Ухвала суду № 74675663, 12.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«12» червня 2018 року

м. Харків

справа № 639/9850/16-ц

провадження № 22ц/790/3014/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Кіся П.В., Кружиліної О.А.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1, представник позивача – ОСОБА_2,

відповідачі - ОСОБА_3, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року в складі судді Іванової І.В.,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання недійсним свідоцтва, вчинення певних дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що у 2006 році він дізнався про те, що ОСОБА_3 отримав свідоцтво України № 65348 від 15 серпня 2006 року на комбінований знак для товарів і послуг, клас 3: косметика для брів, туш (фарба) для вій та брів.

26 травня 2008 року він отримав від ОСОБА_3 претензію, в якій він вимагав припинення використання торгівельної марки «Панна», після чого він звернувся до ЗАТ «Патентно-інноваційний центр», який в свою чергу від його імені направив відповідь, посилаючись на права попередніх користувачів.

Зазначив, що з 1999 року він виробляє та здійснює продаж фарби для брів під назвою «Панна», але у 2006 році його права були порушені, однак звернутися до суду з позовом на той час не мав змоги, враховуючи значні судові витрати.

Вказав, що він має відповідну художню освіту та спеціальні навички, які дозволяють йому займатися розробкою макетів поліграфічної продукції, упаковкою тощо. Знак для товарів і послуг № 65348 від 15 серпня 2006 року фактично становить собою комбіноване зображення макету коробки фарби для брів, яку він самостійно розробив ще у 1999 році. Крім цього, ним був створений логотип, який використовується у графічному зображенні вищезазначеного знаку, що являє собою стилізоване слово «Панна» та саме дизайн коробки. Він є єдиним автором зображення, яке вказано у якості знаку для товарів і послуг № 65348 від 15 серпня 2006 року, та володіє майновими та немайновими правами інтелектуальної власності на твір у повному обсязі.

25 листопада 2016 року він отримав свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір «Оригінал-макет упаковки «Панна» («Упаковка «Панна»), який говорить про те, що він є автором цієї упаковки, також він має висновок про видачу патенту на промисловий зразок від 23 вересня 2016 року, згідно якого він є автором промислового зразка («Упаковка «Панна»).

Вважав, що оскільки ОСОБА_3 без його згоди отримав свідоцтво України № 65348 від 15 серпня 2006 року на знак для товарів і послуг, зареєстроване Державною службою інтелектуальної власності України, він порушив його право інтелектуальної власності, а тому зазначене свідоцтво підлягає визнанню недійсним.

Зазначив, що ще у 1999 році він зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює виробництво та продаж фарби для брів марки «Панна» до теперішнього часу, а ОСОБА_3 виробляє та розповсюджує продукцію, яку практично неможливо відрізнити від його, використовуючи при цьому упаковку, яку він зареєстрував як знак для товарів і послуг № 65348. Враховуючи дуже низьку якість продукції, яку він виробляє та розповсюджує, він фактично вводить в оману споживачів тим, що використовує зображення упаковки, автором якої є він.

Вказав, що на зображенні, яке ОСОБА_3 використовує у якості знаку для товарів та послуг, одним з елементів є стилізоване слово «Панна», що фактично є його комерційним найменуванням, та яке він використовує вже продовж 17 років. Елементи знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № 65348 є схожим настільки, що його можна сплутати з фірмовим найменуванням «Панна», яке він використовує з 1999 року, а також таким, що може ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу, породжуючи асоціацію з ним.

Зазначив, що правова охорона надається комерційним найменуванням в силу їхнього використання, а захист надається особі, яка першою почала фактичне використання найменування у господарському обороті.

Вважав, що відповідач неправомірно використовує його твір та належне йому комерційне найменування у своїх комерційних цілях, тобто десять років заробляє шляхом використання належних йому прав інтелектуальної власності, у зв’язку з чим оцінює завдану йому матеріальну шкоду у розмірі 100 000,00 грн., по 10 000,00 грн. за кожен рік.

Зазначив, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 100 000,00 грн.

Просив визнати недійсними повністю свідоцтво України на знаки для товарів та послуг № 65348 від 15 серпня 2006 року та зобов’язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання недійсним свідоцтва України на знаки для товарів та послуг № 65348 від 15 серпня 2006 року та здійснити відповідну публікацію в офіційному бюлетені Державна служба інтелектуальної власності України «Промислова власність»; стягнути на його користь з ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що знак для товарів і послуг зареєстрований відповідачем є оманливим або таким, що може ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; що він виробляє продукцію – фарба для брів та вій «Панна», починаючи з 1999 року, є власником патенту та автором оригінал-макету упаковки «Панна», які є на зовнішній вигляд такі самі, як зображення, вказане у комбінованому знаку для товарів і послуг, який належить відповідачу.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, заочне рішення суду – визнати нечинним.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спір, який виник між суб’єктами господарювання та пов'язаний з господарською діяльністю підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання недійсним свідоцтва, вчинення певних дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди та просив визнати недійсними повністю свідоцтво України на знаки для товарів та послуг № 65348 від 15 серпня 2006 року та зобов’язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання недійсним свідоцтва України на знаки для товарів та послуг № 65348 від 15 серпня 2006 року та здійснити відповідну публікацію в офіційному бюлетені Державна служба інтелектуальної власності України «Промислова власність»; стягнути на його користь з ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є суб’єктами господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між суб’єктами господарювання.

Із роз'яснень, які містяться в пункті 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» вбачається, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 19, 20 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24 жовтня 2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» із змінами, у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.

Матеріали справи свідчать про те, що на день подачі позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є суб’єктами господарювання. На момент реєстрації авторського права на твір і ОСОБА_1, і ОСОБА_3 були суб’єктами господарювання. До теперішнього часу вони є фізичними особами – підприємцями: ОСОБА_1 – з 20 квітня 1999 року, ОСОБА_3 – з 10 березня 2005 року та не перебувають в процесі припинення.

Пунктом 3 частини 2 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.

Частиною 1 статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Пунктом 1 частиною 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Виходячи з того, що даний спір виник між суб’єктами господарювання, які здійснюють господарську діяльність, розгляд якої підлягає за правилами господарського судочинства, провадження у справі підлягає закриттю.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки суд не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, судове рішення необхідно визнати нечинним, а провадження у справі - закрити.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями у разі закриття провадження у справі сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду.

У зв'язку з чим судовий збір за подачу апеляційної скарги, сплачений за квитанціями № 0.0.1002532778.1 від 02 квітня 2018 року в сумі 3826, 50 грн. та № 31937500 від 10 травня 2018 року в сумі 00, 30 грн. підлягає поверненню ОСОБА_1

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.4 ч.1 ст.374, ст.377, ст.ст. 381-384, 389 ЦПК України

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 лютого 2018 року – визнати нечинним.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання недійсним свідоцтва, вчинення певних дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди – закрити.

Зобов’язати Управління Державної казначейської служби в Основ’янському районі міста Харкова повернути ОСОБА_1 3826,50 грн., сплачених 02 квітня 2018 року за квитанцією № 0.0.1002532778.1 ПАТ КБ «ПриватБанк» та 00,30 грн., сплачених 10 травня 2018 року ПАТ АБ «Укргазбанк» за квитанцією № 31937500 на розрахунковий рахунок 31211206780011, Одержувач: УДКСУ в Основ’янському районі м. Харкова, Код ОКПО: 37999628, МФО банку: 851011, банк: ГУ ДКСУ у Харківській області.

Вилучити з матеріалів справи і повернути ОСОБА_1 оригінали вказаних квитанцій (а.с.208, 213), долучити до матеріалів справи їх копії.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді П.В. Кісь

ОСОБА_4

Вилучити з матеріалів справи і повернути ОСОБА_1 оригінали вказаних квитанцій (а.с.208, 213), долучити до матеріалів справи їх копії.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді П.В. Кісь

ОСОБА_4

Повний текст ухвали складено 13 червня 2018 року.