Рішення № 74698284, 13.06.2018, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/2477/17

Провадження № 2/317/77/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Яркіної С.В.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатченко Ю.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, який був уточнений 27.12.2017.

Уточнений позов обґрунтовано тим, що 12 листопада 2013 року між позивачкою та відповідачем укладено два договори дарування, за якими позивачка подарувала, а відповідач прийняв в дар земельну ділянку, площею 0,0427 га, та садовий будинок № 61 літ. А, загальною площею 34,7 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані в садівницькому товаристві «Чобіток», що знаходиться на території Малокатеринівської селищної ради Запорізького району Запорізької області.

Нерухомість передана в дар відповідачу, як онуку та єдиній дитині доньки позивачки – ОСОБА_6, яка є самотньою, тяжко хворою людиною, яка потребує постійного стороннього догляду у зв’язку з тим, що є інвалідом 2 групи з 2006 року. Позивачка разом зі своїм чоловіком – ОСОБА_4 є людьми похилого віку, пенсіонерами, які отримують невеликі пенсії, проте вимушені опікуватись своєю донькою, оскільки її пенсії не вистачає на лікування і харчування, а відповідач, маючи роботу та власну сім’ю, не надає їй ніякої допомоги.

Подарований садовий будинок є додатковим джерелом матеріального забезпечення та місцем проживання позивачки з ранньої весни до глибокої осені. Після вчинення вказаних правочинів, фактична передача за відповідачем не відбулась, оскільки позивачка продовжує бути членом садівничого кооперативу «Чобіток» (і членом його правління), сплачує членські внески та інші витрати, обробляє земельну ділянку та підтримує ділянку і будинок в належному стані.

У зв’язку з вищевикладеним, позивачка вважає, що договори дарування були вчинені на вкрай невигідних умовах під впливом тяжких обставин, в обмін на матеріальну допомогу їй та її донці, на підставі чого просить суд визнати недійсними договори дарування земельної ділянки, площею 0,0427 га, та садового будинку № 61 літ. А, загальною площею 34,7 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані в садівницькому товаристві «Чобіток», що знаходиться на території Малокатеринівської селищної ради Запорізького району Запорізької області, які були укладені 12.11.2013 між позивачкою та відповідачем. Також просить суд поновити її право власності на вказану нерухомість.

У судовому засіданні позивачка підтримала уточнений позов та просила його задовольнити в повному обсязі. Зазначила, що є рідною бабусею відповідача – ОСОБА_3. Мати відповідача – ОСОБА_6, є донькою позивачки. З 2006 року донька позивачки тяжко хворіє, у зв’язку з чим потребує коштовного лікування та постійної сторонньої допомоги. Позивачка разом зі своїм чоловіком є пенсіонерами та особами похилого віку. У зв’язку зі своїм похилим віком, а також необхідністю догляду за хворою донькою, беручи до уваги обіцянку онука – ОСОБА_3 допомагати їм, 12.11.2013 подарувала відповідачу земельну ділянку та садовий будинок. Позивачка стверджує, що вчинила вказані правочини щодо дарування нерухомості своєму онуку через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах. Однією з причин вчинення спірних правочинів було сподівання на матеріальну підтримку більш забезпеченого онука, але сподівання не виправдались. В останній час онук взагалі ніяким чином їй не допомагає та не відвідує, більшість часу перебуває в районі проведення АТО.

Представник позивачки – адвокат ОСОБА_2 також підтримала уточнений позов та просила його задовольнити. Раніше надала письмову відповідь на відзив відповідача. Зазначила, що після вчинення 12.11.2013 спірних правочинів дарування дачного будинку та земельної ділянки для ведення садівництва в садовому кооперативі, фактична їх передача не відбулась. Позивачка продовжує бути членом кооперативу та сплачує всі членські внески, підтримує ділянку та будинок в належному стані. Крім того вказала, що договори дарування були вчинені на вкрай невигідних умовах під впливом тяжких обставин, за відсутності яких би такі правочини не вчинялись, а саме – в обмін на матеріальну допомогу позивачці та її донці. Зауважила, що позивачка є пенсіонеркою, фактично на її утриманні знаходиться хвора донька. Не маючи достатніх матеріальних надходжень, позивачка на даний час має борги зі сплати комунальних послуг більш як на 14 тисяч гривень. Відтак, на підставі ст. 233 ЦК України, просить суд позов задовольнити.

Відносно застосування строку позовної давності, про що клопоче відповідач у своєму відзиві, зазначає, що правочини вчинені 12.11.2013, а позов подано в 2017 році, коли позивачка усвідомила, що вона не отримує обіцяного від відповідача, а відтак строк позовної давності зі зверненням до суду з вказаним позовом не було пропущено.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити у його задоволенні. Раніше надав письмовий відзив на позовну заяву та письмові заперечення на відповідь позивача на його відзив. Зазначив, що під час укладання договорів дарування позивачка – його рідна бабуся повністю розуміла свої дії та могла керувати ними. Нотаріус перед посвідченням договорів пояснювала всі наслідки укладання вказаних договорів. Також вказав, що до того часу, як він почав служити в районі проведення АТО, він постійно їздив на дачу та допомагав там з господарством, привозив воду, зробив ремонт, привіз меблі. Наразі відвідувати дачний будинок не має змоги, оскільки він перебуває в районі проведення АТО за контрактом до закінчення існування особливого періоду. В останнє на дачі він був 2 червня 2017 року, коли була можливість, їздив на дачу приблизно три рази на місяць. Все, що його просили зробити по господарству він виконував та продовжує виконувати та допомагати. Стосовно твердження позивачки про те, що він не допомагає своїй матері – ОСОБА_6 вказав, що усі витрати на лікування матері до його відрядження до району проведення АТО, відповідач ніс за власні кошти. Інвалідність 2 групи мати відповідача отримала наприкінці 2017 року, до того часу вона отримувала пенсію по інвалідності 3 групи та продовжувала працювати на ПАТ «Дніпроспецсталь». Також вказав, що крім нього та його матері, у позивачки є інші близькі родичі, а саме: друга рідна донька – ОСОБА_7, та її син – ОСОБА_8, які так само повинні допомагати позивачці. Зазначив, що відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.10.2017, сплачує аліменти на утримання своєї мати – ОСОБА_6, а також додаткові витрати на її лікування, у зв’язку з чим, на теперішній час, ще надавати додаткові кошти бабусі немає можливості. В позові просив відмовити.

Крім того, відповідач заявив про застосування до вимог позивача про визнання договорів дарування недійсними позовної давності як підстави у відмови у позові, оскільки початок перебігу строку позовної давності відраховується з листопаду 2013 року, коли були укладені спірні договори, і відповідно сплинув у листопаді 2016 року. Однак, з позовом до суду позивачка звернулась лише у серпні 2017 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Третя особа – ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, раніше надав до суду письмову заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить розглядати справу без його участі. У заяві зазначив обставини, аналогічні поясненням, наданими позивачкою Вказав, що під час укладання договорів дарування вони з позивачкою допустилися помилки, тому як розраховували на матеріальну допомогу онука. На підставі викладеного, просив задовольнити позов.

Третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилась. Надала до суду письмові пояснення, де зазначила, що ознайомлена з позовом та уточненими позовними вимогами. Щодо вчинення договорів дарування садового будинку та земельної ділянки в СТ «Чобіток», які вона посвідчувала від імені позивачки, повідомила, що при наданні попередніх консультацій та при посвідченні договорів були виконані всі вимоги законодавства, роз’яснено значення вчинюваних правочинів, наслідки укладення такого роду правочинів. Вирішення питання по суті з урахуванням всіх обставин справи, просить провести за її відсутності, на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, об’єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено такі факти та відповідні ним правові відносини.

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 на запит суду надано копії договорів дарування садового будинку та земельної ділянки, посвідчені нею 12.11.2013 за № 3586 та № 3587, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом з додатками (а.с. 44-183).

Відповідно до копії Договору дарування від 12 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_1, як дарувальником, та ОСОБА_3, як обдаровуваним, дарувальник передав безоплатно у власність обдаровуваного, а обдаровуваний прийняв від дарувальника у власність як дарунок садовий будинок, що знаходиться на території: Малокатеринівської селищної ради, Запорізького району Запорізької області, садівниче товариство «Чобіток», будинок 61, загальною площею 66,2 кв.м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 3586 (а.с. 44-45).

Зазначений садовий будинок належав ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Дублікату Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 268864, виданого Малокатеринівською селищною радою Запорізького району Запорізької області 11.02.2011 (а.с. 47).

Відповідно до копії Договору дарування земельної ділянки від 12 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_1, як дарувальником, та ОСОБА_3, як обдаровуваним, дарувальник, перебуваючи при здоровому розумінні та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, передала безоплатно у власність обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв від дарувальника у власність як дарунок земельну ділянку площею 0,0427 гектара, розташовану на території Малокатеринівської селищної ради, Запорізького району Запорізької області, садівниче товариство «Чобіток», земельна ділянка № 61. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: для ведення садівництва. Договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 3587 (а.с. 102-103).

Вищевказана земельна ділянка належала дарувальнику на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗП № 026659, виданого Малокатеринівською селищною радою, Запорізького району Запорізької області 14 серпня 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1351 (а.с. 104).

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на існування тяжких обставин і невигідних умов.

У судовому засіданні позивачка та її представник зазначали, що вищевказані договори дарування були вчинені на вкрай невигідних умовах під впливом тяжких обставин, таких як: похилий вік дарувальника, отримання невеликих пенсій позивачкою та її чоловіком, знаходження на їх фактичному утриманні хворої доньки, наявності боргу по сплаті за комунальні послуги, у зв’язку з чим вони сподівались на допомогу онука після укладання договорів дарування.

В обґрунтування позовних вимог, позивачкою та її представником надано:

- довідку, видану головою правління с/т «Чобіток» ОСОБА_9, відповідно до якої ОСОБА_1 є членом садівничого товариства «ЧОБІТОК» смт. Малокатеринівка, вул. Юності – 24, Запорізького району Запорізької області, з 1984 року. ОСОБА_1 є членом правління с/т «Чобіток». Заборгованості по членським внескам перед товариством не має (а.с. 188);

- копію Книжки садовода садовочого товариства «ЧОБІТОК» та копії Квитанцій до прибуткового касового ордера, де ОСОБА_1 є платником членських внесків за забезпечення життєдіяльності садівництва (а.с. 224-230);

- копію посвідчення № 152586 від 19.12.1995, відповідно до якої ОСОБА_4 призначено пенсію по віку, він є ветераном праці та дитиною війни (а.с. 14);

- копію посвідчення № 164924 від 28.06.1995, відповідно до якої ОСОБА_1 призначено пенсію по віку, вона є ветераном праці та дитиною війни (а.с. 15).

- копію посвідчення серії АЗ № 109155 від 27.09.2006, відповідно до якої ОСОБА_6 є інвалідом 2 групи загального захворювання, а з 15.05.2007 – інвалідом 3 групи загального захворювання (а.с. 16).

Окрім того, наявність тяжких сімейних обставин позивачка обґрунтовує довідками щодо захворювання доньки. Так, відповідно до копії довідки від 04.07.2017 та копії Виписного епікризу історії хвороби № 9228/201 від 18.07.2017, виданого КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя», ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні променевої терапії з 12.06.2017 по 18.07.2017 з діагнозом: ОСОБА_10 гіпофіза (а.с. 232, 233).

Згідно з копією заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.10.2017 по цивільній справі № 335/9631/17 №/п 2/335/1749/2017, задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3, стягнуто з відповідача аліменти на утримання позивачки, а також додаткові витрати на лікування, що на думку позивачки підтверджує факт ненадання добровільної допомоги відповідачем своїй матері (а.с. 235-236).

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, під час розгляду цивільної справи позивачем та її представником не доведено існування тяжких обставин саме на момент вчинення правочину, як того вимагає закон.

На час укладання вищевказаних договорів дарування, а саме: 12.11.2013, позивачка ОСОБА_1 та її чоловік – ОСОБА_4 дійсно були пенсіонерами за віком, однак вказаний факт не є підставою для визнання договорів дарування недійсними.

Твердження позивачки про те, що їх донька ОСОБА_6, яка з 2006 року є інвалідом 2 групи, та на момент укладання спірних договорів перебувала на їх утриманні, не підтверджені жодними доказами.

Надані до суду довідки, на підтвердження того, що ОСОБА_6 перебувала у тяжкому хворобливому стані, що змусило позивачку укласти договори дарування, свідчать про перебування ОСОБА_6 на лікуванні в період з червня місяця 2017 року, а спірні договори укладались у листопаді 2013 року.

Так само позивачем та її представником не доведено факт наявності боргу по сплаті за комунальні послуги на момент укладання спірних договорів, не надано жодних доказів на підтвердження розміру пенсій.

Відповідно до показів, наданих у судовому засіданні 17.04.2018 свідком ОСОБА_9, який є головою правління садового товариства «Чобіток», вбачається, що до теперішнього часу ОСОБА_1 є членом садового товариства, сплачує внески та платежі. Пояснив, що знав про те, що у позивачки хворіє дочка, у зв’язку з чим вона сподівалась на підтримку свого онука, однак ОСОБА_3 відмовлявся надавати будь-яку допомогу.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні 17.04.2018 зазначила, що знайома з позивачкою близько 40 років. Крім того, їй відомо, що у ОСОБА_1 хворіє донька, чоловік переніс 3 інфаркти, через що вона сподівалась на допомогу онука, оскільки раніше він часто приїздив на дачу та допомагав їй. Однак, після укладання договорів дарування, ОСОБА_3 припинив відвідувати дачу та допомагати по господарству. Всі членські внески сплачує ОСОБА_1 та продовжує бути членом садового товариства «Чобіток».

Свідок ОСОБА_6, яка є донькою позивачки та матір’ю відповідача, 17.04.2018 у судовому засіданні повідомила, що її син – ОСОБА_3 допомагав своїй бабусі – ОСОБА_1, утеплив дві кімнати в садовому будинку. Позивачка вирішила подарувати йому садовий будинок та земельну ділянку, у зв’язку з чим уклала два договори дарування. Після укладання договорів дарування відповідач продовжував деякий час допомагати позивачці, однак приблизно у 2015 році, коли у будинку почав протікати дах, відповідач не допоміг владнати вказану ситуацію. Крім того, зазначила, що у 2006 році її було прооперовано, у 2008 році пухлина знову збільшилась, наразі вона постійно перебуває на лікуванні.

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у судовому засіданні 17.04.2018 надали аналогічні пояснення, зазначивши, що знайомі з позивачкою та знають її онука. Крім того зауважили, що ОСОБА_3 після укладання договорів дарування припинив їздити на дачу та допомагати своїй бабусі.

Пояснення зазначених свідків, не підтверджують існування тяжких обставин і невигідних умов на момент укладання спірних договорів дарування, а саме у 2013 році. Крім того, із тверджень вищевказаних свідків вбачається, що тривалий час, у тому числі й на момент укладання договорів дарування, відповідач належним чином надавав допомогу та піклувався про родичів, приїздив на дачу.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 719 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Тлумачення глави 55 ЦК України дозволяє зробити висновок, що договір дарування є імперативно безоплатним. Безоплатним слід вважати такий договір, в якому в однієї із сторін відсутній обов'язок вчинити дію по наданню певного блага іншій стороні.

З урахуванням безоплатності договору дарування і відсутності зі сторони обдаровуваного зустрічного надання для дарувальника, твердження позивачки, що договір вчинений на вкрай невигідних для неї умовах є безпідставними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено, що на момент вчинення оспорюваного правочину існували тяжкі обставини, за відсутності яких правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Всі доводи позивачки, її представника та покази свідків, зводяться до того, що договори дарування укладались позивачкою з умовою вчинення відповідачем дій, направлених на надання допомоги, що не передбачено вимогами ст. 719 ЦК України.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову, слід зазначити наступне.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до ст. 261 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 256-257, 261 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову особою, право якої порушене. За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак, судом не застосовуються строки позовної давності до вимог позивачки про визнання договорів дарування недійсними тому як позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав матеріального права.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 203, 229-233, 256, 257, 261, 267, 717-719 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-82, 90, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (69097, АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (69006, АДРЕСА_2, ІПН: НОМЕР_2) треті особи: ОСОБА_4 (69097, АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_3), приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 (69050, АДРЕСА_3) про визнання договорів недійсними – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 13.06.2018.

Суддя С.В. Яркіна