Постанова № 74669313, 13.06.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року справа №812/378/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Компанієць І.Д., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (головуючий суддя І інстанції – Чернявська Т.І.) по справі № 812/378/18, складену у повному обсязі 19 квітня 2018 року у м. Сєвєродонецьк Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (з урахуванням уточненої позовної заяви) про:

- визнання протиправним та скасування п. 10 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 01 вересня 2017 року № 91 “щодо непризначення та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи згідно із статтею 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

- - зобов’язання Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи згідно з частиною другою статті 9, статтею 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі 54-місячного грошового забезпечення на день встановлення ІІ групи інвалідності 01 листопада 1990 року, передбаченого підпунктом 2 пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499, з перерахунком його в українські гривні та надіслати вищевказане рішення до ОСОБА_2 обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги, проіндексовану з 1992 року на дату виплати (а.с. 4-8, 65-69).

Рішенням ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року у справі № 812/378/18 відмовлено у задоволені позову (а.с. 79-82).

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги, зазначено, що висновок ОСОБА_2 обласного військового комісаріату від 17 травня 2017 року № ВСЗ-268/ОГД-100 щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги, який складений останнім на виконання постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17.03.2017 по справі № 428/13962/16-а, містить неправдиву інформацію.

Відповідно до пункту 10 Протоколу засідання комісії від 01 вересня 2017 року № 91 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу у зв’язку з тим, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб”, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Вважає, що він має право на отримання спірної допомоги незалежно від змін у законодавстві, регулюючому спірні правовідносини.

З посиланням на норми Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530, практику Верховного Суду України та Верховного Суду з цього питання, просив скасувати рішення суду першої інстанції та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 87-90).

Позивач, представник відповідача в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, про що свідчать поштові повідомлення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи, про що свідчить посвідчення серії Б № 023445, видане ОСОБА_2 обласним військовим комісаріатом у січні 2000 року, та пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 з терміном дії до 15 вересня 2020 року, видане Пенсійним фондом України (а.с. 42, 43, 46).

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 березня 2017 року по справі № 428/13962/16-а, яка набрала законної сили 10 травня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності щодо неподання розпорядникові бюджетних коштів висновку та зобов’язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_2 обласного військового комісаріату щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”, та зобов’язано ОСОБА_2 обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” (арк. спр. 75-77, 78).

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що “відповідно до копії довідки № 3/149 від 06 лютого 2003 року, виданої Жовтневим райвійськкоматом м. Луганська, ОСОБА_1, 1945р.н., з 01 серпня 1963 року по 25 квітня 1970 року проходив військову службу. З відповіді військово-лікарської комісії від 18 вересня 1989 року № 17/3150 м. Київ вбачається, що згідно постанови військово-лікарської комісії за свідоцтвом про хворобу від 07 жовтня 1969 року травма, що отримана ОСОБА_1 у 1967 році, отримана при виконанні обов’язків військової служби. Згідно архівної довідки Центрального архіву Міністерства оборони РФ від 10 серпня 2007 року № 4/П-51461, позивач ОСОБА_1 проходив службу у в/ч 40329 м. Мари з 09 вересня 1966 року по 16 серпня 1968 року та в період з 10 березня 1967 року по 30 березня 1967 року перебував на лікуванні у шпиталі м. Мари. Згідно копії довідки серії 58 ІІІ № 856814 від 23 червня 1970 року позивачу ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 01 червня 1970 року до 01 червня 1971 року; з 01 липня 1973 року ЛТЕК Жовтневого району м.Ворошиловграда визнала позивача ОСОБА_1 працездатним.

Згідно довідки серії ВРД-Р-82 № 115667 від 01 листопада 1985 року ЛТЕК Ворошиловградської області позивачу ОСОБА_1 відновлено ІІІ групу інвалідності до 01 листопада 1986 року.

01 листопада 1990 року Ленінською МСЕК м.Луганська позивачу ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності до 31 жовтня 1991 року, що наступними роками встановлювалось щорічно до 31 жовтня 1995 року та з 01 жовтня 1997 року до 30 вересня 1999 року. Відповідно до копії довідки серії 2-20 ЛИ № 039605 від 20 жовтня 1999 року з 01 жовтня 1999 року позивачу ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково( а.с.16).

У перелічених довідках районні ВТЕК та МСЕК при встановленні групи інвалідності в довідках вказували, що травма отримана при виконанні обов’язків військової служби. Відповідно до копії посвідчення серія Б № 023445, виданого у січні 2000 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.

Відповідно до повідомлення ОСОБА_2 обласного військового комісаріату від 23 листопада 2016 року № ВСЗ-755, позивачу ОСОБА_1 інвалідність 2 групи встановлено у 1990-1999 роки, тобто до набрання чинності нової редакції ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, відповідно до якої прийнято постанову її дія на позивача не розповсюджується, у зв’язку з чим позивач не має права на отримання вищезазначеної грошової допомоги на дату встановлення інвалідності” ( а.с.75-77).

Також, в зазначеному судовому рішенні вказано, що пунктом 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Проте, відповідачем ОСОБА_2 обласним військовим комісаріатом, на виконання вищезазначених норм права, не було надіслано документи ОСОБА_1 до Департаменту фінансів МОУ з відповідними додатками для вирішення питання про призначенні або відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що сторонами не оспорюється.

На виконання постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 березня 2017 року по справі № 428/13962/16-а ОСОБА_2 обласним військовим комісаріатом до Департаменту фінансів Міністерства оброни України для розгляду та прийняття відповідного рішення в межах наявних повноважень надіслано висновок від 17 травня 2017 року № ВСЗ-268/ОГД-100 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 разом з додатками (а.с. 54).

Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши подані документи, дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, так як був звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 3 листопада 2006 року № 328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, про що свідчить протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 01 вересня 2017 року № 91 (а.с. 56).

Листом від 14 вересня 2017 року № ВСЗ-643/ОГД-100 ОСОБА_2 обласний військовий комісаріат повідомив позивача про надходження протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 01 вересня 2017 року № 91, відповідно до якого ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, так як був звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 3 листопада 2006 року № 328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (а.с. 55).

Спірним питання даної справи є правомірність відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги інваліду ІІ групи.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в межах спірних правовідносин інвалідність ІІ групи, з якою позивач пов’язує своє право на отримання одноразової грошової допомоги, встановлена 01 листопада 1990 року, правові підстави застосовувати положення нормативно-правових актів, які набули чинності після встановлення позивачу ІІ групи інвалідності і не мають зворотної дії в часі, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п’ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 вказаного Закону № 2011-XII (в редакції на час встановлення 2 групи інвалідності 1990-1999 роки) передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб”, який набрав чинності 01 січня 2007 року, статтю 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” викладено в новій редакції, зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.

З метою реалізації положень ст. 16 Закону № 2011-ХІІ розроблено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Постанова № 499).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Приписами пункту 7 Постанови № 499 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 372/1258/16-а, отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги саме з моменту встановлення йому групи інвалідності, а виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення групи інвалідності.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки у межах спірних правовідносин інвалідність ІІ групи, з якою позивач пов’язує своє право на отримання одноразової грошової допомоги, встановлена 01 листопада 1990 року( безстроково в жовтні 1999 року), правові підстави застосовувати положення вищевказаних нормативно-правових актів, які набули чинності після встановлення позивачу ІІ групи інвалідності ,- відсутні та не мають зворотної дії в часі.

Отже ,суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта,щодо розповсюдження на нього норм Закону в новій редакції,з підстав можливості зворотної дії в часі відповідно абзацу 1 частини 2 статті 3 Конституції України, оскільки вони пом’якшують відповідальність щодо фізичних осіб .

Неправильне зазначення у протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 01 вересня 2017 року № 91 військового звання позивача, групи інвалідності та її строку суд вважає дефектом оскаржуваного рішення, який не змінює правильне по суті спірне рішення та не повинен сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, для його скасування.

Враховуючи вищевикладене, та те, що інвалідність позивачу встановлена ще у 1990-1999 році, неможливості застосування норм права, які втратили сили у зв’язку з змінами у законодавстві, суд дійшов висновку про правомірність відмови відповідачем у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 червня 2018 року.

Судді Т.Г.Арабей

ОСОБА_3

ОСОБА_4