Ухвала суду № 74695667, 04.05.2018, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа № 237/1/18

Провадження № 1-кп/237/379/18

УХВАЛА

про зміну запобіжного заходу

03 травня 2018 року м. Курахове

Мар'їнський районний суд Донецької області у складі колегії суддів:

головуючого – судді Медведського М.Д.,

суддів Сенаторова В.А., Приходько В.А.,

при секретарі Шавкун Т.О.,

за участю прокурора Димова В.М.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Курахове кримінальне провадження № 22017050000000278 від 18.09.2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Маріуполі Донецької області, громадянина України, непрацюючого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України,

В С Т А Н О В И В:

05.01.2018 року до Мар’їнського районного суду Донецької області надійшло кримінальне провадження № 22017050000000278 від 18.09.2017 року з обвинувальним актом, в якому ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України.

В ході судового розгляду кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_2 прокурором Димовим В.М. подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання останнього під вартою, оскільки строк дії ухвали Мар’їнського районного суду Донецької області від 06.03.2018 року, якою було продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого закінчується 04.05.2018 року, однак по провадженню на даний час ще триває судове слідство та не прийнято остаточного рішення.

В судовому засіданні прокурор Димов В.М. просив строки тримання під вартою продовжити на 60 діб, пояснив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є актуальними, призначення більш м’яких запобіжних заходів є неможливим в силу ч. 5 ст. 176 КПК України, оскільки обвинувачений мешкав на території Донецької області, де триває проведення антитерористичної операції та через яку проходить лінія розмежування з тимчасово окупованою територією, і усвідомлюючи можливість отримати покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий термін, він може переховуватися від суду, в тому числі на непідконтрольній території, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи предметів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на достовірність показань свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або може вчинити інший злочин чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується..

Обвинувачений ОСОБА_2 при вирішенні питання про запобіжний захід заявив, що заперечує проти задоволення клопотання, оскільки клопотання не обґрунтовано жодними конкретними обставинами, а прокурор лише скопіював норми КПК у текст клопотання без посилання на конкретні факти, докази чи обставини.

Захисник ОСОБА_1 підтримав обвинуваченого та просив запобіжні заходи не застосовувати, у задоволенні клопотання відмовити.

Заслухавши сторони кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, які маються в розпорядженні суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання прокурора.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи своє клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою, прокурор посилався на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які, на його думку, не зникли та не зменшилися на даний час.

Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 183 ч. 1 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.

Оцінюючи зміст клопотання суд зазначає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу формально містить відомості, передбачені ст. 184 КПК України, але відомості передбачені ч. 3 ст. 199 КПК України у клопотанні прокурора відсутні. Прокурором не наведено жодних доводів чи обставин, які б свідчили про те, заявлені ризики не зменшились до тієї міри, щоб виправдовували подальше тримання особи під вартою.

Згідно ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Поряд з цим, суд погоджується з доводами обвинуваченого, що прокурором не наведено конкретних обставин, фактів чи доводів на існування всіх зазначених ризиків, окрім тяжкості можливого покарання, так само до клопотання не додано жодного доказу на обґрунтування доводів клопотання в порушення ч. 3 ст. 184 КПК України.

В судовому засіданні прокурор не зміг пояснити які саме речі може знищити обвинувачений, не зміг вказати на яких свідків може впливати обвинувачений та мотиви такого впливу, чи є такі свідки безпосередніми свідками злочину чи такі свідки були понятими при слідчих діях, так само прокурором не надано жодного пояснення яким чином ОСОБА_2 може перешкоджати кримінальному провадженню.

Суд звертає увагу, що ризики, визначені п.п. 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не були встановлені судом під час судового розгляду 06.03.2018 року при розгляді питання продовження строків тримання під вартою, що знайшло своє відображення у відповідній Ухвалі суду, тому суд вважає безпідставними твердження прокурора про те, що такі ризики не зникли. В той же час, прокурором не надано ґрунтовних обставин, доводів та пояснень щодо підстав виникнення таких ризиків, відтак суд вважає клопотання прокурора в цій частині необґрунтованим.

Разом з тим, суд, вирішуючи питання запобіжного заходу, бере до уваги, що ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі на строк до 15 років, тому суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України, має місце. Суд вважає обґрунтованим припущення прокурора, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання за вчинене, буде переховуватись від суду.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, суд бере до уваги вимоги національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, а саме такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»); «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»), а також справу «Луценко проти України» в остаточному рішенні якої від 19 листопада 2012 року у пункті 62 зазначено: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").

Відповідно до п. 62 рішення «Боротюк проти України» ЄСПЛ в частині правозастосування ст. 5 Конвенції зазначив: «При цьому існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. Аналогічні висновки ЄСПЛ прийшов у рішеннях «Смірнова проти Росії», «Вренчев проти Сербії»

Окрім цього, слід враховувати п. 63 рішення ЄСПЛ «Свєршов проти України» також щодо правозастосування ст. 5 Конвенції: «Із пункту 3 статті 5 Конвенції випливає, що зі спливом певного часу саме тільки подальше існування обґрунтованої підозри не може виправдовувати позбавлення свободи і що судові органи зобов'язані навести інші підстави для подовження строку тримання під вартою (див. справи "Яблонський проти Польщі" (Jablonski v. Poland), N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року, та "І.А. проти Франції" (I.A. v. France), N 28213/95, ReportsofJudgmentsandDecisions 1998-VII, п. 102). До того ж такі підстави мають бути чітко сформульовані в рішеннях національних судів (див. справу "Іловецький проти Польщі" (Ilowiecki v. Poland), N 27504/95, п. 61, від 4 жовтня 2001 року). За винятком двох підстав (ризик втечі заявника, на який суди послалися 22 січня 2002 року, і ризик змови, на який вони посилалися 24 лютого 2003 року), ніяких інших підстав суди в цій справі не наводили. Крім того, національні суди жодного разу не розглядали можливості обрання альтернативного запобіжного заходу замість тримання під вартою і, посилаючись головним чином на тяжкість злочинів, продовжували тримати заявника під вартою на підставах, які не можна вважати "відповідними і достатніми"»

Таким чином, суд при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою не обмежений виключно питанням продовження строку дії вже обраного запобіжного заходу, більш того, зобов’язаний дослідити можливість призначення більш м’яких запобіжних заходів за загальним правилом.

Щодо застосування ч. 5 ст. 176 КПК України в якості неможливість застосування більш м’яких запобіжних заходів, яка визначає імперативну неможливість призначення інших видів запобіжних заходів окрім тримання під вартою для осіб, що обвинувачуються, в тому числі за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 258-3 КК України,суд зауважує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, що ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.97, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Суд зауважує, що вимога законності (тобто процедури, встановленої законом) не може вважатись виконаною виключно на підставі дотримання відповідного національного законодавства: саме національне законодавство повинне відповідати Конвенції, включно із закріпленими або передбаченими у ній загальними принципами (рішення ЄСПЛ Pleso проти Угорщини, § 59).

У відповідності до ч. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження.

Таким чином ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод також містить імперативний припис про звільнення особи під час кримінального провадження за відсутності достатніх причин обмежувати особисту свободу кожного, хто лише підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину без встановлення винуватості такої особи.

При цьому ч. 4 ст. 9 КПК України визначає, що у разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України, що повністю відповідає змісту вищезазначеного рішення ЄСПЛ Pleso проти Угорщини.

Додатково суд звертає увагу на іншу практику ЄСПЛ, згідно якої поняття «свавілля» у статті 5 ч. 1 має ширше значення, аніж просто недотримання національного законодавства, так що позбавлення свободи може бути законним з точки зору внутрішнього права, але все ж свавільним в розумінні Конвенції, порушуючи тим самим її положення (Creangг проти Румунії [ВП], § 84; A. і Інші проти Сполученого Королівства [ВП], § 164)

Також суд звертає увагу на практику ЄСПЛ, що у контексті боротьби з тероризмом, хоча Договірні держави не можуть бути зобов’язані доводити обґрунтованість підозр, що стали підставою арешту підозрюваної у тероризмі особи, шляхом розкриття конфіденційних джерел інформації, Суд постановив, що гострота проблеми боротьби з терористичними злочинами не може випрадовувати надто широке тлумачення поняття «обґрунтованості», яке призводить до знецінення гарантій, передбачених статтею 5 § 1 (с) (O’Hara проти Сполученого Королівства, § 35).

Таким чином, на думку суду ч. 5 ст. 176 КПК України суперечить сутнісному змісту ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є ратифікованим Україною міжнародним договором і має пріоритет застосування перед нормами національного законодавства. Відтак суд зобов’язаний розглядати питання обрання іншого виду запобіжного заходу окрім тримання під вартою, застосовуючи загальні положення КПК України про запобіжні заходи.

Відповідно до ст. 178 КПК України суд також бере до уваги наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, вік та стан здоров’я обвинуваченого , міцність соціальних зв’язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність стійких соціальних зв’язків, зокрема, матер і.

Приймаючи рішення про запобіжний захід, суд виходить із того, що мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою. Тому, для досягнення процесуальної мети запобіжного заходу в розумінні ч. 1 ст. 177 КПК України, суд не може накладати на громадян обмеження права особистої свободи, яке перевищує розумні та справедливі межі необхідності, а запобіжний захід для досягнення суспільно вагомої мети має бути найменш обтяжливим для людини в конкретних умовах. Така позиція узгоджується із ст. ст. 2, 8, 9 КПК України та спрямована на забезпечення розумного балансу приватного інтересу обвинуваченого ОСОБА_2 та публічного інтересу суспільства

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що такий запобіжний захід як цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю забезпечить дотримання обвинуваченим ОСОБА_2 процесуальних обов'язків під час подальшого судового розгляду кримінального провадження, та є достатнім для запобігання можливого ризику переховування ОСОБА_2 від суду у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який суд вважає встановленим, разом з тим саме такий запобіжний захід є мінімально обтяжливим для обвинуваченого за конкретних обставин, які були встановлені у судовому засіданні.

З огляду на наведене вище, суд вважає доцільним замінити обвинуваченому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт з покладенням на нього обов'язків, відповідно до ст.ст. 181, 194 КПК України та застосуванням засобу електронного засобу контролю в порядку ст. 195 КПК України.

Керуючись ст.ст.177, 178, 181, 183, 195, 197, 199, 202, 331, 372 КПК України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні клопотання прокурора Мар’їнського відділу Волноваської місцевої прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився м. Маріуполі Донецької області, громадянину України, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт до закінчення розгляду кримінального провадження, але не більше строку два місяці, а саме: з 03 травня 2018 року до 03 липня 2018 року включно, звільнивши його негайно з-під варти із зали суду із застосуванням електронного засобу контролю.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 наступні обов'язки:

1) прибувати за викликом до Мар’їнського районного суду Донецької області за першою вимогою;

2) цілодобово не залишати місце фактичного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, без дозволу суду.

Виконання ухвали щодо домашнього арешту покласти на орган Національної поліції, а саме на Лівобережне відділення центрального відділу поліції Маріуполя ГУНП в Донецькій області за місцем реєстрації обвинуваченого, тобто за місцем його перебування під домашнім арештом.

Органу Національної поліції негайно поставити на облік обвинуваченого ОСОБА_2 і повідомити про це суд.

Обов’язок здійснення електронного моніторингу за місцем знаходження ОСОБА_2 та забезпечення електронним засобом контролю покласти на уповноважений підрозділ ГУНП в Донецькій області.

Роз’яснити обвинуваченому, що відповідно до частини 5 статті 181 КПК України, працівники національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з’являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов’язаних із виконанням цієї ухвали суду.

Копію вказаної ухвали для виконання направити негайно Лівобережне відділення центрального відділу поліції Маріуполя ГУНП в Донецькій області та уповноваженому підрозділу ГУНП в Донецькій області.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судові рішення, які можуть бути оскаржені.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 04 травня 2018 року.

Судді

Дата документу 04.05.18 року