однак жодного разу його не бачив. Два рази двері ніхто не відкрив, а одного разу відкрила мати відповідача і йому вдалося передати сину взуття та теплий одяг. 27.12.2016 він з працівниками служби у справах дітей Овруцької районної державної адміністрації, куди він звернувся із заявою для визначення порядку побачення з дитиною, двічі намагалися відвідати будинок по місцю проживання відповідача з сином, проте жодного разу нікого не застали. Рішення органу опіки та піклування Овруцької районної державної адміністрації щодо порядку його побачень з сином відповідач також не виконувала, не допускаючи його до побачення з сином.

Не маючи можливості бачитися з дитиною та з метою спілкування з сином він придбав для нього мобільний телефон, який передав через матір відповідача. В розмовах з сином по телефону останній жалівся йому, що бачить свою матір лише у вихідні, коли вона приїздить з Києва (де працює та живе з іншим чоловіком). При цьому, син неодноразово зазначав, що хоче жити з ним і не хоче бачити маму з іншим чоловіком. Тобто, маючи батьків, дитина живе з бабусею, на яку відповідач залишила сина, а його до нього не допускає, хоча згідно закону він має щодо дитини рівні права з матір'ю.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 18 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовлено. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини - задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з його батьком - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування зазначеного рішення з ухваленням нового, яким просить первісний позов про визначення місця проживання дитини задовольнити, визначивши місце проживання дитини ОСОБА_5 разом з матір'ю, а у задоволені зустрічного позову - відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом не в повній мірі досліджені обставини справи. Так, суд не врахував, що залишившись без житла у м.Києві, вона дійсно змушена була працювати на декількох роботах, намагаючись належним чином забезпечити дитину, оскільки батько дитини допомоги не надавав, а лише інколи купував речі, які сам вважав за необхідне придбати, без врахування дійсних потреб дитини. При цьому постійне місце її роботи знаходилося у м.Овруч, а робота за сумісництвом - у м. Київ (ТОВ «Дизель-Ремсервіс»). Проте суміщувана робота була з вільним графіком. З 01.09.2017 року вона працевлаштувалась на постійне місце роботи у м.Овруч, де працює майстром виробничого навчання в Овруцькому професійному ліцеї, тобто, займається вихованням чужих дітей, має виключно позитивні характеристики, стабільний дохід, та достатньо часу для виховання дитини, створення належних умов для навчання та повноцінного розвитку. Вважає, що безпідставним є висновок суду щодо застосування фізичної розправи до дитини, який побудований на записі телефонної розмови ОСОБА_5 з батьком. Вона ніколи та ні за яких умов не застосовувала силових методів виховання до дитини, адже переконана, що належного виховання можна досягти іншими методами, а саме любов'ю, терпінням та вмінням знайти з дитиною спільну мову. Вказана розмова - це наслідок образи дитини на неї, оскільки на той час вона не виконала його певних забаганок. Крім того, апелянт вважає, що судом не надано належної оцінки і висновку психологічного обстеження міського центру дитини Служби у справах дітей Київської міської державної адміністрації від 07.11.2016 року. Так, фахівці центру, враховуючи вікові особливості хлопчика, його потреби, емоційну прихильність як до матері, так і до батька, а також з метою мінімізації травмування дитини, дійшли висновку про необхідність батькам налагодити конструктивну комунікацію та взаєморозуміння між собою, для повноцінного психічного розвитку дитини важливо встановити стабільний графік зустрічей з батьком (а не проживання з ним) із завчасно обумовленим місцем та часом зустрічі. На виконання вказаного висновку вона жодним чином не заперечує щодо спілкування дитини з батьком, в тому числі і у м.Києві у її відсутність на вихідні чи на період канікул. Таким чином, дитина на даний час не позбавлена і піклування батька та спілкування з ним. При цьому, на відміну від батька, вона не має особистого транспорту та не матиме можливості постійно спілкуватися з дитиною. А тому переконана, що визначення місця проживання дитини з батьком призведе до тривалих розлучень з нею, що безумовно завдасть дитині важкої психологічної травми. Проте, судом першої інстанції дані обставини враховані не були.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Крім того, в ст.ст.141,157 СК України законодавець закріпив, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч.ч.4,5,6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що малолітню дитину слід залишити проживати з батьком, оскільки це буде найбільше відповідати її інтересам.

Проте, в повній мірі погодитися з висновками суду неможливо, оскільки вони зроблені передчасно, без належного з»ясування всіх обставин справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Тобто, на час постановлення оскаржуваного рішення дитині виповнилося повних сім років. Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 24.11.2014 року шлюб між сторонами був розірваний. Спір щодо визначення місця проживання дитини при розірванні шлюбу не порушувався. Вказані обставини підтверджуються копіями свідоцтва про шлюб (а.с.5 Т.1), свідоцтва про народження дитини (а.с.7 Т.1), копією рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 24.11.2014 року (а.с.6 Т.1).

Судом також встановлено, що обидві сторони мають належні умови для проживання, надання утримання та виховання сина, що підтверджується характеристиками, довідками з місця роботи, актом обстеження сім'ї, актами обстеження житлово-побутових умов проживання, актом обстеження умов проживання (а.с.29-31, 36, 63, 66, 80-81, 155, 199, 235-236, 240-242, 245-248 Т.1, а.с.40-41 Т.2).

При цьому, під час психологічного обстеження 07.11.2016 року, на засіданні Комісії захисту прав дитини, яке відбулося в Овруцькій райдержадміністрації 31.03.2017 року, та в судовому засіданні 25.01.2018 року ОСОБА_5 висловлював бажання, щоб обоє батьків були поряд.

У ході розгляду справи судом встановлено, що на даний час батьки не проживають разом.

У висновку Київського міського центру дитини від 07.11.2016 року зазначено, що із рахуванням вікових особливостей хлопчика, його потреб, емоційної прихильності як до матері, так і до батька, а також з метою мінімізації травмування дитини рекомендовано батькам за допомогою сімейної медіації налагодити конструктивну комунікацію та взаєморозуміння між собою для майбутнього виховання та повноцінного розвитку сина; для повноцінного психічного розвитку ОСОБА_5 важливо встановити стабільний графік зустрічей з батьком із завчасно обумовленим місцем та часом зустрічі, вони мають відбуватися в спокійній і безпечній атмосфері, що стане запорукою його захищеності і спокою. За результатами психологічної роботи психологом було з'ясовано, що на той час ОСОБА_5 не був обмежений у спілкуванні ні з мамою, ні з татом. Проте, через постійні конфлікти між батьками та особисте непорозуміння між ними в питаннях виховання сина та фінансування, у дитини було діагностовано незадоволену потребу у спокої та впевненості щодо свого майбутнього.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

В даному випадку суд першої інстанції встановив, що мати дитини має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку сина. При цьому суд не встановив виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю.

Обставини справи свідчать про те, що після розлучення дитина проживала з матір»ю у спільній квартирі сторін, чого не заперечував батько. Спір виник після появи, як зазначає ОСОБА_4, іншого чоловіка у його колишньої дружини та у зв»язку із зверненням ОСОБА_3 з позовом про стягнення аліментів.

За час перебування дитини з матір»ю та навчання в школі дитина зарекомендувала себе на рівні, що відповідає його віку. Зі змісту психолого-педагогічної характеристики учня 2-Г класу опорного навчального закладу «Овруцька ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 ОСОБА_5 від 21.11.2017 року вбачається, що хлопчик навчається в даній школі з 12.12.2016 року (а.с.39 Т.2). Його фізичний розвиток та стан здоров'я відповідає віку та нормі. Він добре одягнений, доглянутий. Він відкритий, товариський хлопчик, який легко входить в контакт з однолітками, вчителями. Навчається на середньому рівні. Відвідує гурток карате. Жвавий, активний, має багато друзів. При цьому мати приділяє дитині належну увагу (т.2 а.с.39).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, не врахувавши відсутність правових підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, для розлучення сина зі своєю матір'ю.

За наведених обставин та відповідно до положень п.1 ч.1 ст.376 ЦПК апеляційний суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням нового - про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного позову.

При цьому, суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення аліментів, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Статтею 184 СК України передбачено, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач є приватним підприємцем, має нерегулярний мінливий дохід. Разом з тим, зазначив, що його середній щомісячний дохід становить близько 6000 грн.

Згідно з ч.1.ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідачем не надано доказів про перебування на його утриманні інших осіб, про існування обмежень щодо можливості утримання сина.

Із врахуванням загальновідомих обставин про щоденну потребу дитини у їжі, одязі, засобах гігієни, необхідності забезпечення загального розвитку, належних побутових умов та істотне зростання цін на дитячі товари, продукти харчування, ліки, суд вважає такими, що заслуговують на увагу вимоги позивачки про визначення щомісячного розміру аліментів в сумі 2000 грн.

Крім того, відповідно до положень ст.141 ЦПК підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача понесені ОСОБА_3 судові витрати по оплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове.

Первісний позов ОСОБА_3 задоволити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір»ю ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_4, ід.н.НОМЕР_1, зареєстрованого у АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 2000грн. щомісяця, починаючи з 16 січня 2017 року і до повноліття дитини.

Допустити негайне виконання рішення суду в цій частині в межах суми платежу за один місяць.

Відмовити в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1600 грн. понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 15.06.2018 року.