Рішення № 74700765, 07.06.2018, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/224/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року Ананьївський районний суд Одеської області в складі: головуючого Желяскова О.О.

за участю секретаря – Соловйова К.В.,

з участю сторін по справі:

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ананьїв за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Ананьївської міської ради Одеської області про визнання права власності на гараж,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою, в якій зазначає, що в його володінні знаходиться гараж, площею 25,2 кв.м., розташований за адресою: Одеська область, м.Ананьїв, вул.Незалежності, 77а, який був ним придбаний без документів у 1975 році.

Позивач зазначає, що раніше гараж належав ОСОБА_3, який мешкав на той час за адресою: Одеська область, м.Ананьїв, вул.Незалежності, 77, та тридцять років тому помер. Невідома доля і його дружини – ОСОБА_4, якій на цей час було б більше 85 років і яку позивач не має можливості знайти. Однак факт купівлі гаража у ОСОБА_3 може підтвердити його рідна племінниця.

ОСОБА_2 зазначає, що з 1975 року по сьогоднішній день гараж знаходиться у його володінні, місце розташування гаража сусідам не заважає, жодних скарг не було. В 1975 році документального оформлення на гараж не вимагалось, тому при купівлі-продажу обмежились письмовою розпискою про передачу грошей продавцю – ОСОБА_3. Однак розписка за давністю років не збереглася. На гараж Ананьївським районним БТІ виготовлено технічний паспорт.

Також позивач вказує, що з 1975 року володіє гаражем відкрито, жодних дій для приховування цього факту не здійснює, повністю його утримує, своєчасно сплачує за використану електроенергію. Володіння гаражем є добросовісним з дотриманням санітарних норм та протипожежних вимог. При цьому ніхто не претендує на цей гараж, під арештом він не перебуває. Враховуючи те, що за даних обставин немає можливості зареєструвати своє право власності на гараж, вважаю, що так як володіння гаражем є добросовісним і безперервним, а саме більше 43 років, у нього виникло право на вказаний об’єкт нерухомості за набувальною давністю, в зв’язку з чим позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги.

У судове засідання на розгляд справи позивач не з’явився.

Представник позивача, діюча на підставі довіреності (а.с.6), в судовому засіданні під час розгляду справи пояснила, що її чоловік у 1975 році придбав у ОСОБА_3 гараж, про що була складена відповідна розписка. На той час квартира в якій проживав ОСОБА_3 відносилась до комунальної власності та знаходилась на території військового містечка, при цьому він користувався вищезазначеним гаражем, який в послідуючому продав позивачу. Правовстановлюючих документів ніхто не бачив, оскільки на той час вони не були потрібні. Потім ОСОБА_3 виїхав до м.Одеса, де розірвав шлюб з дружиною. Відомо, що ОСОБА_3 майже тридцять років тому помер, доля його дружини та дітей невідома. На даний час позивач бажає узаконити будівлю гаражу, однак через нотаріальну контору це неможливо зробити. Зазначає, що на будівлю гаражу виготовлено технічний паспорт та присвоєно відповідну адресу, гараж знаходиться у належному стані. Жодних підтверджень, окрім показів свідків, щодо належності гаражу ОСОБА_3 немає, запитів до відповідних державних установ не робили. Розписка відповідно до якої був придбаний гараж у ОСОБА_3 також не збереглась. Підтвердити факт смерті ОСОБА_3 не може, оскільки свідоцтва про смерть також немає. Вказує, що ніхто зі спадкоємців ОСОБА_3 не претендує на гараж, яким користується позивач, однак позивач не звертався до нотаріальної контори з приводу визначення кола спадкоємців.

Представник відповідача - Ананьївської міської ради Одеської області в судове засідання на розгляд справи не з’явився, однак міська рада надала на адресу суду письмові заяви (а.с.21,22), відповідно до яких міський голова просить суд розглянути справу у відсутність представника міської ради, не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, викладених в позовній заяві та в уточненій позовній заяві.

Суд, заслухавши представника позивача, взявши до уваги заяву відповідача – Ананьївської міської ради Одеської області, неявку позивача вивчивши документи по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що є племінницею ОСОБА_3, який в 1970 роках проживав ІНФОРМАЦІЯ_1. Він був військовослужбовцем та проживав у комунальній квартирі,разом з дружиною та двома дітьми, також мав гараж, куди ставив свою машину. У 1975 році його перевели до м.Одеси, тому він продав гараж ОСОБА_2 Зазначає, що жодних правовстановлюючих документів вона не бачила, стверджувати не може, однак вважає, що вказаний гараж належав ОСОБА_3 на праві власності. При купівлі-продажу гаражу присутня не була, лише зі слів знала. Звідки у ОСОБА_3 з’явився гараж на території військового містечка не знає, також невідомо кому до нього належав гараж. Після того як ОСОБА_3 поїхав до м.Одеси, через два роки розвівся з дружиною та не знає де на даний час знаходиться його колишня дружина та діти, вона з ними не спілкувалася.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що проживає в тому будинку по вул.Незалежності, 77, в м.Ананьїв Одеської області з 1969 року. Гараж, яким користується на даний час ОСОБА_2 був побудований у 1970 роках на території військового містечка, ним користувалися військові. Зазначає, що йому невідомо чи належав цей гараж ОСОБА_3, оскільки знав його тільки як сусіда, навіть не пам’ятає чи була в нього дружина і діти. ОСОБА_2 приблизно у 1974-1975 роках купив цей гараж у ОСОБА_3 Вказує, що не був присутній при купівлі-продажу цього гаражу, дізнався про це лише зі слів ОСОБА_2Г, оскільки ремонтував йому цей гараж. З того часу ОСОБА_2 до сьогоднішнього дня ним користується, ніхто жодних претензій не має, гараж нікому не заважає та ніхто на нього не претендує. Більше по суті справи нічого повідомити не може.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засідання пояснила, що в 1970 роках працювала у міжколгоспбуді та їх організація побудувала будинок, куди вона та інші у 1974 році, як робітники, вселилися. Біля будинку почали будувати сараї, тобто біля гаражу, яким на той час користувався ОСОБА_3, який був військовослужбовцем. Їй невідомо яким чином чи на підставі яких правовстановлюючих документів йому належав гараж, мабуть побудував сам, однак перед переїздом до м.Одеси він продав його ОСОБА_2, який користувався ним і користується до теперішнього часу. Зазначає, що біля будинку стоїть багато гаражів, які на той час будувалися без документів, лише міськрада давала дозвіл. Їй невідомо чи належав гараж ОСОБА_3 на праві власності, однак він ним користувався. При купівлі-продажу гаражу присутня не була та жодних документів не бачила, однак коли ОСОБА_3 переїхав, гаражем почав користуватися ОСОБА_2Г, а від сусідів чула, що він його купив у ОСОБА_3 Більше по суті справи нічого пояснити не може.

У суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їх заінтересованість в результаті розгляду справи немає, та їх показання об’єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець та зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3, згідно копії паспорту (а.с.7).

Встановлено, що 28 липня 1967 року міським бюро реєстрації актів громадянського стану м.Олександрії Кіровоградської області було зареєстровано шлюб громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за актовим записом №260, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, внаслідок чого її прізвище змінено на «Живора» (а.с.14).

Також з’ясовано, що замовником технічного паспорта на будівлю гаражу по вул.Незалежності, 77а, в м.Ананьїв Одеської області є ОСОБА_2, до якого також додається план побудови та експлуатація приміщень до плану поверхів громадського будинку, копія характеристики будинку, господарських будівель та споруд (а.с.8-11).

З копії рішення виконавчого комітету Ананьївської міської ради Одеської області №16 від 28 лютого 2018 року «Про присвоєння адреси гаражу ОСОБА_2Г.», вбачається, що гаражу, яким користується гр.ОСОБА_2 присвоєно юридичну адресу: Одеська область, м.Ананьїв, вул.Незалежності, 77-а (а.с.12).

Відповідно до повідомлення Центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області №15 від 26 березня 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено в державній реєстрації права власності на гараж, розташований по вул.Незалежності, 77а, в м.Ананьїв, Одеської області, у зв’язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будівлю гаражу (а.с.13).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право, в порядку встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб здійснюється шляхом вирішення цивільних справ, що згідно вимог ст.2 ЦПК України являється завданням цивільного судочинства.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Стаття 81 ЦПК України зобов’язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами, згідно ст.76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Положеннями ст. 41 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, та ст.321 ЦК України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майномі продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю, з моменту державної реєстрації.

Виходячи зі змісту ст.344 ЦК України, обставинами які мають значення для справи, і, які повинен довести сам позивач (ч.1 ст.81 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Відповідно до роз’яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз’яснено, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ.

Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 264 ЦПК України).

На обґрунтування позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю позивач в позовній заяві посилається на положення, передбачені ст.344 ЦК України, а також на ті обставини, що набув права власності на цей гараж, уклавши усний договір купівлі-продажу у 1975 році з ОСОБА_3, про що була написана розписка, яка на даний час є втраченою, тобто позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю з підстав того, що він придбав у попереднього власника вказаний гараж за усним договором купівлі-продажу, тобто з інших правових підстав.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Виходячи з наведеного ані позивачем ані представником позивача не надано доказів встановлення ними власника будівлі гаражу, так як відповідно до ст.264 ЦПК України це є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення судом, в зв’язку з чим неможливо визначити коло відповідачів. Доводи позивача, представника позивача та свідків щодо смерті ОСОБА_3 судом до уваги братися не можуть, оскільки не надано жодного доказу в підтвердження вказаного факту та в судовому засіданні його не доведено (відсутні копія свідоцтва про смерть або інші належні документи, які можуть засвідчити факт смерті). При цьому ані позивачем, ані представником позивача не зроблено жодного запиту до уповноважених органів для з’ясування вказаних питань, хоча в судовому засіданні судом неодноразово було роз’яснено положення ст.ст.12, 81 ЦПК України, оскільки кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З огляду на встановлені судом обставини справи та зазначені норми матеріального і процесуального права, дослідивши докази зібрані у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності позивача на будівлю гаражу за набувальною давністю, оскільки позивачем та його представником не доведено ті обставини, на які вони посилаються, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущення. А саме, окрім показів свідків, яким лише з чуток або зі слів сусідів стало відомо про купівлю ОСОБА_2 у ОСОБА_3 гаражу, при цьому жодних належних документів вони не бачили, їм навіть не було відомо чи взагалі вказаний гараж належав ОСОБА_3, позивачем та його представником не надано жодного доказу. Та обставина, що позивач доглядав за будівлею гаражу, оплачував послуги, не породжує права позивача на набуття права власності на гараж за набувальною давністю.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Ананьївської міської ради Одеської області про визнання права власності на гараж - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Повний текст рішення складено 15 червня 2018 року.

Суддя О. О. Желясков

Рішення суду набуло законної сили „___” __ 20__ року.