Рішення № 74690341, 05.06.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/35/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2018 Справа № 908/681/18

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Осоцькому Д.І.

За участю представників сторін:

від позивача: Валовий О.В., особисто, паспорт

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом: Фізичної особи-підприємця Валового Олега Вікторовича, Запорізька область, м. Мелітополь

до відповідача: Державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш», Запорізька область, м. Мелітополь

про стягнення заборгованості в розмірі 76393,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

18.04.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Валового Олега Вікторовича до Державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш» про стягнення заборгованості в розмірі 53863,87 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним: 02.06.2014 між ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» (відповідач) та ФОП Валовим О.В. (позивач) укладено Договір про надання юридичних послуг № б/н за яким позивач у період з 01.10.2016 по 01.03.2018 надав відповідачу юридичні послуги, що підтверджується актами прийому-передачі послуг. Проте, в порушення п. 3.3 Договору, відповідач не оплатив позивачу надані юридичні послуги на загальну суму 34500,00 грн. З метою врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію № 3 від 14.03.2018 з пропозицією погасити заборгованість, яку було залишено відповідачем без задоволення.

В зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 02.06.2014 позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 53863,87 грн., а саме: 34500,00 грн. основного боргу, 11739,00 грн. пені, 991,00 грн. - 3 % річних, 2415,00 грн. штрафу та 4218,87 грн. інфляційних втрат.

25.04.2018 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Топчій О.А.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 35/35/18 та призначено розгляд справи на 22.05.2018.

22.05.2018 через канцелярію господарського суду Запорізької області від позивача надійшов уточнений позов, відповідно до якого позивач, враховуючи відсутність з боку позивача сплат за надані юридичні послуги, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 56885,28 грн., а саме: 34500,00 грн. основного боргу, 14309,00 грн. пені, 1093,00 грн. - 3 % річних, 2415,00 грн. штрафу та 4568,28 грн. інфляційних втрат. 22.05.2018 судом проведено підготовче засідання.

В судовому засіданні 22.05.2018 представник позивача підтримав уточнений позов, який був розцінений судом, як заява про збільшення розміру позовних вимог та була прийнята судом. Судом розглядались збільшені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 22.05.2018 підготовче засідання відкладено на 05.06.2018.

Від позивача 05.06.2018 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: додаткової угоди від 27.02.2018, яка долучена судом до матеріалів справи.

Також від позивача через канцелярію суду надійшов уточнений позов, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 76393,80 грн., а саме: 34500,00 грн. основного боргу, 33465,00 грн. пені, 1133,00 грн. - 3 % річних, 2415,00 грн. штрафу та 4880,80 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши уточнений позов ФОП Валового О.В. від 04.06.2018 суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Уточнений позов позивача розцінюється судом як заява про збільшення розміру позовних вимог та приймається судом, оскільки подана у відповідності до ст.46 ГПК України. Справа розглядається з урахування збільшення позовних вимог.

Від відповідача 05.06.2018 через канцелярію суду надійшло клопотання, відповідно до якого відповідач суму боргу визнав та просив суд розглядати справи без участі представника відповідача.

Частиною 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд під час судового розгляду справи здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Судові засідання здійснювались із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК «Оберіг».

Представник позивача в судовому засіданні 05.06.2018 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання 05.06.2018 не з'явився, був належним чином повідомлений про дату та час проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце призначених судових засідань, та враховуючи його клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 05.06.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, документи, надані позивачем додатково, судом встановлено наступне.

02.06.2014 між ДП Мелітопольський завод «Гідромаш» (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Валовим Олегом Вікторовичем (Виконавець) було укладено Договір про надання юридичних послуг (Договір).

Відповідно до приписів п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець надає Замовнику комплекс юридичних послуг, що включає юридичний супровід на усіх напрямах діяльності підприємства, які споживаються Замовником в процесі здійснення господарської діяльності.

Згідно з п. 1.2 Договору встановлено, що Замовник зобов'язується прийняти та оплатити комплексні юридичні послуги, встановлені у п. 1.1 даного Договору.

Вартість послуг виконавця по цьому Договору визначається на підставі фактично виконаних Замовником робіт (послуг) і підписаних актів виконаних робіт. Договір та акти виконаних робіт (послуг) оформлюються у письмовій формі і підписуються сторонами. Послуги оплачуються Замовником до 10 числа наступного за звітним місяця (розділ 3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано та відповідачем не оплачено послуги, на загальну суму 34500,00 грн., що підтверджується двосторонньо підписаними актами прийому-передачі: від 28.10.2016, 29.11.2016, 29.12.2016, 31.01.2017, 28.02.2017, 31.03.2017, 21.07.2017, 30.11.2017, 30.12.2017, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач посилається на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати отриманих юридичних послуг.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію вих. № 3 від 14.03.2018 з вимогою оплати заборгованості за отримані послуги. Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України зазначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (стаття 525 ЦК України).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт надання юридичних послуг відповідачу без жодних претензій та зауважень підтверджується встановленими вище підписаними сторонами без заперечень та зауважень актами прийому передачі, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем умов Договору та взятих на себе зобов'язань, в зв'язку з чим позивачем обґрунтовано заявленою до стягнення суму основного боргу в розмірі 34500,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, вимога позивача про стягнення основної заборгованості в сумі 34500,00 грн. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що при порушенні зобов'язання настають правові наслідки, які встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 5510570/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.2 Додаткової угоди від 27.02.2018 до Договору встановлено, що в випадку порушення замовником строків оплати послуг відповідно до п. 1.3 даного Договору, замовник сплачує на користь Виконавця пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасної виплати коштів за кожен день прострочення з моменту виникнення заборгованості по момент фактичного погашення боргу. У випадку, якщо на момент укладення додаткової угоди у Замовника перед виконавцем вже існує заборгованість, пеня нараховується на всю суму заборгованості, що існувала на момент укладення Додаткової угоди з розрахунку 1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення починаючи з наступного дня після укладення цієї Додаткової угоди.

Оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати послуг, позивачем нарахована пеня в розмірі 33465,00 грн. за період з 28.02.2018 по 05.06.2018.

Перевіривши розрахунок суми пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд визнав розрахунок вірним та судом задовольняється вимога про стягнення пені в 33465,00 грн. за період з 28.02.2018 по 05.06.2018.

Також позивачем заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 2415,00 грн., що складає 7 % від несплаченою суми за кожним актом прийому-передачі послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Суд зазначає, що штраф не передбачений сторонами в Договорі, тому позивачем нарахований безпідставно.

Посилання позивача на ст. 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої зазначено, що в разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості є також безпідставним, оскільки сторони не відносяться до державного сектору економіки та порушення не пов'язане з виконанням державного контракту, виконання зобов'язання не фінансується за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Таким чином, суд відмовляє позивачу в задоволенні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 2415,00 грн.

Також позивачем нарахована сума 3 % річних, яка складає 1133,00 грн. за період з 11.11.2016 по 04.06.2018 по кожному акту окремо та втрат від інфляції в розмірі 4880,80 грн. за загальний період з 11.11.2016 по 04.06.2018 по кожному акту окремо.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що право вимоги про сплату 3% річних та втрат від інфляції є правовими наслідками прострочення боржником грошового зобов'язання, способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд встановив, що сума 3 % річних нарахована вірно, однак розрахунок суми втрат від інфляції нарахований невірно, оскільки позивачем вказані більші суми, ніж отримано судом.

Таким чином, задоволенню підлягає сума 3 % річних в розмірі 1133,00 грн. та втрат від інфляції в розмірі 4504,82 грн. за загальний період 11.11.2016 по 04.06.2018 по кожному акту окремо.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Валового Олега Вікторовича підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш» (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна, буд. 191, код ЄДРПОУ 00240106) на користь Фізичної особи-підприємця Валового Олега Вікторовича (72319, АДРЕСА_1; РНОКПП № НОМЕР_1) 34500 (тридцять чотири тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 1133 (одну тисячу сто тридцять три) грн. 00 коп. - 3 % річних, 4504 (чотири тисячі п'ятсот чотири) грн. 82 коп. - інфляційних витрат, 33465 (тридцять три тисячі чотириста шістдесят п'ять) грн. 00 коп. - пені, та судовий збір у розмірі 1697 (одна тисяча шістсот дев'яносто сім) грн. 63 коп. Видати наказ.

Повне рішення складено 15.06.2018.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Топчій