Постанова № 74691910, 11.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2018 р. Справа № 922/1618/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Пушай В.І.

секретар судового засідання Бєлкіна О.М.

за участю представників:

за участі представників:

позивача – ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

1-ої третьої особи - ОСОБА_3

2-ої третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" ( вх. № 690 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 (повний текст складено 22.03.2018) у справі № 922/1618/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз", м. Охтирка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут", м. Харків треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1. Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", м. Київ 2. Публічне акціонерне товариство "Харківгаз", м. Харків про спонукання укласти договір ВСТАНОВИЛА:

19.05.2017 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (відповідач) про визнання укладеним з 01.04.2016р. між позивачем та відповідачем договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016 – 2017 роки у редакції, викладеній у позовній заяві.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.07.2017 у справі №922/1618/17, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 та рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2017 у даній справі № 922/1618/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2018 у справі № 922/1618/17 (суддя Рильова В.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 у справі №922/1618/17, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги ПАТ "Укрнафта" НГВУ "Охтирканафтогаз" до ТОВ "Харківгаз Збут" про спонукання ТОВ "Харківгаз Збут" укласти договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання на 2016-2017 роки, в редакції позивача. Також, позивач просить стягнути з ТОВ "Харківгаз Збут" на користь ПАТ "Укрнафта" НГВУ "Охтирканафтогаз" судові витрати, сплачені за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що внутрішньопримослові трубопроводи НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" не є елементом газотранспортної системи й відповідно господарська діяльність підприємства за договорами з постачальниками природного газу здійснюється поза межами газотранспортної системи, положення законодавства, що визначають правові аспекти транспортування природного газу магістральними трубопроводами та розподільними трубопроводами газотранспортної системи до правовідносин між ПАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Охтирканафтогаз" та ліцензіатами не застосовується.

Крім того, позивач вказує на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги наданий позивачем доказ, а саме: лист ПАТ "Укртрансгаз" № 1001 вих – 17-2011/1001.20.01.02 від 27.06.2017, з якого вбачається, що газорозподільчі станції (ГРС), які знаходяться на території Сумської та Харківської областей та з яких передається природний газ в мережі ПАТ "Сумигаз" та ПАТ "Харківгаз", та відповідні ділянки газопроводів, які сполучають зазначені ГРС з магістральними газопроводами, відсутні на балансі товариства.

Позивач також посилається на те, що обов’язковість укладання між сторонами договору з надання послуг по переміщенню природного газу внутрішньопримословими трубопроводами підтверджується висновком Вищого господарського суду України, які викладено у судовому рішенні № 922/3337/16 від 19.04.2017, а також на обов’язковість укладання такого договору вказують положення спеціального законодавства, зокрема постанова НКРЕКП від 30.09.2015 № 2516.

Як зазначає позивач, судом першої інстанції не було прийнято до уваги той факт, що позивач продовжує надавати послуги з переміщення природного газу, а останній продовжує приймати ці послуги; факт переміщення природного газу внутрішньопримословими трубопроводами позивача у розподільчі мережі ПАТ "Харківгаз", відібраного з точки входу ГРС Пархомівна, с. Пархомівна та розподіленого мережами ПАТ "Харківгаз" контрагентам (споживачам) постачальника ТОВ "Харківгаз Збут", підтверджується інформацією, яка надана ПАТ "Харківгаз".

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 у справі № 922/1618/17; встановлено відповідачу та третім особам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 02.05.2018.

02.05.2018 ТОВ "Харківгаз Збут" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає рішення законним та обґрунтованим, просить відмовити ПАТ "Укрнафта" НГВУ "Охтирканафтогаз" в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 залишити без змін.

Відповідач зокрема зазначає, що Закони України, на які посилається позивач, не містять таких норм, які б зобов’язували відповідача укласти спірний договір, а також вказує на те, що дії сторін в аналогічних ситуаціях повністю регламентовані Кодексом газорозподільних систем, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494. Відповідач в обґрунтування заперечень проти заявлених позивачем вимог зазначає, що для існування договірних відносин між сторонами щодо транспортування/переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав, оскільки відповідач не є замовником послуг по переміщенню природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами позивача. Окрім того, відповідач вказує, що ПАТ "Укрнафта" не є оператором газотранспортної системи (ГТС), тому застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи - суб'єкта ринку природного газу (ПАТ "Укртрансгаз") до вартості послуг транспортування природного газу внутрішньопромисловими мережами, є неправомірним.

02.05.2018 від ПАТ "Харківгаз" також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа з апеляційною скаргою не погоджується, вважає рішення таким, що прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, просить відмовити ПАТ "Укрнафта" НГВУ "Охтирканафтогаз" в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 залишити без змін.

ПАТ "Харківгаз" посилається зокрема на те, що судом першої інстанції вірно встановлено, що газопроводи Охтирського НГВУ відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу і позивач не має жодних правових підстав стверджувати, що є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу.

У зв'язку із знаходженням судді Медуниця О.Є. на лікарняному, на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 08.05.2018 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено наступний склад колегії суддів для розгляду справи № 922/1618/17: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Пушай В.І.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 у складі колегії суддів: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Пушай В.І. розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 у справі № 922/1618/17 призначено на 30.05.2018.

В судовому засіданні 30.05.2016 оголошено перерву до 11.06.2018.

В судовому засіданні позивач, відповідач та третя особа підтвердили свої позиції по справі. підтвердили

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що 02.02.2017 ПАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" направив на адресу відповідача супровідним листом вих. № 24юр-01/582 від 02.02.2017 проект договору про переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (том 1 арк. 22-23), відповідно до умов якого (п. 2.1. договору) позивач (виконавець) зобов'язався надати відповідачу (замовнику) послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається замовником для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання, до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а замовник зобов’язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору.

09.02.2017 року відповідач отримав супровідний лист № 24юр-01/582 від 02.02.2017 з проектом договору про переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1 арк. 23).

22.02.2017 року позивач отримав лист відповідача № КНZ06-СЛ-1374-0217-0217 від 16.02.2017 разом з не підписаним проектом договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (том 1 арк. 24), в якому відповідач зазначив, що відповідач не має правових підстав для підписання даного проекту договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, оскільки відповідач не є замовником послуг по транспортуванню газу внутрішньопромисловими трубопроводами у НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта".

Позивач з даною позицією відповідача не погоджується, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Свої вимоги позивач обгрунтовує зокрема тим, що ним надаються відповідачу послуги з переміщення природного газу, однак останній в порушення вимог "Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", затверджених постановою НКРЕКП № 9 від 12.01.2015, ухиляється від укладення спірного договору.

Окрім того, в обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в газорозподільчі мережі оператора газотранспортної системи (ОГТС) ПАТ "Харківгаз" для забезпечення потреб споживачів Краснокутського району, Харківської області саме внутрішньопромисловими трубопроводами НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" транспортується газ ПрАТ „ВК"Укрнафтобуріння", а у зимовий період можлива подача газу споживачам із магістрального газопроводу „Більськ-Суми" УМГ „Київтрансгаз". Відповідно до листа ПАТ "Укртрансгаз" №1001 вих-17-2021/1001.20.01.02 від 27.06.2017р. газорозподільчі станції (ГРС), які знаходяться на території Сумської та Харківської областей та, з яких передається природний газ в мережі ПАТ "Сумигаз" та ПАТ "Харківгаз" та відповідні ділянки газопроводів, які сполучають зазначені ГРС з магістральними газопроводами, на балансі ТОВ "Харківгаз Збут" відсутні. Позивач вважає, що даним листом ПАТ "Укртрансгаз" підтверджує, що відсутність магістрального трубопроводу на певній території Харківської області, а саме (с. Пархомівка, Краснокутський район, Харківська область) і відповідно відсутність фізичного з'єднання газотранспортної системи з газорозподільною, виключає технічну можливість централізованого газопостачання природного газу мережами магістрального газопроводу, тобто мережами оператора газотранспортної системи, для споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання, розташованих на території с. Пархомівка, Краснокутського району, Харківської області. Відсутність пропускної спроможності магістрального трубопроводу на ділянці ГРС Пархомівка вказує на необхідність укладення договору підприємства трубопровідного транспорту з урахуванням економічної доцільності.

В якості правових підстав позову позивач посилається на положення ст. ст. 16, 20, ч. 3 ст. 179, 181, ч. 1 ст. 187, 306 ГК України, ст. ст. 6, 627, 638 ЦК України, ст. ст. 1, 56 Закону України "Про ринок природного газу", ст. ст. 1, 4, 16 Закону України “Про трубопровідний транспорт”, постанову НКРЕКП № 9 від 12.01.2015р. “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом”, пункти 13, 19, 20, 29 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов’язки", затвердженого постановою НКРЕКП № 2516 від 30.09.2015, постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2017 по справі № 922/1248/16 щодо обов'язковості укладення договорів на переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.07.2017 (суддя Жельне С.Ч.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що умови договору, запропоновані позивачем листом від 02.02.2017 за № 24-юр-01/582, не відповідають чинному законодавству, вказавши також, що оскільки ПАТ "Укрнафта" не є оператором ГТС застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи суб’єкта ринку природного газу (ПАТ "Укртрансгаз") до вартості послуг з внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.

За апеляційною скаргою ПАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Охтирканафтогаз" Харківський апеляційний господарський суд (судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.), переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2017 в апеляційному порядку, постановою від 17.08.2017 залишив його без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 та рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2017 у даній справі № 922/1618/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

У постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2017 зазначено зокрема, що судами:

- не було з'ясоване питання стосовно того, чи є внутрішньопромисловий трубопровід про переміщення природного газу, по якому для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання позивачем було запропоновано укласти договір, частиною магістрального трубопроводу, а отже частиною газотранспортної системи, а відтак і наявність, чи навпаки, відсутність у позивача правових підстав для вимоги про укладення відповідного договору про переміщення природного газу внутрішньопромисловим трубопроводом;

- залишено поза увагою з'ясування питання стосовно того, чи є переміщення природного газу саме внутрішньопромисловими трубопроводами відокремленим видом господарської діяльності та наявність, чи навпаки, у позивача можливості надання таких послуг і підстави надання відповідних послуг;

- не були взяті до уваги посилання позивача на прийняття (отримання) відповідачем послуг з переміщення природного газу, відповідні обставини не встановлювались.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції під час нового розгляду справи, з врахуванням вказівок суду касаційної інстанції, встановив наступне.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначає Закон України "Про ринок природного газу".

Згідно з п. п. 27, 28 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу":

постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу;

постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Як передбачено п. 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок природного газу" провадження діяльності з постачання та розподілу природного газу здійснюється на підставі чинних ліцензій, що були видані до дня введення в дію цього закону, протягом трьох місяців після затвердження ліцензій умов на провадження відповідного виду господарської діяльності згідно з положенням цього Закону.

Відповідно до пункту 27 частини 1 статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як діяльність на ринку природного газу, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ринок природного газу".

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно з п. 32 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" Регулятором ринку природного газу є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).

З матеріалів справи вбачається, що з 01.07.2015 року до 11.05.2017 року відповідач здійснював статутну діяльність з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на підставі виданої НКРЕКП ліцензії №1588 від 21.05.2015р. з терміном дії на 5 років. Постановою НКРЕКП №2283 від 08.09.2015р. ліцензія була переоформлена на безстрокову.

11.05.2017 року постановою НКРЕКП № 627 "Про анулювання ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої ТОВ "Харківгаз Збут", зазначену вище ліцензію анульовано, а постановою №633 від 11.05.2017р. НКРЕКП прийнято рішення про видачу відповідачу ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території м. Харкова та Харківської області.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що відповідач є суб'єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу на території м. Харкова та Харківської області.

Також, суд першої інстанції встановив, що подання ТОВ "Харківгаз Збут" до НКРЕКП заяви про анулювання ліцензії на постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та видачу ліцензії на постачання природного газу було здійснено на виконання пункту 2 постанови НКРЕКП №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу". Даним пунктом визначено, що строк, протягом якого ліцензіати, які провадять господарську діяльність на ринку природного газу, мають привести свою господарську діяльність у відповідність до вимог цієї постанови та подати до НКРЕКП документи та відомості, визначені частиною третьою статті 15 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", становить три місяці з дня опублікування цієї постанови. Опублікування постанови відбулось 25.03.2017 у газеті "Урядовий кур'єр" № 57.

Відповідно до п. 3 зазначеної вище постанови НКРЕКП №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу" постанову НКРЕКП №9 від 21.01.2015 "Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", на яку посилається позивач у позові, скасовано, тобто з 26.03.2017 року дана постанова не діє, а в Україні діють нові затверджені пунктом 1 постанови № 201 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Даними ліцензійними умовами обов'язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено. Навіть якщо розглядати скасовану постанову НКРЕКП №9 від 13.01.2010р. “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами”, що, як зазначено вище, діяла до 25.03.2017 року, ліцензіат був зобов'язаний укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку.

Дослідивши під час нового розгляду справи на виконання вищевказаних вказівок касаційної інстанції питання стосовно того, чи є внутрішньопромисловий трубопровід про переміщення природного газу, по якому для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання позивачем було запропоновано укласти договір, частиною магістрального трубопроводу, а отже частиною газотранспортної системи, а відтак і наявність, чи навпаки, відсутність у позивача правових підстав для вимоги про укладення відповідного договору про переміщення природного газу внутрішньопромисловим трубопроводом, суд першої інстанції встановив наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу":

газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об’єктами і спорудами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу;

транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов’язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу;

розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам але що не виключає постачання природного газу.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт" система трубопровідного транспорту України складається із магістрального трубопровідного транспорту та промислового трубопровідного транспорту.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт":

магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;

промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про трубопровідний транспорт" діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту, здійснюється на підставі ліцензії.

Пунктом 6 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що до компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG.

Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс газотранспортної системи України (далі - Кодекс ГТС), затверджений постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015р.

Цей Кодекс визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності.

Нормами ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначені учасники ринку газу, зокрема:

замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG;

оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх (замовників);

оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системі користь третіх осіб (замовників).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу":

газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов'язаних між собою об'єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам;

газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Судом першої інстанції встановлено, що

- ПАТ “Укртрансгаз” є оператором Єдиної газотранспортної системи України відповідно до діючої ліцензії НКРЕКП №211 від 28.02.2013.

- ПАТ "Харківгаз" є оператором газорозподільної системи в Харківській області відповідно до діючої ліцензії НКРЕКП ліцензії №809 від 19.06.2017.

- Між відповідачем та ПАТ "Укртрансгаз" укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000181/П039 від 01.07.2015.

- Між відповідачем та ПАТ "Харківгаз" укладено договір на розподіл природного газу № ХГЗ-2015-Н1 від 25.06.2015.

Згідно з п. 5 розділу 1 глави I Кодексу ГТС газовидобувне підприємство – це суб'єкт господарювання, що займається видобутком (виробництвом) природного газу, у тому числі виробник біогазу або інших видів газу з альтернативних джерел.

Згідно зі Статутом позивача, що розміщений на офіційному сайті ПАТ "Укрнафта" http://www.ukrnafta.com, ПАТ "Укрнафта" є газовидобувним підприємством.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІ Кодексу ГТС до складу газотранспортної системи у межах балансової приналежності оператора газотранспортної системи входять:

газопроводи з відводами та лупінгами від місця видобутку чи підземного зберігання газу (вихід з установки підготовки газу на об’єктах газодобування чи газосховище) до місця його розподілення зі зниженням тиску до 1,2 МПа (вихід із газорозподільної станції) з перекривною арматурою, переходами через природні і штучні перешкоди (автомобільні дороги, залізниці, канали тощо), вузлами запускання та приймання очисних засобів, вузлами збирання і зберігання газового конденсату, засобами введення в газопровід метанолу, ємностями для зберігання і розгазування конденсату, земляними амбрами для аварійного зливання конденсату;

компресорні станції;

газорозподільні станції;

установки підготовки газу;

установки протикорозійного захисту;

лінії і споруди систем технологічного зв’язку і телемеханіки;

лінія електропередачі і обладнання для електроживлення електроустановок магістральних газопроводів, систем телемеханіки та установок електрохімічного захисту;

газовимірювальні станції (ГВС), газовимірювальні пункти і газовимірювальні блоки на лінійній частині магістрального газопроводу;

міжгазопровідні пункти редукування газу;

протипожежні засоби, протиерозійні і захисні споруди газопроводів;

будівлі та споруди на лінійній частині магістрального газопроводу;

розпізнавальні і сигнальні знаки місцезнаходження газопроводів, що призначені для обслуговування технологічних об’єктів газотранспортної системи та знаходяться на балансі оператора газотранспортної системи;

інші об’єкти газотранспортної системи.

Отже, згідно пункту 1 глави 1 розділу ІІ Кодексу ГТС вбачається, що внутрішньопромислові трубопроводи газовидобувних компаній не входять до складу газотранспортної системи у межах балансової приналежності оператора газотранспортної системи. Аналогічна інформація наведена також у листі ПАТ "Укртрансгаз" №1001вих.18-35 від 04.01.2018р. (том 2 арк. 55).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до норм чинного законодавства України внутрішньопромислові газопроводи видобувних підприємств не охоплюються визначенням "газотранспортна система" і по ним не передбачається надання послуг по транспортуванню природного газу до споживачів, а відповідно відсутні правові підстави для укладення окремих договорів про переміщення природного газу внутрішньопромисловим трубопроводом.

Окрім того, дослідивши під час нового розгляду справи на виконання вищевказаних вказівок касаційної інстанції питання стосовно того, чи є переміщення природного газу саме внутрішньопромисловими трубопроводами відокремленим видом господарської діяльності та наявність, чи навпаки, у позивача можливості надання таких послуг і підстави надання відповідних послуг, суд першої інстанції встановив наступне.

Відповідно до п. 4 глави 3 розділу 1 Кодексу ГТС експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.

Згідно з п. 7 глави 3 розділу 1 Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу.

Як встановлено судом вище, ПАТ “Укртрансгаз” є оператором Єдиної газотранспортної системи України відповідно до діючої ліцензії НКРЕКП №211 від 28.02.2013.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу":

точка входу – визначена точка у газотранспортній системі, в якій природний газ надходить до газотранспортної системи від об'єктів, пов'язаних із видобутком природного газу, газосховища, установки LNG, а також від інших газотранспортних або газорозподільних систем;

точка виходу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до об'єкта, пов'язаного із видобутком природного газу.

Як встановлено господарським судом, ПАТ "Укрнафта" є газовидобувним підприємством. При цьому газопроводи Охтирського НГВУ відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу і позивач не має жодних правових підстав стверджувати, що є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу. При цьому вартість транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не входить до вартості послуг, які сплачує споживач за транспортування природного газу, а відноситься на собівартість видобутку газу і має враховуватись у ціні на газ власного видобутку.

При цьому, судом першої інстанції взято до уваги, що вищезазначену позицію щодо відсутності законних підстав для існування договірних відносин між постачальником газу та газовидобувною компанією підтвердив також Регулятор ринку природного газу - НКРЕКП у своєму листі №7389/16.2.1/7-16 від 21.07.2016р. (том 1 арк. 91-92), в якому зокрема зазначено, що згідно з Законами України "Про ринок природного газу", "Про трубопровідний транспорт" та Кодексу ГТС газопроводи газовидобувного підприємства відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку природного газу і не є відокремленим видом господарської діяльності. Вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами має відноситись на собівартість видобутку газу і враховуватись у ціні природного газу власного видобутку, оскільки переміщення вуглеводів внутрішньопромисловими трубопроводами та їх підготовка є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини, а не відокремленим видом господарської діяльності. Повна собівартість видобутого природного газу формується з урахуванням витрат, зокрема, пов'язаних з операційною діяльністю по видобутку природного газу, у тому числі - витрат на утримання та обслуговування внутрішньопромислових трубопроводів. Отже, вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не входить до вартості послуг, які сплачує споживач за транспортування природного газу.

Враховуючи вищевикладене і те, що газопроводи Охтирського НГВУ відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу і позивач не має жодних правових підстав стверджувати, що є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу.

Дослідивши під час нового розгляду справи на виконання вищевказаних вказівок касаційної інстанції посилання позивача на прийняття (отримання) відповідачем послуг з переміщення природного газу, суд встановив наступне.

Згідно з п. 2 глави 1 розділу I Кодексу ГТС замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування).

Відповідно до договорів купівлі-продажу природного газу на 2016-2017 рр., укладених між відповідачем (покупцем) та ТОВ "РГК ТРЕЙДІНГ" (продавцем), продавець передає у власність покупцю природний газ у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу (том 1 арк. 118-123).

Відповідно до пункту 5 розділу 1 глави I Кодексу ГТС віртуальна торгова точка (віртуальна точка, на якій відбувається передача природного газу) - точка входу/виходу в газотранспортній системі з невизначеним фізичним розташуванням, на якій здійснюються торгові та інші комерційні операції на ринку природного газу між оптовими продавцями та оптовими покупцями / постачальниками природного газу та відносно якої оператор газотранспортної системи здійснює адміністрування таких точок.

Визначення точки переходу права власності на природний газ до відповідача у такий спосіб (з невизначеним фізичним розташуванням) унеможливлює висновок про те, що природний газ перейшов до позивача саме в фізичній точці газопроводу належного відповідачеві і останній перемістив його своїми газопроводами у іншу точку, необхідну відповідачеві, а тому посилання позивача на прийняття (отримання) відповідачем послуг з переміщення природного газу є необгрунтованими.

Таким чином, з огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не є замовником послуг по транспортуванню газу внутрішньопромисловими трубопроводами Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз", а тому не має правових підстав для укладення спірного договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що позивачем не надано ні доказів фактичного вчинення ним дій з переміщення природного газу власними внутрішньопромисловими трубопроводами, ні доказів права власності позивача на відповідні внутрішньопромислові трубопроводи, ні доказів права власності відповідача на природний газ, що переміщується відповідними внутрішньопромисловими трубопроводами, ні доказів несення позивачем витрат на переміщення природного газу належного відповідачеві відповідними внутрішньопромисловими трубопроводами тощо, а також дійшовши висновку про те, що надання послуг ПАТ "Укрнафта" в особі НВГУ "Охтирканафтогаз" з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог погоджується колегія суддів.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Позивач в апеляційній скарзі зазначає про обов’язковість укладання договору, проект якого запропоновано ПАТ "Укрнафта", посилаючись при цьому на положення Закону України "Про ринок природного газу", Закон України "Про трубопровідний транспорт", постанову НКРЕКП №9 від 21.01.2015 "Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", постанову НКРЕКП від 30.09.2015 № 2516.

Клегія суддів наведені позивачем доводи відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

З обставин справи вбачається, що в предмет доказування позивача, окрім іншого, входить доведення наявності правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, передбачених ч. 2 ст. 649 ЦК України, та/або наявність державного замовлення, та/або наявність прямої вказівки закону, яка би встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, передбаченої ст. ст. 179, 187 ГК України, та/або наявність угоди сторін про передачу спору про укладення спірного договору на вирішення суду та/або наявність відповідного попереднього договору, передбачених ст. 187 ГК України.

Натомість в даному випадку позивач доказів наявності таких фактів суду не надав. Позивач не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки Закону України, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, не надав до матеріалів справи доказів наявності укладеної сторонами угоди або попереднього договору, які б передбачали можливість укладення спірного договору.

Суд критично оцінює посилання позивача на пункти 13, 29 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, затвердженого постановою НКРЕКП № 2516 від 30.09.20156 оскільки згідно зазначених норм передбачено можливість за певних обставин укладення договорів на переміщення природного газу, але не їх обов’язковість. Тим більше, цією нормою не передбачено, обов’язковість укладення договору саме для відповідача.

Дослідивши проект спірного договору, суд дійшов висновку, що запропоновані позивачем умови договору не відповідають чинному законодавству України, з огляду на наступне.

Так, згідно пункту 1.3. проекту договору споживач замовника - це юридична або фізична особа-підприємець, якій замовник надає послугу з постачання природного газу на підставі відповідного договору, а у пункті 2.1. даного проекту договору виконавець зобов’язується надати замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається, надалі – споживачів, до пунктів призначення – газорозподільних станцій (далі – ГРС), а замовник зобов’язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору. Пунктом 2.5. проекту договору виконавець здійснює переміщення газу замовника внутрішньопромисловими трубопроводами до ГРС, де передає його в загальному потоці в газорозподільні мережі.

Згідно ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", державне регулювання, формування та реалізацію державної політики на ринку природного газу здійснює регулятор – націонльна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

ТОВ "Харківгаз Збут" є субєктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу.

ПАТ "Укртрансгаз" є оператором єдиної газотранспортної системи України відповідно до діючої ліцензії НКРЕКП № 211 від 28.02.2013.

ПАТ "Харківгаз" є оператором газорозподільної системи в Харківській області відповідно до діючої ліцензії НКРЕКП № 809 від 19.06.2017.

ПАТ "Укрнафта» є газовидобувним підприємством. Газопроводи Охтирського НГВУ відносяться до внутрішньопримослових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процессу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому перміщення внутрішньопримословими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу і позивач не має жодних правових підстав стверджувати, що є єдиною газотранспортною організацією.

Вартість послуг ПАТ "Укрнафта" з переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не затверджується Регулятором ринку природного газу - НКРЕКП, а тому відповідач не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням вартості послуг з транспортування, що надаються ПАТ "Укрнафта", за тарифом на послуги з транспортування природного газу, установленим НКРЕКП для оператора газотранспортної системи.

Оскільки ПАТ "Укрнафта" не є оператором ГТС, застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи суб'єкта ринку природного газу (ПАТ "Укртрансгаз") до вартості послуг з внутрішньопромисловими мережами, є неправомірним.

Посилання позивача на судове рішення у справі № 922/3337/16 в якості аргументу щодо обов’язковості укладання договору, колегія суддів відхиляє, судове рішення у господарській справі № 922/3337/16 не має преюдиційного характеру та не носить прецедентного характеру, оскільки дані справи не є аналогічними.

Позивач вказує на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги наданий позивачем доказ, а саме: лист ПАТ "Укртрансгаз" № 1001 вих – 17-2011/1001.20.01.02 від 27.06.2017, з якого вбачається, що газорозподільчі станції (ГРС), які знаходяться на території Сумської та Харківської областей та з яких передається природний газ в мережі ПАТ "Сумигаз" та ПАТ "Харківгаз", та відповідні ділянки газопроводів, які сполучають зазначені ГРС з магістральними газопроводами, відсутні на балансі товариства.

Позивач вважає, що даним листом ПАТ "Укртрансгаз" підтверджує, що відсутність магістрального трубопроводу на певній території Харківської області, а саме (с. Пархомівна, Краснокутський район, Харківська область) і, відповідно відсутність фізичного з’єднання газотранспортної системи з газорозподільною, виключає можливість, централізованого газопостачання природного газу мережами магістрального газопроводу, тобто мережами оператора газотранспортної системи, для споживачів категорії промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання розташованих на території с. Пархомівна, Краснокутського району, Харківської області.

Колегія суддів вважає наведені позивачем доводи та його посилання на лист ПАТ "Укртрансгаз" № 1001 вих – 17-2011/1001.20.01.02 від 27.06.2017 необгрунтованими, оскільки позивач не довів, яким чином відсутність магістрального трубопроводу на певній території Харківської області пов’язано з потребою укладати договір на переміщенн природного газу між газопостачальним та газовидобувним підприємствами.

Доводи позивача стосовно того, що він є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу до точки виходу до газорозподільної системи ПАТ "Харківгаз" на підставі технічної угоди про умови приймання-передачі природного газу № 1/2012/ХТ від 24.12.2012, укладеної між ПАТ "Укрнафта" НГВУ "Охтирканафтогаз" та ПАТ "Харківгаз", суд вважає необгрунтованими, оскільки як встановлено судом вище, позивач не є газотранспортною організацією, наявність зазначеної технічної угоди не спростовує зазначену вищу правову позицію щодо відсутності законних підстав для існування договірних відносин між постачальником газу та газовидобувною компанією, підставою укладення технічної угоди була постанова НКРЕКП №420 від 19.04.2012, що втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015, і предметом даної технічної угоди є визначення порядку приймання-передачі природного газу НГВУ "Охтирканафтогаз" до газопроводів ПАТ "Харківгаз". Наявність у справі підписаних актів приймання-передачі природного газу тільки підтверджує, що через ГРС, що зазначені у додатку 1 до Технічної угоди, здійснювалось приймання-передача природного газу, при цьому, для кого із суб’єктів ринку природного газу здійснюється приймання-передача газу, в технічній угоді не визначається.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене і те, що надання послуг ПАТ "Укрнафта" в особі НВГУ "Охтирканафтогаз" з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що для існування договірних відносин між сторонами у справі щодо переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав.

Позивач під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності наведених в апеляційній скарзі доводів. Твердження позивача про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Підстав для скасовування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в рішенні суду висновків.

Керуючись ст.ст. 254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 у справі № 922/1618/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів в порядку ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складений 13.06.2018.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Пушай В.І.