Постанова № 74679825, 30.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/1734/17 Номер провадження 22-ц/786/1102/18Головуючий у 1-й інстанції Парахіна Є. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 березня 2018 року у складі головуючого судді Парахіної Є.В.

по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод», треті особи Державна податкова інспекція у м. Полтаві, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Управління Держгірпромнагляду по Полтавській області, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, доплати за шкідливі умови праці, зміну дати звільнення.

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, який в ході розгляду справи неодноразово уточнював, та остаточно просив змінити дату звільнення з 01.09.1999 року на 10.07.2017 року та стягнути з ВАТ «Тепловозоремонтний завод» на його користь заборгованість за затримку розрахунку при звільненні в сумі 20287 грн. 20 коп., заборгованість по заробітній платі за серпень-грудень 1998 року у сумі 427 грн. 21 коп., доплату за шкідливі умови праці за період 1994 року по вересень 1999 року у сумі 545 грн. 81 коп., а всього 21260 грн. 22 коп., винести окрему ухвалу щодо порушення керівництвом ВАТ «Тепловозоремонтний завод» законодавства про охорону праці та розслідування нещасного випадку на виробництві, що стався з ним 10.05.1999 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05 березня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено з мотивів недоведеності позовних вимог та пропуску позивачем строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилається на упередженість, незаконність ухваленого рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу по справі не подавався.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (частина перша статті 368 ЦПК України).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, частина перша статті 274 ЦПК України).

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за наказом № 219 від 26 травня 1989 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу у АТ «Тепловозоремонтний завод», де працював на різних посадах.

Згідно наказу № 275 від 01.09.1999 року його було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

При звільненні позивачеві не було виплачено всіх сум, що належали йому від підприємства.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 25 липня 2000 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнуто з АТ «Тепловозоремонтний завод» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у сумі 835 грн. 87 коп., компенсацію у сумі 497 грн. 55 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 758 грн. 40 коп. та моральну шкоду у сумі 600 грн., а всього 2691 грн. 62 коп.

Рішення суду набрало законної сили 12 жовтня 2000 року та було звернуто до примусового виконання.

Як вбачається з платіжного доручення № 830 від 21 лютого 2003 року, кошти в сумі 2691 грн. 62 коп. на користь ОСОБА_2 згідно виконавчого листа № 2-558 від 15.11.2002 року перераховано ВАТ «Тепловозоремонтний завод» на рахунок ВДВС ОСОБА_3

Факт здійснення виплати вказаних коштів 21 лютого 2003 року позивачем по справі не заперечується.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Разом з тим, на спірні правовідносини поширюються положення статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Встановивши, що виплата всіх належних позивачеві сум була здійснена відповідачем 21 лютого 2003 року, а з вимогою про відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні позивач ОСОБА_2 звернувся до суду лише у липні 2017 року – після спливу тримісячного строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України, й поважних причин пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору не довів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Оскільки виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є мірою відповідальності власника або уповноваженого ним органу за порушення строків, зазначених в статті 116 КЗпП України, а не заробітною платою у розумінні положень статті 94 КЗпП України, статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці», норма частини другої статті 233 КЗпП України, згідно якої право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежується будь-яким строком, до спірних правовідносин не застосовується й доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи апеляційної скарги позивача в частині невиплати заробітної плати за 1998 рік у сумі 427 грн. 21 коп. та доплати за шкідливі умови праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 висновків суду першої інстанції не спростовують.

Судом вірно встановлено, що вказані обставини неодноразово були предметом дослідження при розгляді інших позовів ОСОБА_2

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Полтаві від 25 квітня 2005 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області від 4 серпня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «Тепловозоремонтний завод» про стягнення моральної шкоди, матеріальної шкоди за затримку розрахунку згідно рішення суду встановлено, що заробітну плату за 1998 рік позивач одержав, про що свідчать відомості з його підписом та матеріали прокуратури.

З рішення Ленінського районного суду м. Полтаві від 10 листопада 2010 року, яке набрало законної сили 20 грудня 2010 року, по справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Тепловозоремонтний завод» про зобов’язання видати довідку про шкідливий стаж роботи або компенсувати втрату пільг при пенсійному забезпеченні та стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вбачається, що за результатами атестації робочих місць посада позивача – заточувальник 5 розряду ремонтно-будівельного цеху не підпадала за переліком 1 і переліком 2 (списками) до робіт із шкідливими і важкими умовами праці.

За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Позивач ОСОБА_2 бав участь у розгляді вищезазначених цивільних справ, тому заперечення ним встановлених судом обставин є безпідставним.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку встановленим фактам та обґрунтуванням доводів позивача, вірно застосував норми матеріального й процесуального права, тому оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача – залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 березня 2018 року –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного суду.

Головуючий суддя підпис ОСОБА_1

Судді: підпис ОСОБА_4

підпис ОСОБА_5

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1