Постанова № 74672514, 13.06.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року справа №805/469/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (головуючий суддя І інстанції – Тостолуцька М.М.) по справі № 805/469/18-а, складену у повному обсязі 20 лютого 2018 року у м. Слов’янськ Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (з урахуванням заяви про зміну предмету адміністративного позову) про:

- скасування п. 19 Протоколу № 121 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27 листопада 2017 року;

- зобов’язання Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до абз. 4 пп. 3 пункту 6 постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року № 975, у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв’язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с. 4-8, 30-34).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 805/469/18-а адміністративний позов задоволено частково. Скасовано пункт 19 Протоколу № 121 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27 листопада 2017 року. Зобов’язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 52-56).

Не погодившись із судовим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, зазначено, що дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) не може поширюватись на позивача, оскільки інвалідність останнього настала внаслідок поранення, контузії, захворювання пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби, а не внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, як це передбачено Законом.

Окрім того, Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року № 975, передбачено виплату одноразової грошової допомоги, лише у випадку, коли особі, у якої інвалідність настала, внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначеної причини. Враховуючи, що інвалідність позивача настала внаслідок поранення, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби (а не під час виконання обов’язків військової служби) апелянт вважає, що відсутні належні причини та підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Вважає, що задоволення позову щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги є втручанням в дискреційні повноваження відповідача.

Крім того, позивачем було надано неповний пакет документів,зокрема, копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення ( контузії, травми або каліцтва), чим порушено вимоги вищевказаного порядку, у зв’язку з чим неможливо вирішити питання про право позивача на отримання одноразової грошової допомоги та прийняття рішення про призначення цієї допомог.

При цьому, апелянтом зазначено, що акт судово-медичного дослідження не є необхідним документом для встановлення причинного зв’язку ушкодження здоров’я та ніяким чином не відноситься до документів, які можуть свідчити про причини та обставини ушкодження здоров’я (а.с. 59-62).

Позивач, представник відповідача в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у статусі військовослужбовця строкової служби та приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан у період з 18 грудня 1982 року по 18 лютого 1985 роки, є ветераном війни – учасником бойових дій, що підтверджується посвідчення Серії АА № 198749, виданим Маріупольським ОМВК Донецької області (а.с. 12).

З висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 17 березня 2016 року № 654/Ж, складеного за наслідками обстеження позивача, вбачається, що виявлені при огляді позивача: рубці на тілі позивача є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені в період проходження служби під час виконання бойових дій у 1984 році (а.с. 14).

В липні 2016 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв’язку з пораненнями, пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 1199 від 21 березня 2016 року вбачається, що поранення (контузія) та захворювання пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 15).

При цьому, зазначені обставини також встановлені рішенням Донецького апеляційного адміністративного суду при розгляді адміністративної справи № 263/7553/17 за позовом ОСОБА_3, що діє в інтересах ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату, третя особа – Міністерство оборони України про визнання нечинним рішень, зобов’язання вчинити певні дії.

Отже, відповідно до вимог статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню при вирішенні даної справи.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, що діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2017 року у справі № 263/7553/17 задоволено частково: скасовано постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2017 року у справі № 263/7553/17 та прийнято нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_3, що діє в інтересах ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату, третя особа – Міністерство оборони України про визнання нечинним рішень, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов'язано Донецький обласний військовий комісаріат в 15-денний строк подати на розгляд Міністерству оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та заяву з документами ОСОБА_1 подану для призначення одноразової грошової допомоги згідно п. 7 Постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 28 травня 2008 року № 499. В іншій частині -позовних вимог відмовлено (а.с. 17-19).

На виконання рішення суду Донецький обласний військовий комісаріат подав на розгляд Міністерству оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та заяву з документами ОСОБА_1 подану для призначення одноразової грошової допомоги.

Розглянувши подані документи, 24 листопада 2017 року комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (надалі – комісія) дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. А саме, пунктом 19 протоколу засідання комісії солдату в запасі ОСОБА_1, якого 18 лютого 1985 року звільнено зі строкової служби та 04 липня 2016 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплаи одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2013 року № 975.

В зазначеному пункті протоколу засідання комісії, відповідач вказує, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, який складено зі слів заявника та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, які подані разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення (а.с. 13).

Спірним питання даної справи є правомірність відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерство оборони України неправомірно знехтувало покладеними на нього обов'язками розпорядника бюджетних коштів та неправомірно відмовило у виплаті спірної допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ, сфера дії цього закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Приписами ч. 2 ст. 16-2 Закону № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених в пп. 5-9 п. 2 ст. 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю інвалідності та ступеня втрати ним працездатності, у розмірі визначеному Кабінетом ОСОБА_2 України.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що інвалідність ОСОБА_1 є наслідком захворювань і поранення (контузії), пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби під час проходження ним строкової служби у Збройних Силах СРСР.

Частиною 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом ОСОБА_2 України.

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

За приписами п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин .

Пунктом 11 Порядку № 975 регламентовано, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. Уповноваженим органом є відповідний орган за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноважений структурний підрозділ державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (п. 10 Порядку № 975).

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові i місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів i зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстрацiйного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів i зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з пунктами 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Водночас за приписами наказу Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530 «Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей»(Наказ № 530) порядок оформлення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 року № 975.

Зокрема, п. 4.7 Розділу ІV Наказу № 530 передбачено, що документи на одержання одноразової грошової допомоги у разі призначення інвалідності оформлюються та подаються в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласними військовими комісаріатами.

Пунктом 13 Порядку № 975 визначено, що керівник уповноваженого органу, (у спірних правовідносинах Донецького обласного військового комісаріату) подає у 15-ти денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів, а саме Міністерству оборони України, висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в п. 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову в призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Щодо посилання апелянта (відповідача) на те, що позивачем були надані не всі документи, для виплати спірної допомоги, а акт судово-медичного дослідження не є необхідним документом для встановлення причинного зв’язку ушкодження здоров’я та ніяким чином не відноситься до документів, які можуть свідчити про причини та обставини ушкодження здоров’я, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що позивачем разом із заявою для призначення одноразової грошової допомоги були надані: копія довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення 3-ї групи інвалідності МСЕК серії АВ № 060269 від 16 липня 2016 року на 1 арк., копія довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення 3-ї групи інвалідності МСЕК серії АВ № 0719333 від 02 серпня 2017 року на 1 арк., копія витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв ЦВЛК № 1199 від 21 березня 2016 року на 1 арк., копія висновку спеціаліста у галузі суд-мед експертизи № 654/ж від 17 березня 2016 року на 1 арк., копія військового квитка НУ № 9179706 на 3 арк., копія довідки про відкриття рахунку в ПАТ “Банк” на 1 арк., копія посвідчення інваліда ІІІ групи серія Є № 041312 від 28 липня 2016 року на 1 арк., копія посвідчення інваліда ІІІ групи серія Є № 041344 від 02 серпня 2017 року на 1 арк., копія посвідчення про статус учасника бойових дій АА № 198749 від 03.12.2007 року, копія сторінок паспорту з даними про прізвище, ім’я та по-батькові і місце реєстрації, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на 4 арк., оригінал судового рішення Донецького апеляційного адміністративного суду № 263/7553/17 від 03 жовтня 2017 року (а.с. 24).

Пунктом 21.21. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом ОСОБА_2 оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 передбачено, що за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців-учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово - медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально - профілактичному закладі).

Згідно з п. 21.3 цього положення, причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК (військово-лікарська комісія) цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн (63-94-п), посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

При цьому, документи, які свідчать про причини та обставини поранення є Довідки до акту МСЕК, Витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії, Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи.

Цього ж висновку дійшов Верховний суд у постановах по справах № 806/694/16 від 28 лютого 2018 року, № 278/3011/16-а від 22 березня 2018 року, № 750/7847/17 від 24 квітня 2018 року.

При цьому Порядок № 975 не визначає який саме (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, викладене у формі протоколу № 1199 від 21 березня 2016 року в обставинах цієї справи засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим доводи апелянта, що позивачем не надано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, оскільки єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік документів, що додаються до заяви про причини та обставини поранення є Порядок № 975.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач надав суду в повному обсязі необхідну медичну документацію, яка підтверджує, що поранення, контузія, захворювання були ним отримані і пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

За таких обставин, суд відхиляє довід апелянта (відповідача), що позивачем, при зверненні до відповідача надано не всі документи, передбачені Порядком № 975, що спростовує висновок відповідача, викладений у його рішенні від 24 листопада 2017 року.

Також суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-ХІІ) військовий обов'язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ регламентовано, що до видів військової служби належить строкова військова служба.

Відтак, вищевикладене спростовує доводи Міністерства оборони України (як апелянта) щодо не розповсюдження на позивача дії Закону № 2011-ХІІ, оскільки встановлення йому інвалідності є наслідком отримання поранення під час виконання військового обов'язку, а не проходження військової служби.

Щодо посилання апелянта на порушення суду першої інстанції норм процесуального права в частині втручання в його дискреційні повноваження зобов’язанням нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету ОСОБА_2 Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов’язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження — це законодавчо встановлена компетенція владних суб’єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб’єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження – це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов’язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, у разі відсутності в суб’єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення та встановлення в судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов’язання судом суб’єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, та те, що відповідачем, при розгляді заяви позивача про призначення йому спірної допомоги в супереч нормам матеріального права прийнято негативне для позивача рішення, суд вважає за доцільне зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 в порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 червня 2018 року.

Судді Т.Г.Арабей

ОСОБА_4

ОСОБА_5