Вирок № 74699151, 08.06.2018, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

08.06.2018 337/1091/18

Кримінальне провадження

№ 1-кп/337/207/2018

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2018 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі:головуючого судді Гнатик Г.Є.

за участю секретаря Побережної О.В.

прокурора Крошка Т.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Запоріжжі кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с.Верби, Нижньосірогозького району Херсонської області, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одруженого, працюючого ТОВ «Гайдар Плюс», проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України,

в с т а н о в и в :

23.02.2018 року, приблизно о 12 годині 50 хвилин, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ГАРЗІ - 2 ГАЗ 3309», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул. Василя Сергієнка у м. Запоріжжі, заїхав до заїзного «карману» зупинки громадського транспорту «вул. Василя Сергієнка», в районі будинку № 56 та зупинився передньою частиною в напрямку вул. Героїв 93-ї бригади.

В цей же час, на проїзній частині, в заїзному «кармані», позаду автомобіля «ГАРЗІ – 2 ГАЗ 3309», реєстраційний номер НОМЕР_1, стояла пішохід ОСОБА_3

Водій ОСОБА_2, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не звернувшись за допомогою до інших осіб, почав рух заднім ходом по проїзній частині вул. Василя Сергієнка в м. Запоріжжі (по заїзному «карману»), та рухаючись з боку вул. Героїв 93-ї бригади в напрямку вул. Новгородської у м. Запоріжжі скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3

Відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму ДТП № 9-173 від 15.03.2018 року, водій ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, відповідно до яких:

- п. 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

- п. 10.9. «Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб».

Порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, знаходиться в прямому причинному зв’язку з подією ДТП. Технічна можливість водія ОСОБА_2 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_3 залежала від виконання ним вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці пригоди.

Згідно з висновком судової медичної експертизи № 740 від 15.03.2018 року, смерть ОСОБА_3 настала від тупої травми тулубу у вигляді множинних ушкоджень м’яких тканин, множинних переломів кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів і спинного мозку з його оболонками у грудному відділі хребта з подальшою масивною крововтратою, нерівномірним кровонаповненням з переважним недокрів’ям внутрішніх органів. У сукупності виявлені у ОСОБА_3 тілесні ушкодження виникли перед смертю при травматичній дії тупих предметів, є небезпечними для життя і за цією ознакою кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження. Враховуючи характер, локалізацію, механізм і давність виникнення тілесних ушкоджень, переважання внутрішніх ушкоджень над зовнішніми, наявність ознак струсу і стиснення, увесь комплекс ушкоджень тулубу міг виникнути внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при перекачуванні колеса рухомого транспортного засобу з права наліво при положенні людини на передній поверхні тіла.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення визнав повністю. Суду пояснив, що 23.02.2018 року у денний час доби, у період з 12-00 до 13-00 години, він на службовому автомобілі, розвозив товар по точках та під’їхав на вул. Василя Сергієнка у м.Запоріжжі, в район ресторану «Шато», де зупинився щоб вигрузити товар, а щоб ближче під’їхати до приміщення вигрузки, йому необхідно було здати автомобілем назад у заїзний карман, для цього він подивився у обидва дзеркала та побачив, що на зупинці громадського транспорту людей та автомобілів не було, впевнився у безпеці руху автомобіля, подав звуковий сигнал та на автомобілі включився світловий сигнал, яким облаштовано автомобіль, після чого розпочав рух автомобілем назад. Коли він проїхав секунд тридцять заднім ходом, відчув, що автомобіль наїхав на якусь перепону для руху, тому швидко зупинив автомобіль. Він вийшов з автомобіля і побачив, що під заднім колесом лежала жінка. Він не бачив жінку до початку руху автомобілем, звідки вона взялася, взагалі незрозуміло, як незрозуміло чому вона не почула та не побачила звуковий та світловий сигнали, а також що автомобіль починає рухатися назад. Він не скористався допомогою експедитора до початку руху автомобіля назад, який з ним знаходився в автомобілі, бо впевнився у безпеці руху назад, оскільки на зупинці громадського транспорту не було ні автомобілів ні людей. У скоєному розкаюється. Після скоєного він весь час відчуває провину, хвилюється, відшкодував потерпілому матеріальну шкоду у сумі 25 000 грн. та взяв на себе зобов’язання встановити пам’ятник загиблій.

Потерпілий ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, надавши письмову заяву про розгляд справи без його участі, матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого не має і не буде мати в майбутньому, оскільки ОСОБА_2 відшкодував йому шкоду у розмірі 25 000 грн. Також просив призначити обвинуваченому покарання без позбавлення волі з іспитовим строком.

Крім повного визнання вини обвинуваченим, його винуватість підтверджується доказами, зібраними в ході судового розгляду справи:

-висновком експерта № 9-173 від 15.03.2018 року, згідно якого, в даній дорожній ситуації водій ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності до вимог п.10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України. В дорожній ситуації, що розглядається, в діях водія ОСОБА_2 є невідповідності вимог п.10.1, 10.9 ПДР України, що знаходиться в причинному зв’язку з ДТП. Технічна можливість водія ОСОБА_2 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_3 залежала від виконання ним вимог п. 10.1, 10.9 ПДР України;

-висновком експерта № 740 від 23.02.2018 року, згідно якого смерть ОСОБА_3 настала від тупої травми тулубу у вигляді множинних ушкоджень м’яких тканин, множинних переломів кісток скелету з ушкодженнями внутрішніх органів і спинного мозку з його оболонками у грудному відділі хребта з подальшою масивною крововтратою, нерівномірним кровонаповненням з переважним недокрів’ям внутрішніх органів.

Враховуючи характер, локалізацію, механізм і давність тілесних ушкоджень, переважання внутрішніх ушкоджень над зовнішніми, наявність ознак струсу і стиснення, увесь комплекс ушкоджень тулубу міг виникнути внаслідок дорожньо-транспортної пригоди при перекачуванні колеса рухомого транспортного засобу справа наліво при положенні людини на передній поверхні тіла;

-висновком експерта № 9-153 від 07.03.2018 року та фототаблицею до нього, згідно якого на момент експертного дослідження рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина автомобіля «ГАЗ 3309» знаходяться у справному стані.

Оцінивши докази по справі у сукупності при встановлених обставинах, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винним, встановлені судом обставини підтверджені матеріалами кримінальної справи та не спростовуються чи оспорюються обвинуваченим та захисником.

Дії обвинуваченого ОСОБА_2 суд кваліфікує за ст. 286 ч.2 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Відповідно до ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, у відповідності до положень ч.1 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст.368 КПК України суд при ухваленні вироку повинен вирішити питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа та чи містить це діяння склад кримінального правопорушення, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Згідно з ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім цього, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об'єм цього обов'язку може змінюватись залежно від природи рішення.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Тому, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, який згідно ст.12 КК України відносяться до тяжкого злочину.

Разом з тим, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, з врахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що при призначенні покарання має бути застосований принцип гуманізації відповідальності з врахуванням засад закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню, згідно зі ст.9 Конституції України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12. 2005 року « Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за статтями 286—288, 415 КК настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення певних правил спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його смерть.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23.12.2005 року N 14 передбачено, що при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху.

В якості обставин, які пом’якшують покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом’якшують покарання, особу винного, який раніше засуджений не був, має постійне місце проживання, сім’ю, роботу, добре характеризується за місцем проживання та за місцем роботи, стан його здоров’я, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, ту обставину, що обвинувачений відшкодував потерпілому завдані збитки, що підтверджується розпискою потерпілого ОСОБА_4, а також враховує думку потерпілого ОСОБА_4, який просив призначити обвинуваченому покарання з іспитовим строком, претензій матеріального і морального характеру до обвинуваченого не має, тому, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Крім того, відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23.12.2005 року N 14, у кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання — позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов’язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено факультативне додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк до трьох років.

Відповідно до п. 15 вказаної вище постанови, при постановленні вироку суди мають обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового, оскільки додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами.

Питання про доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин конкретної справи і з обов'язковим мотивуванням у вироку прийнятого рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 286 КК України, за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого призначається покарання з позбавленням керування транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Приймаючи рішення з цього питання, суд враховує, що водій ОСОБА_2 під час керування транспортним засобом 23.02.2018 року та скоєння ним інкримінованого злочину, не перебував у стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується висновком ОКНД від 23.02.2018 року № 762, ОСОБА_2 має сім’ю, на утриманні матір, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка потребує догляду через ряд захворювань, що підтверджується матеріалами справи; працює водієм, що є його єдиною професією та єдиним джерелом доходу для сім’ї, тому, суд вважає за можливе не застосовувати до нього додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Процесуальні витрати по справі не підлягають стягненню з обвинуваченого на підставі ч.2 ст.122 КПК України, оскільки експертизи були проведені державною установою.

Цивільний позов по справі потерпілим не заявлено.

Долю речових доказів необхідно вирішити, відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 370, 371, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Визнати винуватим ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначити йому покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі без позбавленням права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбуття покарання у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком, якщо він протягом трьох років іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення.

У період випробувального терміну, на підставі ст. 76 КК України, зобов’язати ОСОБА_2 періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази : автомобіль «ГАРЗІ-2 ГАЗ 3309», державний реєстраційний номерний знак АР 3987 АТ- повернути представнику ТОВ «ГАЙДАР ПЛЮС».

Копію вироку після проголошення негайно вручити учасникам розгляду справи.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Хортицький районний суд м. Запоріжжя.

Суддя: Г.Є. Гнатик