Рішення № 74695949, 14.05.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5470/17

№ 2/183/812/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

14 травня 2018 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про:

- визнання договору фінансового лізингу №3219 від 28 вересня 2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» і ОСОБА_1 недійсним;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 суму сплачену у якості комісії за організацію договору №3219 у розмірі 18900 грн., суму інфляційних витрат у розмірі 49,6 грн., та на підставі ст.230 ЦК України загальну суму (18900грн. + 49.6грн.)х2 = 37899,2 грн., які знаходяться на рахунку НОМЕР_2, відкритому у АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805,

встановив:

в обґрунтування позову позивач, із посиланням на ст.ст.216, 230, ч.3 ст.509, ч.2 ст.625 ЦК України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», п.17 ч.1 ст.1, ч.12 ст.10, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказує про те, що 28 вересня 2017 року ним укладений договір фінансового лізингу №3219 (далі - Договір) з ТОВ «Єврокар Україна», в особі представника ОСОБА_3., який діяв на підставі довіреності № 124 від 30 червня 2017 року. Підставою для звернення до ТОВ «Єврокар Україна» було намагання придбати позивачем автомобіль «ВАЗ-2110», 2014 року випуску, без пробігу, за 74000 грн. про продаж якого він дізнався з дощок оголошень мережі Інтернет за якоюсь акцією. Почавши зв'язуватись з особою, яка подала зазначену об'яву він зв'язався з представником ТОВ «Єврокар Україна», який запевнив, що він у найкоротший термін отримає зазначений автомобіль за вказану вище вартість. Для цього треба прибути в офіс, розташований у м. Нікополь (вул. Шевченка, б.190) та виконати деякі формальності по оформленню договору лізингу.

Приїхавши 28 вересня 2017 року до зазначеної адреси у м. Нікополь його зустрів представник ТОВ «Єврокар Україна» ОСОБА_3 та запевнив в тому, що для отримання бажаного автомобілю він повинен внести авансовий платіж у сумі до 23 відсотків його вартості поки він буде готувати сам договір. Він всіляко запевняв, що автомобіль буде надано у найкоротший термін (до 3-х діб), якщо внесеться якомога більший первинний внесок за нього. Для сплати первинного внеску ОСОБА_3 надав позивачу квитанцію на сплату на реквізити ТОВ «Єврокар Україна» на рахунок, відкритий в AT «Райффайзен Банк Аваль» (м. Київ) та пояснив, що без первинної сплати за оговорений автомобіль вартістю 74000 він не готуватиме договір, хоча його номер він вже надав (№3219). Сплативши в банківському відділенні м. Нікополь суму 18900 грн. з призначенням платежу, як «комісія за організації договору №3219 від 28.09.2017р.», позивач повернувся до ОСОБА_3, який надав позивачу на підпис договір, який складався з 15-ти аркушів дрібним шрифтом, який позивач фізично не зміг вивчити, але помітив, що у ст.1 п.1.1 Договору зазначений автомобіль «Ravon R2, comfort, 1230 бензин,4am, 2WD», який згідно до ст.8 п.8.2. Договору коштує 189000 грн. На незадоволення позивача цим фактом, ОСОБА_3 дав пояснення, що у ТОВ «Єврокар Україна» є певні проблеми з постачанням техніки, яка не є новою, замовлений автомобіль знаходиться на складі в іншій області України та можуть виникнути складнощі, щодо його переправи з боку контролюючих органів. Зазначена в Договорі сума автомобіля та його зміна моделі ніяких обставин виконання Договору не міняє, так як це їх фірмі необхідно лише для податкової звітності та інше та запевнив, що це є формальною процедурою. Так, як він вже здійснив оплату за договором №3219, зазначає, що довірився ОСОБА_3

У подальшому, ОСОБА_3 перестав відповідати на дзвінки та при можливості спілкування пояснював складності надання автомобілю проведенням АТО, тим, що автомобілі, виготовлені в РФ під забороною та інше. Про те, що йому не нададуть зазначений автомобіль за 74000 грн. або аналог за ту ж суму позивач не мав гадки, а про категоричні вимоги договору про неповернення грошових коштів у разі розірвання договору йому досконало роз'яснено не було. До вказаного Договору повинні були бути надані додатки №1,2,3, в яких зазначені усі фінансові зобов'язання позивача, в тому числі графік платежів за автомобіль, але це зроблено не було та їх місцезнаходження позивачу не відомо. В подальшому, детально вивчивши Договір, мережу Інтернет, відгуки щодо ТОВ «Єврокар Україна» та реєстраційні данні щодо компанії він дійшов висновку, що відносно нього здійснили прикриті Договором шахрайські дії. Тобто, сплативши грошові кошті - платіж за невизначений за ціною та маркою автомобіль позивач став вважати, що не отримує автомобіль, а сума зазначеного в договорі автомобіля внесена прописом представником - ОСОБА_3 повністю поглинає внесений платіж процентними ставками, зазначеними у договорі, який складений в інтересах ТОВ «Єврокар Україна».

Посилається на те, що при вчиненні ним правочину, а саме - підписанні Договору № 3219 та сплати грошових коштів, з урахуванням внесення у Договір представником ТОВ «Єврокар Україна» хибних даних, щодо предмету лізингу автомобіля та його вартості, правочин вчинений під впливом обману, його внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями представників ТОВ «Єврокар Україна». Відносно нього скоєні дії по запевненню про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть та у нього склалося невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося під впливом обману, насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину, прав та обов'язків сторін), свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.

Зазначає, що Договір встановлює односторонню відповідальність лізінгоодержувача і в силу цього є несправедливим. Що положення закону встановлюють право споживача на відмову від договору про надання послуг без штрафних санкцій з боку виконавця у випадку можливого істотного зростання ціни послуг або інших обставин, які явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача. Крім зазначеного, за період користування ТОВ «Єврокар Україна» коштами позивача він зазнав інфляційні витрати у вигляді 3% річних та разом відшкодуванню підлягає сума в розмірі (з урахуванням норми ст.230 ЦК України, «подвійна реституція»): (18900грн. + 49.6грн.)х2 = 37899,2 грн. (тридцять сім тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 20 коп.).

У судове засідання позивач не з'явився, надавши суду заяву у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання повторно не з'явився. Від представника відповідача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю. Відповідач відзив на позов не надав, підстав неявки в судове засідання не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Позовна заява у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

Згідно з ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням зазначених положень закону та думки позивача, який в наданій заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

У зв'язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 28 вересня 2017 року між ТОВ «Єврокар Україна», як лізингодавцем, та ОСОБА_1, як лізингоодержувачем, укладено Договір фінансового лізингу № 3219 /а.с. 12-19/, предметом якого є транспортний засіб Ravon /R2, comfort, 1250 бензин,4am, 2WD. Лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу у власність та передати у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. 1.3 Договору). Вартість предмету лізингу сторонами оцінено в 7105,00 долари США, що становить 189000,00 грн. (п.8.2 Договору).

Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, предмет лізингу може бути змінено на інший предмет до моменту купівлі предмета лізингу.

За п.1.7 Договору фінансового лізингу, Предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію Договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета та оплати різниці у разі зміни вартості предмету Договору.

З аналізу змісту розділу Договору «Визначення термінів» /а.с. 12/ вбачається, що комісія за організацію Договору першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця і включає в себе, зокрема, організаційні послуги, витрати на пошук предмету лізингу і становить 10% від вартості предмета лізингу, а авансовий платіж це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого становить 23%.

На виконання вимог цього Договору, 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок відповідача 18900,00 грн. в якості комісії за організацію договору фінансового лізингу № 3219 від 28 вересня 2017 року /а.с.23, 24/.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем наявні відносини, пов'язані з правомірністю укладеного договору, його дійсністю та повернення коштів, сплачених за договором, інфляційних та відповідальністю відповідача.

Вирішуючи вимоги позову суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 807 ЦК України визначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту Договору фінансового лізингу встановлено, що предмет фінансового лізингу у даному випадку чітко не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.

Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зіст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу, який укладений між юридичною особою - ТОВ «Єврокар Україна» та фізичною особою ОСОБА_1 містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч.2 ст.799 ЦК України він підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний правочин в порушення зазначених вимог закону укладений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення.

Також, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.3 статті 1 договору).

У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 23% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмету лізингу та його передачі, лізингоудержувач зобов'язаний одноразово доплатити різницю такої вартості вже до сплачених авансових платежів. В такому випадку, остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов'язкові платежі будуть визначені в Додатку №3 до даного договору, який сторони зобов'язані підписати та який є його невід'ємною частиною (п.9.4).

Повернення чи зарахування внесених платежів в разі зменшення вартості предметі лізингу договір не передбачає.

Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, предмет лізингу може бути змінено на інший предмет до моменту купівлі предмета лізингу.

Згідно п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чиним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмовувідповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів» лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору. Більш того, відповідачем не обґрунтовано співмірність розміру комісії за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги.

За змістом укладеного правочину, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Крім того, укладаючи правочин сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками до договору, які до нього не долучені.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що він містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені обовязки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; договором передбачена сплата або утримання з внесених лізингоодержувачем платежів штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, однак таке право не передбачається для лізингоодержувача, якому встановлено жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу.

Включення до договору положень, які при розірванні договору фактично призвели до неповернення споживачу послуг, внесених ним коштів в повному обсязі, свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та є достатніми підставами для визнання договору лізингу недійсним, через невідповідність вимогам закону.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено те, що відповідачем порушено його майнові права та права споживача послуг і під час укладання договору відповідачем до договору включені несправедливі відносно споживача умови договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, сплачені позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 18900,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Водночас, не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що правочин вчинено під впливом обману, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивача навмисно введено в оману саме відповідачем, під час правочину представник відповідача заперечував наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, як то вирок у кримінальній справі, інших доказів, які б вказували на обман матеріали справи не містять. Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідач здійснює діяльність з торгівлі автомобілями, фінансового лізингу /а.с.20/. Посилання ж на те, що внаслідок дій відповідача позивач помилявся в правовій природі правочину, в істотних умов правочину що є іншою підставою, передбаченою ст.229 ЦК України, ніж обман суду не надано. Саме лише посилання позивача на такі дії не може вказувати на фактичне введення в оману, оскільки містить характер припущень.

Також, не можуть бути стягнуті з відповідача і інфляційні витрати, 3 % річних оскільки інфляційні сплачуються у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання боржником в порядку ст.625 ЦК України, в той час, як предметом позову є недійсність договору та безпідставність отримання грошових коштів, належних позивачу, внаслідок чого, суд не приймає до уваги посилання позивача на можливість застосування до спірних відносин положень ч.2 ст.625 ЦК України. Крім того, 3% річних і інфляційні втрати є різними видами відповідальності, а не одним і тим-же, як вказує позивач в позові.

В цей же час, суд вважає за необхідне роз'яснити, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення абз.2 ч.1 та ч.2 статті 216 ЦК України, які вказують на те, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Доказів того, що позивачу спричинено збитки у виді: втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) суду не надано.

Крім того, до спірних правовідносин, з огляду на те, що суд прийшов до висновку про необхідність визнання договору недійсним, підлягають застосуванню положення ст.230 ЦК України також не вбачається.

Також, не вбачає суд за необхідне і задовольнити позов, шляхом стягнення коштів з рахунку, на який їх вніс позивач, оскільки суду не надано доказів зберігання внесених коштів саме на означеному рахунку в означеній сумі і тому кошти, сплачені позивачем підлягають стягненню саме з відповідача в порядку процедури виконання судового рішення, а не з чітко визначеного рахунку.

Також, враховуючи положення ст.141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268, 281-282 ЦПК України, суд -

вирішив:

позовну заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстрованого: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (місцезнаходження: вул. Бориспільська, 9, корп.57, оф.57/1, м. Київ; ЄДРПОУ 40481805) - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 3219 укладений 28 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені у якості комісії за організацію договору фінансового лізингу №3219 у розмірі 18900 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот) грн. 00 коп.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1280 (одну тисячу двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Суддя Д.О. Парфьонов