Вирок № 74670675, 14.06.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9268/17

Провадження № 11-кп/779/197/2018

Категорія ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України

Головуючий у 1 інстанції Лазарів О. Б.

Суддя-доповідач Повзло

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів Повзла В.В., Гандзюка В.П., Кукурудза Б.І.

з участю секретаря Лавринович У.М.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 112017090010002886 за апеляційною скаргою заступника прокурора Івано-Франківської області Гнідана Руслана Миколайовича на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року, згідно якого

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, вдівця, на утриманні має одну малолітню дитину, непрацюючого, українця, громадянина України, раніше судимого 26 червня 2014 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 185 КК України до одного року позбавлення волі, 09 лютого 2016 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 185 КК України до трьох місяців арешту,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.15 ч. 2 ст. 185 КК України, з призначенням покарання у виді арешту на строк три місяці.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

за участю прокурора Марчук О.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор в апеляційній скарзі просить оскаржений вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк один рік.

В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості. Вважає, що рішення про призначення ОСОБА_1 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, у виді арешту на строк три місяці належно не вмотивоване. На його думку, обставини наведені судом, не дають підстав для призначення мінімального покарання обвинуваченому. Вказує, що фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, проте суд не взяв її до уваги. Зазначає, що судом недостатньо враховано те, що обвинувачений раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, та, що відбувши покарання, обвинувачений на шлях виправлення не став та вчинив замах на таємне викрадення чужого майна. Вважає, що призначене покарання не відповідає меті кримінального покарання, засадам застосування кримінального покарання та суспільним критеріям оцінки діяльності правоохоронних органів та суду. Наголошує, що таке покарання у зв’язку з несправедливою м’якістю не буде необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив закінчений замах на таємне викрадення чужого майна повторно.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

10 липня 2017 року близько 13-30 год. обвинувачений ОСОБА_1, перебуваючи в маршрутному автобусі № 32, який рухався по вул. Гаркуші в м. Івано-Франківську, побачив потерпілу ОСОБА_3, яка сиділа на передньому сидінні позаду водія, в ряді лівих пасажирських сидінь біля проходу в салоні вказаного транспортного засобу, тримаючи на колінах свою сумку. В цей момент, в ОСОБА_1 виник неправомірний умисел на таємне викрадення грошових коштів із сумки потерпілої ОСОБА_3, шляхом вчинення крадіжки. Надалі ОСОБА_1, діючи умисно та повторно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, з корисливих спонукань та з метою власного збагачення, перебуваючи у маршрутному автобусі № 32, скориставшись тим, що в його салоні велика кількість людей, серед яких була тиснява, а також тим, що за його діями ніхто не спостерігає, просунув руку в сумку потерпілої ОСОБА_3, з якої таємно викрав 300 Євро, що відповідно до довідки УНБУ в Івано-Франківській області складають 8907,00 гривень, та 500 гривень, які приховав під свій верхній одяг. Виконавши всі необхідні дії для доведення до кінця свого неправомірного умислу, ОСОБА_1 завершити свій злочин не зумів з причин, які не залежали від його волі, оскільки був впійманий потерпілою ОСОБА_3 за руку на місці вчинення злочину.

Потерпіла ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце апеляційного розгляду повідомлена належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за її участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.

Тому, оскільки згідно ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за її відсутності.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у них, просить її задовольнити;

- обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 вважають вирок суду в частині призначеного покарання законним та обґрунтованим, а тому просять залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

В апеляційній скарзі прокурор заявив клопотання про дослідження матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1

Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції задовольнив таке клопотання, та дослідив матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно, фактичні обставини скоєного ОСОБА_1, доведеність його вини та кваліфікація дій за статтею КК України, за якою він визнаний винуватим, у поданій апеляційній скарзі не оспорюється.

Прокурор висловив свою незгоду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_1 покарання.

Згідно із приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті ( частини статті ), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із врахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу.

За приписами ст. 68 КК України при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

При виборі конкретного виду покарання із зазначених у санкції статті, суд першої інстанції повинен виходити залежно від кожного конкретного випадку та щодо кожного підсудного.

Конституція України та закони України покликані охороняти не лише конкретного громадянина, а й суспільство в цілому.

Крім того, згідно з приписами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються мотиви призначення покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України під час ухвалення вироку, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

При призначенні покарання суд першої інстанції враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу винного, а саме те, що: він негативно ставиться до вчиненого; дані висновку досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого ОСОБА_1 не може виправитися без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк та становить високу небезпеку для суспільства; має на утриманні одну малолітню дитину - дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

До обставин, що пом’якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд першої інстанції відніс повне визнання вини, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують обвинуваченому покарання, суд першої інстанції не встановив.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому необхідно обрати покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, зокрема у виді арешту, так як вказане покарання буде необхідне і достатнє для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1, за наявності усіх зазначених обставин, обґрунтовано дійшов висновку про те, що йому необхідно призначати покарання в межах, установлених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України.

Однак, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта та вважає, що суд першої інстанції при обранні обвинуваченому ОСОБА_1 виду покарання та визначенні його строку, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання, у зв’язку з чим призначене покарання не буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів та є явно несправедливим внаслідок м’якості.

При цьому, судом першої інстанції в мотивувальній частині вироку не наведено переконливого обґрунтування щодо визначення саме такого строку арешту.

Суд апеляційної інстанції вважає, що призначаючи покарання ОСОБА_1, зокрема обираючи вид та визначаючи розмір покарання, не було належним чином враховано обставин цього злочину та дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий за вчинення аналогічних корисливих злочинів, на шлях виправлення не став та вчинив замах на таємне викрадення чужого майна.

На думку суду апеляційної інстанції, з огляду на дані щодо особи обвинуваченого та встановлені судом першої інстанції обставини кримінального провадження відсутні підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді арешту на строк три місяці, що є мінімальним покаранням, встановленим санкцією ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України необхідність застосування більш суворого покарання є однією із підстав для скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирок суду в частині призначення обвинуваченому покарання необхідно скасувати з постановленням в цій частині нового вироку.

Під час апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції за клопотанням прокурора повторно досліджені докази, що містять відомості відносно особи обвинуваченого ОСОБА_1 (а.п. 53, 59-75):

досудову доповідь про обвинуваченого у кримінальному провадженні, з якої вбачається, що орган пробації вважає, що ОСОБА_1 не може виправитися без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк та становить високу небезпеку для суспільства (а.п. 53);

копію вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 09 лютого 2016 року, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, з призначенням покарання у виді арешту на строк три місяці (а.п. 59-61);

копію вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 26 лютого 2014 року, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк один рік (а.п. 62-63);

копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 (а.п. 64);

копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 14 березня 2010 року, де батьком вказано ОСОБА_1, а матір’ю ОСОБА_5 (а.п. 65);

копію свідоцтва про шлюб, укладений 16 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та Сорокою (прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_1) І.Р. (а.п. 66);

довідку № 251, видану лікарем Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру 10 липня 2017 року про те, що ОСОБА_1 був оглянутий лікарем 10 липня 2017 року о 16 год. 20 хв. та алкогольного сп’яніння не виявлено (а.п. 67);

довідку КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» № 02-02/2693 від 13 липня 2017 року про те, що будинок № 9А/35 по вулиці Довженка на балансі КП «МІУК» немає (а.п. 68);

довідку про те, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 - м. Івано-Франківська, вул. Довженка, 9А/35 (а.п. 69);

повідомлення № 01-7/1185 від 13 липня 2017 року Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру про те, що ОСОБА_1 на диспансерному обліку з приводу наркологічних захворювань не перебуває (а.п. 70);

повідомлення № 5554 від 14 липня 2017 року Обласної психоневрологічної лікарні № 3 про те, що ОСОБА_1 за медичною допомогою не звертався, на обліку не перебуває (а.с. 71);

довідку про судимість ОСОБА_1 (а.п. 73);

копії сторінок паспорта ОСОБА_1 серії СЕ 597755 (а.п. 74);

копію Додатка № 1 до п. 8 Форма № 1 (а.п. 75).

Суд апеляційної інстанції враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що відноситься відповідно до ст. 12 КК України до злочину середньої тяжкості, індивідуальний ступінь кримінального правопорушення, спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, особу винного, який негативно ставиться до вчиненого, має на утриманні одну малолітню дитину, вдівець, раніше неодноразово судимий за вчинення аналогічних корисливих злочинів, стан здоров`я обвинуваченого, який не визнаний інвалідом, не числяться на обліку у нарколога і психіатра. Погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 – повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з відсутністю обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 Також суд апеляційної інстанції враховує дані висновку досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого ОСОБА_1 не може виправитися без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк та становить високу небезпеку для суспільства.

З урахуванням викладених обставин та сукупності даних про обвинуваченого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст.15 ч. 2 ст. 185 КК України саме у виді обмеження волі, строк якого визначити у найменшому розмірі, встановленому для такого виду покарання в ст. 61 КК України - один рік.

Суд апеляційної інстанції вважає, що саме таке покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України, сприятиме меті кримінального покарання, що визначена ст. 50 КК України, є необхідним, достатнім та справедливим.

На підставі викладеного та керуючись 374, 405, 407, 414, 420 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Івано-Франківської області Гнідана Руслана Миколайовича задовольнити частково.

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України в частині призначеного покарання скасувати.

Постановити відносно ОСОБА_1 в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

Строк відбування покарання рахувати з дня прибуття і постановки обвинуваченого ОСОБА_1 на облік у виправному центрі.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Цей вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку, не пізніше наступного дня після його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Судді В.В. Повзло

ОСОБА_7

ОСОБА_8

Згідно з оригіналом

Суддя В.В. Повзло