Постанова № 74677050, 05.06.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/17554/17 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В.В. Провадження № 22-ц/773/700/18 Категорія: 19 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Русинчука М.М.,

суддів Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,

з участю: секретаря – Губарик К.А.,

позивачки – ОСОБА_1,

представника позивачки – ОСОБА_2,

третьої особи – ОСОБА_3,

представника третьої особи – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, застосування наслідків недійсності правочину,

за апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 18 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що довіреність №37 від 02 лютого 2017 року, що посвідчена приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6, вона не підписувала.

Вказувала, що вона не надавала повноважень ОСОБА_3 на продаж ОСОБА_5 належного їй автомобіля марки Renault Scenic універсал-В, сірого кольору, 2007 року випуску, кузов №VF1JMB50А37707734, д.н.з. НОМЕР_1 згідно договору купівлі-продажу №0741/2017/320194 від 04 лютого 2017 року транспортного засобу, оформленого та підписаного в сервісному центрі 0741 РСЦ МВС у Волинській області.

Позивачка зазначала, що автомобіль вибув з її володіння поза її волею, грошових коштів за нього вона не отримувала, договір купівлі-продажу укладений нібито представником продавця без належних та достатніх для цього повноважень

Ураховуючи наведене, позивачка просила суд: визнати недійсною видану від її імені довіреність №37 від 02 лютого 2017 року, що посвідчена приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу №0741/2017/320194 від 04 лютого 2017 року транспортного засобу - автомобіля марки Renault Scenic універсал-В, сірого кольору, 2007 року випуску, кузов №VF1JMB50А37707734, д.н.з. НОМЕР_1, оформленого та підписаного в сервісному центрі 0741 РСЦ МВС у Волинській області; вилучити у відповідача ОСОБА_5 зазначений автомобіль та передати його їй; стягнути з відповідача ОСОБА_5 на її користь на відшкодування моральної шкоди 3000 грн, а також судові витрати по справі, в тому числі витрати на правову допомогу в розмірі 1 500 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 18 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалено визнати недійсною видану від імені ОСОБА_1 довіреність №37 від 02 лютого 2017 року, що посвідчена приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6

Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу №0741/2017/320194 від 04 лютого 2017 року транспортного засобу - автомобіля марки Renault Scenic універсал-В, сірого кольору, 2007 року випуску, кузов №VF1JMB50А37707734, д.н.з. НОМЕР_1, оформленого та підписаного в сервісному центрі 0741 РСЦ МВС у Волинській області.

Вилучити у ОСОБА_5 автомобіль марки Renault Scenic універсал-В, сірого кольору, 2007 року випуску, кузов №VF1JMB50А37707734, д.н.з. НОМЕР_2 та передати його позивачці ОСОБА_1

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1 280 грн судового збору та 1 500 грн витрат на правову допомогу.

В решті позовних вимог відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_3 просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, з підстав неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з таких мотивів.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина 1 та 2 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Місцевим судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була власником автомобіля марки Renault Scenic універсал-В, сірого кольору, 2007 року випуску, кузов №VF1JMB50А37707734, д.н.з. НОМЕР_1, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію автомобіля серії САТ 871100 від 28 лютого 2014 року (а.с.8).

Судом також встановлено, що 02 лютого 2017 року приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 посвідчив довіреність, зареєстровану в реєстрі за №37 (а.с.13-14). Вказаною довіреністю ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_5 бути її представниками в підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, в тому числі органах Державтоінспекції України, Національної поліції, у відповідних органах надання сервісних послуг, органах нотаріату при вирішенні питань, пов’язаних з продажем чи обміном, за ціну та на умовах на розсуд Представника, належного їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії САТ 871100, виданого 28 лютого 2014 року, Центр ДАІ 0701, автомобіля марки Renault Scenic універсал-В, випуску 2007 року, кузов №VF1JMB50А37707734, д.н.з. НОМЕР_1, зареєстрований Центр ДАІ 0701 та перебуває на обліку там же.

На підставі цієї довіреності вказаний автомобіль 04 лютого 2017 року проданий ОСОБА_5 (а. с. 9).

З наявних у справі письмових доказів, зокрема висновку експерта №262 від 13 вересня 2017 року, отриманого за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №1201703001001456, судом встановлено, що підпис в графі «Підпис _ ОСОБА_1В.» в довіреності від 02 лютого 2017 року (зареєстрована в реєстрі за №37) – виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а.с.105-107).

З показань свідка ОСОБА_7, який є батьком позивачки, місцевим судом встановлено, що його дочка – позивачка по справі, разом з своїм сином тривалий час проживала з ним в селі, намірів надавати довіреність на продаж автомобіля не мала і на момент оформлення довіреності не могла бути в Луцьку, так як була в селі.

Суд на підставі зазначених доказів та пояснень ОСОБА_1, яка стверджувала, що на момент оформлення довіреності не могла бути в Луцьку, прийшов до висновку, що позивачка зазначеної довіреності не підписувала, тобто остання не мала волевиявлення на вчинення згаданого правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

З огляду на встановлені обставини та наявні у справі письмові докази, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що довіреність, посвідчена 02 лютого 2017 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 та зареєстрована в реєстрі за №37, якою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були уповноважені ОСОБА_1 вчиняти дії по продажу автомобіля автомобіля марки Renault Scenic універсал-В, випуску 2007 року, кузов №VF1JMB50А37707734, реєстраційний № НОМЕР_1, зареєстрований Центр ДАІ 0701, не відповідає волевиявленню позивачки ОСОБА_1, тобто суперечить положенням ч. 3 ст. 203 ЦК України, а тому такий правочин підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Від добросовісного набувача власник має право витребувати таке майно у разі, коли таке майно вибуло з володіння власника не з його волі (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України).

З огляду на вищенаведене, правильним також є висновок суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №0741/2017/320194 від 04 лютого 2017 року згаданого транспортного засобу, оформленого та підписаного в сервісному центрі 0741 РСЦ МВС у Волинській області, та який був укладений ОСОБА_3 від імені позивачки з ОСОБА_5, оскільки як встановлено судом, довіреність на підставі якої було укладено даний договір, є недійсною. Оскільки ОСОБА_3 не мав права укладати зазначений договір купівлі-продажу від імені позивачки, відчуження автомобіля відбулось всупереч волевиявлення останньої, тобто транспортний засіб вибув з володіння позивачки не з її волі, тому у відповідності до ст. 387 ЦК України цей автомобіль підлягає вилученню у ОСОБА_5, та передачею його позивачці ОСОБА_1 як законну власнику.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем ОСОБА_5 та третьою особою ОСОБА_8 не доведено ту обставину, що оспорювана довіреність, на підставі якої було укладено згаданий договір купівлі-продажу автомобіля, була вчинена позивачкою за її вільного волевиявлення і відповідало її внутрішній волі, оскільки наявні у справі докази свідчать про протилежне.

На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про задоволення позову ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.

Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається третя особа в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Наведені третьою особою ОСОБА_3 в апеляційній скарзі доводи про те, що згаданий автомобіль був придбаний за спільні кошти подружжя, а тому позивачка некоректно звернулась до суду з даним позовом не будучи власником цього майна в цілому, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки предметом даного позову є визнання недійсним правочину – довіреності, на підставі якої було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, тому належність даного майна, як вважає ОСОБА_3, на праві спільної сумісної власності подружжю, в даному випадку не має правового значення, оскільки не входить до предмета доказування в даній справі.

Крім того, не приймаються до уваги доводи ОСОБА_3 про те, що суд невірно та незаконно надав експертному висновку №262 від 13 вересня 2017 року статус належного та допустимого доказу, тому що такий висновок проводився не з оригінала довіреності №37 від 02 лютого 2017 року, а з її копії, оскільки як вбачається із вказаного висновку, зокрема із дослідницької його частини, експертом досліджувався саме оригінал даної довіреності. Цей висновок досліджувався і оцінювався судом не як власне висновок експерта, а як письмовий доказ, оскільки експертиза проведена за постановою слідчого, а не на підставі ухвали суду.

Вважаючи такий висновок експерта неналежним доказом у даній справі, третя особа ОСОБА_3 клопотання про призначення почеркознавчої експертизи судом у суді першої інстанції не заявляв, як і не позбавлений був заявити таке клопотання під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення, а є власним суб’єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для її зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 18 квітня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного ОСОБА_6 протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: