Постанова № 74669964, 13.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/486/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

за участю секретаря Герман О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області на постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28.11.2017 у справі №604/1068/17 за позовом ОСОБА_1 до Скалатської міської ради про скасування розпорядження та стягнення моральної шкоди (суддя І інстанції – Сташків Н.Б., місце ухвалення: смт. Підволочиськ, дата складення повного тексту рішення суду І інстанції: 03.12.2017),

встановив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся в суд з позовом до Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської обалсті (надалі – відповідач, Скалатська МР), в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Скалатської міської ради №231 від 07.08.2017 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства», стягнення моральної шкодив розмірі 50 000 грн.

Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28.11.2017 адміністративний позов задоволено частково. Скасовано розпорядження Скалатського міського голови №231 від 07.08.2017 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вказує, зокрема, на те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач дійсно був хворий та його хвороба унеможливлювала виконання покладених на нього обов’язків, а ті докази, які були надані, є суперечливими.

У судовому засіданні представники апелянта підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Позивач та його представник вимоги апеляційної скарги заперечили за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши доводи апелянта та вивчивши матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області ОСОБА_1 затверджено на посаду заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства Скалатської міської ради.

Розпорядженням міського голови від 20 лютого 2017 року за № 37 ОСОБА_1 прийнятий на посаду заступника міського голови з питань ЖКГ з відповідним посадовим окладом згідно штатного розпису та присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування п’ятої категорії.

07 серпня 2017 року розпорядженням міського голови за № 231 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Підставою звільнення позивача ОСОБА_1 з займаної посади послужила його відсутність на робочому місці за період з 31 липня 2017 року по 03 серпня 2017 року, що підтверджується актами комісії: №1 від 31.07.2017, №3 від 01.08.2017, №4 від 02.08.2017, №5 від 03.08.2017.

Вважаючи своє звільнення з посади протиправним, позивач оскаржив розпорядження Скалатського міського голови №231 від 07.08.2017 до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково адміністративний позов, керувався тим, що позивачем було надано належні та допустимі докази його відсутності на роботі з поважних причин, що виключає можливість звільнення його на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 19 Постанови ПВС України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п.4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою Закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв’язку з поміщенням до мед тверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Як слідує зі змісту адміністративного позову, ОСОБА_1 обґрунтовує поважність причин своєї відсутності на роботі в період з 26.07.2017 по 03.08.2017 тимчасовою непрацездатністю.

Так, відповідно до витягу з медичної карти № 06562 стаціонарного хворого ОСОБА_1 Тернопільської комунальної міської лікарні № 2, останній поступив 26 липня 2017 року з діагнозом непроникаюча колота рана паравертибральної ділянки зліва (нижньогрудний відділ) і був виписаний з лікарні 26 липня 2017 року у відносно задовільному стані за власним наполяганням на подальші амбулаторні перев’язки.

Вказане підтверджується листком непрацездатності серії АДБ № 837891 від 03 серпня 2017 року Тернопільської комунальної лікарні № 2, відповідно до якого ОСОБА_1 у період з 26 липня 2017 року по 26 липня 2017 року перебував у вказаній вище лікарні на стаціонарному лікуванні внаслідок невиробничої травми та повинен був приступити до роботи 27.07.2017 року.

Натомість, для підтвердження неможливості приступити до виконання своїх обов’язків протягом періоду з 27.07.2017 по 03.08.2017 позивачем надано довідку Медичного центру «Ортоклініка» б/н, відповідно до якої ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні в травматолога з 27.07.2017 по 03.08.2017.

З приводу вказаної вище довідки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст. 73 КАС України).

У спорі, що розглядається предметом доказування є, зокрема, поважність причин відсутності позивача на роботі протягом періоду часу з 27.07.2017 по 03.08.2017.

Дослідивши форму та зміст зазначеної вище довідки Медичного центру «Ортоклініка», колегія суддів не може визнати таку належним доказом поважності причин відсутності позивача на роботі протягом періоду, зазначеному в ній, оскільки інформація, зазначена в довідці, щодо діагнозу захворювання (травми) суперечить діагнозу, зазначеному у витягу з медичної карти № 06562 стаціонарного хворого ОСОБА_1 Тернопільської комунальної міської лікарні № 2. Так, у довідці як повний діагноз (основне захворювання, супутні ускладнення) зазначено «різана рана правої підлопаткової ділянки», натоміть у витягу з медичної карти стаціонарного хворого №06562 зазначено «непроникаюча колота рана паравертебральної ділянки зліва (нижньогрудний відділ)».

Обґрунтовуючи ухвалене рішення, суд першої інстанції вказав на існування уточнюючої довідки Медичного центру «Ортоклініка», в якій виправлено допущену помилку та зазначено діагноз, який відповідає витягу з медичної карти № 06562 стаціонарного хворого ОСОБА_1

Однак у матеріалах справи міститься також відповідь директора МЦ «Ортоклініка» ОСОБА_5В.б/н на запит судді Підволочиського районного суду Тернопільскої області від 26.10.2017 вих. №2/604/321/17, якою повідомлено, що ОСОБА_1 дійсно знаходився на амбулаторному лікувані в МЦ «Ортоклініка» з діагнозом: різана рана правої підлопаткової ділянки з 27.07.2017 по 03.08.2017. Така відповідь відповідає довідці, зміст якої суперечив витягу з медичної карти № 06562 стаціонарного хворого ОСОБА_1 Тернопільської комунальної міської лікарні № 2.

Відтак, з огляду на те, що інформація, надана МЦ «Ортоклініка» у довідках та відповіді на запит Підволочиського районного суду Тернопільської області, суперечить одна одній, такі довідки та відповідь на запит з врахуванням норм ст. ст. 72, 73 КАС України, на переконання колегії суддів, не можуть вважатися належним доказом поважності причин відсутності позивача на роботі протягом 27.07.2017 по 03.08.2017. А відтак, зазначений вище період відповідачем обґрунтовано оцінено як прогул, що є підставою для звільнення працівника на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вказує на помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору надав неналежну правову оцінку фактичним обставинам справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області задовольнити.

Скасувати постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28.11.2017 у справі №604/1068/17 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повне судове рішення складено 13.06.2018.