Постанова № 74671360, 07.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3628/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Макарика В.Я.

суддів – Коваля Р.Й., Глушка І.В.

за участю секретаря судового засідання – Дідик Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року про відкриття провадження (головуючий суддя в суді першої інстанції ОСОБА_2, м. Тернопіль) у справі №819/574/18 за адміністративним позовом Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

28 березня 2018 року Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 в якому просив зобов’язати ОСОБА_1 за власний рахунок демонтувати самочинно зведену прибудову до квартири №30 в багатоквартирному житловому будинку за адресою вул. Карпенка, 12 у м. Тернополі.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Не погодившись із таким рішенням суду, його оскаржив відповідач, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, просить таке скасувати та закрити провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Апелянт посилається на ст. 177 Цивільного кодексу України в якій зазначено, що об’єкти самочинного будівництва належать до об’єктів цивільних прав. Відповідач вважає, що даний позов Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради про зобов’язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції з матеріалів справи встановив, що в період з 05.09.2017р. по 08.09.2017 р. відділом державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради (далі - відділ ДАБК ТМР) на підставі наказу начальника відділу ДАБК ТМР від 05.09.2017 №151 та звернення ОСОБА_3 від 01.09.2017 р. проведено позапланову перевірку щодо дотримання суб’єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на об’єкті «Розширення балкону квартири №30 в багатоквартирному житловому будинку за адресою вул. Карпенка,12, м. Тернопіль», за результатами якої були складені: акт від 08.09.2017р., яким встановлено, що ОСОБА_1 порушила вимоги п. 1 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абз. 1 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. №466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт»; припис, яким відповідача зобов’язано зупинити проведення будівельних робіт з розширення балкону квартири №30 в багатоквартирному житловому будинку за адресою вул. Карпенка, 12, м. Тернопіль.

Також позивачем під час перевірки було складено протокол про адміністративне правопорушення від 08.09.2017р. та винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 08.09.2017 р. стосовно ОСОБА_1

Постановою №21 від 08.09.2017р. ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 96 КУпАП та накладено на неї стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 гривень. Зазначена постанова гр. ОСОБА_1 не оскаржувалась, штраф сплачений в повному обсязі, що підтверджується квитанціями (копії долучені до матеріалів справи).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону № 3038-VI посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право видавати обов'язкові для виконання приписи.

16 лютого 2018 року посадові особи Відділу ДАБК провели позапланову перевірку, за результатами якої встановлено, що відповідачем не виконано вимоги припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил виданого 08 вересня 2017 року, чим порушено підпункт «а» пункту 3 частини 3 статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підпункт 3 пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України №553 «Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю».

На підставі зазначеного та керуючись ч. 1 ст. 38 Закону № 3038-VI, Відділ ДАБК звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом.

Частиною 3 ст. 3 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 20 травня 1999 року № 687 ХІV «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Частиною 3 ст. 6 Закону № 3038-VI визначені органи архітектурно-будівельного контролю, до яких належать, зокрема, виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Згідно з підп. 1 п. «б» ч. 1 ст. 31 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Відділ ДАБК є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Зі змісту ч. 4 ст. 5 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи в чітко визначених законами України випадках.

За змістом ст. 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об'єкта.

Дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб'єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов'язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що спори, які виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

Також суд апеляційної інстанції врахувавши позицію ОСОБА_4 Верховного Суду викладену у постанові від 11 квітня 2018 року в справі №161/14920/16-а зазначає наступне.

15 листопада 2016 року Верховний Суд України прийняв постанову у справі № 21-1959а16, в якій дійшов висновку, що за змістом ст. 177 ЦК України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав, а тому спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки такі спори не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язані з вирішенням питань щодо речових прав.

Однак, ОСОБА_4 Верховного Суду у своїй постанові від 11 квітня 2018 року зазначає, що об'єктами цивільних прав відповідно до ст. 177 ЦК України є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення(ст. 179, 181 ЦК України).

За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об'єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) - (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Відповідно до ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов'язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах.

Отже, метою знесення об'єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об'єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

Взявши до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір, який є предметом даного розгляду не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229 ч. 4, 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року про відкриття провадження у справі №819/574/18 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повний текст постанови складений 14 червня 2018 року.