Постанова № 74700568, 04.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/5451/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Глинськ Д.Б.

Провадження № 22-ц/783/7051/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цапа П.М.,

за участю: представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Львівської міської ради, ОСОБА_2, третьої особи – відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області про визнання недійсним рішення, скасування державного акту,-

в с т а н о в и л а:

В червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася в суду із позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_2, третьої особи - відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, в якому просила суд постановити рішення, яким:

- визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради 10 сесії 5-го скликання від 10 липня 2008 року №2042 в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки по вул. Акацієвій,21 у м. Львові площею 0,0504га для обслуговування житлового будинку;

- визнати недійсним та скасувати Державний акт серія ЯД №485283, кадастровий номер земельної ділянки 4620237500:07:002:60104, виданий на ім’я ОСОБА_2 та скасувати державну реєстрацію вище зазначеної земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначала про те, що вона є власником будинку № 17А по вул. Акацієва у м. Львові. Їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.12.2004 року стала власником будинку №21 по вул. Акацієва в м. Львові, у зв’язку з чим ухвалою 10 сесії 5 скликання від 10.07.2008 року №4042 Львівської міської ради їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0504 га у м. Львові по вул. Акацієвій,21 для обслуговування житлового будинку та 30.09.2009 року їй видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №485283, кадастровий номер земельної ділянки 20237500:07:002:60104.

Вважає, що вищезазначене рішення Львівської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню з тих підстав, що передаючи у власність відповідачу земельну ділянку Львівська міська рада не врахувала тих обставин, що момент приватизації земельної ділянки житловий будинок та віднесені до нього господарські споруди були відсутніми (зруйнованими). Відсутність житлового будинку №21 по вул. Акацієва у м. Львові на момент її приватизації виключає передачу у власність земельної ділянки, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку, жодних документів на користування земельною ділянкою у відповідача ОСОБА_2 на той час не було.

Крім того, у відповідності до оскаржуваного рішення міської ради та державною акту на земельну ділянку у приватну власність відповідача ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,0504 га. Однак, згідно з свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.12.2004 року, будинок відповідача ОСОБА_2 розташований на земельній ділянці площею 325,5 кв.м.

Під час виготовлення та погодження технічної документації межі земельної ділянки, яка передавалась у власність відповідача ОСОБА_2 не були погоджені суміжними користувачами, в тому числі і нею.

Вважає, що Львівською міською радою земельна ділянка площею 0,0504 га надана у власність ОСОБА_2 з порушенням норм земельного права та з порушенням її прав та інтересів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач ОСОБА_4

В апеляційній скарзі, зазначає, що оскаржуване рішення, прийняте з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема зазначає, що під час розгляду справи суд першої інстанції відмовив у задоволенні усіх клопотань, що були заявлені нею, які заслуговували на увагу та які мали важливе значення для прийняття законного рішення. Крім того, не надано належної правової оцінки її доводам, що були наведені в позовній заяві, а саме, проігноровано той факт, що будинок № 21 по вул. Акацієвій у м. Львові був зруйнований ще в 1990-1991 роках, що можуть підтвердити свідки, очевидці цього факту. Однак, при заявлені клопотання про виклик та допит свідків, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд безпідставно відмовив у задоволенні такого клопотання, чим порушив її право на захист та справедливий суд, а також позбавив її можливості довести ті обставини, на які воно покликалась у своїй позовній заяві. Беручи до уваги той факт, що будинок №21 по вул. Акацієвій у м. Львові був відсутній на момент приватизації земельної ділянки, що була відведена відповідачу ОСОБА_2 для обслуговування вищевказаного неіснуючого будинку, виключає передачу земельної ділянки у власність з таким цільовим призначенням.

Крім того, судом не досліджено та жодним чином не спростовано відповідачами незрозумілу зміну самого розміру приватизованої земельної ділянки площею 0,0504 га, що відповідно до державного акту належить ОСОБА_2, так як згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.12.2004 pоку, неіснуючий будинок відповідача ОСОБА_2 розташований на земельній ділянці площею 325,5 кв. м. і в загальному, за вказаною адресою такого розміру земельна ділянка просто не може існувати. Приватизація земельної ділянки проводилась виключно зі слів замовника, тобто ОСОБА_2 Підчас виготовлення та погодження технічної документації межі земельної ділянки, яка передавалась у власність відповідача ОСОБА_2 не були погоджені суміжними користувачами. Посилання суду першої інстанції на рішення Шевченківського районного суду від 20 червня 2007 p., яким було затверджено акт узгодження і встановлення меж від 11 травня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є формальним, так як таким рішенням було встановлено межі, які в натурі не відповідають реальним розмірам земельних ділянок.

Згідно довідки Управління земельних ресурсів від 11.12.2007 року № 40/01- 14/2684, про правовий статус земельної ділянки, у відповідності земельно - кадастрових даних, а саме рішення виконкому Львівської міської ради №51 від 06.02.1998 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель м. Львова, на яке також посилався суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, земельна ділянка на вул. Акацієвій, 17 А : - площею 0,051 га знаходиться у фактичному користуванні гр. ОСОБА_7, і при цьому частково знаходиться в межах земельної ділянки площею 0,0520 га, що є у фактичному користуванні гр. ОСОБА_8, вул. Акацієва ,21. Також зазначає, що суд не звернув увагу на те, що вказані в довідці громадяни - це померлі особи, які ні фактично, ні практично не могли користуватися землею. Однак, такі факти з незрозумілих причин судами ігноруються, а справи вирішуються в односторонньому порядку. Крім того зазначає, що вона звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв'язку із підробкою документів на спадкове майно ОСОБА_2, на даний час правоохоронними органами відкрито кримінальне провадження та проводиться досудове розслідування. Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.

В судове засідання ОСОБА_4, представник Львівської міської ради та третьої особи – відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи заяв про відкладення розгляду справи від сторін не поступило, поважності причин неявки в судове засідання ними не надано, а тому в силу вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у їх сторін. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 являється власником будинку №21 по вул. Акацієвій в м. Львові відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.12.2004 року.

Відповідно до ч.2 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Частиною 1 ст. 120 ЗК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч.2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Судом встановлено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9, Третьої львівської державної нотаріальної контори, третьої особи – ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на будинок №21 по вул. Акацієва у м. Львові. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24.11.2006 року в позові ОСОБА_4 було відмовлено за безпідставністю і таке рішення набрало законної сили.

ОСОБА_4 зверталась до суду з позовом до Львівської міської ради про визнання за нею права власності на земельну ділянку, яка була надана для обслуговування будинку №21 по вул. Акацієвій в м. Львові, але в задоволенні позову було відмовлено рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20.06.2007 року за безпідставністю позовних вимог.

ОСОБА_4 подала адміністративний позов до виконкому Львівської міської ради про визнання частково нечинним рішення №51 виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998 року про закріплення земельної ділянки за ОСОБА_10 по вул. Акацієвій, 21 в м. Львові. Винесено постанову Шевченківським районним судом м. Львова від 13.12.2006 року про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Вказані судові рішення набрали законної сили.

Відповідно до ухвали 10 сесії 5 скликання від 10.07.2008 року №2042 Львівської міської ради передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0504 га у м. Львові по вул. Акацієвій,21 для обслуговування житлового будинку ОСОБА_2 Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №485283, кадастровий номер земельної ділянки 4620237500:07:002:60104 видано ОСОБА_2 30.09.2009 року.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є суміжним землекористувачем земельної ділянки і власником будинку №17а по вул. Акацієвій в м. Львові.

Рішенням Львівського міськвиконкому №51 від 06.02.1998 року «Про інвентаризацію земель м. Львова» встановлено, що згідно з земельно – кадастрових даних у фактичному користуванні власника будинку №21 знаходиться земельна ділянка площею 0,052 га.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 червня 2007 року було затверджено акт узгодження і встановлення меж від 11 травня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Крім того, було визначено порядок користування земельною ділянкою по вул. Акацієвій,21 у м. Львові Мухи О.В. відповідно до плану схеми земельної ділянки площею 0,052 га відповідно до рішення Львівської міської ради №51 від 06.02.1998 року.

Згідно з рішення виконкому Львівської міської ради від 06 лютого 1998 року №5 «Про інвентаризацію земель м. Львова» за будинком №21 по вул. Акацієва закріплена земельна ділянка, площею 0,052 га.

У висновку «Про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою» від 10.01.2006 року зазначено, що Управлінням архітектури і містобудування Львівської міської ради погоджує надання у приватну власність земельної ділянки на вул. Акацієва.21 у м. Львові площею 0,504 га, у тому числі 0,0003га під будівлю в червоних лініях, гр. ОСОБА_2 для обслуговування будинку.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності зі ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст.ст. 1, 3 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно ст. 88 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

За змістом вказаних норм громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Згідно з ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 126 Земельного кодексу України регламентує, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/ або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи - позивача у справі.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до суду наділені, зокрема, фізична особа, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, законодавством передбачено, що акт органу місцевого самоврядування може визнаватися недійсним лише у випадку, коли він порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою (ст. 155 ЗК України), а визнаватися незаконним та скасовуватися правовий акт органу влади чи місцевого самоврядування може лише за позовом власника майна у випадку невідповідності закону чи порушення прав власника (ст. 393 ЦК України).

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка площею 0, 052 га надана ОСОБА_2 з порушенням норм земельного законодавства та з порушенням її прав та інтересів.

Також, відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів також виходить з того, що згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 року (справа №6-94 цс13), який є обов'язковими на підставі положень ст. 306-7 цього Кодексу, позивачем не доведено, які його права, свободи чи інтереси порушено у зв'язку з видачею оспорюваного Державного акту, а також які конкретно перешкоди йому чиняться та у який спосіб.

Доводи апеляційної скарги є тотожними з доводами позовних вимог і не спростовують правильності висновків суду, тому не дають підстав для її задоволення.

В зв'язку з викладеним інші доводи апеляційної скарги, як такі, що не мають правового значення, колегією суддів визнаються безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні, а апеляційну скаргу на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1. ч.1 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 – залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 14.06.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_11