Постанова № 74688195, 13.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 760/19702/14-ц Апеляційне провадження № 22-ц/796/447/2018Головуючий у суді першої інстанції - Зінченко С.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:

суддя-доповідач ОніщукМ.І.,

судді Шебуєва В.А., Немировська О.В.,

секретар Горбачова І.В.,

за участю:

представника позивача Буцко О.В.,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача

ОСОБА_4 ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про виселення з службового приміщення без надання іншого житлового приміщення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - позивач або ККЕУ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (далі - відповідачі), в якому просило виселити відповідачів з службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування заявлених вимог вказувало, що квартири АДРЕСА_1 є службовою і була розподілена ОСОБА_4 у зв'язку із проходженням військової служби. 18.03.2014 до Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшов лист за вхідним № 1339 начальника Головного КЕУ ЗСУ (вих. № 303/4/15/305 від 17.03.2014), яким повідомлялось, що у Головному КЕУ ЗСУ розглянуто питання щодо правомірності проживання полковника запасу ОСОБА_4 у службовій двокімнатній квартирі АДРЕСА_1. За результатами розгляду було проінформовано, що у зв'язку зі звільненням ОСОБА_4 з військової служби, правових підстав для розгляду питання щодо оформлення йому ордеру на службову квартиру № 130 за вказаною адресою немає. Також зазначало, що відповідачі утримують квартиру в м. Вінниця, яка була надана останнім МОУ та в подальшому приватизована (Т.1, а.с.1-4).

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10.12.2014 позов задоволено. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_6 з службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення (Т.1, а.с.117-119).

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 29.09.2015 залишено без задоволення заяву ОСОБА_4, ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення (Т.1, а.с. 196, 197).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вважають необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 звільнений із військової служби і не здав у встановленому законом порядку раніше отриману квартиру за попереднім місцем служби у м. Вінниця та не надав до облікової справи документів, а відтак у відповідності до норм ст. 124 ЖК України відповідачі підлягають виселенню із службового житла без надання іншого житла. Також зазначають, що судом не досліджено всіх обставин справи, зокрема і того у зв'язку з чим ОСОБА_4 було звільнено із військової служби, того, що відповідачі є пенсіонерами, а ОСОБА_6 інвалідом першої групи та для її належного проживання потребуються особливі умови, а отже судом зроблений передчасний висновок про виселення (Т.1., а.с.200-208).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.10.2015 справу повернуто до суду першої інстанції для усунення недоліків у її оформленні (Т.1, а.с. 247).

Ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 04.11.2015 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду (Т.2, а.с.6, 7).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.02.2016 задоволено клопотання відповідачів про зупинення провадження у справі. Провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6 до Київського квартирно-експлуатаційного управління, Житлової комісії гарнізону м. Києва, Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, скасування рішення житлової комісії та зобов'язання прийняти рішення, яка перебуває в провадженні Печерського районного суду м. Києва (Т.2, а.с.47-49).

15.05.2018 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання представника ККЕУ про поновлення провадження у справі, в якому останній вказував, що справа до розгляду якої було зупинено провадження у даній справі, розглянута і рішення набрало законної сили.

Зокрема, постановою Печерського районного суду м. Києва від 23.11.2017 частково задоволено позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6 до Київського квартирно-експлуатаційного управління, Житлової комісії гарнізону м. Києва, Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації - визнано незаконним та скасовано п. 5.1 протоколу Житлової комісії гарнізону м. Києва від 05.09.2012 № 22; визнано протиправною бездіяльність ККЕУ щодо не подання до Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації документів на оформлення ОСОБА_4 ордеру на квартиру АДРЕСА_1; зобов'язано ККЕУ подати до Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації документи на оформлення ОСОБА_4 ордеру на квартиру АДРЕСА_1; у задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено (Т.2, а.с.63-66).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2018 задоволено апеляційну скаргу ККЕУ - скасовано постанову Печерського районного суду м. Києва від 23.11.2017, а провадження у справі закрито, оскільки даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів (Т.2, а.с.67-70).

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.05.2018 поновлено провадження у даній справі та призначено її до апеляційного розгляду (Т.2, а.с. 72-74).

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4. та його представник підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням вимог закону.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, а тому її неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідачів, згідно вимог житлового законодавства України, відсутні будь-які законні підстави для проживання у спірному службовому житловому приміщенні.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Постановою Пленум Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» встановлено коло питань, які підвідомчі судам.

До них зокрема належать спори: з питань обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень; про відмову наймача чи членів його сім'ї в згоді на вселення в жиле приміщення інших осіб або здачі його в піднайом; вимоги наймача до наймача іншого жилого приміщення в тій квартирі про примусовий обмін жилого приміщення.

Відповідно до ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно ст.ст. 119, 121 ЖК України, перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством Союзу PCP і Української PCP. Порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Статтею 122 ЖК України, передбачено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЖК України, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.

Згідно із ст. 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Вищевказані норми законодавства також містяться в ПостановіРади Міністрів Української PCP від 04.02.1988 № 37 «Про службові жилі приміщення».

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що Київське КЕУ є державною установою, яка створена Міністерством оборони України, підпорядковане Головному квартирно-експлуатаційному управлінню Збройних Сил України (надалі - Головне КЕУ ЗСУ) виконує його вказівки, а також у своїй діяльності керується наказами, директивами Міністра оборони України та іншими нормативними актами.

Згідно акту № 10 від 30.04.1976 спірна квартира Виконкомом міської ради депутатів трудящих передана начальнику Квартирно-експлуатаційного управління Червонопрапорного Київського військового округу (Т.1, а.с.17, 18).

Зазначена спірна квартира відноситься до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України і була розподілена ОСОБА_4 та його дружині, згідно Списку військовослужбовців та державних службовців, щодо надання службових житлових приміщень поточного звільнення по гарнізону м. Києва, погодженого Міністром оборони України 22.05.2010 (Т.1, а.с.14-15).

З матеріалів справи вбачається, що ордер на вселення відповідачів в службову квартиру не видавався. Як пояснив відповідач в судовому засіданні він вселився в квартиру самостійну.

17.07.2012 згідно акту № 139, начальник Головного управління житлового забезпечення Денисенко В.М. передав, а ТВО начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України ЧергінецьО.С. прийняв квартиру АДРЕСА_1 (Т.1, а.с. 16).

13.11.2012 Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація своїм розпорядженням № 739 «Про включення жилих приміщень до числа службових», на підставі клопотання Головного КЕУ ЗСУ від 29.08.2012 (вих. № 303/25/6-1285), включила в число службових жилих приміщень двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (Т.1, а.с. 13).

05.09.2012 на засіданні житлової комісії гарнізону міста Києва було розглянуто питання, щодо надання ОСОБА_4 спірної житлової площі. За результатами розгляду вказаного питання, житловою комісією гарнізону міста Києва, було прийнято рішення про відмову у погодженні надання службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на склад сім'ї дві особи: він та дружина., у в'язку з ненаданням полковником ОСОБА_4 документів до облікової справи, а також не виконання вимог частини 2 пункту 3.1, частини 1 пункту 3.9, абзацу 3 пункту 9.8 «Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей жилих приміщень», затвердженої наказом Міністра борони України № 737 від 30.11.2011 (Т.1, а.с.11).

18.03.2014 до Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшов лист начальника Головного КЕУ ЗСУ (вих. № 303/4/15/305 від 18.02.2014), яким повідомлялось, що у Головному КЕУ ЗСУ розглянуто питання щодо правомірності проживання полковника запасу ОСОБА_4 у службовій двокімнатній квартирі АДРЕСА_1. За результатами розгляду було проінформовано, що у зв'язку зі звільненням ОСОБА_4 з військової служби, правових підстав для розгляду питання щодо оформлення йому ордеру на службову квартиру № 130 за вказаною адресою немає (Т.1, а.с. 19).

Згідно вимог п. 3.1 Наказу № 737 - військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом із ними за відсутності в них за місцем проходження служби та мають право на отримання службових жилих приміщень. Надання службових жилих приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей провадиться після здачі ними жилої площі, яку вони займали за попереднім місцем служби (навчання), або у разі виконання військовослужбовцем вимог, передбачених абзацом третім пункту 9,8 розділу 9 цього Наказу, яким передбачено, що службове житло за новим місцем служби такий військовослужбовець може отримати лише у разі, якщо заброньоване жиле приміщення тимчасово здано в оренду, найм (піднайм) через КЕВ (КЕЧ) району іншому військовослужбовцю, який проходить службу в населеному пункті, де розташоване заброньоване житло.

Встановлено, що відповідно до форми № 3 від 13.11.2013 № 916/11-ВК, виданої Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, ОСОБА_4, ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 (Т.1, а.с.10).

Також встановлено, що ОСОБА_4 та члени його родини є власниками та утримують в АДРЕСА_4, отриману від Міністерства оборони України та в подальшому приватизовану останніми (Т.1, а.с.9).

Отже, з наведеного вбачається, що ордер на спірну службову житлову площу відповідачам не видавався, договір найму жилого приміщення не укладався і у вказаній квартирі відповідачі не зареєстровані.

Встановивши вищевказані фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та вірно застосувавши норми права, які регулюють виниклі спірні правовідносини сторін, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про те, що у відповідачів, згідно вимог житлового законодавства України, відсутні будь-які законні підстави для проживання у спірному службовому житловому приміщенні, оскільки при їх вселенні не було дотриманого визначеного законом порядку, тобто останні не набули права на користування службовим житлом відповідно до закону.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що судом не досліджено всіх обставин справи, зокрема того у зв'язку з чим ОСОБА_4 було звільнено із військової служби та того, що відповідачі є пенсіонерами, а ОСОБА_6 інвалідом першої групи, є безпідставними, оскільки матеріали справи містять відповідні відомості, які не заперечуються сторонами щодо того, що ОСОБА_4 було звільнено з військової служби за віком, відповідачі є пенсіонерами, а відповідач ОСОБА_6 є інвалідом першої групи.

При цьому, слід зазначити, що вказані обставини жодним чином не впливають на вирішення питання щодо правомірності користування службовим житлом.

Також є безпідставними твердження відповідачів про те, що вони не можуть бути виселені в силу положень ст. 125 ЖК України, відповідно до якої без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, як пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, оскільки вказана норма закону підлягала б застосування у випадку дотримання порядку надання службового жилого приміщення, зокрема видачі спеціального ордеру на вселення, якого, як встановлено, видано не було.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими і не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції і на законність ухваленого судового рішення.

З вищенаведеного вбачається, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про виселення з службового приміщення без надання іншого житлового приміщення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного суду.

Повний текст постанови складений 14 червня 2018 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Немировська