Рішення № 74690944, 13.06.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2018р. Справа №914/680/18

За позовом:Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод», Житомирська обл., Житомирський р-н, смт. Новогуйвинськедо відповідача:Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод», м. Львівпро:стягнення 3000000,00 грн. боргу, 216501,38 грн. пені, 3000000,00 грн. штрафу, 412200,00 грн. інфляційних втрат, 103910,71 грн. 3% річних за договором купівлі-продажу №57 від 22.02.2016р. Суддя – Крупник Р.В. Секретар – Палюх Г.І.Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1 – представник (довіреність №01-26/7 від 24.01.2018р.)від відповідача: ОСОБА_2 – представник (довіреність №32 від 20.12.2017р.) ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

16.04.2018р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ДП «Житомирський бронетанковий завод» до ДП «Львівський бронетанковий завод» про стягнення 3000000,00 грн. боргу, 216501,38 грн. пені, 3000000,00 грн. штрафу, 412200,00 грн. інфляційних втрат, 103910,71 грн. 3% річних за договором купівлі-продажу №57 від 22.02.2016р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.04.2018р. суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 07.05.2018р.

У підготовчому засіданні 07.05.2018р. судом оголошено перерву до 24.05.2018р. Ухвалою від 24.05.2018р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 07.06.2018р. В судовому засіданні 07.06.2018р. судом оголошено перерву по розгляду справи по суті до 13.06.2018р.

Представник позивача в судове засідання 13.06.2018р. з'явився, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судове засідання 13.06.2018р. з'явився, від надання пояснень по суті справи відмовився.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Представник позивача зазначає, що 22.02.2016р. між відповідачем (продавцем) та позивачем (покупцем) укладено договір купівлі-продажу №57, відповідно до якого продавець взяв на себе зобов’язання передати у власність покупцю комплект запчастин загальною вартістю 3000000,00 грн. За умовами договору покупець повинен був здійснити попередню оплату товару в розмірі 100% вартості продукції протягом 5 робочих днів з моменту підписання договору, а продавець у свою чергу – передати покупцеві товар до 12.03.2016р. На виконання зобов’язань за договором позивачем було перераховано відповідачеві 3000000,00 грн. попередньої оплати, проте, всупереч договору відповідач не передав обумовленого договором товару та не повернув попередньої оплати. Оскільки претензії щодо повернення коштів були залишені відповідачем без задоволення, ДП «Житомитрський бронетанковий завод» змушене було звернутися до суду з даним позовом.

Аргументи відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує щодо існування основної суми боргу у розмірі 3000000,00 грн. та позовних вимог щодо стягнення інфляційних та 3% річних, натомість не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення з відповідача штрафу та пені. Відповідач зазначає, що в силу ст. 549 ЦК України пеня та штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України. Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідачем викладено заяву про застосування строку позовної давності, відповідно до якої відповідач просить суд застосувати до позовних вимог про стягнення пені та штрафу позовну давність, оскільки згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені та штрафу закінчився.

КЛОПОТАННЯ СТОРІН.

13.06.2018р. через канцелярію суду відповідачем подано клопотання №1532 від 13.06.2018р. про зменшення розміру штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення з додатками, відповідно до якого відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95% та відстрочити виконання рішення у справі до 01.06.2019р.

Клопотання обґрунтоване тим, що згідно постанови КМУ від 04.03.2015р. №83 ДП «Львівський бронетанковий завод» відноситься до об’єктів, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави у сфері оборони, а тому в умовах зовнішньої збройної агресії нормальне функціонування заводу, який забезпечує ремонт та відновлення бронетанкової техніки для потреб ЗСУ, є одним з пріоритетних завдань держави. На даний момент, відповідач перебуває у складному фінансовому становищі. У зв’язку з проведенням АТО, пізніше ООС на сході України, підприємство позбавлене можливості експортувати свою продукцію в інші країни; уся відремонтована військова техніка йде на потреби Міністерства оборони України, Національної гвардії України та інших військових формувань держави. Сума прибутку, яка закладена Міністерством оборони України для ДП «Львівський бронетанковий завод» є незначною, такі умови договору призводять до того, що майже увесь прибуток підприємства йде на закупівлю комплектуючих і матеріалів для ремонту бронетанкової техніки, а також на виплату заробітної плати працівникам підприємства. У зв’язку з відсутністю замовлень і як наслідок відсутністю достатньої завантаженості виробничих потужностей по підприємству, уже третій місяць поспіль для працівників встановлюється режим роботи у вигляді простоїв. 2017р рік підприємство завершило зі збитками у розмірі 63692000,00 грн. У зв’язку з несприятливою фінансовою ситуацією на підприємстві, виникла та продовжує існувати велика кредиторська заборгованість перед контрагентами, зокрема, станом на 01.05.2018р., кредиторська заборгованість складає – 564038,0 тис. грн. На підставі наказів т.в.о. директора підприємства, для всіх працівників підприємства, крім чергових служб з 02.04.2018р. по 30.04.2018р., з 02.05.2018р. по 31.05.2018р., з 01.06.2018р. по 29.06.2018р. Крім цього, постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області від 13.01.2017р.ЗВП №50654795 накладено арешт на кошти ДП «Львівський бронетанковий завод» на суму 14198412,41 грн. Таким чином, відповідач вважає, що у випадку стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі, без їх зменшення судом на 95%, ускладниться неабияк і так скрутне фінансове становище боржника. Натомість, зменшення штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення до 01.06.2019р. дасть змогу відповідачу виконати рішення суду.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% та відстрочення виконання рішення до 01.06.2019р., суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 3, 6 ст. 177, п. 10 ч. 2 ст. 182 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. У підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Ухвалою від 24.05.2018р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.06.2018р.

Відповідно до ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 207 ГПК України встановлено, що головуючий з’ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення подано відповідачем після початку розгляду справи по суті, у клопотанні (та в судовому засіданні 13.06.2018р. представником відповідача) не наведено істотних обставин, які унеможливили подання такого клопотання до початку розгляду справи по суті та не заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання вказаного клопотання, суд ухвалив залишити клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення без розгляду.

У судовому засіданні 13.06.2018р. представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що на підставі клопотань відповідача (заявленого усно в судовому засіданні 07.05.2018р., поданого письмового клопотання 24.05.2018р. та заявленого усно в судовому засіданні 07.06.2018р.), розгляд справи відкладався судом тричі для надання сторонам можливості укласти мирову угоду у справі та реалізувати процесуальні права та обов’язки, передбачені ст. 42 ГПК України, а тому заявлення відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи вчетверте, судом розцінюється як спосіб затягування розгляду справи, відповідно суд ухвалив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

22.02.2016р. між ДП «Львівський бронетанковий завод» (Продавець) та ДП «Житомирський бронетанковий завод» (Покупцем) укладено договір купівлі-продажу №57 (надалі – Договір), за умовами п. 1.1.-1.3. якого на умовах даного договору продавець зобов’язується передати у власність покупцю, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити комплект запчастин (надалі – Товар) за ціною, у кількості, які вказані у специфікації (Додаток №1 до цього договору). Специфікація складає його невід’ємну частину. Пункт прийому-передачі товару – м. Львів, вул. Стрийська, 73. Загальна сума даного договору складає 3000000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 500000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1.-2.4. Договору, приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками продавця та покупця з оформленням відповідного ОСОБА_2 приймання-передачі або видаткової накладної. Приймання-передачі товару здійснюється до 12.03.2016р. Датою передачі товару вважається дата підписання ОСОБА_2 приймання-передачі (або дата виписки видаткової накладної). Належним чином оформлений та підписаний ОСОБА_2 приймання-передачі товару за цим договором.

Згідно п. 5.1. Договору, оплата товару по даному договору здійснюється покупцем передоплатою 100% у розмірі 3000000,00 (три мільйони) грн., упродовж 5 (п’яти) робочих днів, з моменту підписання договору.

Судом встановлено, що 25.02.2016р. відповідачем виставлено позивачеві до оплати рахунок-фактуру №24 на суму 3000000,00 грн., який позивачем було оплачено згідно платіжного доручення №1992 від 25.02.2016р. у розмірі 3000000,00 грн.

У п. 4.2. Договору сторонами погоджено, що у разі недотримання умов, визначених у п. 2.2. Договору, постачальник зобов’язаний повернути покупцю суму передоплати (авансу) протягом 5 (п’яти) робочих днів з дня порушення умов договору.

Так як у строк, визначений п. 2.2. Договору товар переданий відповідачем не був, 01.08.2016р. між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою п. 4.2. Договору викладено у новій редакції: «У разі недотримання умов, визначених у п. 2.2. Договору, постачальник зобов’язаний повернути покупцю суму передоплати (авансу) за наступним графіком платежів: 300000,00 грн. – до 30.09.2016; 300000,00 грн. – до 31.10.2016; 300000,00 грн. – до 30.11.2016; 300000,00 грн. – до 30.12.2016; 300000,00 грн. – до 31.01.2017; 300000,00 грн. – до 28.02.2017; 300000,00 грн. – до 31.03.2017; 300000,00 грн. – до 28.04.2017; 300000,00 грн. – до 31.05.2017; 300000,00 грн. – до 30.06.2017. Сторони допускають дострокове повернення коштів».

20.10.2016р. позивачем на адресу відповідача скеровано претензію №2 від 19.10.2016р. №3853, відповідно до якої ДП «Житомирський бронетанковий завод» вимагав протягом 10 робочих днів з дня отримання претензії перерахувати 3000000,00 грн. попередньої оплати та сплатити 583934,42 грн. пені за прострочення виконання зобов’язання. Відповіддю на претензію №2887 від 04.11.2016р. відповідач повідомив, що визнає претензію у розмірі основного боргу повністю, однак у зв’язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства немає можливості перерахувати кошти у строк, визначений Додатковою угодою №1 від 01.08.2016р.

Невиконання відповідачем впродовж тривалого часу взятих на себе зобов’язань за Договором щодо поставки товару та відповідно неповернення внесеної позивачем попередньої оплати, стало підставою для звернення ДП «Житомирський бронетанковий завод» до суду.

Станом на день розгляду справи судом, докази повернення (перерахування) відповідачем попередньої оплати в розмірі 3000000,00 грн. в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, положеннями ч. 1 ст. 692, ч. 1 ст. 693 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За змістом п. 5.1. Договору, покупець (позивач) зобов’язувався здійснити 100% передоплату товару, а саме у розмірі 3000000,00 грн. протягом 5 робочих днів з моменту підписання договору. Матеріалами справи підтверджено, що на виконання п. 5.1. Договору позивачем 25.02.2016р., згідно платіжного доручення №1992 перераховано відповідачеві 3000000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 662, ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що приймання-передача товару здійснюється до 12.03.2016р. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами, у строк, визначений п. 2.2. Договору, обумовлений Договором товар переданий відповідачем не був.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Пунктом 4.2. Договору (який викладено в новій редакції згідно Додаткової угоди №1 до Договору від 01.08.2016р.) встановлено, що у разі недотримання умов, визначених у п. 2.2. договору, постачальник зобов’язаний повернути покупцю суму передоплати (авансу) за графіком: 300000,00 грн. – до 30.09.2016; 300000,00 грн. – до 31.10.2016; 300000,00 грн. – до 30.11.2016; 300000,00 грн. – до 30.12.2016; 300000,00 грн. – до 31.01.2017; 300000,00 грн. – до 28.02.2017; 300000,00 грн. – до 31.03.2017; 300000,00 грн. – до 28.04.2017; 300000,00 грн. – до 31.05.2017; 300000,00 грн. – до 30.06.2017.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, у строк, встановлений п. 2.2. Договору відповідачем не було поставлено товар, передбачений Специфікацією, позовна вимога про стягнення з ДП «Львівський бронетанковий завод» боргу (попередньої оплати) у розмірі 3000000,00 грн. є такою, що ґрунтується на вищевикладених нормах закону та п. 4.2. Договору, а тому підлягає задоволенню.

З приводу стягнення з відповідача 216501,38 грн. пені, 3000000,00 грн. штрафу, 412000,00 грн. інфляційних втрат та 103910,71 грн. 3% річних суд зазначає наступне.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Про наявність грошового зобов’язання свідчить лише вид майна (гроші), яке підлягає переданню боржником на користь кредитора (спосіб виконання зобов’язання) незалежно від підстави виникнення. Незважаючи на підставу виникнення в боржника обов’язку сплатити кредитору певну суму, таке зобов’язання є грошовим.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п. 4.4. Договору, у випадку порушення п. 4.2. договору, постачальник сплачує покупцю пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення з повернення. В разі прострочення більше як на 15 (п'ятнадцять) календарних днів, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 100% від суми заборгованості.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Приписами ч. 3-4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності в частині позовної вимоги про стягнення пені, суд прийшов до висновку, що така підлягає частковому задоволенню, оскільки строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення пені за зобов’язанням щодо повернення оплати (300000,00 грн. – до 30.09.2016р., 300000,00 грн. – до 31.10.2016р., 300000,00 грн. – до 30.11.2016р., 300000,00 грн. – до 30.12.2016р., 300000,00 грн. – до 31.01.2017р., 300000,00 грн. – до 28.02.2017р., 300000,00 грн. – до 31.03.2017р.) закінчився. Відповідно, до стягнення з відповідача підлягає пеня, нарахована за зобов’язаннями щодо повернення оплати, які мали бути виконані відповідачем до 28.04.2017р., до 31.05.2017р. та до 30.06.2017р.

Здійснивши перерахунок пені у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України у межах 180 днів, починаючи з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, суд прийшов до висновку, що пеня підлягає стягненню з відповідача у розмірі 112939,73 грн.

Розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності в частині позовної вимоги про стягнення штрафу, суд прийшов до висновку, що така підлягає частковому задоволенню з тих же підстав, які стосуються і пені. Однак, крім штрафу, обчисленого від суми невиконаних зобов’язань, виконання яких підлягало у строк до 28.04.2017р., до 31.05.2017р. та до 30.06.2017р., до стягнення з відповідача підлягатиме штраф, нарахований за неналежне виконання зобов’язання, виконання якого мало відбутися до 31.03.2017р. Вказане пояснюється насамперед тим, що згідно п. 4.4. Договору, право на стягнення штрафу настає у покупця у разі прострочення постачальника більше як на 15 календарних днів, відповідно право на стягнення штрафу за невиконання зобов’язання виникло у позивача 16.04.2017р., а відтак строк позовної давності для звернення з даною вимогою до суду – 16.04.2018р., тоді як позовна заява скерована позивачем до суду 12.04.2018р., тобто в межах строку позовної давності для стягнення штрафу за прострочення виконання зобов’язання 300000,00 грн. зі строком виконання до 31.03.2017р.

Таким чином, розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача складає 1200000,00 грн., оскільки ним було прострочено виконання зобов’язання на суму 1200000,00 грн. більше як на 15 календарних днів.

Судом відхиляються покликання відповідача на неможливість одночасного стягнення пені та штрафу, виходячи з наступного.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22.03.2018р. у справі №911/1351/17, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 16.05.2018р. у справі № 459/3560/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Виходячи зі змісту постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 10.04.2018р.у справі №910/10156/17, положення ст. 625 ЦК поширюють свою дію на всі види грошових зобов’язань, у тому числі щодо порушення позадоговірного грошового зобов’язання, яке виникло на підставі ст. 1212 ЦК, повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд зазначає, що річні підлягають стягненню з відповідача в розмірі 103820,67 грн.

Суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши правильність нарахування інфляційних, суд прийшов до висновку, що такі підлягають стягненню з відповідача у розмірі 409200,00 грн., так як позивачем при розрахунку не було враховано дефляції у серпні 2017р.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до часткового задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 70692,41 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 42, 46, 123, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» (79031, м. Львів, вул. Стрийська, 73; код ЄДРПОУ 07985602) на користь Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» (12441, Житомирська обл., Житомирський р-н, смт. Новогуйвинське, вул. Дружби Народів, 1; код ЄДРПОУ 07620094) 3000000,00 грн. боргу (попередньої оплати), 112939,73 грн. пені, 1200000,00 грн. штрафу, 103820,67 грн. 3% річних, 409200,00 грн. інфляційних втрат та 70692,41 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2018р.

Суддя Крупник Р.В.