Рішення № 74690353, 05.06.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/10/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2018 Справа № 908/250/18

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді - Корсун В.Л., при секретарі судового засідання - Юсубовій Д.В.

Розглянувши матеріали справи № 908/250/18

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "Тритон", 51900, Дніпропетровська обл., м. Кам'яне, вул. Петровського, буд. 253

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "МБК-Продукт", 70500, Запорізька обл., м. Оріхів, вул. Пісочна, буд. 5

про стягнення заборгованості.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "Тритон" (далі ТОВ "ВТП "Тритон") з позовною заявою від 12.02.18 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "МБК-Продукт" (надалі ТОВ "МБК-Продукт") 323 888,01 грн. - основного боргу, 674,76 грн. - штрафу, 5599,12 грн. - неустойки (пені), 2 262,08 грн. - інфляційних втрат, 631 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано ст.ст. 526, 530, 549-550, 624, 625, 629, 638-640, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 264, 265-270 ГК України, а також неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки від 28.02.17 № 21 в частині здійснення оплати прийнятого (поставленого) товару на загальну суму 32 388,01 грн.

14.02.18 автоматизованою системою розподілу судової справи між суддями, вказаний вище позов передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою суду від 16.02.18 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у господарській справі № 908/250/18 за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 13.03.18.

02.03.18 до суду надійшла заява ТОВ "ВТП "Тритон" від 26.02.18 про відкладення підготовчого засідання по справі № 908/250/18, яке призначено на 13.03.18 об 11 год. 30 хв. у зв'язку з тим, що представник позивача в зазначену дату та час бере участь в розгляді інших справ, які розглядаються судами Дніпропетровської області.

12.03.18 через канцелярію суду до матеріалів справи надійшла заява за підписом директора ТОВ "МБК-Продукт" від 12.03.18 про відкладення розгляду справи з 13.03.18 на строк 2 тижні для ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою суду від 13.03.18 відкладено підготовче судове засідання у справі на 03.04.18.

03.04.18 представником позивача подано клопотання про продовження підготовчого засідання на 30 днів, яке обґрунтовано необхідністю виправлення технічних помилок в позовній заяві.

В судовому засіданні 03.04.18 судом задоволено вказане вище клопотання представника позивача.

У зв'язку із чим, ухвалою від 03.04.18 судом продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів - до 16.05.18 включно. Підготовче судове засідання відкладено на 03.05.18.

24.04.18 на адресу суду від ТОВ "ВТП "Тритон" надійшла уточнена позовна заява від 10.04.18, якою позивач у зв'язку з технічною помилкою в позовній заяві в частині зазначення суми заборгованості уточнив позовні вимоги, зазначавши по тексту своєї заяви, що загальна заборгованість відповідача по договору від 28.02.17 № 21 становить: 32 388,01 грн. - сума основного боргу, 674,76 грн. - штрафу. 2262,08 грн. - інфляційні втрати, 631 грн. - 3 % річних; сума витрат на правничу допомогу - 1000,00 грн.

Ухвалою суду від 03.05.18 відкладено підготовче судове засідання на 15.05.18.

В засіданні 15.05.18 судом прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ТОВ "ВТП "Тритон" від 10.04.18.

Ухвалою від 15.05.18 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/250/18. Призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.18 об 12 год. 30 хв.

Представники сторін в судове засідання призначене на 05.06.18 об 12 год. 30 хв. не з'явились.

Відповідач відзиву на позов не надав. Про дату, час і місце розгляду справи № 908/250/18 відповідач був повідомлений в установленому чинним ГПК України порядку шляхом направлення ухвал суду від 16.02.18, від 13.03.18, від 03.04.18, від 03.05.18 та від 15.05.18 по цій справі за адресою місцезнаходження ТОВ "МБК-Продукт" (70500, Запорізька обл., м. Оріхів, вул. Пісочна, буд. 5), яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.02.18.

Наслідки ненадання відзиву на позовну заяву в установлений судом строк без поважних причин відповідачу роз'яснено ухвалою від 16.02.18 по справі № 908/250/18, яку ТОВ «МБК-Продукт» в особі представника за довіреністю, отримано 27.03.18.

Наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а також заява за підписом директора ТОВ «МБК-Продукт» ОСОБА_1 від 12.03.18 свідчать, що всі учасники обізнані про розгляд справи № 908/250/18 господарським судом Запорізької області.

З огляду на викладене вище, а також враховуючи положення ст. 202 ГПК України, суд дійшов висновку, що неявка у судове засідання 05.06.18 учасників справи, не є перешкодою для розгляду цієї справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи усні пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

28.02.17 між товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "Тритон" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "МБК-Продукт" (покупець) укладено договір поставки № 21, згідно з умовами якого (п. 1.1.) постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його в порядку, в строки та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 2.1. договору визначено, що товар оплачується за ціною зазначеною у видатковій накладній на день відвантаження товару.

У п. 3.1. договору закріплено, що поставка товару на адресу одержувача здійснюється за письмовими або усними заявками покупця, в асортименті, за цінами та в строки, узгоджені с постачальником, попередньо кожен раз окремо.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на поставлений товар, підписана покупцем (п. 3.4. договору).

Згідно з п. 4.1. договору, покупець приймає товар по якості та кількості згідно видаткової накладної. Підтвердженням прийняття товару покупцем по якості та кількості є підпис покупця чи його посадової особи у видатковій накладній.

Відповідно до п. 6.1. договору, розрахунок за товар, який поставляється проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в цьому договорі або шляхом внесення грошових коштів до каси постачальника.

За умовами п. 6.2. договору, покупець оплачує постачальнику отримані товари з відстрочкою платежу 6 календарних днів.

Пунктом 8.1. договору закріплено, що договір вступає в силу з 28.02.17 і діє по 31 грудня 2017 р.

Положенням п. 8.2. договору визначено, що договір вважається пролонгованим на наступні 12 місяців у випадку, якщо жодна із сторін не повідомила в письмовій формі іншу сторону про розірвання договору. Кількість пролонгації необмежена.

Як свідчать матеріали цієї справи, на виконання умов вказаного вище договору позивач 14.06.17 поставив відповідачу товар на суму 32 388,01 грн.

Прийняття товару відповідачем (покупцем) за договором поставки від 28.02.17 № 21 на вказану суму без будь-яких претензій та зауважень щодо кількості та якості підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної від 14.06.17 № 206, яка підписана постачальником та покупцем та засвідчена печатками з обох сторін.

Вбачається, що 13.10.17 директор ТОВ «МБК-Продукт» ОСОБА_1 звернувся до позивача з гарантійним листом від 13.10.17, яким повідомив останнього про відсутність можливості, у зв'язку з блокуванням розрахункового рахунка компанії відповідача, розрахуватись за товар отриманий за видатковою накладною від 14.06.17 № 206 на суму 32 388,01 грн. Крім того, у вказаному вище листі відповідач зобов'язався сплати позивачу заборгованість згідно наведеного у листі графіка, починаючи з 30.10.17 по 27.11.17.

Оскільки відповідач позивачу заборгованість за поставлений товар у розмірі 32 388,01 грн. не сплатив, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Предметом спору по справі № 908/250/18 (з урахуванням уточненої позовної заяви від 10.04.18) є вимога позивача про стягнення з відповідача 32 388,01 грн. основного боргу, 674,76 грн. штрафу, 5 599,12 грн. неустойки (пені), 2 262,08 грн. інфляційних втрат та 631 грн. 3 % річних.

Розглядаючи спір по цій справі по суті спору суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення закріплено у статтях 525, 526 ЦК України.

Вбачається, що правовідносини сторін у цій справі, виникли з договору поставки від 28.02.17 № 21.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язком для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частин 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Вбачається, що договором поставки від 28.02.17 № 21 передбачено обов'язок покупця (відповідача) оплатити позивачу (постачальнику) отримані товари за ціною зазначеною у видатковій накладній на день відвантаження товару, з відстрочкою платежу 6 календарних днів (п. 2.1., 6.2. договору).

Згідно із ч. 1 ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, з урахуванням наведених вище положень закону та умов договору поставки від 28.02.17 № 21, граничним строком оплати товару за видатковою накладною від 14.06.17 № 206 на суму 32 388,01 грн. є 20.06.17.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Матеріали цієї справи свідчать, що відповідач взятих на себе договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату за товар поставлений на виконання договору від 28.02.17 № 21 за видатковою накладною від 14.06.17 № 206 на суму 32 388,01 грн. в строк встановлений договором не здійснив.

Факт наявності основної заборгованості в розмірі 32 388,01 грн. підтверджується матеріалами цієї справи та не спростований відповідачем.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що з боку ТОВ "МБК-Продукт" мало місце порушення прав позивача на отримання оплатити товару в розмірі 32 388,01 грн. у строк встановлений договором поставки від 28.02.17 № 21.

Станом на час вирішення справи по суті спору вказане порушення відповідачем не усунуто. Доказів протилежного учасниками по справі суду не надано.

За таких обставин, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 32 388,01 грн. основного боргу підлягає задоволенню судом.

З підстав несвоєчасного здійснення розрахунків за поставлений товар по договору від 28.02.17 № 21 позивачем заявлено до стягнення з відповідача, зокрема, 674,76 грн. - штрафу та 5 599,12 грн. - неустойки (пені) за період з 20.06.17 по 12.02.18.

Частиною 1 ст. 216 ГК України закріплено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1 і ч. 2 ст. 217 ГК України). Штрафними санкціями (ч. 1 ст. 230 ГК України) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч. 1 ст. 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень ч. 1 ст. 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Частиною 2 цієї статті визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст. 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічні правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.04.12 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.12.11 у справі № 06/5026/1052/2011.

Також судом враховано, що для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку, слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.

У п. 7.1. договору поставки від 28.02.17 № 21 сторони передбачили, що за порушення строку виконання зобов'язання по оплаті товару зазначеного у п. 6.2. договору від 28.02.17 № 21 покупець сплачує Постачальнику неустойку в розмірі 5 % від суми оплати. При несвоєчасній оплаті за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 2 % за кожен день прострочки від суми платежу, який він зобов'язаний був провести згідно п. 6.2. договору. Оплата штрафу та неустойки не звільняє Покупця від обов'язку оплатити прийняті товари.

З огляду на умови договору вбачається, що розмір договірної штрафної санкції (штрафу) обраховано у відсотковому розмірі за кожен день прострочення, що за визначенням ч. 3 ст. 549 ЦК відповідає поняттю «пеня», а передбачена договором, за порушення строку виконання зобов'язання по оплаті товару неустойка в розмірі 5 % від суми оплати за визначенням ч. 2 ст. 549 ЦК відповідає поняттю «штраф».

За приписом ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Іншого порядку нарахування пені за прострочення платежу, ніж той що передбачений ст. 232 ГК України, сторони у договорі поставки від 28.02.17 № 21 не передбачили.

Отже, виходячи зі змісту ст. 253 ЦК України, початком для нарахування штрафної санкції (пені) за прострочення виконання зобов'язання зі сплати боргу за видатковою накладною від 14.06.17 № 206 буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, тобто 21.06.17.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті товару за видатковою накладною від 14.06.17 № 206 за період з 21.06.17 по 20.12.17.

Однак, як свідчить розрахунок позивача щодо стягнення 5599,12 грн. пені за період з 20.06.17 по 12.02.18 (237 днів), останнім не вірно визначено перший день прострочення виконання зобов'язання з оплати основного боргу, а також не враховано припис ч. 6 ст. 232 ГПК України, яким обмежено нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок пені за період з 21.06.17 по 20.12.17 на суму 32388,00 грн. (саме на зазначену суму основного боргу позивач нарахував пеню) суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення 4 167,85 грн. пені.

Як вже зазначалось у тексті цього рішення, в п. 7.1. договору поставки від 28.02.17 № 21 сторони погодили неустойку за порушення строку виконання зобов'язання по оплаті товару в розмірі 5 % від суми оплати, яка за своїм змістом є штрафом.

Позивачем виконано наступний розрахунок штрафної санкції (2%): 32288,01 х 2/100 = 674,76 грн.

Нарахування відповідачу штрафу в меншому розмірі ніж передбачено умовами договору поставки від 28.02.17 № 21 є правом позивача.

Перевіривши розрахунок штрафної санкції (2%) суд встановив, що він виконаний позивачем арифметично невірно, оскільки 2 % від суми 32 288,01 грн. = 647,76 грн.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає 647,76 грн. штрафу (2 % ).

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 631 грн. за період з 20.06.17 по 12.02.18 та втрати від інфляції в розмірі 2262,08 грн. за період 20.06.17 по 12.02.18.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначалось вище, першим днем прострочення оплати товару за видатковою накладною від 14.06.17 № 206 є 21.06.17.

Таким чином, обґрунтованим є нарахування 3 % річних на суму боргу за видатковою накладною від 14.06.17 № 206 починаючи з 21.06.17 по 12.02.18, а не з 20.06.17 по 12.02.18, як просить позивач.

За перерахунком суду належні до стягнення з відповідача 3 % річних за період з 21.06.17 по 12.02.18 нараховані на суму 32388,00 грн. (саме на зазначену суму основного боргу позивач нарахував 3 % річних) складають суму 630,90 грн.

За таких обставин, вимога в частині стягнення 3% річних задовольняються судом частково, а саме в сумі 630,90 грн.

Щодо вимоги про стягнення 2262,08 грн. індексу інфляції за період з 20.06.17 по 12.02.18 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляції, а дефляція).

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у листі № 62-97р, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця, то розрахунок починається з наступного місяця.

Враховуючи, що товар за видатковою накладною від 08.09.17 № ТД-090805 підлягав оплаті по 20.06.17, а також те, що індекс інфляції не розраховується на кожну дату місяця, а застосовується в середньому на місяць, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачем індексу інфляції з 20.06.17 по 30.06.17 (за 11 днів червня 2017 р.) та з 01.02.18 по 12.02.18 (за 12 днів лютого 2018 р.).

З урахуванням викладеного, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача втрат від інфляції на суму боргу 32 388,00 грн. (саме на зазначену суму основного боргу позивач нарахував втрати від інфляції) за період з липня 2017 р по січень 2018 р., суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 2227,98 грн. індексу інфляції.

В іншій частині вимоги про стягнення пені, штрафу, 3% річних та індексу інфляції (втрат від інфляції) судом відхиляються через безпідставність.

Поряд з цим, ТОВ "ВТП "Тритон" у позовній заяві просить стягнути відповідача 1000,00 грн. витрат на правничу допомогу та суму судового збору.

Згідно з ч. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема, належить витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).

Приписами ч. 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Статтею 129 ГПК України визначено порядок розподілу судових витрат.

Так, за приписами ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України); інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження здійснення витрат на оплату послуг адвоката за надання юридичної консультації та складання юридичних документів, які пов'язані з підготовкою до розгляду цієї справи ТОВ "ВТП "Тритон" до позовної заяви надано належним чином засвідчені копії: витягу з договору про надання правової допомоги від 05.02.18 № 21/18; акту виконаних робіт від 06.02.18 до договору від 05.02.18 № 21/18; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП « 3492 від 24.11.17; ордеру серії ДП № 2009, 000023 від 05.02.18, квитанції до прибуткового касового ордера № 3/21/18 від 06.02.18 за підписом адвоката ОСОБА_2 про прийняття від ТОВ "ВТП "Тритон" 1000,00 грн. за надання юридичної консультації та складання юридичних документів.

Приймаючи до уваги, що витрати на оплату послуг адвоката в сумі 1000 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є співмірними зі складністю справи, ціною позову і наданими за договором про надання правової допомоги від 05.02.18 № 21/18 послугами, суд враховуючи часткове задоволення позову покладає витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 964,08 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) на відповідача.

Також, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1698,72 грн. судом покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 7, 11, 13, 14, 15, 24, 126, 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МБК-Продукт" (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Пісочна, буд. 5, код ЄДРПОУ 33954646) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство "Тритон" (51900, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Петровського, буд. 253, код ЄДРПОУ 39899785, р/р 26002494021 в ПАТ «Райффайзен Банк аваль», МФО 380805) - 32 388 (тридцять дві тисячі триста вісімдесят вісім) грн. 01 коп. основного боргу за договором поставки від 28.02.17 № 21, 647 (шістсот сорок сім) грн. 76 коп. штрафу, 4 167 (чотири тисячі сто шістдесят сім) грн. 85 коп. пені, 630 (шістсот тридцять) грн. 90 коп. 3 % річних, 2 227 (дві тисячі двісті двадцять сім) грн. 98 коп. індексу інфляції, 1 698 (одну тисячу шістсот дев'яносто вісім) грн. 72 коп. судового збору та 964 (дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 08 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та пп. 17.5. п. 1 Розділу XI «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повне рішення складено 15.06.18.

Суддя В.Л. Корсун