Постанова № 74669136, 13.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/2591/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Довгополова О.М.,

ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2018 року (прийняте у м. Тернополі суддею Сташків Н.М.; повний текст складено 09.02.2018) в адміністративній справі № 607/4028/17 за позовом ОСОБА_2 до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов’язан-ня виконати постанову суду,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із вказаним позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі – Тернопільське ОУПФУ) щодо невиконання постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2011 року у справі № 2а-9635/2011;

- зобов’язати Тернопільське ОУПФУ виконати вказану постанову суду за рахунок коштів Державного бюджету України на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, що передбачені у бюджеті Пенсійного фонду України.

Позов обґрунтовувала тим, що постанова суду відповідачем не виконується. А тому, задоволення цього позову дозволить визначити порядок реального виконання судового рішення – шляхом зобов’язання відповідача використовувати наявне фінансування.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, його оскаржили ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_3, що діє в її інтересах, які вважають, що рішення суду першої інстанції прийняте за невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просили скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги апеляційних скарг обгрунтовано тим, що вимога про зобов’язання відповідача здійснювати виплати за рахунок найбільш прийнятної категорії виплат – за рахунок коштів Державного бюджету України на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, є належним способом захисту прав позивача, а такі джерела на виплату пенсії будуть відповідати функціям та конституційним принципам про соціальну державу та захищеність пенсіонера. Задоволення адміністративного позову дозволить визначити порядок реального виконання судового рішення – шляхом зобов’язання відповідача використовувати наявне фінансування. Тому вирішення спору виходить за межі процесуальної норми ст. 383 КАС України.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційні скарги не належать до задоволення з таких підстав.

Як встановлено судом, постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.05.2011 у справі № 2а-9635/2011 зобов’язано управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі (далі – УПФУ в м. Тернополі), починаючи з 13 жовтня 2010 року провести перерахунок та проводити виплату пенсії ОСОБА_2, відповідно до статей 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з розміру основної (державної) пенсії не менше 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії 50% від мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Роз’яснено відповідачу обов’язок виконати постанову негайно.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року цю постанову змінено в частині звернення її до негайного виконання, вказано про негайне виконання постанови суду в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.05.2011 у справі № 2а-9635/2011, з урахуванням змін, внесених постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013, набрала законної сили.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1055 від 16.12.2015 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» УПФУ в м. Тернополі реорганізовано шляхом злиття в Тернопільське ОУПФУ, яке з 29.03.2016 є правонаступником УПФУ в м. Тернополі.

У зв’язку із невиконанням пенсійним органом зазначеного вище судового рішення, ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про визнання дій протиправними та зобов’язання виконати цю постанову у визначеному нею порядку.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що суд не має права зобов’язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми КАС України, зокрема те, що виконавче провадження становить завершальну стадію судового провадження.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 – 4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно зі статтею 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Відповідно до статті 160 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З матеріалів справи видно, що позивач обрав свій захист шляхом подання позову про визнання протиправними дій та бездіяльності, вчинених на виконання рішення суду, зобов’язання вчинити дії, та в його обґрунтування посилається на неналежне виконання відповідачем постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 травня 2011 року у справі № 2а-9635/2011, яка набрала законної сили.

Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Згідно із вимогами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, або за принципом взаємності, – за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається та покладається на державну виконавчу службу у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, з наведеного видно, що, рішення суду, у разі невиконання їх у добровільному порядку підлягають примусовому виконанню у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» .

Відповідно до положень частини дев’ятої статті 267 КАС України (редакції, яка діяла на час подання позову), особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Норма статті 267 КАС України (яка діяла на час подання позовної заяви) аналогічна нормі, яка закріплена статті 383 КАС України (редакція, яка діє на цей час), особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов’язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаних судових рішень порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного належного виконання постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.05.2011 у справі № 2а-9635/2011, то відповідно, позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційних скарг зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2018 року в адміністративній справі № 607/4028/17 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_1 Постанова в повному обсязі складена 13 червня 2018 року.