Рішення № 74672315, 12.06.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2018 Справа № 917/105/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОСТОК", с. Тарасівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38113

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Агроінвест", с. Тарасівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38113

2. Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1", вул. Дегтярівська, 27т, м. Київ, 04119

про визнання права власності на автомобіль та звільнення його з-під арешту

Суддя господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 13/02/18-1 від 13.02.18);

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: ОСОБА_3 (довіреність б/н від 15.03.2018.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОСТОК" (далі - позивач/ ТОВ "УКРАГРОСТОК") звернулося з позовною заявою до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Агроінвест" (далі - відповідач-1/ ТОВ "Україна-Агроінвест") та Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" (далі - відповідач-2/ ПАТ "Всеукраїнський ОСОБА_1") про визнання права власності на автомобіль КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, та звільнення вказаного автомобіля з-під арешту, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника від 21.10.2016. головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП № 52701567.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП №52701567, де стягувачем є ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», а боржником є ТОВ «Україна-Агроінвест» було безпідставно накладено арешт на автомобіль, який належить позивачу та вилучено спірний автомобіль.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.02.2018. порушено загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.03.2018.

21.03.2018. суд відклав підготовче засідання у справі на 17.04.2018.

Ухвалою від 17.04.2018. суд за клопотанням відповідача-2 продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання у справі на 16.05.2018.

Ухвалою від 16.05.2018. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.06.2018.

В судове засідання 12.06.2018. відповідач-1 не з'явився.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідач-1 належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового розгляду справи по суті, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням про вручення рекомендованого відправлення. Таким чином, неявка в судове засідання відповідача-1 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідач-1 у заяві від 20.02.2018. (вх. № 2982) визнав позов у повному обсязі.

Відповідач-2 проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач не зареєстрував право власності на спірний автомобіль, а також на те, що строк позовної давності для захисту права власності позивача уже сплив.

В судовому засіданні 12.06.2018. представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача-2 позов заперечує.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ПО № 422874, виданого 27.08.2010. Тарасівською сільською радою позивач мав право власності на частку пайового фонду майна колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» (далі - КСП "Україна") у розмірі 7 956 798,00 грн. (т. 1, а.с. 28).

Згідно Протоколу від 28.08.2010. № 2/2010 загальними зборами співвласників майнових паїв КСП «Україна», реорганізованого в СБК «Україна» було вирішено доручити Комісії визначити майно з активів пайового фонду реорганізованого КСП "Україна" для виділення його в натурі (у власність) ТОВ "УКРАГРОСТОК". Цим же протоколом було затверджено додаток № 5 до протоколу, згідно якого визначено автомобілі та причепи, які виділяються в натурі (у власність) ТОВ "Украгросток" на його частку у пайовому фонді реорганізованого КСП "Україна". Серед інших, до вказаного додатку № 5 було внесено і автомобіль КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі 133281 (далі - транспортний засіб/ автомобіль) (т. 1, а.с. 29-38).

Транспортний засіб фактично був переданий сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом «Україна» (далі - СБК «Україна») позивачу на підставі Акту приймання-передавання майна № 5 від 01.11.2010. (т. 1, а.с. 39-41).

Позивач зазначає, що після передачі автомобіля СБК «Україна» у встановленому законом порядку транспортний засіб з обліку у МРЕВ знятий не був, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ІХС № 341160 (т. 1, а.с. 48), згідно якого власником транспортного засобу зазначено СБК "Україна".

Позивач стверджує, що спірний транспортний засіб був поставлений на його баланс 01.11.2010. та з вказаної дати введений в експлуатацію. На підтвердження вказаного позивачем було надано власну довідку вих. № 43 від 24.01.2018. (т. 1, а.с. 42).

Також позивач пояснив, що у зв'язку з тим, що автомобіль з обліку у МРЕВ СБК «Україна» знятий не був (знаходився у неналежному технічному стані), проведення державної реєстрації права власності за ТОВ «Украгросток» у встановленому законом порядку у відповіднихорганах МРЕВ не представлялося можливим.

В подальшому СБК «Україна» було перетворено (реорганізовано) у ТОВ «Україна-Агроінвест» на підставі рішення установчих зборів учасників (протокол № 1 від 24.06.2014). ТОВ «Україна-Агроінвест» є правонаступником СБК «Україна» (копія статуту ТОВ «Україна-Агроінвест» - т. 1, а.с. 73-83).

Позивач стверджує, що під час складання передавального акту майна, прав та обов'язків від СБК «Україна» до ТОВ «Україна-Агроінвест» 24.06.2014., спірний автомобіль у переліку майна, що передається, був відсутній.

11.03.2016. господарським судом Полтавської області було винесено наказ по справі № 917/1967/15 про стягнення з ТОВ «Україна-Агроінвест» на користь ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1 банк» 198834200,00 грн. заборгованості за кредитом, 41917193,01 грн. заборгованості за процентами, 58114061,52 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 7311240,81 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, 5213269,30 грн. 3% річних за користування кредитом, 612754,05 грн. 3% річних за користування процентами, 87301958,00 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів.

На підставі вказаного наказу суду головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 21.10.2016. відкрито виконавче провадження ВП 52701567, де боржником є ТОВ «Україна-Агроінвест», а стягувачем - ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1» (т. 1, а.с. 89-90).

21.10.2016. державним виконавцем накладено арешт на все майно ТОВ «Україна-Агроінвест» в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору 446 815 034,08 грн. (т. 1, а.с. 91).

16.02.2017. державним виконавцем оголошено в розшук майно ТОВ «Україна-Агроінвест»: транспортні засоби у кількості 30 одиниць, що належать боржнику ТОВ «Україна-Агроінвест» (т. 1, а.с. 94).

07.11.2017. Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області ОСОБА_5, при виконанні доручення Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проведено опис, накладено арешт на Автомобіль КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, реєстраційний №11605СН, шасі (рама) №133281, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Серія ІХС №341160 виданого Зіньківським МРЕВ. На підставі постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 07.11.2017 року, транспортний засіб передано на зберігання представнику Сумської філії ДП «СЕТАМ» та призначено зберігачем представника вказаної філії ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 43-47).

Після вилучення автомобіля позивач звернувся з запитом № 10/11/17-1 від 10.11.2017. до відповідача-1 про надання інформації щодо транспортного засобу (т. 1, а.с. 49).

У відповідь на запит відповідач-1 листом № 20/11-17-1 від 20.11.2017. підтвердив факт виділення в натурі майна пайового фонду розпайованого КСП «Україна», в тому числі спірного автомобіля, у власність ТОВ «Украгросток» та надав довідку про відсутність вказаного автомобіля на балансі ТОВ «Україна-Агроінвест» та про відсутність законних підстав вважати вказаний транспортний засіб власністю ТОВ «Україна-Агроінвест».

За твердженням позивача, накладення арешту та вилучення спірного транспортного засобу з метою погашення заборгованості відповідача-1 перед відповідачем-2, фактично порушує право власності ТОВ «Украгросток» на належний йому на законних підставах транспортний засіб.

В зв'язку з цим, позивач просить суд визнати право власності на автомобіль КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, та звільнити вказаний автомобіль з-під арешту, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника від 21.10.2016. головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП № 52701567.

Відповідач-1 у відзиві визнав позов, підтвердивши при цьому, що спірний автомобіль дійсно було передано у власність позивача, як частину пайового фонду реорганізованого КСП "Україна", і ТОВ «Україна-Агроінвест» не є власником автомобіля, на який накладено арешт державним виконавцем.

Відповідач-2 позов заперечує, посилаючись на те, що державний виконавець правомірно наклав арешт на спірний автомобіль, оскільки згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія ІХС № 341160, виданого Зіньківським МРЕВ, автомобіль зареєстровано за СБК «Україна», правонаступником якого є ТОВ «Україна - Агроінвест» і не було перереєстровано позивачем у встановленому законом порядку.

Також відповідач-2 вказує, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014. № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014. № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», з 21.11.2014. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1». Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, являючись отримувачем та розпорядником коштів Державного бюджету України, набув права кредитора ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1».

Відповідач-2 зазначає, що ухилення боржником/поручителем від сплати заборгованості за кредитним договором, ухвалення рішень судами про відмову в задоволенні вимог ПАТ «ВіЕйБі ОСОБА_7» призведе до штучного зменшення ліквідаційної маси, що порушить права Держави в особі Фонду, інших кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк», спричинить невиправдані видатки з Державного бюджету України, а також збитки для держави, в особі Фонду гарантування, в особливо великих розмірах. У ПАТ «ВіЕйБі Банк» відсутні власні кошти на виконання зобов'язань перед всіма вкладниками та іншими кредиторами ОСОБА_7. Таким чином, з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків та забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, є необхідним забезпечення максимального та своєчасної формування ліквідаційної маси, яка в подальшому буде спрямована на задоволення вимог кредиторів банку.

Крім цього, відповідач-2 у відзиві зазначає, що строк позовної давності для захисту права ТОВ «УКРАГРОСТОК», яке було на його думку порушене, вже сплив. Так, відповідач-2 вважає, що оскільки позивач, як він вказує в позовній заяві, фактично є власником спірного транспортного засобу з 28.08.2010., то саме з цієї дати необхідно було провести дії направлені на перереєстрацію транспортного засобу. Тобто з моменту порушення права позивача до пред'явлення ним позовної заяви про захист даного права пройшло більше 9 років.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на спірний автомобіль суд виходить з наступного.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання виникають, у тому числі, із угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Отже, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з набуттям права власності на розпайоване майно реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств здійснюється на підставі Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001. N 62 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2001. за N 305/5496 (далі - Порядок), який був чинним на момент передачі спірного автомобіля позивачу від СБК Україна".

Згідно п. 4 Порядку, у процесі реорганізації підприємств, у тому числі при вирішенні майнових питань, належні їм активи, відображені у загальному переліку на дату реорганізації, поділяються на такі групи:

- активи, передбачені для задоволення кредиторської заборгованості реорганізованого підприємства, які передаються підприємству-правонаступнику;

- активи, які не підлягають паюванню;

- майно соціальної інфраструктури;

- активи пайового фонду.

Складання (уточнення) переліків активів та зобов'язань підприємств здійснюється комісією з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки (далі - комісія), у відповідності до Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року N 177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки" (п. 5 Порядку).

Способи використання майнових паїв їх власниками визначено в п. 8 Порядку. Так, кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів:

- об'єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу;

- об'єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду;

- отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім'ї і використати його на свій розсуд;

- відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 9 Порядку, виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Згідно п. 10 Порядку, з метою реалізації права власності громадян на майнові паї комісія, зокрема, готує для розгляду на загальних зборах переліки майна для виділення у натурі окремо для кожної з груп співвласників, які виявили бажання отримати свої майнові паї у натурі у спільну часткову власність єдиним комплексом; для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність, та для виділення невитребуваних паїв особам, які з різних причин не прийняли жодного з рішень щодо розпорядження належними їм майновими паями.

Збори співвласників після розгляду пропозицій комісії щодо визначення розмірів майнових паїв затверджують результати розподілу майна пайового фонду та переліки майна, яке виділяється у натурі групам співвласників (п. 12 Порядку).

Після затвердження зборами співвласників переліків майна для виділення вищезазначеним групам співвласників комісія:

визначає місцезнаходження майна і юридичну особу - користувача майна, яке виділено кожній із груп співвласників і до якого перейшли зобов'язання з виділення майнових паїв у натурі співвласникам;

- передає не пізніше 10 днів з дня затвердження зборами співвласників підприємствам-правонаступникам (користувачам майна) уточнені списки груп співвласників та переліки майна, призначеного для виділення кожній із груп, а копії цих документів - сільській раді.

У разі невиконання рішень зборів співвласників щодо виділення підприємством-правонаступником (користувачем) майна у натурі власнику майнового паю, подальший захист прав власника майнового паю вирішується в судовому порядку (п. 13 Порядку).

Згідно п. 15 Порядку виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.

При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (далі - Свідоцтво), що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.

Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ПО № 422874, виданого 27.08.2010. Тарасівською сільською радою позивач мав право на частку пайового фонду майна КСП «Україна».

На підставі рішення зборів співвласників СБК "Україна", яке стало правонаступником КСП "Україна", оформленого протоколом загальних зборів від 28.08.2010. № 2/2010, відбулося виділення в натурі майна з активів пайового фонду реорганізованого КСП "Україна" на користь позивача. Для цього було утворено відповідну комісію, яка визначила перелік майна, що виділяється в натурі, і вказаний перелік (додаток № 5 до протоколу загальних зборів від 28.08.2010. № 2/2010) затверджено загальними зборами співвласників майнових паїв, про що зазначено у тому ж протоколі загальних зборів від 28.08.2010. № 2/2010. До вказаного переліку майна увійшов і спірний автомобіль - КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі 133281.

На підставі Акту приймання-передавання майна № 5 від 01.11.2010. автомобіль був переданий ТОВ «Украгросток». При цьому, на звороті майнового сертифікату серії ПО № 422874, виданого 27.08.2010. було зроблено відмітку наступного змісту: "По цьому Свідоцтву майно виділене в натурі на повну суму вартості визначеної в ньому частки. Протокол № 2-2010 від 28.08.10р. Загальних зборів власників майнових паїв". Вказана відмітка засвідчена печаткою СБК "Україна" і підписом голови СБК "Україна" ОСОБА_8.

Таким чином, передача розпайованого майна, в тому числі спірного автомобіля, від СБК "Україна" у власність ТОВ "Украгросток" була здійснена у повній відповідності з Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

Щодо посилання відповідача-2 на те, що позивач у встановлений законом строк не перереєстрував спірний автомобіль, а отже і не набув на нього права власності, то суд не погоджується з таким твердженням враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про державний рух", в редакції чинній на момент передачі спірного транспортного засобу від СБК "Україна" позивачу, державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998. N 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" (далі - Порядок реєстрації), порядок реєстрації та правомірні підстави набуття права власності на автотранспортні засоби визначені наступним чином.

Згідно п. 6 Порядку, реєстрації в редакції чинній на момент передачі спірного транспортного засобу від СБК "Україна" позивачу, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції.

Відповідно до п. 7, п. 8 Порядку реєстрації, в тій же редакції, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції (крім транспортних засобів, зареєстрованих до набрання чинності цим Порядком) та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Позивач підтвердив, що він досі не здійснив реєстрацію спірного транспортного засобу, яка на даний час проводиться в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг (п. 6 Правил реєстрації у редакції чинній на час проголошення даного рішення).

Проте, суд зазначає, що реєстрація транспортного засобу не має правовстановлюючого значення. З такою реєстрацією законодавець не пов'язує виникнення у особи права власності. В даному випадку позивач набув право власності на спірний автомобіль на підставі Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), рішення загальних зборів співвласників майнових паїв та акту приймання-передавання майна. Не здійснення позивачем реєстрації автомобіля не позбавляє його права власності на вказаний автомобіль, а є лише підставою для застосування до нього адміністративної відповідальності за порушення Порядку реєстрації транспортних засобів.

Таким чином, судом встановлено, що позивач на законних підставах набув право власності на спірний автомобіль з моменту його отримання від СБК "Україна" 01.11.2010.

Щодо зауваження відповідача-2 щодо того, що задоволення даного позову призведе до штучного зменшення ліквідаційної маси ПАТ «ВіЕйБі Банк», що порушить права Держави та інших кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк», спричинить невиправдані видатки з Державного бюджету України, а також збитки для держави в особі Фонду гарантування в особливо великих розмірах, суд не приймає вказані твердження відповідача-2 до уваги, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується право власності на спірний автомобіль саме за позивачем, а не відповідачем-1. Таким чином, звернення стягнення на майно, яке не належить відповідачу-1, в рахунок його кредитної заборгованості перед відповідачем-2 порушує вимоги чинного законодавства та права позивача.

Крім цього, суд не погоджується з твердженням відповідача-2 щодо спливу строку позовної давності по вимозі про визнання права власності виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Матеріали справи свідчать про те, що державним виконавцем накладено арешт на майно ТОВ «Україна-Агроінвест», до якого було віднесено і спірний автомобіль, 21.10.2016.

Позивач стверджує, що йому стало відомо про порушення свого права на належне йому майно лише 07.11.2017, тобто після проведення державним виконавцем опису автомобіля та його вилучення. Як зазначає позивач, до 07.11.2017. ніяких порушень його права власності на спірний автомобіль не було.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що перебіг строку давності по вимозі про визнання права власності на спірний автомобіль розпочинається з 28.08.2010., як зазначає відповідач-2, оскільки до моменту накладення арешту на автомобіль державним виконавцем ніхто не оспорював право власності позивача на спірний транспортний засіб. Відповідач-2 доказів на підтвердження протилежного не надав.

Тобто, на момент звернення позивачем з даним позовом до суду, строк позовної давності по вимозі про визнання права власності на автомобіль не сплив.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про визнання права власності на транспортний засіб є обґрунтованою та підтвердженою достатніми доказами, а отже підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про звільнення спірного автомобіля з-під арешту, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника від 21.10.2016. головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП № 52701567, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження") виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 18 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ст. 56 ЗУ "Про виконавче провадження").

Отже, зі змісту вказаних норм права вбачається, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Згідно п 9.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012. № 9 роз'яснено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту.

Судом встановлено, що право власності на автомобіль КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі 133281, виникло у позивача з 28.08.2010., тобто на момент накладення арешту на вказаний автомобіль на підставі постанови про арешт майна боржника від 21.10.2016. головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП № 52701567, спірний транспортний засіб належав на праві власності позивачу. А отже відсутні підстави для накладення арешту в процедурі виконавчого провадження, боржником за яким є ТОВ "Україна-Агроінвест", на спірний автомобіль, який останньому не належить.

Отже, вимога позивача про звільнення автомобіля КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі 133281, з-під арешту, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника від 21.10.2016. головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП № 52701567 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У позовній заяві позивач просить покласти судові витрати на нього, в зв'язку з цим суд не розглядає питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОСТОК" (с. Тарасівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38113; код ЄДРПОУ 34463495) право власності на автомобіль КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, реєстраційний № 11605СН, шасі (рама) № 133281.

3. Звільнити майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОСТОК" (с. Тарасівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38113; код ЄДРПОУ 34463495) - автомобіль КАМАЗ 5410, 1985 року випуску, реєстраційний № 11605СН, шасі (рама) № 133281 - з-під арешту, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника від 21.10.2016. головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП № 52701567.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 14.06.2018.

Суддя О.С. Семчук