Рішення № 74690875, 13.06.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2018р. Справа №914/777/18

Суддя О.Запотічняк при секретарі В.Думин розглянула справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор”, с. Павлів, Радехівський район, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Галтекс”, м.Миколаїв, Львівська область,

про стягнення заборгованості в розмірі 54 000,00 грн.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 – представник;

від відповідача: ОСОБА_2 – представник.

Суть спору та обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Галтекс” про стягнення заборгованості в розмірі 54 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував договірні зобов’язання щодо оплати поставленого товару згідно Договору поставки металобрухту та відходів чорних металів від 05.03.2012 р. №05/03/12, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 54 000,00 грн.

Ухвалою від 26.04.2018 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначив розгляд справи на 23.05.2018 року.

17.05.2018 р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (вх.№17520/18), в якому просить застосувати до позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений згідно Договору поставки металобрухту та відходів чорних металів від 05.03.2012 р. №05/03/12 товар в розмірі 54 000,00 грн. позовну давність. Зазначив, що відповідач не заперечує факт поставки товару, але, враховуючи те, що остання поставка мала місце 14.12.2012 року, відповідач відповідно до п. 5.3. Договору мав здійснити оплату по 19.12.2012 року включно. Тому вважає, що станом на момент подання позову позивачем пропущено трьохрічний термін позовної давності та в позові слід відмовити.

23.05.2018 р. розгляд справи було відкладено на 13.06.2018 р. в зв’язку з неявкою представника позивача в судове засідання.

В судовому засіданні 13.06.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№17520/18 від 17.05.2018 р.).

За таких обставин суд вважає, що справа у відповідності до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України може бути розглянута за наявними в справі матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України одна сторона (постачальник) зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність другої сторони (покупця) для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор” (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СП Галтекс” (Покупець) укладено Договір поставки металобрухту та відходів чорних металів №05/03/12 (далі – Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов’язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити брухт та відходи чорних металів згідно вимог і класифікації ДСТУ 4121-2002 та Специфікацій (додатки до Договору), які є невід’ємними частинами цього Договору з моменту їх підписання уповноваженими представниками Сторін (п.1.1.Договору).

Відповідно до п.2.1. Договору ціни на товар встановлюються за домовленістю і вказуються станом на момент поставки у Додатках до цього Договору, які є невід’ємною його частиною.

В п. 3.1. Договору сторони передбачили, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2012 року, а в частині здійснення розрахунків – до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов’язань за цим Договором. У випадку,якщо жодна з Сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за чотирнадцять днів до його закінчення, цей Договір вважається пролонгованим на строк до 31 грудня 2013 року (п.3.2. Договору).

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач в період з 06.03.2012 р. по 14.12.2012 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 623 512,35 грн., що не заперечується відповідачем та підтверджується видатковими накладними, належно завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.5.3. Договору Покупець проводить оплату за отриманий товар не пізніше 5 діб з дати отримання Товару.

Відповідно до п.4.7. Договору датою поставки товару вважається дата передачі товару Покупцю у відповідності з з.д. накладною, видатковою накладною та оформлення приймально-здавального акту.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, останній здійснив оплату за поставлений товар не в повному обсязі в розмірі 569 512,35 грн. (що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи), заборгувавши позивачу 54 000,00 грн., що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

У відзиві на позов відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача, в якому відповідач вказує на пропущення позивачем строків позовної давності, посилаючись на те, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання виникло 19.12.2012 року, тоді як позивач звернувся із позовною заявою лише 26.04.2018 року.

Відповідно до 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення та спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом також врахована практика Європейського суду з прав людини, зокрема в рішеннях ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", відповідно до якої позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК).

Як вбачається з матеріалів справи, остання поставка товару згідно Договору відбулася 14.12.2012 року, що підтверджується видатковою накладною № РН-0005151 (належним чином завірена копія міститься в матеріалах справи) та не заперечується сторонами. Як вбачається з банківських виписок, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи, остання оплата за поставлений товар була проведена відповідачем 25.06.2013 р.

Відповідно до п.5.3. Договору Покупець проводить оплату за отриманий товар не пізніше 5 діб з дати отримання Товару.

Враховуючи викладене, відповідач зобов’язаний був оплатити поставлений 14.12.2012 року товар по 19.12.2012 року включно

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Таким чином, позовна давність щодо заборгованості за поставлений згідно Договору поставки металобрухту та відходів чорних металів №05/03/12 товар, враховуючи дату останньої поставки, розпочала свій перебіг з 20.12.2012 року та відповідно припинилася 20.12.2015 р.

Відповідно до ч. 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.3.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз’яснено, що умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

З огляду на викладене, позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності для звернення з вимогою сплатити заборгованість за поставлений у 2012 році товар згідно Договору поставки металобрухту та відходів чорних металів №05/03/12 від 05.03.2012 р.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано суду жодних доказів поважності причин пропущення позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», з 1 січня 2018 року для працездатних осіб встановлено прожитковий мінімум на рівні 1762,00 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 54 000,00 грн., відтак судовий збір покладається на позивача в розмірі 1762,00 грн.

Додатково, суд роз’яснює позивачу, що при поданні позовної заяви останнім згідно платіжного доручення №329287 від 04.01.2018 р. сплачено 4 715,53 грн. судового збору. Так, питання повернення надмірно сплаченого судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила, вирішується відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 14.06.2018р.

Суддя Запотічняк О.Д.