Постанова № 74687529, 13.06.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/2869/17

Провадження № 22-ц/792/888/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представника позивача ОСОБА_4,

відповідачів ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року,

встановив:

В лютому 2017 року ОСОБА_7 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя.

ОСОБА_7 зазначив, що з 20 листопада 2003 року він перебував із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2017 року. За час шлюбу сторони набули автомобіль DAEWOO Matiz, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі – автомобіль), який є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Між ними не досягнуто згоди щодо поділу майна, а відповідач приховала автомобіль і відмовляється здійснити його поділ.

За таких обставин ОСОБА_7 просив суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 42 271 грн вартості ? частини автомобіля.

Суд залучив ОСОБА_6 до участі у справі як співвідповідача.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 42 271 грн вартості ? частини автомобіля та вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовлено.

Суд виходив з того, що автомобіль був придбаний ОСОБА_7 і ОСОБА_5 за час шлюбу та належав їм на праві спільної сумісної власності, разом із тим, ОСОБА_5 здійснила його відчуження на свій розсуд проти волі іншого з подружжя, внаслідок чого з неї на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості ? частини спірного майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд визнав встановленими, та порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд необґрунтовано визнав автомобіль об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки докази його придбання сторонами за час шлюбу та за спільні кошти відсутні. Крім того, судовий експерт визначив ринкову вартість автомобіля без огляду транспортного засобу, внаслідок чого висновок автотоварознавчої експертизи не відповідає фактичним обставинам справи та не є допустимим доказом.

ОСОБА_7 і ОСОБА_6 не подали відзиви на апеляційну скаргу.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що з 20 листопада 2003 року ОСОБА_7 і ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2017 року.

З серпня 2016 року ОСОБА_7 і ОСОБА_5 припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства.

3 грудня 2011 року сторони придбали автомобіль. За договором купівлі-продажу транспортного засобу від 21 січня 2017 року ОСОБА_5 відчужила автомобіль ОСОБА_6

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються письмовими доказами у справі.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуто; 3) мета придбання майна, яке дозволяє йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності, якщо належними та допустимими доказами не буде доведено, що це майно набуте одним із подружжя за особисті кошти.

З матеріалів справи вбачається, що на час придбання ОСОБА_5 автомобіля (3 грудня 2011 року) сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, проживали разом і вели спільне господарство. Як визнала ОСОБА_5 в суді, вона придбала автомобіль за договором купівлі-продажу для потреб сім’ї.

Разом із тим, ОСОБА_5 не надала суду доказів про те, що автомобіль набуто нею за кошти, які належали їй особисто.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що автомобіль був придбаний ОСОБА_7 і ОСОБА_5 за час шлюбу та належав їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

Посилання ОСОБА_5 на необґрунтованість цього висновку суду не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 63 СК України слідує, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

В силу ч.ч. 1, 3, 4 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 23 і 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

ОСОБА_7 і ОСОБА_5 визнали, що з серпня 2016 року вони не підтримують шлюбні відносини та припинили ведення спільного господарства, після чого ОСОБА_5 здійснила відчуження автомобіля та привласнила виручені від продажу майна кошти.

Автомобіль є цінним майном, а тому згода другого з подружжя на його відчуження мала бути подана письмово. Як підтвердили сторони, така згода відсутня, натомість, у справі відсутні докази про те, що виручені від продажу автомобіля кошти витрачені сторонами в інтересах сім’ї.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно виходив з того, що ОСОБА_5 розпорядилася автомобілем на власний розсуд проти волі ОСОБА_7, а тому останній має право на грошову компенсацію вартості ? частки автомобіля.

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи №215/17 від 22 листопада 2017 року (а.с. 61-67) середня ринкова вартість автомобіля становить 84 542 грн.

ОСОБА_6 не надала експерту автомобіль для огляду, внаслідок чого судова експертиза була проведена з дотриманням п. 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395). Судовий експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків за ст.ст. 384, 385 КК України.

Отже суд першої інстанції правомірно прийняв указаний висновок експерта.

Сторони не погодили вартість автомобіля, а ОСОБА_5 не довела, що ціна, за якою вона відчужила ОСОБА_6 спірний транспортний засіб, є його дійсною вартістю на час розгляду справи.

До того ж, ставлячи під сумнів обґрунтованість висновку експерта, ОСОБА_5 не зверталася до суду з клопотанням про призначення повторної експертизи (ст. 113 ЦПК України).

Посилання ОСОБА_5 на те, що вказаний висновок експерта не відповідає фактичним обставинам справи та не може бути застосований судом, є необґрунтованими.

З огляду на те, що частки сторін у спільному майні є рівними, суд першої інстанції правомірно присудив з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 42 271 грн грошової компенсації вартості його частки у праві спільної власності на автомобіль (84542:2).

Рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 червня 2018 року.

Судді: /підпис/ ОСОБА_1

/підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_8

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 48