Рішення № 74680496, 04.06.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1803/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2018 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого судді Шиповича В.В.

секретаря судового засідання Євтушенко М.В.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Черкаси цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

07.03.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказавши, що вона з 25.01.2016 року по березень 2017 року працювала за трудовим договором у відповідача продавцем продовольчих товарів в магазині «Хвиля продуктів», що розташований в м. Черкаси, вул. Козацька, 9.

Відповідно до умов трудового договору роботодавець зобов’язаний був виплачувати їй щомісячну заробітну плату в сумі 1400 гривень, але не нижче законодавчо встановленого розміру заробітної плати. В зв’язку із зміною розміру мінімальної заробітної плати з лютого 2016 року їй була встановлена заробітна плата в розмірі 1500 гривень, з грудня 2016 року – 1600 гривень, а з січня 2017 року – 3200 гривень.

Протягом дії трудового договору відповідач здійснювала відповідні нарахування на заробітну плату ОСОБА_1, однак самої заробітної плати не виплачувала пояснюючи це тим, що вона є дружиною її сина, це сімейний бізнес і що прибутки будуть належати все рівно їм. Чоловік їй надавав кошти для ведення домашнього господарства, однак заробітної плати за роботу в магазині вона не отримувала. Перебування з роботодавцем в родинних відносинах не звільняє від виплати працівникові належної заробітної плати. Вона боялася вимагати виплати заробітної плати в судовому порядку, оскільки її чоловік в даному питанні підтримував свою матір, що була її роботодавцем.

01.03.2017 року після сварки із чоловіком, який є співвласником магазину «Хвиля продуктів», де вона працювала, її не було допущено до робочого місця. Згодом вона дізналась, що її було звільнено з 01.03.2017 року, однак підстави звільнення їй невідомі.

Розрахунок по нарахованій заробітній платі з нею не було проведено. Трудову книжку вона змогла отримати лише у 2018 році, однак в ній не було жодного запису про звільнення.

На день звільнення відповідач мала виплатити їй заробітну плату за період з січня 2016 року по лютий 2017 року в сумі 17624,81 гривень з урахуванням сплачених податків та зборів.

Крім того у зв’язку із не виплатою нарахованої заробітної плати, відповідач має сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.03.2017 року по 06.03.2018 року в сумі 39040 гривень.

На підставі викладеного просила стягнути з ОСОБА_4 заборгованість по нарахованій заробітній платі в сумі 17624,81 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 39040 гривень та понесені судові витрати.

11.04.2018 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої просила стягнути з ОСОБА_4 заборгованість по нарахованій заробітній платі в сумі 17624,81 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2017 по 10.04.2018 року в сумі 42400 гривень та понесені судові витрати, а саме судовий збір та витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 20.04.2018 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала уточнені позовні вимоги викладені в заяві від 11.04.2018 року. Додатково суду пояснила, що з 25.01.2016 року працювала в магазині «Хвиля продуктів», заробітна плата їй нараховувалась, однак на руки не видавалась. Працівникам магазину «Хвиля продуктів» заробітна плата виплачувалась готівкою, про що вони розписувалась у відповідному зошиті. В даному зошиті вона жодного разу не розписувалась. Зарплату їй не виплачували пояснюючи, що її роботодавцем є свекруха, а власниками магазину свекруха та чоловік, що це дохід їхньої з чоловіком сім’ї. Вона не хотіла псувати стосунки з чоловіком і прагнучи зберегти сім’ю, не наполягала на виплаті їй заробітної плати. Після того як вона 01.03.2017 року посварилась з чоловіком, то її не допустили до робочого місця і повідомили про звільнення. Трудову книжки їй на руки не видали та не провели повного розрахунку по заробітній платі за весь час її роботи. Вона письмово звернулась до відповідача з заявою, в якій просила повідомити підстави звільнення, видати трудову книжку та провести повний розрахунок. Розрахунок з нею не був проведений, а трудову книжку повернули без запису про звільнення. Вважає, що відповідач повинен провести з нею повний розрахунок та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2017 року по 10.04.2018 року.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги викладені в редакції від 11.04.2018 року. Додатково просила врахувати, що доказів виплати ОСОБА_1 заробітної плати немає.

У відповіді на відзив від 15.05.2018 року представник позивача – адвокат ОСОБА_2 заперечила проти доводів відповідача викладених у відзиві на позов посилаючись на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено залежність оплати праці від наявності родинних зв’язків з роботодавцем. Навпаки чинне законодавство України розглядає випадки не оплати праці одного із членів сім’ї як різновид економічного насильства. Зауважила, що відповідачем надано виключно фінансову звітність як суб’єкта підприємницької діяльності, однак не надано первинних бухгалтерських документів чи інших письмових доказів, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 заробітної плати. Заперечувала щодо застосування терміну позовної давності до вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з ОСОБА_1 і досі не проведено розрахунку по заробітній платі.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_3 позов не визнала в повному обсязі. Вважала що даним позовом позивачка хоче поліпшити свій майновий стан. Заробітна плата відповідачем виплачувалась ОСОБА_1 постійно, але позивачка не розписувалась в зошиті про отримання заробітної плати, оскільки є дружиною сина відповідачки. Наказ про своє звільнення ОСОБА_1 не отримувала, бо не хотіла цього.

У відзиві на позов від 10.05.2018 року представник відповідача – адвокат ОСОБА_3М не визнала позовні вимоги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 отримувала заробітну плата в повному обсязі, що підтверджується фінансовими звітами відповідача, щодо сплати всіх податків та зборів за працівника ОСОБА_1. Також зазначала, що ОСОБА_1 маючи запальний характер та будучи дружиною сина відповідача, сама не бажала розписуватись в зошиті про отримання заробітної плати, крім того, заробітну плату іншим працівниками виплачувала саме ОСОБА_1. Позивачка не вважала за необхідне ставити підпис в зошиті про отримання заробітної плати. З позивачкою було проведено повний розрахунок в день її звільнення та видано наказ. Тому вимоги про стягнення заробітної плати безпідставні та не підлягають задоволенню, а за відсутності заборгованості по заробітній платі не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Запис в трудовій книжці про звільнення неможливо було зробити, оскільки трудову книжку позивачка зберігає в себе і відповідачу її не надає, а отже доводи про те, що вона не могла отримати свою трудову книжку є надуманими. Також вважає, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, який становить три місяці з дня проведення розрахунку по нарахованій заробітній платі. З урахуванням викладеного просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилася.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, вивчивши заяви сторін по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до Трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 25.01.2016 року укладеного між ОСОБА_4, як роботодавцем та ОСОБА_1, як працівником (а.с. 8) позивач зобов’язалася виконувати роботу продавця продовольчих товарів, а відповідач оплачувати дану роботу. Трудовий договір визначено як безстроковий. Тривалість робочого часу не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Розмір заробітної плати становить 1400 гривень на місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Наказу ФОП ОСОБА_4 №12 від 25.01.2016 року (а.с. 45) з 25.01.2016 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_4 на посаду – старшого продавця продовольчих товарів, призначено оплату праці погодинно. Про прийняття на роботу зроблено відповідний запис в трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с. 9).

Наказом ФОП ОСОБА_4 №10 від 01.03.2017 року ОСОБА_1 звільнена з роботи з 01.03.2017 року за згодою сторін (а.с. 46). Запис про звільнення ОСОБА_1 в трудовій книжці відсутній.

Відповідно до статті 43 Конституції України, - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок (ст. 47 КЗпП).

Згідно ст. 116 КЗпП України, - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

ОСОБА_4 та її представник заперечуючи наявність заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 надали суду копії Податкових розрахунків ФОП ОСОБА_4 сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утримуваного з них податку за I, II, III, IV квартали 2016 року та I квартал 2017 року, а також Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за період із січня 2016 року по лютий 2017 року (а.с. 47-58, 61-73).

В той же час дані документи не містять підписів ОСОБА_1 про підтвердження факту отримання заробітної плати, а отже можуть бути підтвердженням лише перебування сторін у трудових відносинах, нарахування заробітної плати та утримання відповідачем податків та обов’язкових зборів із заробітної плати.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що заробітна плата працівникам магазину «Хвиля продуктів» виплачувалась в готівковій формі, про що працівники розписувались у відповідному зошиті.

Однак вказаний зошит із підписами ОСОБА_1 про отримання заробітної плати суду відповідачем не наданий.

Крім того сторонами не заперечувався розмір заробітної плати належної до виплати ОСОБА_1, за виключенням податків та обов’язкових платежів, за період роботи з 25.01.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 17624,81 гривень, а саме за січень 2016 року 317,31 гривень; з лютого по листопад 2016 року 1207,5 гривень; грудень 2016 року 1288 гривень; січень-лютий 2017 року 2576 гривень.

Частинами 2 та 3 статті 12 ЦПК України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки суду не надано доказів, які підтверджують, що ОСОБА_1 виплачена заробітна плата за період 25.01.2016 року по 28.02.2017 року, то суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 нарахованої але не виплаченої заробітної плати за період з 25.01.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 17624, 21 гривень.

Згідно інформації УПФ в м. Черкасах Черкаської області щодо Індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с. 11, 12) ОСОБА_1 щомісячно нараховувалась (до виплати податків та зборів) заробітна плата ОСОБА_4 в таких розмірах:

-січень 2016 року – 394,74 гривні,

-лютий-листопад 2016 року – 1500 гривень,

-грудень 2016 року – 1600 гривень,

-січень-лютий 2017 року – 3200 гривень.

У позові ОСОБА_1 наведено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2018 року по 10.04.2018 року.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2017 року по 10.04.2018 (в межах заявлених позовних вимог) суд виходить з наступного.

Для випадків передбачених ч.1 ст. 117 КЗпП України, - середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року).

Розмір заробітної плати ОСОБА_1 за два місяці, які передували звільненню становить: січень 2017 року 3200 грн. за 20 робочих днів; лютий 2017 року 3200 грн. за 20 робочих днів. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 160 гривень, із розрахунку (3200 грн. + 3200 грн.) / (20 + 20) = 160 гривень.

За період з 01.03.2017 по 10.04.2018 року (в межах позовних вимог) пройшло 275 робочих днів, а саме березень 2017 року – 22 робочих дні, квітень 2017 року – 19 робочих днів, травень 2017 року – 20 робочих днів, червень 2017 року – 20 робочих днів; липень 2017 – 21 робочий день; серпень 2017 – 22 робочих дні; вересень 2017 – 21 робочий день; жовтень 2017 – 21 робочий день; листопад 2017 року – 22 робочих дні; грудень 2017 року – 20 робочих днів; січень 2018 року – 21 робочий день; лютий 2018 року – 20 робочих днів, березень 2018 року – 21 робочий день, квітень 2018 (до 10 числа) – 5 робочих днів.

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п’ятиденного робочого тижня ОСОБА_1 та даних викладених у ОСОБА_5 України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та Роз’ясненні ОСОБА_5 України з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2018 рік.

Отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2017 року по 10.04.2018 року становить 44000 гривні (із розрахунку 160 грн. х 275 днів).

В той же час ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2017 року по 10.04.2018 року в сумі 42400 гривень.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу суд не може вийти за межі позовних вимог ОСОБА_1 та самостійно їх збільшувати.

За таких обставин із ОСОБА_4І на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 17624,81 гривні та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 42400 гривень.

Оскільки розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 160 грн. визначено із нарахованої заробітної плати до утримання податків та обов’язкових платежів, то середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2017 по 10.04.2018 в сумі 42400 гривень (в межах заявлених позовних вимог) на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов’язкових платежів передбачених законодавством України.

Суд не погоджується із доводами відповідача щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду передбаченого ст. 233 КЗпП України із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки в даному випадку перебіг тримісячного строку звернення до суду починається із наступного дня після проведення розрахунку із працівником, незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, - інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, - розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем при звернення до суду з даним позовом за вимоги про стягнення середнього заробітку було сплачено судовий збір в сумі 704,80 гривень, що підтверджено квитанцією від 19.03.2018 року (а.с. 21), а також було понесено витрати на професійну правничу допомогу адвоката ОСОБА_2 в сумі 1450 гривень за консультацію, складання позову, відповіді на відзив та участь у судових засіданнях (а.с. 16, 101).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, то із відповідача необхідно стягнути понесені позивачем судові витрати у виді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 47, 115-117 КЗпП України, керуючись ст. 12-13, 19, 81, 82, 89, 141, 259, 264-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1, м. Черкаси вул. 30-років Перемоги, 28 кв. 9) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2, адреса реєстрації: АДРЕСА_1) заборгованість по заробітній платі за період з 25 січня 2016 року по 28 лютого 2017 року в сумі 17624 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять чотири) гривні 81 копійок; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2017 року по 10.04.2018 року в сумі 42400 (сорок дві тисячі чотириста) гривень з відрахуванням при виплаті податків та обов’язкових платежів передбачених законодавством України; судові витрати у виді судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1450 (одна тисяча чотириста п’ятсот) гривень.

Рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкас протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Шипович В.В.

Вступна та резолютивна частини рішення суду складені і проголошені 04.06.2018. Повне рішення суду складено 11.06.2018.

Головуючий: ОСОБА_6