Постанова № 74683953, 13.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/4201/18 Номер провадження 22-ц/775/1007/2018

Категорія 69

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М.

за участю:

секретаря судового засідання Марченко Я.О.

заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судового засідання № 4 цивільну справу № 234/4201/18 за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 30 березня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справіза заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Краматорський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення (головуючий суддя І інстанції Пікалова Наталія Михайлівна,місце ухвалення - м. Краматорськ Донецької області), -

В С Т А Н О В И В:

29 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Краматорського міського суду Донецької області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Зазначала, що вона, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року у м. Донецьку Донецької області, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено відповідний запис за № 2044 від 16 вересня 1960 року. Її матір'ю є ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками якої були ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які за національністю були німцями, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження ОСОБА_2 від 18 липня 1972 року, архівною довідкою інформаційного центру УВС Алтайського краю № г-341 від 27 серпня 1999 року та довідкою про реабілітацію, виданою УВС Алтайського краю № Д-50 від02 березня 1999 року.

Посилаючись на те, що, крім зазначених документів, інші документи, які підтверджують її народження в сім'ї німців, відсутні, що ні в паспорті громадянина України, ні в свідоцтві про її народження не зазначено ні її національність, ні національність її батьків, з метою відновлення та збереження свого етнічного німецького походження та реалізації прав, передбачених законодавством ФРН для осіб німецького походження, просила встановити факт, що вона, ОСОБА_1 за національністю є німкинею.

Зазначила, що встановлення цього факту в позасудовому порядку є неможливим. 24 квітня 2017 року вона звернулася із заявою до Краматорського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про внесення змін до актового запису про її народженняв частині національності матері на "німка". На цю заяву отримала відповідь від 29 квітня 2017 року № 15.13.24.2002, згідно якої у Державномуреєстрі актів цивільного стану громадян містяться відомості щодо актового запису про народження № 2044, складеного 16 вересня 1960 року Калінінським районним м. Донецьку відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, на ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженку Калінінського району міста Донецька Донецькій області; відомості щодо національності матері відсутні; на території міста Донецька Донецької області органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а тому внести зміни до актового запису про народження щодо внесення відомостей про національність її матері, у разі їх документального підтвердження, неможливо; увипадку неможливості внесення змін до актового запису цивільного стану, який зберігається на тимчасово окупованій території, абзацом другим п. 2.28 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року № 96/5, передбачена можливість поновлення цього актового запису, але у поновленому актовому записі про народження буде відсутня інформація щодо національності батьків (а.с. 2 - 3).

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 30 березня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Краматорський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення; заявнику роз'яснено її право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства (а.с. 5 - 6).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заява про встановлення факту належності до певної національності не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмова органів реєстрації актів громадянського стану виправити або змінити актовий запис може бути оскаржена до суду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду, заявник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, її права вільно обирати та відновлювати національність, просить скасувати ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 30 березня 2018 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на її заяву щодо внесення змін національності матері на "німка"до актового запису про її народження Краматорський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області листом від 29.04.2017р. № 15.13.24.2002 повідомив про неможливість внесення змін до актового запису цивільного стану щодо приналежності її, ОСОБА_1, до певної національності, оскільки з 2015 року графа національність у зразках актових записів цивільного стану, зокрема, у свідоцтві та актовому записі про народження, а також в актовому записі та свідоцтві про одруження відсутня, національність особи на території України не породжує жодних юридичних наслідків, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2010 року № 1025 (із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від № 1114 від 16.12.2015 року) .

Посилаючись на те, що на теперішній час законодавство України не передбачає порядку встановлення факту реєстрації або зміни національності органами реєстрації актів цивільного стану, вважає, що Краматорський міський суд помилково дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Встановлення факту німецького походження їй необхідно для збереження етнічного походження свого роду та реалізації прав, передбачених законодавством ФРН для осіб німецького походження. Іншого порядку встановлення цього юридичного факту, крім судового, не існує (а.с. 9-10).

Заінтересована особа - Краматорський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області копію апеляційної скарги заявника ОСОБА_1 отримав 01 червня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 30).

Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу заявника до апеляційного суду заінтересованою особою не надано.

Відповідно до частини 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду заявник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Представник Краматорського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи заінтересована особа повідомлена належним чином, повістку - повідомлення про розгляд справи 13 червня 2018 року отримала 06 червня 2018 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 32). Краматорський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану не повідомив суд про причини неявки у судове засідання представника і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що представник не з'явився в судове засідання без поважних причин.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника Краматорського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга заявника ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження. Справи про встановлення факту належності до певної національності в цьому переліку відсутні.

Хоча зазначений у частині першій ст. 315 ЦПК України перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не є вичерпним, за змістом частини другої ст. 315 ЦПК України суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки, а саме, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Виходячи з системного аналізу п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" та норм ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII), при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі п. 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини 5 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України від 31 грудня 1991 року № 24 "Про порядок зміни громадянами України національності", відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.

В даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, у свідоцтво про народження, у свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність.

Проте, відповідно до статті 11 Закону України від 25.06.1992 року № 2494-XII "Про національні меншини в Україні" громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі ст. 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність.

Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Відповідно до частини першої ст. 22 Закону України від 01.07.2010 року № 2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Згідно із пунктом 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила), відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку.

Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду.

Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.У разі зберігання актового запису цивільного стану (метричного запису) у державному архіві внесення змін до актового запису (метричного запису) проводиться зазначеною установою за повідомленням відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що норма ст. 315 ЦПК не передбачає розгляду заяв про встановлення факту належності до певної національності в порядку окремого провадження, та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Заявник не позбавлена права звернутися для вирішення питання про її належність до німецької національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб'єкта владних повноважень, з метою внесення змін до актового запису щодо її національності, а у разі відмови такого суб'єкта - оскаржити її в судовому порядку.

Саме такого правового висновку щодо юрисдикції питання про належність до певної національності дійшов Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2018 року у справі №760/19921/16-ц.

Відповідно до частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Проте, як зазначено у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) від 20 липня 2006 року, фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]" (п. 24).

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив право заявника на відновлення та підтвердження національності, не врахував положення ст. 11 Закону України "Про національні меншини в Україні", Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, є необґрунтованими. Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції право ОСОБА_1 на відновлення та підтвердження її національності не порушено.

Оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 30 березня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: Л.І. Соломаха

Т.В. Космачевська

Ю.М. Мальований

Повне судове рішення складено 13 червня 2018 року.

Головуючий - суддя: Л.І. Соломаха