Ухвала суду № 74688110, 04.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/2980/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: Левицька Т.В.

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: Росік Т.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2018 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Росік Т.В.,

суддів Рибака І.О., Лашевича В.М.,

при секретарі судового засідання Сердюк Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року, -

за участю:

прокурора - Калітенка С.О.,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30.03.2018 року задоволено клопотання слідчого в особливо важливих справах 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України Левика П.О., погоджене прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні Калітенком С.О. та накладено арешт на тимчасово вилучене в ході проведення 02.03.2018 року обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, майно, а саме:

- мобільний телефон біло-золотистого кольору «iPhone SE», ІМЕІ: НОМЕР_1, із сімкою, у чорному чохлі;

- мобільний телефон «SAMSUNG», чорного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_2, із сім-карткою;

- жорсткий диск «SAMSUNG», модель HD753LJ, s/n: S13UJ1KQ810548;

- грошові кошти: 4150 доларів США; 163250 російських рублів

- ноутбук чорного кольору «ASUS», х550С, № D6NOCV872964269 із зарядним пристроєм;

- жорсткий диск «Seagate» SV35, s/n: Z4Y64BW7, модель ST1000VX000;

- відеореєстратор чорного кольору «TECSAR».

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник ОСОБА_2 подав в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу, в якій скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30.03.2018 року про накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 та зобов'язати орган досудового розслідування повернути вилучене майно власнику.

Щодо пропущення строку на апеляційного оскарження, представник зазначає, що копію оскаржуваної ухвалу слідчого судді було отримано лише 14.05.2018 року у поштовому відділенні у м. Харкові.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник посилається на те, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, оскільки при її постановленні слідчим суддею не було надано об'єктивної оцінки обставинам, на які послався слідчий у клопотання.

Матеріали провадження, на думку представника не містять підтвердження, що вилучене майно є речовим доказом.

ОСОБА_1 в даному кримінальному провадженні не повідомлено про підозру та відсутні докази про причетність останнього до злочинної діяльності директора ПП &quin; Наше Наследие&qu:.; ОСОБА_5

Накладений арешт на грошові кошти унеможливлює власника майна здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, сплати податків та утримання себе та членів своєї сім'ї.

В судове засідання у справі представник ОСОБА_2 не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутністю представника, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З матеріалів судового провадження вбачається, що клопотання слідчого про арешт майна було розглянуто слідчим суддею без повідомлення та участі власника майна чи його представника в судовому засіданні. Копію оскаржуваної ухвали, як зазначає представник було отримано 14.05.2018 року. З апеляційною скаргою представник звернувся 21.05.2018 року, у зв'язку з чим, є поданою в межах визначеного законом п'ятиденного строку, таким чином строк на апеляційне оскарження не пропущено, у зв'язку з чим він поновленню не підлягає.

Що стосується безпосередньо апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, Головним слідчим управлінням СБ України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22018000000000064 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258-5 КК України.

Органом досудового розслідування зазначено, що у період з початку 2015 року по даний час директор ПП «Наше Наследие» (код ЄДРПОУ 30335750, м. Київ, вул. Княжий затон, буд. 9А, оф. і громадянин України ОСОБА_5, діючи умисно з корисливих мотивів та за попередньою змовою з іншими неустановленими досудовим розслідуванням особами, шляхом організації незаконного постачання з України до терористичної організації «Донецька народна республіка» (далі ДНР») через територію Російської Федерації лікарських засобів, а також шляхом створення на території м. Донецька Донецької області, яка тимчасово окупована та підконтрольна «ДНР», штучного утворення «Частное предприятие «Наше Наследие» (м. Донецьк, вул. Красочна, 16, далі - «Наше Наследие») та сплати ним податків до так званого «бюджету «ДНР» через «Центральний Республіканський банк «ДНР», вчиняє дії з метою фінансового та матеріального забезпечення терористичної організації «ДНР», тобто її фінансування.

В подальшому орган досудового розслідування зазначає, що до вищевказаної злочинної діяльності причетний громадянин країни ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є співробітником ФОП «ОСОБА_6.» та ФОП «ОСОБА_7.», що надають послуги автомобільних вантажоперевезень та за попередньою домовленістю з ОСОБА_5, організовували перевезення вантажів ПП «Наше Наследие» належними їм вантажними автомобілями з території України через митні пости в зоні діяльності Харківської ДФС та Сумської ДФС на територію Російської Федерації, а також координували перевантаження цих вантажів підлеглими їм водіями у інші транспортні засоби для їх доставки на тимчасово окуповану територію Донецької області через неконтрольовані ділянки кордону.

03.03.2018 року слідчий в особливо важливих справах 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України Левик П.О. за погодженням з прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні Калітенком С.О. звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене в ході проведення 02.03.2018 року обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, майно, а саме:

- мобільний телефон біло-золотистого кольору «iPhone SE», ІМЕІ: НОМЕР_1, із сімкою, у чорному чохлі;

- мобільний телефон «SAMSUNG», чорного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_2, із сім-карткою;

- жорсткий диск «SAMSUNG», модель HD753LJ, s/n: S13UJ1KQ810548;

- грошові кошти: 4150 доларів США; 163250 російських рублів

- ноутбук чорного кольору «ASUS», х550С, № D6NOCV872964269 із зарядним пристроєм;

- жорсткий диск «Seagate» SV35, s/n: Z4Y64BW7, модель ST1000VX000;

- відеореєстратор чорного кольору «TECSAR».

30.03.2018 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва клопотання було задоволено.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Слідчий суддя, встановив належні правові підстави, передбачені ч. ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на тимчасово вилучене майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, крім того згідно наявної в матеріалах провадження постанови слідчого в особливо важливих справах 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України Левика П.О. від 02.03.2018 року, майно, вилучене в ході проведення обшуку, визнано речовими доказами.

Вказане свідчить, всупереч доводам апелянта, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси ОСОБА_1, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його приховування та відчуження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доводи представника про відсутність в кримінальному провадженні № 22018000000000064 повідомлення про підозру ОСОБА_1 та доказів причетності останнього до кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 с. 258-5 КК України не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання органу досудового розслідування, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно невідповідності арештованого майна критеріям ст. 98 КПК України, колегією суддів не приймаються до уваги. При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника ОСОБА_2, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2018 року, якою задоволено клопотання слідчого в особливо важливих справах 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України Левика П.О., погоджене прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні Калітенком С.О. та накладено арешт на тимчасово вилучене в ході проведення 02.03.2018 року обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, майно, а саме:

- мобільний телефон біло-золотистого кольору «iPhone SE», ІМЕІ: НОМЕР_1, із сімкою, у чорному чохлі;

- мобільний телефон «SAMSUNG», чорного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_2, із сім-карткою;

- жорсткий диск «SAMSUNG», модель HD753LJ, s/n: S13UJ1KQ810548;

- грошові кошти: 4150 доларів США; 163250 російських рублів

- ноутбук чорного кольору «ASUS», х550С, № D6NOCV872964269 із зарядним пристроєм;

- жорсткий диск «Seagate» SV35, s/n: Z4Y64BW7, модель ST1000VX000;

- відеореєстратор чорного кольору «TECSAR», - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2, - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

_____ ________ _____

Т.В. Росік В.М. Лашевич І.О. Рибак