Постанова № 74680260, 12.06.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/15080/17

Провадження № 22-ц/787/804/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Григоренка М. П., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання Шептицька С. С.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1;

відповідач – Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у складі судді Кучиної Н.Г., ухвалене в м. Рівне о 10 годині 42 хв., відомості про дату виготовлення повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України вредакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що була звільнена у зв’язку із скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України незаконно, оскільки фактичного скорочення чисельності штату працівників на підприємстві не було; її було звільнено без персонального попередження про звільнення за два місяці, не було враховано її переважного права на залишення на роботі; не було запропоновано переведення на іншу роботу, а тому вважає, що звільнення було здійснене без законних підстав, у зв’язку з чим ОСОБА_1 має бути поновлена на попередній роботі та їй повинен бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що відповідачем було повністю дотримано чинне трудове законодавство України при розірванні з ОСОБА_1 трудового договору, що встановлено судом на підставі досліджених та оцінених доказів, а відтак позовні вимоги є безпідставними та недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з’ясуванням фактичних обставин справи, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що 06.06.2017р. відповідачем був виданий наказ № 16-о/д «Про зміни в штатному розписі коледжу та скорочення чисельності працівників». Додає, що у цьому наказі її жодним чином не було персоналізовано як працівника, котрого мають звільнити, а лише було зазначено посади, які підлягають можливому скороченню, а також визначено новий штатний розпис. Стверджує, що її, всупереч вимогам законодавства, не було ознайомлено з штатним розписом, і про його існування вона довідалася вже у судовому засіданні. Звертає увагу, що відповідачем не було надано суду усі наявні докази по суті справи у встановлений строк, було подано їх уже при розгляді справи по суті та неправомірно взято їх судом до уваги. Вважає, що суд протиправно погодився із твердженнями відповідача щодо необов’язковості доведення до працівника змін у штатному розписі, якщо це безпосередньо стосується працівника. Наголошує на тому, що відповідачем всупереч вимогам закону не було запропоновано їй іншу роботу в установі. Вказує, що судом повністю проігноровано норму наказу від 06.06.2017р., в якій зазначено про те, що звільнення працівника, який перебуває у відпустці чи на лікарняному, відбуватиметься наступного дня по їх закінченню, та пояснює, що вийшла на роботу після лікарняного – 30.08.2017р., і саме цього дня мало б відбутися звільнення, проте вона продовжувала працювати до 04 вересня 2018 року. Звертає увагу суду, що відповідач визнав, що наказом № 16-о/д від 26.06.2017р. було прийняте рішення тільки про попередження працівників про можливе наступне звільнення, а не введення його в дію саме з 06.06.2017р.. Додає, що матеріали справи містять довідку від 11.07.2017р. № 53 про те, що вона дійсно працювала понад місяць після видачі наказу № 16-о/д від 06.06.2017р.. Стверджує, що штатний розпис змінений не був, і його відповідач мав намір ввести в дію з 05 вересня 2017 року, вже після її звільнення. Заперечує висновок місцевого суду про те, що нею не було надано доказів про переважне її право залишення на роботі, адже її трудовий стаж на підприємстві понад 30 років, відсутня дисциплінарна відповідності за весь час роботи. Звертає увагу на те, що первинна профспілкова організація повторно давала згоду на розірвання трудового договору, оскільки директором був пропущений місячний термін з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації щодо розірвання трудового договору з позивачем, у відповідності зі ст. 43 КЗпПУ. Зазначає, що середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на день ухвалення рішення в суді – з 27 лютого 2018 року – складає 21060 грн., який і підлягає стягненню на її користь з відповідача. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, ухваленим на підставі всебічно з’ясованих обставин справи та просить залишити його без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Згідно наказу № 72 від 29.03.1978 року вона була прийнята на роботу до Рівненського кооперативного технічного училища на посаду майстра виробничого навчання з 30 березня 1978 року, а в подальшому, після декількох переведень, працювала на цій же посаді з 01 вересня 2001 року згідно наказу № 1 від 01 вересня 2001 року Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці (а.с. 37-39).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Наказом від 06.06.2016 року №16-о/д «Про зміни в штатному розписі коледжу та скорочення чисельності працівників» проведено скорочення майстрів виробничого навчання. Як вбачається із зазначеного наказу підставою для зміни штатного розпису і скорочення майстрів виробничого навчання слугували зміни в організації навчальної та виробничої практик в групах робітничих професій та те, що на базах практики з учнями працюють керівники від баз, майстри виробничого навчання участі у практиці не приймають, виробничу практику учні проходять по місцю проживання (без участі майстрів в/н), практичні і лабораторні заняття проводять викладачі спецдисциплін, а також у червні місяці закінчується термін навчання робітничих професій, та з метою оптимізації чисельності працівників, скорочення витрат на утримання штату працівників, пов’язаних із суттєвим зменшенням контингенту студентів та учнів, неповної комплектації груп, підвищенням заробітної плати, збільшенням витрат оплати комунальних послуг. Було затверджено новин штатний розпис працівників коледжу з 15 серпня 2017 року з врахуванням пункту 1 даного наказу, попереджено працівників коледжу про можливе наступне вивільнення відповідно до ст. 49-2 КЗпП України згідно з додатком 1 ( а.с. 6).

Позивачка ОСОБА_1, майстер виробничого навчання Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу, була попереджена про можливе наступне вивільнення, що підтверджується додатком № 1 до наказу № 16-о/д від 06.06.2017 року.

Проте, як вбачається із акту № 1 від 14 червня 2017 року, ОСОБА_1 відмовилась ознайомитись з наказом від 06.06.2017 року № 16-о/д «Про зміни в штатному розписі коледжу та скорочення чисельності працівників», поставити в додатку № 1 до нього підпис про отримання попередження про скорочення штату та наступне звільнення з роботи у зв’язку із скороченням її посади та неможливістю подальшого працевлаштування (а.с. 24). Даний факт відмови визнаний і самою позивачкою.

Покликання позивачки, викладені в апеляційній скарзі, на те, що наказ про майбутнє вивільнення не був персоналізований і не містив вказівки на її прізвище та ім’я, апеляційним судом відхиляються як такі, що не відповідають матеріалам і обставинам справи. Так, в оскаржуваному наказі від 06.06.2017 року № 16-о/д зазначено про попередження працівників про можливе наступне вивільнення відповідно до ст.49-2 КЗпП України згідно з додатком 1. У Додатку № 1 до наказу, який є його невід’ємною частиною, міститься відомість попередження про можливе наступне вивільнення, де зазначено ОСОБА_1 ( а.с.73).

Згідно вимог ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстави, зазначеної у п.1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Судом встановлено, що позивачці була запропонована інша робота – прибиральниці – єдина вакантна посада, що існувала на підприємстві з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої їй посади, що підтверджується відповідним актом (а.с. 5).

Судом не добуто і позивачка в судове засідання не подала доказів, що відповідач мав змогу запропонувати їй роботу викладача. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснила, що ваканткної посади не було, однак була змога забрати години у інших викладачів і цим забезпечити її роботою.

Таким чином, апеляційний суд відхиляє покликання апеляційної скарги на те, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства в частині обов’язку працевлаштування вивільнюваного працівника, як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Що стосується покликань апеляційної скарги на те, що Рівненським кооперативним економіко-правовим коледжем не дотримано вимог законодавства при звільненні ОСОБА_1 в частині отримання згоди профспілкового комітету, а саме пропущено одномісячний термін та отримана у зв’язку цим повторна згода, то вони апеляційним судом оцінюються критично з наступних міркувань.

Так, згідно ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Як вбачається, з протоколу №5 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу від 13.06.2017р., профспілковою організацією було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 (а.с. 23). Як встановлено з пояснень самої позивачки, вона перебувала на лікарняному до 30.08.2018 року. У перший робочий день, який слідував за періодом тимчасової непрацездатності, відповідачем було отримано згоду виборного органу первинної профспілкової організації, про що свідчить витяг з протоколу № 7 від 30.08.2017 року. Зважаючи на те, що звільнення позивачки відбулося 04 вересня 2017 року, місячний строк з дня отримання згоди профспілкової організації і по день фактичного звільнення не був порушений роботодавцем.

Доводи апелянта про те, що її, всупереч вимогам закону, не було ознайомлено із новим штатним розписом, і що такий розпис було введено в дію після її звільнення, апеляційним судом не беруться до уваги з огляду на наступне.

Законодавством України надано право підприємствам самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис. Із штатних розписів Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу від 01.05.2017 року та від 06.06.2017 року очевидно вбачається факт проведення змін в організації виробництва і праці, який полягає у скороченні чисельності працівників, а саме: майстрів виробничого навчання (а.с. 82-84, 85-87).

Наказом № 16-о/д від 06.06.2017р. (пункт 2) було вирішено затвердити штатний розпис працівників коледжу з 15 серпня 2017 року з врахуванням проведеного скорочення майстрів виробничого навчання (а.с. 6). Наказом № 19-о/д від 28.08.2017р. внесено зміни до зазначеного пункту № 2 та вирішено «внести зміни у штатний розпис з врахуванням змін, пов’язаних із вивільненням працівників» (а.с. 44). Виходячи з того, що позивачка підлягала вивільненню у зв’язку із скороченням її посади, а посада в свою чергу була виключена із штатного розпису, то керівництво Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу не було зобов’язане ознайомлювати позивачку із новим штатним розписом, котрий введений в дію після її звільнення з роботи.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач при звільненні не врахував її переважне право залишення на роботі, оскільки при зміні штатного розпису було скарочено всі наявні чотири посади майстрів виробничого навчання.

У зв’язку з вищевикладеним апеляційний суд приходить до переконання про те, що Рівненським кооперативним економіко-правовим коледжем при розірванні трудового договору з ОСОБА_1 було дотримано вимог трудового законодавства, що підтверджено належними та достовірними доказами.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв’язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 червня 2018 року.

Головуючий суддя підпис ОСОБА_3

Судді: підпис ОСОБА_4

підпис ОСОБА_5

Копія вірна: суддя-доповідач ОСОБА_3