Рішення № 74673897, 12.06.2018, Зміївський районний суд Харківської області

621/1262/18

2-о/621/52/18

РІШЕННЯ

іменем України

12 червня 2018 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого Бібіка О.В.

присяжних ОСОБА_1, ОСОБА_2,

з участю секретаря Горобець Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному порядку в залі суду цивільну справу за заявою Комунального закладу охорони здоров'я Обласний протитуберкульозний диспансер №3 (місцезнаходження: м. Зміїв Харківської області, Таранівське шосе, 70, код 24342780) про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, заінтересована особа: ОСОБА_3 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1),

ВСТАНОВИВ:

30.05.2018 від Комунального закладу охорони здоров'я Обласного протитуберкульозного диспансеру №3 до суду надійшла заява про госпіталізацію ОСОБА_3 до Комунального закладу охорони здоров'я Обласна психіатрична лікарня №1, терміном на три місяці для примусового лікування заразної форми туберкульозу.

В обґрунтування заяви зазначено, що у ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, туберкульоз легень вперше виявлено в січні 2009 року під час обстеження лікарем - терапевтом загальної лікувальної мережі. Після чого хворий був обстежений в Комунальному закладі Обласний протитуберкульозний диспансер № 3 ( далі ОПТД № 3) і йому встановлено діагноз вперше діагностований туберкульоз легень інфільтративний.

З 27.01.2009 року по 20.02.2009 року хворий лікувався в ОПТД № 3. Але самовільно покинув лікувальний заклад і відмовився від продовження лікування.

В подальшому, ОСОБА_3 знову перебував в стаціонарному відділенні нашого закладу з 12.03.2009 року по 17.03.2009 року. Але, був виписаний за відмову від лікування та самовільне залишення лікарні.

З березня 2009 до 2012 на обстеження взагалі не з»являвся та не реагував на наші постійні виклики для продовження лікування. Працівниками нашого закладу та лікарями загальної лікувальної мережі ОСОБА_3 неодноразово відвідувався за місцем проживання. З ним проводилася роз»яснювальна робота щодо безпечності його захворювання. З хворим неодноразово проводилися бесіди про тяжкість та безпечність хвороби, а також йому доведено до відома, що він є джерелом зараження туберкульозом для оточуючих та небезпечним в епідеміологічному відношенні. Але хворий категорично відмовлявся від лікування, бажання до лікування взагалі не проявляв.

На підставі рішення Зміївського районного суду Харківської області по справі № 2-0-60/2011 хворий з 13.12.2012 по 13.12.2013 перебував на лікуванні в Обласній психіатричній лікарні № 1. В результаті проведеного лікування хворого, отримано позивну динаміку перебігу туберкульозу.

Центральною-лікарсько консультативною комісією, 10.12.2013 у хворого затверджено діагноз залишкові зміни після вилікуваного туберкульозу (ЗЗТБ) легенів, фіброзно-вогнещеві зміни.

25.06.2013 ОСОБА_3 визнано інвалідом 2 групи.

В період з 2014 по 2017 ОСОБА_3 регулярно проходив рентгенологічне обстеження, щорічно оздоровлювався в туберкульозному санаторії «Занки».

25.09.2017 при черговому огляді у ОСОБА_3 виявлені зміни в легенях .

Центральною-лікарсько консультативною комісією 17.10.2017 у хворого встановлено діагноз рецидив туберкульозу верхніх часток легенів інфільтративний..

З 09.01.2018 по 29.04.2018 лікувався амбулаторно. При рентгенологічному дослідженні 25.04.2018 року у хворого встановлено негативно динаміку перебігу хвороби . Тому, для дообстеження та подальшого лікування він був направлений до стаціонарного відділення ОПТД № 3.

30.04.2018 ОСОБА_3 госпіталізований до стаціонарного відділення ОПТД№ 3, де він знаходиться і по-теперішній час.

Перебуваючи в ОПТД № 3 ОСОБА_3 на протязі всього періоду лікування зловживає алкогольними напоями, порушує режим медичного закладу, на зауваження медичного персоналу не реагує. Хоча з ним неодноразово проводилися бесіди щодо необхідності лікування, шкоди алкоголю для його здоров’я та необхідності дотримання протиепідеміологічного режиму. Але, хворий ніяким чином не змінює своєї поведінки.

02 травня 2018 ОСОБА_3, консультований лікарем – психіатром та лікарем-наркологом. Під час обстеження, лікарями було встановлено, що хворий зловживає спиртними напоями та встановлено діагноз F 10.20.

Відповідно до висновку ЛКК Обласного протитуберкульозного диспансеру № 3 від 12.05.2018 за № 5 ОСОБА_3 - має діагноз рецидив туберкульозу верхніх часток легенів інфільтративний з деструкцією та бактеріовиділеннями. У зв»язку із відсутністю мотивації до лікування, систематичним порушенням режиму, хворий несе загрозу розповсюдження туберкульозу для оточуючих. Тому, він потребує лікування в умовах фтизіатричного відділення Комунального закладу охорони здоров»я Обласна психіатрична лікарня № 1, терміном на три місяці .

Оскільки, ОСОБА_3 створює загрозу розповсюдження небезпечної хвороби, а в Обласній психіатричній лікарні № 1 є відділення для лікування хворих на туберкульоз та алкоголізм, то буде найдоцільнішим направити його на лікування саме в цей медичний заклад і саме на три місяці. Бо в коротший термін лікування буде неефективним та недостатнім.

Відповідно до ст. 285 ЦПК України просила не викликати у судове засідання ОСОБА_3, оскільки він становить загрозу розповсюдження хвороби і його участь у судовому засіданні є небезпечною для оточуючих.

Представник заявника ОСОБА_4 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, підтримала заявлені вимоги з підстав, зазначених у заяві.

Заінтересована особа ОСОБА_3, згідно акту від 11.06.2018, повідомлений про розгляд справи, від отримання судової повістки відмовився.

Враховуючи те, що за даними протитуберкульозного закладу ОСОБА_3 становить загрозу розповсюдження хвороби і його участь у судовому засіданні є небезпечною для оточуючих, відповідно до ч. 1 ст. 345 ЦПК України, судовий розгляд проведено за його відсутністю.

Зважаючи на те, що всі учасники справи в судове засідання не з'явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Відповідно до висновку ЛКК Обласного протитуберкульозного диспансеру № 3 від 12.05.2018 за № 5 ОСОБА_3 - має діагноз рецидив туберкульозу верхніх часток легенів інфільтративний з деструкцією та бактеріовиділеннями. У зв»язку із відсутністю мотивації до лікування, систематичним порушенням режиму, хворий несе загрозу розповсюдження туберкульозу для оточуючих. Тому, він потребує лікування в умовах фтизіатричного відділення Комунального закладу охорони здоров»я Обласна психіатрична лікарня № 1, терміном на три місяці (а. с. 6).

Наявність у ОСОБА_3 захворювання на небезпечну форму туберкульозу, а також його ухилення від лікування та порушення режиму лікування підтверджується даними виписного епікризу з амбулаторної картки №2018/82, медичної карти. (а. с. 7, 8-9).

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз" хворі на туберкульоз та інфіковані мікобактеріями туберкульозу зобов'язані: 1) дотримуватися призначеного їм відповідно до стандарту медичної допомоги режиму лікування; 2) дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я під час стаціонарного чи санаторно-курортного лікування; 3) проходити у встановлені строки обов'язкові медичні огляди та обстеження на туберкульоз, визначені відповідними галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я; 4) дотримуватися вимог протиепідемічного режиму.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз", у разі якщо хворі на заразні форми туберкульозу, у тому числі під час амбулаторного чи стаціонарного лікування, порушують протиепідемічний режим, що ставить під загрозу зараження туберкульозом інших осіб, з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду вони можуть бути примусово госпіталізовані до протитуберкульозних закладів, що мають відповідні відділення (палати) для розміщення таких хворих. Примусова госпіталізація осіб, стосовно яких судом ухвалено відповідне рішення, здійснюється з урахуванням висновку лікаря на строк до трьох місяців.

Представником Обласного протитуберкульозного диспансеру № 3 надано докази того, що ОСОБА_3 хворий на заразну форму туберкульозу, під час стаціонарного лікування порушує протиепідемічний режим, що ставить під загрозу зараження туберкульозом інших осіб.

За таких обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_3 хворий на заразну форму туберкульозу, ухиляється від добровільної госпіталізації до протитуберкульозного закладу, заява Обласного протитуберкульозного диспансеру № 3 про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 до Обласної психіатричної лікарні №1 для примусового лікування строком на 3 місяці є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 247, ст. 264, 265, ст.ст. 294, 345, 346, 430 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву Комунального закладу охорони здоров'я Обласний протитуберкульозний диспансер № 3 – задовольнити.

Примусово госпіталізувати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, до Комунального закладу охорони здоров'я "Обласна психіатрична лікарня №1" терміном на три місяці для примусового лікування заразної форми туберкульозу.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до апеляційного суду Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Головуючий:

Присяжні: