Рішення № 74690609, 15.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2018Справа № 910/2749/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Фабрікс" (79018, місто Львів, вулиця Олени Степанівни, будинок 45-А; код ЄДРПОУ 39234237)

до Публічного акціонерного товариство "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815)

про стягнення інфляційних втрат та суми пені у розмірі 71 373,05 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт-Фабрікс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Публічного акціонерного товариство "Українська залізниця" про стягнення 71 373,05 грн., а саме 35 166,00 грн. втрат від інфляції та 36 207,05 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № ПЗ/НХ-1732/НЮ від 17.01.2017 року в частині своєчасної оплати поставленої продукції, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано пеню та втрати від інфляції у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

30.03.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/2749/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/2749/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Про відкриття провадження у справі відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103046573394.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт - Фабрікс» (постачальник за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений Договір поставки № ПЗ/НХ-1732/НЮ (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у 2017 році поставити і передати передавати у власність покупцю певну продукцію (далі - товар) відповідно до Специфікації № 1 (додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного Договору.

Згідно п.п. 1.2, 1.3 Договору найменування товару: Халат бавовняних тканин, халат робочий із діагоналі, халат бавовняний білий (2017 року випуску), виробник товару: ТОВ «Спец-Контакт».

Кількість і асортимент товару визначений у Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.4 Договору).

Товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад покупця на умовах DDP (виробничий підрозділ Київський головний матеріальний склад регіональної філії «Південно - Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця») у відповідності до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів - Інкотермс (у ред. 2010 року) (п.5.2 Договору).

Як визначено сторонами в п.п. 5.8, 5.9 Договору, приймання товару по кількості здійснюється згідно порядку, встановленого Інструкцією «О порядке приемки продукции производственно - технического назначения и товаров народного потребления по количеству» від 15.06.65 р. № П-6; по якості - згідно порядку, встановленого Інструкцією «О порядке приемки продукции производственно - технического назначения и товаров народного потребления по качеству» від 25.04.66 р. № П-7 .

Згідно п.5.10 Договору разом з партією товару постачальник передає наступні документи: видаткову накладну, рахунок - фактуру, документи, підтверджуючі якість товару.

У відповідності до п.3.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток № 1).

Сума договору становить 784 956,00 грн. у том числі ПДВ 20% - 130 826,00 грн. (п.3.4 Договору).

При цьому визначеному умовами Договору обов'язку постачальника поставити товар кореспондує передбачений п. 4.2 Договору обов'язок покупця сплатити вартість товару відповідно до умов цього пункту.

Згідно п.4.2 Договору покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 20 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної. До рахунку додається видаткова накладна (п.4.3 Договору).

Як свідчать матеріали справи, у відповідності до умов Договору сторонами узгоджено та підписано Специфікацію № 1 (Додаток № 1 до Договору), в якій визначено найменування, кількість, ціну поставки, загальна сума якої складає 784 956,00 грн.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленої за Договором продукції, ніж передбачено у вказаному пункті 4.2 Договору, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п.12.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору позивачем поставлено та передано у власність покупця - ПАТ «Українська залізниця», а останнім прийнято товар на загальну суму 784 955,28 грн., на підтвердження чого позивачем надані копії видаткових накладних № РН-0000017 від 28.03.2017 року на суму 703320,00 грн., № РН-00090 від 11.08.2017 року на суму 42246,00 грн., № РН-00105 від 19.08.2017 року на суму 43365,62 грн., № РН-00106 від 11.09.2017 року на суму 4923,66 грн.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару ПАТ «Українська залізниця» (виробничий підрозділ Київський головний матеріальний склад регіональної філії «Південно - Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця») підтверджується засвідченим штампом товариства підписом уповноваженого представника, а саме: ОСОБА_1, повноваження якої підтверджуються довіреностями № 131 від 28.03.2017 року строком дії до 06.04.2017 року, № 453 від 11.09.2017 року строком дії до 20.09.2017 року, № 151 від 14.08.2017 року строком дії до 23.08.2017 року, № 395 від 14.08.2017 року строком дії до 23.08.2017 року, копії яких надані позивачем.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними ПАТ «Українська залізниця» суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору та Специфікації № 1 до нього, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від покупця до суду не надходило.

За змістом п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та свідчать матеріали справи, останнім належним чином виконано зобов'язання за Договором в частині поставки передбаченого Договором та Специфікацією № 1 товару, який прийнятий покупцем, факт поставки підтверджується первинними документами (видатковими накладними), проте за отриману продукцію покупець здійснив оплату в сумі 784 955,28 грн. з простроченням, а саме в сумі 703320,00 грн. 21.09.2017 року та в сумі 81635,28 грн. 25.09.2017 року, що підтверджується відповідними виписками банку, отже борг з оплати поставленої продукції за вказаними видатковими накладними на час звернення з позовними вимогами до суду відсутній, що підтверджується також позивачем.

При цьому заперечень щодо здійсненого позивачем зарахування сплачених грошових коштів від відповідача матеріали справи не містять.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок допущення відповідачем порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого за Договором товару, позивачем на підставі п.7.2.1 Договору здійснено нарахування пені в сумі 36 207,05 грн. за період з 27.04.2017 року по 25.09.2017 року, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 35 166,00 грн. втрат від інфляції, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар обумовлено як нормами статей 655, 689, 712 Цивільного кодексу України, так і умовами укладеного між сторонами Договору.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Зокрема, обов'язок з оплати товару передбачений умовами розділу 4 Договору.

Суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є, в даному випадку, видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками та штампом сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість поставленого за Договором товару.

Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № ПЗ/НХ-1732/НЮ від 17.01.2017 року та/або його окремих положень суду не надано.

Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснивши поставку товару покупцю за Договором та Специфікацією № 1, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не здійснив своєчасну оплату, оплативши суму поставленого товару 21.09.2017 року та 25.09.2017 року, отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої п.7.2.1 Договору.

Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданого за Договором товару позивачем на підставі ст. 625 ЦК України здійснено нарахування втрат від інфляції в сумі 35166,00 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У відповідності до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012 р. у справі №37/64).

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 1.9 Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Таким чином, при розрахунку розміру інфляційних та пені слід виключати день фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.

Відповідно до частини 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з частиною 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно ч. 5 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За висновками суду, день фактичної сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру пені та втрат від інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, пені та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Враховуючи вищевикладене, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення втрат від інфляції, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за Договором товару, встановлено, що вимоги позивача в частині 35 166,00 грн. втрат від інфляції відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 35 166,00 грн.

Окрім того, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені встановлено, що розмір останньої, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду, з урахуванням дат здійсненої оплати та приписів ст.ст. 254, 255 ЦК України, становить 36087,51 грн. пені, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню у розмірі, нарахованому судом, а саме 36087,51 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариство "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт-Фабрікс" (79018, місто Львів, вулиця Олени Степанівни, будинок 45-А; код ЄДРПОУ 39234237) 36 087,51 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят сім грн. 51 коп.) пені, 35 166,00 грн. (тридцять п'ять тисяч сто шістдесят шість грн. 00 коп.) втрат від інфляції та 1759,05 грн. (одну тисячу сімсот п'ятдесят дев'ять грн. 05 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М.Якименко