Постанова № 74670166, 13.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/3742/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"13" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "07" березня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ,

суддя в 1-й інстанції - Горовенко А.В. ,

місце ухвалення рішення - м. Житомир ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про :

- визнання протиправними та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у протоколі від 27.10.2017 №114, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням з 22.08.2017 інвалідності другої групи, що настала внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням виплаченої раніше суми;

- зобов’язання Міністерство оборони України розглянути питання та прийняти відповідне рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності другої групи, що настала внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності з 22.08.2017, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням проведених виплат.

Обгрунтовуючи позов ОСОБА_2 зазначає, що 09.08.2011 йому встановлено третю групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов»язаного із захистом Батьківщини, як інвалід третьої групи позивач отримав одноразову грошову допомогу в сумі 126331,65 грн відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499. В подальшому, у зв»язку із погіршенням стану здоров»я, з 22.08.2017 позивачу встановлено другу групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов»язаного із захистом Батьківщини, а тому вважає, що з 22.08.2017 набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до ст.16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов»язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.03.2018р. у задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства оборони України - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нову постанову про задоволення його позову. На думку скаржника, норма законодавства на яку послався суд першої інстанції в своєму рішенні, не може розповсюджуватися на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2011 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши докази, зібрані в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України і звільнений у відставку наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.08.2011 №539 за пунктом "б" частини шостої (за станом здоров"я) ст. 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу", а згідно з наказом командира військової частини А1494 від 29.08.2011 №204 (по стройовій частині), виключений зі списків особового складу військової частини А1494 (а.с.15).

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10ААА №732594 від 16.08.2011 ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності з 09.08.2011 до 01.09.2014, причиною інвалідності зазначено захворювання пов'язане із захистом Батьківщини (а.с.13).

У зв'язку із встановленням позивачу третьої групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини, ОСОБА_2 отримав одноразову грошову допомогу в сумі 126331,65 грн., що сторонами не заперечується.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА №782945 від 30.08.2017 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 22.08.2017 до 01.10.2020, причиною інвалідності зазначено захворювання пов'язане із захистом Батьківщини (а.с.14).

13 вересня 2017 року позивач звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою від 11.09.2017 з проханням виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із отриманням 22.08.2017 другої групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини, яка була скерована в подальшому до Міністерства оборони України (а.с. 21).

Згідно з рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі №114 від 27.10.2017, позивача повідомлено 01.12.2017 в листі за №ВС6368 про відсутність правових підстав для виплати понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, різниці одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності (а.с. 16-20, 22, 23).

Наведені обставини слугували підставою звернення з позовом до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вказав на те, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набирав чинності з 1 січня 2017 року, пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів враховує наступне.

Закон України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011- ХІІ відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011- ХІІ дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Частиною 1 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011- ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011- ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Разом з цим, відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011- ХІІ якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року №21-446а14, від 21 квітня 2015 року №21-135а15, від 10 березня 2015 року №21-563а14.

Щодо доводів суду першої інстанції з посиланням на п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що сплив 2-х річний строк з дати встановлення 3-ї групи інвалідності до встановлення вищої групи інвалідності , колегія зазначає таке.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надаючи офіційне тлумачення положень ст.58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів зазначає, що 01.01.2017 року надбав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Колегія суддів зауважує, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме зміни групи інвалідності за часовий проміжок з 2012 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотньої дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 22.08.2017 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018р. у справі №295/3091/17.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

"1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1".

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність, та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи внаслідок хвороби, пов'язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.

З урахуванням наведених обставин та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення заявлених вимог позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "07" березня 2018 р. скасувати, та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у протоколі від 27.10.2017 №114, про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням з 22.08.2017 інвалідності другої групи, що настала внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням виплаченої раніше суми;

Зобов’язати Міністерство оборони України прийняти відповідне рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності другої групи, що настала внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, в розмірі встановленого Законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності з 22.08.2017, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням раніше проведених виплат.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "13" червня 2018 р.