Постанова № 74671915, 13.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 273/923/16-а

ПОСТАНОВА

іменем України

"13" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

за участю секретаря Шведюк М.М.,

представника відповідача:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новоград-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від "09" лютого 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Новоград-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії ,

суддя в 1-й інстанції - Заполовська Т.Г.,

місце ухвалення рішення - м.Новоград-Волинський,

дата складання повного тексту рішення - 14.02.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

25.07.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про:

- визнання неправомірними дій та рішення УПФУ в Баранівському районі Житомирської області від 17.06.2016 року № 23/П-8 щодо відмови у перерахунку йому пенсії на підставі довідки, виданої прокуратурою Житомирської області, у зв'язку із змінами розміру заробітної плати;

- зобов'язання Новоград-Волинське об'єднане УПФУ в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії відповідно до статті 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року в редакції, чинній на момент призначення йому пенсії у вересні 2006 року у розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці № 18/201 64 від 08.02.2016 року, виданій прокуратурою Житомирської області, з 01.01.2016 року без обмеження максимальним розміром, встановленим ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 сказав, що він з вересня 2006 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати. 17.06.2016 року він звернувся до УПФУ в Баранівському районі з заявою про перерахунок пенсії відповідно довідки прокуратури Житомирської області від 08.02.2016 року з урахуванням підвищення розміру посадових окладів працівників прокуратури, однак отримав відповідь про відмову у такому перерахунку.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09.02.2018р. позовну заяву задоволено частково.

Зобов'язано Новоград-Волинське об'єднане УПФУ в Житомирській області (вул. Єрьоменка, 16, м. Новоград-Волинський, Житомирська область, 11708, код ЄДРПОУ 37808338) здійснити перерахунок та виплату позивачу раніше призначеної пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року «Про прокуратуру» в редакції, чинній на момент призначення йому пенсії у вересні 2006 року у розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати, зазначеної у довідці № 18/201 64 від 08.02.2016 року, виданій прокуратурою Житомирської області, з 01.01.2016 року без обмеження максимальним розміром, встановленим Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Новоград-Волинського ОУПФУ в Житомирській області - на користь позивача витрати на оплату судового збору у розмірі 551,21 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить рішення суду від 09.02.2018р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач вказав, що нормами Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" скасовано пенсійне забезпечення, як працівників прокуратури, державних службовців так і суддів у відставці та такі положення Закону є чинними, не визнавались Конституційним судом неконституційними.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачу, призначена і виплачується пенсія на підставі статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII).

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова КМУ № 1013), яка застосовується з 1 грудня 2015 року, підвищено посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) працівників 1 тарифного розряду Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298.

Згідно довідки, позивач працював на посаді прокурора Баранівського району прокуратури Житомирської області та заробітна плата на 1 грудня 2015 року на цій посаді становить 9532 грн. 61 коп.

У липні 2016 року позивач звернувся до УПФУ в Баранівському районі із заявою про здійснення йому перерахунку пенсії, однак відповідач у задоволенні цієї заяви відмовив з посиланням на відсутність для цього правових підстав, заснованих на законі і відсутністю у заявника такого права.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено частково, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Разом з тим, на час звернення позивача із заявою про перерахунок її пенсії правове регулювання відносин, що виникають у сфері пенсійного забезпечення прокурорів змінилося.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014р. №76-VIII внесено зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Крім того, 15.07.2015р. набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII (далі - Закон №1697-VІІ), відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон №1789-ХІІ, крім, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, що втратили чинність з 15.12.2015р.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону №1697-VII, відповідно до якої пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини 13 статті 86 Закону №1697-VII пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Згідно частини 20 статті 86 Закону №1697-VII умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на дату звернення позивача із заявами про перерахунок його пенсії за вислугу років положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (крім частин 3, 4, 6 та 11) втратили чинність згідно з Законом №1697-VII, а визначення умов і порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, за Законом №1697-VI віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Водночас, Кабінетом Міністрів України відповідного нормативно-правого акту прийнято не було.

Колегія суддів вважає, що за відсутності нормативного регулювання відносин щодо умов і підстав для перерахунку пенсій (зокрема у зв'язку зі збільшенням розміру заробітної плати) працівників прокуратури підстав для такого перерахунку немає.

Тому відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії з підстав, про які зазначено вище, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом в постанові від 14.03.2018р. у справі №569/4659/16-а (адміністративне провадження К/9901/32053/18).

Мотиви та доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, оскільки станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. в частині перерахунку пенсії втратила чинність, а також зважаючи, що на теперішній час питання перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій у зв'язку зі збільшенням розміру заробітної плати на законодавчому рівні не врегульовано, відповідач правомірно відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії в зв'язку із відсутністю законодавчих підстав для цього, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, у спірний період положення Закону України "Про прокуратуру" щодо обмеження пенсій максимальним розміром діяли, неконституційними не визнавались, а тому підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Виходячи з принципу незворотності дії законів у часі, норми Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" стосуються порядку призначення пенсії прокурорам у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії та не впливають на можливість проведення перерахунку пенсії, призначеної раніше, у відповідності до діючих на час її призначення норм Закону України "Про прокуратуру".

При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії працівника прокуратури, яку він отримував до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

Тобто, в даному випадку Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" скасовано таке право (на перерахунок вже призначених пенсій працівників прокуратури).

Слід підкреслити, що право на перерахунок розміру пенсії, зокрема, і у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою працівників прокуратури, на час звернення позивача із відповідною заявою до управління Пенсійного фонду, законодавством не було визначено, оскільки на той час таке скасовано Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

Твердження позивача, що до правовідносин перерахунку його пенсії має "довічно" застосовуватися норма ч.18 ст50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, яка встановлювала право на перерахунок пенсії при підвищенні посадових окладів прокурорських працівників і є нечинною на час звернення за перерахунком є хибним.

Наведені вище та прийняті Державою нормативні акти загалом не суперечать ч.1 ст.8 та ч.1 ст.58 Конституції України, оскільки у даній справі не встановлено, що вони були застосовані до позивача зворотньо у часі (її пенсія не була перерахована з дати, що передувала прийняттю відповідного нормативного акта).

Крім того, скасування окремим категоріям громадян права на перерахунок пенсії також не суперечить ч.3 статті 22 Конституції України, якою визначено, що при прийнятті нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Розмір пенсії, яку отримував позивач не зменшився, а залишився на тому ж рівні. Тому нема підстав стверджувати, що його права були звужені. Зміна правового регулювання виключала лише можливість збільшення пенсії у випадку підвищення розміру заробітної плати прокурорських працівників.

Загалом перерахунок пенсій не має на меті відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг впроваджується через індексацію грошових доходів населення відповідно до одноіменного Закону №1282-XII від 03.07.1992 року.

Збільшення розміру пенсії шляхом її перерахунку не є абсолютним обов'язком Держави. За умови сталого розвитку економіки, відсутності інфляції такий перерахунок може і не проводитися взагалі.

За таких обставин суд не має підстав для висновку про те, що наведені вище та прийняті Державою нормативні акти звужують існуючі права позивача.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.03.2018 року у справі №569/4659/16-а.

Колегія суддів також вважає за необхідне вказати, що у певних випадках Держава вправі змінити правове регулювання аж до зменшення вже існуючого розміру пенсії.

Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) ( 254к/96-ВР ). У Рішенні від 2 березня 1999 року N 2-рп/99 ( v002p710-99 ) у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України (254к/96-ВР), здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України ( 384/2011 ) бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім того, Верховним Судом України було відкрито провадження у справі № 678/25/16-а за позовом до Летичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах .

У зв'язку з вказаною обставиною у справі було зупинено провадження.

Постановою Верховного Суду від 27.03.2018 року у задоволенні заяви про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" у справі №678/25/16-а відмовлено.

В рішенні ЄСПЛ у справі "Великода проти України" (заява №43331/12) суд вказав, що зменшення пенсії особи може бути сумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки його положення не встановлюють жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства " (Stec and Others v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X), доки існує законодавче право.

Суд нагадав, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі "ОСОБА_3 Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ECHR 2000 XII).

У цій справі суд не здобув доказів того, що відповідні зміни до Закону України про державний бюджет України не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, суд приходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.

Суд також зазначив, що зменшення пенсії заявника очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявника (див. ухвалу щодо прийнятності від 8 жовтня 2013 року у справі "ОСОБА_4 Матеуш та Сантуш Жануаріо проти Португалії" (Da Conceiзгo Mateus and Santos Januario v. Portugal), заяви № 62235/12 та № 57725/12).

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" та від 12.10.2004 р. у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії", в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Таким чином, у спірних правовідносинах орган Пенсійного фонду України здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України, так як у останнього відсутні правові підстави для проведення перерахунку пенсії позивачу з урахуванням того, що Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" скасовано норми, відповідно до яких позивач просить здійснити перерахунок.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням зазначених обставин та відповідно до вимог ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новоград-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від "09" лютого 2018 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "13" червня 2018 р.