Постанова № 74699124, 13.06.2018, Токмацький районний суд Запорізької області

328/2108/17

13.06.2018

2-а/37/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року місто Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області в складі головуючого судді Коваленко П.Л., за участю секретаря судового засідання Баздирь О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинення певних дій, третя особа адміністрація Державної прикордонної служби України,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинення певних дій, в якому позивач просив суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв’язку із настанням ІІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де вились бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги уразі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, у зв’язку із настанням ІІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де вились бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги уразі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 27-місячного грошового забезпечення;

стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 1500 гривень.

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року позов залишено без розгляду, в зв’язку з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена. Ухвала Токмацького районного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року скасована та справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 16.05.2018 справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинення певних дій, третя особа адміністрація Державної прикордонної служби України прийнята до провадження в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до приписів статті 263 КАС України.

Відповідно до приписів статті 263 КАС України адміністративну справу розглянуто в порядку письмового провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позову зазначено, що в період з 17.03.1986 по 02.12.1986 позивач проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан. При виконанні службового обов’язку в ДРА позивач отримав значні чисельні захворювання, які турбують його і по сьогоднішній день. 20.07.2011 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності (безстроково), внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.

Позивач звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату з заявою про направлення особистих документів до Міністерства оборони України для прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України від 05.02.2016 №248/3/6/440 повідомлено про відсутність підстав розгляду поданих документів, оскільки особам, які звільняються з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.

ОСОБА_3 Державної прикордонної служби України №0.11-959/0/6-16 від 02.02.2016, повідомлено позивача та ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України, що питання стосовно призначення або відмови у виплаті одноразової грошової допомоги має розглядатися Міністерством оборони України.

В зв’язку з тим, що позивачу було безпідставно та необґрунтовано не призначено одноразову грошову допомогу у зв’язку із настанням ІІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де вились бойові дії.

07.06.2018 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що станом на день встановлення позивачу інвалідності (повторно) пункт 6 статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачав, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті. Також, вказав на пункт 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якого, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Враховуючи те, що позивачу інвалідність повторно встановлена у 2011, а звернувся позивач через шість, тобто, понад трьохрічний термін, підстав для виплати одноразової грошової допомоги не має.

Представник адміністрації Державної прикордонної служби України надав письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що відповідно до законодавства питання щодо виплати одноразової допомоги має розглядатися саме Міністерством оборони України.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що в період з 17.03.1986 по 02.12.1986 позивач проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан. При виконанні службового обов’язку в ДРА позивач отримав значні чисельні захворювання, які турбують його і по сьогоднішній день.

15.08.2005 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності (огляд первинний), у зв’язку із пораненням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії МСЕ №037984.

20.07.2011 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності (безстроково), внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії АД №140730.

Відповідно до архівної довідки від 20.12.2016 №6/3/1-961, ОСОБА_1 02.11.1986 при виконанні урядового завдання на території ДРА, в районі міста Кундуз при мінометному обстрілі отримав поранення і контузію.

Відповідно до довідки від 16.08.2005 № 4/3071 ОСОБА_1 приймав участь у бойових діях в Афганістані з 17.03.1986 по 02.12.1986.

Позивач звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату з заявою про направлення особистих документів до Міністерства оборони України для прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України від 05.02.2016 №248/3/6/440 повідомлено Запорізький обласний військовий комісаріат про відсутність підстав розгляду поданих документів, оскільки особам, які звільняються з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України та повернуто документи без реалізації, як такі, що надіслані не за належністю, до Запорізького обласного військового комісаріату.

ОСОБА_3 Державної прикордонної служби України №0.11-959/0/6-16 від 02.02.2016, повідомлено позивача та ОСОБА_2 фінансів Міністерства оборони України, що питання стосовно призначення або відмови у виплаті одноразової грошової допомоги має розглядатися Міністерством оборони України.

Позивач, не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначені йому одноразової грошової допомоги, звернувся з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).

Пунктом 3 Порядку №975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Крім того, у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 визначено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ.

Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності 16.08.2005) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року N488, встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Таким чином, законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги.

Проаналізувавши положення зазначених редакцій статті 16 Закону №2011-ХІІ та зміст постанов №№ 488, 975, суд дійшов висновку про те, що "обов'язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Верховний Суд України неодноразово усував розбіжності у застосуванні норм статті 16 Закону №2011-ХІІ, висловивши правовий висновок, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Тобто, застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи.

Третю групу інвалідності позивачу первинно було встановлено 15 серпня 2005 року. З заявою про направлення особистих документів до Міністерства оборони України для прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звернувся в 2015 році. До цього часу ані страхової виплати, ані одноразової грошової допомоги позивач не отримував.

Станом на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності Закон №2011-ХІІ викладно в іншій редакції, якою закріплено право на державне обов'язкове особисте страхування у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції діючій на час звернення позивача) встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за пунктом 4 - встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Тобто, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, то відповідно питання про наявність/відсутність підстав для призначення позивачу грошової допомоги повинно вирішуватись за законодавством, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто станом на дату встановлення інвалідності - 15.08.2005.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003№3 рп/2003)

Ст.13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оскільки Позивач отримав право на призначення вказаної допомоги, а тому має право на її призначення та виплату.

Згідно з п.6 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Таким чином, виходячи з аналізу вищезазначеної норми, саме до компетенції Міністерства оборони України віднесено прийняття рішення про призначення або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем не розглянуто належним чином документи ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов’язання Міністерства оборони України розглянути документи ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

В матеріалах справи містяться документи про понесенні позивачем витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн.

В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано копію договору про надання юридичних послуг №471 від 04.01.2017; розрахунок витрат на правову допомогу (складання позовної заяви - 750 грн., участь у судовому засіданні 750 грн.), копії квитанцій від 17.01.2018.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст.134 КАС України:

1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Перелік послуг які були надані адвокатом це лише складання адміністративного позову. Як вбачається з матеріалів справи, адміністративний позов було підписано та направлено до суду безпосередньо позивачем, а не його представником, що не підтверджує співмірність витрат на оплату послуг адвоката, як того вимагає п.5 ст.134 КАС України.

Крім того, позивач просить суд компенсувати витрати в розмірі 750 грн. пов'язані із участю представника в судовому засіданні, проте, справа розглядалась за приписами статті 263 КАС України в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

За таких обставин, подані документи містять недостовірні відомості щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим вимоги про їх відшкодування задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: 71702, Запорізька область, місто токмак, вулиця Короленка, 88, рнокпп НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (місце знаходження: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинення певних дій, третя особа адміністрація Державної прикордонної служби України (місце знаходження: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути документи ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де вились бойові дії.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі 13.06.2018.

Суддя: