Постанова № 74670785, 12.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 817/474/18

ПОСТАНОВА

іменем України

"12" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Іваненко Т.В.

суддів: Кузьменко Л.В.

ОСОБА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "14" березня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А 1519 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , -

суддя в 1-й інстанції - Комшелюк Т.О.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення - 16 березня 2018,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А1519 Міністерства оборони України, в якому просила визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1519 Міністерства оборони України щодо невиплати їй грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна в розмірі 15385,96 грн та стягнути з військової частини А 1519 Міністерства оборони України на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2018 по 07.02.2018 в розмірі 9848,44 грн.

В обгрунтуваня позовних вимог зазначила, що при звільненні з військової служби з нею не провели повний розрахунок, а саме не виплатили грошову компенсації за неотримане речове майно в розмірі 15385,96 грн. Вважає, що відповідач допустив неправомірну бездіяльність, оскільки знав про її звільнення та не вжив заходів щодо повного розрахунку. З відповідача має бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст.117 Кодексу законів про працю України, оскільки спеціальним законом не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Заява ОСОБА_2 про уточнення позовних вимог, які вона подала до суду 14.03.2018, не прийнята судом першої інстанції до розгляду та повернута заявнику з підстав передбачених ч.7 ст.47 КАС України.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Військової частини А1519 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, а саме визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1519 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно та стягнути з військової частини А 1519 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2018 по 14.02.2018 в розмірі 10952,10грн. В апеляційній скарзі зазначила, що грошова компенсація за неотримане речове майно їй була виплачена після звільнення з військової служби в запас, чим відповідач допустив бездіяльність та порушив її права. Затримка такого розрахунку тягне за собою виплату середньої заробітної плати за нормами ст. 117 КЗпП України, оскільки спеціальним законом не врегульовано питання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що при вирішені справи суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Сторони в судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду справи сторони повідомлені вчасно та належним чином, про що свідчать розписки в отриманні судових повісток.

За таких обставин судова колегія розглядає справу в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Переглянувши судове рішення, доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивач з 15 квітня 2011 року проходила військову службу за контрактом в Збройних Силах України, а саме у військовій частині А 1519 Міністерства оборони України.

Наказом начальника 107 Центру дорожнього забезпечення №18-РС від 26.12.2017 позивач була звільнена з військової служби у запас за п.п. "а" (у зв'язку з закінченням строку контракту) ч.6 ст. 26, з урахуванням п.п. "ї" п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".

Наказом командира в/ч А1519 позивач виключена зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 31.12.2017 року, та при звільнення позивача з військової служби з нею був проведений повний розрахунок крім виплати грошової компенсації за не отримане речове майно.

Дані обставини визнаються всіма учасниками справи.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати їй компенсації за неотримане речове майно в день звільнення неправомірними, позивач звернулась з позовом до суду про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати грошової компенсації за речове майно.

12.02.2018, відповідач, роздавальною відомістю №27 перерахував позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 15385,96грн.

З урахуванням проведеної виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та уточнення позовних вимог, суд першої інстанції вирішив справу щодо позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача стосовно невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. При цьому суд дійшов висновку про те, що відповідач вжив всіх невідкладних заходів для проведення необхідних розрахунків із позивачем, невчасний розрахунок з позивачем щодо виплати грошової компенсації за не отримане речове майно відбувся не з вини відповідача, та вважав, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116,117 Кодексу законів про працю України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Обставини щодо проходження позивачем військової служби за контрактом в Збройних Силах України, а саме у військовій частині А 1519 Міністерства оборони України, з 15 квітня 2011 року, обставини щодо звільнення та виключення зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 31.12.2017 року, а також обставини щодо повного розрахунку при звільнення позивача з військової служби (крім своєчасної виплати грошової компенсації за не отримане речове майно) визнаються всіма учасниками справи. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, тому з врахуванням вимог ч.1 ст.78 КАС України, такі обставини не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, (далі – Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України»; Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону № 2232-ХІІ).

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом другим ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, яка зазначає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Судом встановлено, що на виконання вимог Законів України №2232- ХІІ, №2011-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №178, начальником продовольчої та речової служб військової частини А1519, 22.12.2017 було видано довідку №40 про вартість речового майна, що належить до видачі, за якою сума заборгованості становить 15385,96 грн. На підставі цієї довідки командиром військової частини А1519 був виданий наказ «Про виплату військовослужбовцям грошової вартості за не отримане речове майно» від 22.12.2017 №344. Оскільки військова частина не є розпорядником коштів (розпорядником коштів є Міністерство оборони України) та фінансується з державного бюджету, то, відповідно, відповідач не може передбачати наперед компенсаційні витрати, - для їх виплати необхідно оформляти заявки до відповідного органу.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з військової служби в запас 26.12.2017, а виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 31.12.2017 року, тобто на момент закінчення бюджетного року, при цьому, надання кошторисних призначень призупиняються до затвердження бюджету на наступний рік.

Разом з тим, на виконання наказу командира військової частини, начальником фінансово-економічного відділу - головним бухгалтером було подано заявку на виплату компенсації за не отримане речове майно до Центрального управління речового забезпечення.

Вказані кошти фактично надійшли 08.02.2018 на відповідний рахунок військової частини (довідка про зміни до кошторису від 08.02.2018 №3), яка в свою чергу, перерахувала їх позивачу. Таким чином, остаточний розрахунок військовою частиною А1519 з виплати грошової компенсації за не отримане речове майно відбувся 14.02.2018.

Судом встановлено, що 22.12.2017 позивач звернувся із рапортом на ім’я командира військової частини А 1519 про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно.

Відповідно до довідки №40 від 22.12.2017 про вартість речового майна, що належить до видачі ст. солдату ОСОБА_2, сума коштів за вказане майно складає 15385,96 грн.

22.12.2017 командиром військової частини А 1519 прийнятий наказ №344 «Про виплату військовослужбовцям грошової вартості за не отримане речове майно», в якому п.1 зазначено: «Виплатити солдату ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у зв’язку зі звільненням з військової служби на підставі довідки від 22 грудня 2017 року №40, виданої начальником продовольчої та речової служби військової частини А1519, про вартість речового майна, що належить до видачі у розмірі 15385 (п’ятнадцять тисяч триста вісімдесят п’ять)грн 96 коп.

Пунктом 2 зазначеного наказу зобов’язано начальника фінансово-економічного відділу – головного бухгалтера своєчасно витребувати кошти шляхом подання в установлені терміни заявки на кошти до забезпечувального органу та служб забезпечення органів військового управління за напрямами відповідальності.

Із довідки №4 від 08.02.2018 про зміну до кошторису на 2018 рік вбачається, що станом на 08.02.2018 року кошти на грошову компенсацію за не отримане речове майно надійшли на рахунок відповідача.

Вказана сума коштів зарахована на розрахунковий рахунок позивача 14.02.2018, що підтверджується відомістю зарахування коштів №27.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач вжив всіх невідкладних заходів для проведення необхідних розрахунків із позивачем, що підтверджується належними та допустимими доказами, отже протиправної бездіяльності військової частини А1519 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно не встановлено.

Посилання позивача на правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005р., якою визначено, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними, тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, є помилковими з огляду на те, що відповідач, в даному випадку, не відмовляв позивачу у виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно та не посилався як на підставу не виплати на відсутність коштів. Більш того, відповідач прийняв рішення у формі наказу про виплату такої грошової компенсації в день отримання рапорту позивача та до моменту її виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

При цьому слід зазначити, що відповідач дійсно невчасно виплатив вказану грошову компенсацію, однак такі дії зумовлені специфічним порядком фінансуванням всіх військових частин, які не є розпорядниками коштів. Тобто, невчасний розрахунок з позивачем щодо виплати грошової компенсації за не отримане речове майно відбувся не з вини відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні з посиланням на трудове законодавство, то судова колегія виходить з огляду на таке.

Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, Закон України «Про оборону України»; Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому слід зазначити, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Крім того, Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення).

Пунктом 242 Положення регламентовано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом, наказ командира військової частини А1519 від 29.12.2017 №296 «Про виключення механіка-радіотелефоніста диспетчерського пункту дорожньо-комендантської роти дорожньо-комендантського батальйону ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення», не містить виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, тобто позивач виключений зі списків особового складу без проведення з нею усіх необхідних розрахунків (грошової компенсації за не отримане речове майно).

Разом з тим, позивач вказаний наказ при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржував раніше, з рапортом (заявою) про не виключення її зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався, що дає підстави вважати, що він фактично погодився на проведення неповного розрахунку (в частині виплати компенсації за не отримане речове майно) при виключенні зі списків особового складу військової частини.

Також, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (діючої станом на час звернення до суду з позовом) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Аналогічні положення викладені в ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ.

Відповідно до абз.1 п. 2 вищевказаної Постанови, виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач просить стягнути середній заробіток за невчасно проведений відповідачем розрахунок із компенсації вартості за неотримане речове майно.

З огляду на зазначене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116,117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Судове рішення прийнято судом першої інстанції з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "14" березня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.В. Іваненко

судді: Л.В. Кузьменко

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "12" червня 2018 р.