Вирок № 74664880, 12.06.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

12.06.2018

Центральний районний суд м. Миколаєва

_______________

Справа № 490/2649/16-к

н\п 1-кп/490/274/2017

ВИРОК

Іменем України

12 червня 2018 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Чернієнка С.А.,

суддів Алєйнікова В.О. та Гречаної С.І.

при секретарі Тихонюку В.В.

за участю прокурора Тірона С.О.,

обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

їх захисників Матвєєва В.В. та Давиденка Є.С.,

розглянувши обвинувальний акт, складений за результатами досудового розслідування обставин кримінального провадження № 12016150020000152, за обвинуваченням

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Одесі, є громадянином України, неодруженим, має повну загальну середню освіту, не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, є раніше судимим:

- 20 лютого 2009 року Маліновським районним судом м. Одеси за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Одеської області до трьох років позбавлення волі (10 листопада 2010 року повністю відбув призначене покарання);

- 03 грудня 2014 року Київським районним судом м. Одеси за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України звільнений з випробуванням строком на три роки,

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Одесі, є громадянином України, раніше не судимим, неодруженим, має повну загальну середню освіту, не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 і ОСОБА_2, знаходячись у м. Одесі, в невстановлені дату та час, але не пізніше 10 січня 2016 року, вступили у злочинну змову між собою та з невстановленими особами на вчинення нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи із застосуванням вогнепальної зброї, з метою заволодіння чужим майном на ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які проживають в м. Миколаєві.

10 січня 2016 року, близько 16 год. 00 хв., ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та невстановленою особою, реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на автомобілі "Део Есперо" червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, за кермом якого перебував ОСОБА_2, приїхали до будинку потерпілих, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, після чого ОСОБА_2 залишився за кермом автомобіля неподалік від вказаного домоволодіння чекати ОСОБА_1 та іншу невстановлену особу, які, одягнувши заздалегідь приготовані маски і рукавиці, направилися до вказаного будинку.

У подальшому ОСОБА_1 та невстановлена особа, таємно незаконно проникли до вказаного вище будинку потерпілих, де в той час знаходилися ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також їхня малолітня дитина. Потрапивши через вхідні двері до будинку, ОСОБА_1, тримаючи в руках предмет, схожий на револьвер, здійснив постріл в черевну порожнину ОСОБА_6, який разом з сім'єю сидів на дивані. Після цього, невстановлена особа, яка разом з ОСОБА_1 проникла до будинку, за допомогою заздалегідь приготованих пластмасових джгутів зв'язала руки ОСОБА_6 та почала шукати майно потерпілих. Під час пошуків вказана невстановлена особа на підвіконні знайшла грошові кошти у сумі 1700 грн., а ОСОБА_1 забрав зі столу два мобільних телефони марки "Самсунг", вартості яких встановити не здалося можливим.

Під час вказаних подій потерпілий ОСОБА_6 намагався вибігти з приміщення будинку, через що ОСОБА_1 здійснив в нього іще декілька пострілів, які потрапили в тіло потерпілого. Не зважаючи на це, маючи вогнепальні поранення, потерпілий ОСОБА_6 спромігся вибігти на вулицю, через що ОСОБА_1 та невстановлена особа, що була із ним, стали його переслідувати. В цей же час, ОСОБА_2, очікуючи своїх спільників в автомобілі, що був припаркований неподалік від будинку потерпілих, усвідомивши небезпеку їх викриття, почав рух автомобілем в напрямку ОСОБА_1 та іншого нападника. Коли під'їхавши, автомобіль під керуванням ОСОБА_2 зрівнявся з останніми, ОСОБА_1 та інший нападник з метою швидкого залишення місця події сіли до салону автомобіля, яким керував ОСОБА_2, на якому зникли з місця події. При цьому, в одного з нападників випала частина грошових коштів, викрадених ними з будинку потерпілих, а саме 1 200 грн..

Внаслідок пострілів, здійснених ОСОБА_1, потерпілому ОСОБА_6 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді непроникаючого вогнепального поранення передньої черевної стінки, вогнепального поранення лівого передпліччя, саден правого плеча, що за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я.

У ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 заявив, що у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні за викладених вище обставин злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, винним він себе не визнає, і під час його допиту судом повідомив, що його знайомий слов'янської національності на ім'я ОСОБА_10, з яким він разом працював, запропонував йому поїхати до м. Миколаєва і забрати в людей другу частину грошей, які ті були йому винні після продажу автомобіля. Він погодився, та, у свою чергу, запропонував, щоб до м. Миколаєва їх на своєму автомобілі відвіз ОСОБА_2. 10 січня 2016 року, після обіду, він, ОСОБА_10 та ОСОБА_2, на автомобілі останнього виїхали з м. Одеси і близько 16 год. приїхали до м. Миколаєва. ОСОБА_2 залишився у машині, а він та ОСОБА_10 підійшли до воріт будинку. Коли ОСОБА_10 подзвонив у дзвінок з двору будинку вийшло п'ять чоловіків циганської національності, перекинулися з ОСОБА_10 парою слів і відразу почалася бійка, яка тривала близько 1-2 хв.. В процесі бійки йому попало пару разів. Він та ОСОБА_10 розвернулися та почали тікати. ОСОБА_2 на своєму автомобілі під'їхав їм назустріч. Вони сіли до машини та поїхали до м. Одеси. Ані в нього, ані в ОСОБА_10 не було ніякої зброї. Пістолета під час бійки він ні в кого з присутніх не бачив. Під час бійки він чув хлопки. Ані в нього, ані в його товариша не було ножових чи вогнепальних поранень. Під час бійки він не бачив потерпілу. Якщо вона там була, то він її не помітив. Ані з ОСОБА_5, ані ОСОБА_6 він не знайомий. ОСОБА_5 вперше побачив у суді. Його дружину звуть ОСОБА_7. Вона вірменка за національністю.

Обвинувачений ОСОБА_2 під час судового розгляду заявив, що у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні за викладених вище обставин злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, винним він себе не визнає, і, будучи допитаним, суду повідомив, що з ОСОБА_1 він знайомий з дитинства. Вони навчалися в одній школі. Якось ОСОБА_1 запропонував йому заробити 1200 грн.. У той час він працював на таксі. Необхідно було привезти ОСОБА_1 та його товариша, здається його звуть ОСОБА_8, з м. Одеси до м. Миколаєва і назад. Він погодився та 10 січня 2016 року, близько 16-17 год., на своєму автомобілі привіз їх до м. Миколаєва. Оскільки він погано орієнтується в м. Миколаєві, то не може назвати адресу. Він зупинив автомобіль біля якогось будинку в приватному секторі у мкр. Варварівка. Дорогу та місце зупинки вказував ОСОБА_8. ОСОБА_1 і ОСОБА_8 вийшли з автомобіля та, пройшовши метрів п'ять, звернули направо. Він чекав в автомобілі на місці зупинки, як йому наказав ОСОБА_8. Через незначний час він побачив, що в його напрямку по вулиці біжать ОСОБА_1 і ОСОБА_8, а за ними біжать хлопці. Він під'їхав до ОСОБА_1 та ОСОБА_8. Вони сіли до машини та уїхали до м. Одеси. Бійки він не бачив, пострілів не чув, оскільки знаходився далеко. Він не бачив куди заходили та що робили ОСОБА_1 і ОСОБА_8. За послуги таксі йому заплатили 1 200 грн.. Гроші йому віддав безпосередньо ОСОБА_1. ОСОБА_8 їх дістав і передав ОСОБА_1, а той передав йому. Потерпіла йому не дуже знайома. Він знає її братів - ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12. ОСОБА_1 одружився з його звідною сестрою - дочкою його вітчима. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 він не знає. Він з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не є родичами.

Не дивлячись на те, що обвинувачені не визнали себе винуватими у вчиненні інкримінованого їм злочину, їх вина у розбійному нападі за обставин викладених на початку мотивувальної частини вироку, поза розумним сумнівом доводиться сукупністю доказів, що були досліджені під час судового розгляду.

Так, будучи допитаною потерпіла ОСОБА_5 суду повідомила, що 10 січня 2016 року, близько 16 год., вона, її чоловік ОСОБА_6 і їх малолітня дитина знаходилися у їдальні їхнього домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, і сиділи за столом. Починало темніти. Вхідні двері у будинок були незаперті на замок, а хвіртка була зачиненою. Несподівано у кухню увірвалися двоє чоловіків, які були у чорному одязі, у масках, на руках в них були в'язані рукавиці. Один з цих чоловіків був з великим сріблястого кольору пістолетом із барабаном. Як вона потім зрозуміла, це був ОСОБА_1. Відразу вона його не впізнала, оскільки маска прикривала обличчя. Було видно лише очі та ніс, кінчик якого вже був прикритий маскою. Разом з тим, риси обличчя, а саме очі та ніс, дещо викривлений, їй здалися знайомими. ОСОБА_1 відразу здійснив постріл з пістолета в область живота чоловіка. Нападники почали вимагати віддати їм золото, гроші. Один з нападників, той, що з пістолетом, підбіг до чоловіка, розірвав сорочку і почав питати: "Где цепочка?", на що чоловік відповів, що ланцюжку немає. Потім цей же чоловік підбіг до неї і почав її питати: "Где браслет, где цепочка?" Вона сказала, що її гаманець лежить на підвіконні, щоб вони забирали все, що хочуть, тільки не вбивали їх. Нападники забрали зі стола два старих мобільних телефонна "Самсунг", один з яких належав чоловікові, один - синові. Далі чоловікові наказали встати. Нападник без пістолета зв'язав йому медичним джутом руки та наказав лізти під стіл. Нападники продовжували вимагати віддати їм золото та гроші. Чоловік сказав, що він віддасть все, тільки щоб вони не чіпали дитину. ОСОБА_1, тримаючи в одній руці пістолет, почав зв'язувати руки медичним джгутом їй, але в нього не виходило. Він сказав, щоб вона сама зв'язувала себе. Вона відповіла, що не буде, і щоб він сам зв'язував. Тоді він покликав іншого нападника, але останній у цей час підійшов до вікна і взяв з підвіконника її гаманець та витрусив з нього гроші у сумі 1 700 грн., які забрав, а потім підійшов до неї і ОСОБА_1. Скориставшись цим, чоловік почав виходити з-за столу, йому вдалося розв'язатися. Він наніс удар кулаком в ніс ОСОБА_1, а той у відповідь вдарив чоловіка пістолетом. Чоловік почав вибігати і ОСОБА_1 здійснив іще декілька пострілів в чоловіка, але чоловік продовжив вибігати та вибіг на вулицю. Нападники кинулися у погоню за ним. Вона, у свою чергу, також прослідувала за ними. Коли нападники вже повернули з переулку Очаківського на вул. Очаківську і бігли по цій вилиці, їм на зустріч під'їхав та призупинився автомобіль червоного кольору, який стояв на вул. Очаківській через три будника до перевулку. Нападники швидко залізли до автомобіля, і той продовжив рух їй назустріч. Тоді, через лобове скло, вона побачила за кермом ОСОБА_2, який є чоловіком її троюрідної сестри ОСОБА_7. Саме тоді вона зрозуміла, що нападником з пістолетом, був ОСОБА_1 - чоловік сестри ОСОБА_2, риси обличчя та голос якого їй іще в момент нападу у будинку здалися знайомими. До цієї події вона його останній раз бачила років з п'ять тому. Найдьоноком у будинку в чоловіка було здійснено всього три постріли з пістолета. Також, вона чула постріли й на вулиці. Коли ОСОБА_1 та інший нападник бігли по вулиці, сторонній чоловік, який це бачив, вирішив допомогти, однак нападники направили на нього зброю та наказали не лізти. Внаслідок пострілів у чоловіка утворилися рани: одна в животі, одна в плечі та одна на передпліччі. Коли нападники тікали, частина викрадених грошей, а саме 1 200 грн. в них випала на дорозі. Ці гроші вона пізніше зібрала. Під час прибирання в їдальні вона знайшла одну з куль, яку видала працівниками поліції.

Ці показання потерпілої узгоджуються із ходом слідчого експерименту, проведеного за її участю 21 березня 2016 року.

Наведені вище показання потерпілої ОСОБА_5 є логічними, послідовними, переконливими та узгоджуються з іншими доказами, що були дослідженні у ході судового розгляду.

Так, зокрема, вони узгоджуються із висновком судово-медичної експертизи № 171 від 15.02.2016, з якого вбачається, що станом на 17 год. 20 хв. 10 січня 2016 року при надходженні потерпілого ОСОБА_6 до хірургічного відділення лікарні швидкої медичної допомоги, в останнього мали місце тілесні ушкодження у вигляді непроникаючого вогнепального поранення передньої черевної стінки, вогнепального поранення лівого передпліччя, саден правого плеча, що за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я, та які могли утворитися внаслідок вогнепального поранення, можливо у строк та за обставин, зазначених у постанові слідчого, тобто 10 січня 2016 року, близько 16 год., внаслідок декількох пострілів з пістолета.

Також, вказані показання потерпілої узгоджуються із фактом добровільної видачі нею 11 січня 2016 року двох хомутів та кулі, яку вона знайшла під час прибирання 11 січня 2016 року.

З протоколу від 18.01.2016 огляду виданих ОСОБА_5 хомутів (джгутів), а також з фототаблиці до цього протоколу, вбачається, що один з цих хомутів є цілим, а інший розірваним, що узгоджується із показаннями потерпілої про те, що нападники зв'язали її чоловіка за допомогою медичного джгуту і останньому вдалося розв'язатися, розірвавши джгут, а її не встигли зв'язати.

Із протоколу прийняття заяви потерпілої ОСОБА_5 про вчинення злочину від 11.01.2016 слідує, що іще 11 січня 2016 року вона зазначала, що у вчиненні розбійного нападу підозрює своїх родичів.

Отже, оскільки вказані вище показання потерпілої є логічними, послідовними та переконливими, узгоджуються із іншими наведеними вище доказами, а також оскільки в суду відсутні будь-які об'єктивні дані, які б свідчити про наявність в неї хоч якихось мотивів давати суду завідомо неправдиві показання та оговорювати у вчиненні злочину обвинувачених, які є хоча й далекими, але її родичами, суд вважає ці показання достовірними та бере їх за основу при ухваленні вироку.

У той же час, власне показання обвинуваченого ОСОБА_1 не узгоджуються із наведеним вище висновком судово-медичної експертизи. Так, показання цього обвинуваченого про те, що ані у нього, ані в його знайомого на ім'я "ОСОБА_10" при собі не було ніякої зброї, і пострілів вони не здійснювали, ніяким чином не узгоджуються із фактом виявлення саме у потерпілого тілесних ушкоджень у вигляді вогнепальних поранень. Є нелогічним, що ці тілесні ушкодження, шляхом пострілів з якоїсь зброї, потерпілий ОСОБА_6 спричинив собі сам, або їх йому спричинили знайомі потерпілого, про які у своїх показаннях повідомляв обвинувачений ОСОБА_1.

З огляду на наведене, суд вважає показання обвинуваченого ОСОБА_1 недостовірними, а мотивом давання суду таких показань - бажання цього обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, та не бере ці показання до уваги при ухваленні вироку.

З показань потерпілої ОСОБА_5, які суд вважає достовірними, слідує, що обидва нападники були у масках. Та обставина що, побачивши нападників у масках, які бігли у напрямку його автомобіля, обвинувачений ОСОБА_2 рушив їм назустріч, призупинився, надавши їм змогу сісти до автомобіля, та зник з ними з місця події, свідчить про те, що ОСОБА_2 було відомо мету, з якою ОСОБА_1 та інший його спільник прибули до домоволодіння потерпілих, і, власне, свідчить про попередню змову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та іншої невстановленої особи на вчинення розбійного нападу.

Показання обвинуваченого ОСОБА_2, який цей факт заперечує та стверджує, що ОСОБА_1 і знайомого останнього переслідували п'ять чоловіків, і саме тому він рушив їм назустріч, суд вважає недостовірними, викликаними бажанням уникнути кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин і не бере ці показання до уваги при ухваленні вироку.

Під час судового розгляду за клопотанням захисника була допитана ОСОБА_9, яку не було допитано під час досудового розслідування та яка начебто встановлена захисником у той час, як справа вже перебувала у суді.

Будучи допитаною судом ОСОБА_9 дала суду показання про те, що вона начебто була очевидцем того, як 10 січня 2016 року, близько 17 год., неподалік від перехрестя з пер. Очаківським в м. Миколаєві, за квартал до цього перехрестя, на вул. Очаківській зупинився автомобіль - іномарка, з якого вийшли двоє світловолосих чоловіків, одним з яких був ОСОБА_1 та, пройшовши по вул. Очаківській, звернули на переулок Очаківський. Далі вони підійшли до воріт будинку АДРЕСА_4. З воріт будинку вийшло п'ять чоловіків, чи то цигані, чи то вірмени, скоріше цигані. Між вказаними світловолосими чоловіками і циганами відбулася сварка, а потім й бійка, після чого два світловолосі чоловіки почали тікати, а п'ятеро чоловіків - циган наздоганяти їх. Коли світловолосі чоловіки з перевулку Очаківського повернули на вул. Очаківську, їм назустріч під'їхала іномарка, з якої вини виходили, з шашечкою "таксі", призупинилася, світловолосі чоловіки сіли до машини, і вона уїхала. Також вона чула хлопки, схожі на постріли, але не бачила ні в кого зброї.

Вказані показання свідка ОСОБА_9 суд вважає недостовірними. Ці показання суперечать наведеними вище показанням потерпілої ОСОБА_5 та спростовуються ними, у сукупності із наведеними вище об'єктивними даними щодо наявності у потерпілого ОСОБА_6 тілесних ушкоджень у вигляді вогнепальних поранень.

Крім цього, та обставина, що вказаний свідок була встановлена лише наприкінці 2017 року, раніше не допитувався і, не дивлячись на це, детально, до дрібниць, повідомила всі обставини події, у тому числі точне число та час, в сумерки начебто бачила обвинуваченого ОСОБА_1 не більше 5 хв., і навіть за сплавом часу (більше півтора року) без будь-яких сумнівів упізнала його в залі судового засідання, вказує на те, що ОСОБА_9 дає суду неправдиві показання, які кимсь узгоджувалися із версією події, повідомленою обвинуваченими, з метою уникнення останніми кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

З огляду на наведене, суд не бере ці показання до уваги при ухваленні вироку.

З протоколу огляду місця події від 12.01.2016 будь-яких відомостей, що мають значення доказів, які б спростовували чи підтверджували обставини, повідомлені учасниками процесу під час їх допитів, судом не встановлено.

Інші досліджені судом докази слід визнати недопустимими, виходячи з наступного.

Виходячи з зі змісту ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 237, ч. 2 ст. 234, п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України слід визнати недопустимими докази, отримані в результаті огляду 27 січня 2016 року місця події - території станції технічного обслуговування, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Паркова, 7, оскільки стороною обвинувачення суду не надано доказів добровільної згоди власника чи володільця цієї СТО на її огляд або відповідної ухвали слідчого судді.

Також, суд визнає недопустимими доказами відомості, що містяться у протоколах від 27.01.2016 пред'явлення ОСОБА_1 для впізнання потерпілим, оскільки всупереч положенням ч. 1 ст. 52 КПК України, вказані слідчі дії, у той час як ОСОБА_1 був затриманим у порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні особливо тяжкого злочину, проведені без участі захисника.

Не дивлячись на це, суд вважає винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, викладених на початку мотивувальної частини вироку, доведеною поза розумним сумнівом, зокрема, наведеними вище показаннями потерпілої ОСОБА_5 у сукупності із наведеним вище висновком судово-медичної експертизи, ходом слідчого експерименту за участю потерпілої, фактом видачі потерпілою знайденої нею при прибиранні кулі та медичних джгутів тощо.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 187 КК України, як розбій - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, що зазначала нападу, та із застосуванням до такої особи насильства, небезпечного для здоров'я, вчинене групою осіб за попередньо змовою, поєднаний із проникненням у житло.

У той же час, дії обвинуваченого ОСОБА_2, оскільки останній безпосередньо не виконував будь-яку з дій, що належать до об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, а лише наданням засобів та іншим чином сприяв його вчиненню і можливості співвиконавців, не будучи затриманими, зникнути з місця події, його дії слід кваліфікувати не за ч. 3 ст. 187 КК України, а за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 187 КК України, як пособництво в розбої - нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи, що зазнала нападу, та із застосуванням до такої особи насильства, небезпечного для здоров'я, вчиненому групою осіб за попередньо змовою, поєднаному із проникненням у житло.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує, що він вчинив особливо тяжкий умисний корисливий злочини, характер дій обвинуваченого під час вчинення злочину та його роль у вчиненні цього злочину, а також особу обвинуваченого, а саме те, що він є раніше судимим, вчинив злочину у період випробування, встановленого судом при звільненні від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, не працює, є неодруженим, як обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочинів, відсутність обставин, що пом'якшують покарання.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 за вчинений злочин покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності, та на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 71, ч. 3 ст. 78 КК України, за сукупністю цього вироку і вироку від 03.12.2014 Київського районного суду м. Одеси, яким ОСОБА_1, із застосуванням ст. 69 КК України, було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, до п'яти років позбавлення волі та звільнено, на підставі ст. 75 КК України, від відбування цього покарання з випробування строком на три роки, остаточно - покарання у виді позбавлення волі строком на дев'ять років із конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Таке покарання відповідає особі цього обвинуваченого, характеру та тяжкості вчинених ним злочинів, а також є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує, що він вчинив особливо тяжкий умисний корисливий злочин, характер дій обвинуваченого під час вчинення злочину та його роль у вчиненні цього злочину, а також особу обвинуваченого, а саме те, що він в силу ст. 89 КК України є раніше не судимим, неодруженим, не працює, відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 за вчинений ним злочин покарання у виді позбавлення строком на сім років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності

Таке покарання відповідає особі цього обвинуваченого, характеру та тяжкості вчиненого ним злочину, а також є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до положень ч. 9 ст. 100 КПК України, речові докази, що зберігаються у камері збереження речових доказів Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області:

- два пластмасові джгути, слід взуття, предмет схожий на кулю, зразки крові ОСОБА_6, витяжку, перенесену на нитку, фрагмент волокна з тканини, слід знищити;

- спортивний костюм, що є власністю потерпілого ОСОБА_6, слід повернути останньому;

- мобільний телефон "Самсунг Е 1202", що є власністю ОСОБА_2, слід конфіскувати у дохід держави, відповідно до призначеного покарання у виді конфіскації майна;

- мобільний телефон "Нокіа 1112", що є власністю ОСОБА_1, слід конфіскувати у дохід держави, відповідно до призначеного покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 377 КПК України якщо обвинувачений, що тримається під вартою засуджений до позбавлення волі, суд лише у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою.

Враховуючи особу цього обвинуваченого та встановлені під час кримінального провадження обставини, суд не вбачає підстав для зміни застосованого до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили на інший.

Вирішуючи питання про зарахування строку попереднього ув'язнення у строки відбування обвинуваченими призначеного їм покарання у виді позбавлення волі, суд виходить з наступного.

Як слідує з матеріалів справи, обвинувачені були затриманні 27 січня 2016 року. З того часу до ОСОБА_1 безперервно застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а до ОСОБА_2 - до 05 грудня 2017 року.

Згідно ч. 5 статті 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26.11.2015, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У строк попереднього ув'язнення включається, зокрема, строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження.

Відповідно до Закону України № 2046-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» від 18.05.2017, який набув чинності 21 червня 2017 року, частину 5 ст. 72 КК України викладено у такий редакції: "попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті".

Обвинувачені утримувалися під вартою після набрання чинності Законом України від 26.11.2015 N 838-VIII, а також після змін, внесених Законом України № 2046-VIII від 18.05.2017.

Згідно ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне при зарахуванні у строк відбування покарання обвинуваченими строку їх попереднього ув'язнення застосовувати положення ч. 5 ст. 72 КК України у редакції від 26.11.2015, оскільки зміни до ч. 5 ст. 72 КК України, внесені Законом України № 2046-VIII від 18.05.2017, погіршують становище обвинувачених, а отже, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 КК України, Закон України № 2046-VIII від 18.05.2017 не має зворотної дії у часі.

Зазначена вище позиція суду збігається із висновком щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, що міститься у постанові від 13.03.2018 колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, винесеній у справі № 440/853/17. Такий висновок, що міститься у постанові Верховного Суду, відповідно до положень ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд має враховувати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367-368, 370, 371, 373, 374, 377 КПК України,-

З А С У Д И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та призначити йому за цей злочин покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.

На підставі ч.ч. 1, 3 ст. 71, ч. 3 ст. 78 КК України, за сукупністю вироків, до вказаного вище основного покарання частково приєднати невідбуте у зв'язку зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування з випробуванням покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком від 03.12.2014 Київського районного суду м. Одеси, остаточно призначивши ОСОБА_1 для відбування дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Строк відбування основного покарання ОСОБА_1 відраховувати з моменту його фактичного затримання у порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, тобто з 27 січня 2016 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у редакції від 26.11.2015, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні у період з 27 січня 2016 року по 12 червня 2018 року включно зарахувати у строк відбування призначеного основного покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 187 КК України, та призначити йому за цей злочин покарання у виді позбавлення волі строком на сім років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Строк відбування основного покарання ОСОБА_2 відраховувати з моменту приведення вироку до виконання.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у редакції від 26.11.2015, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 у цьому кримінальному провадженні у період з 27 січня 2016 року по 05 грудня 2017 року включно зарахувати у строк відбування призначеного основного покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Речові докази, що зберігаються у камері збереження речових доказів Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області:

- два пластмасові джгути, слід взуття, предмет схожий на кулю, зразки крові ОСОБА_6, витяжку, перенесену на нитку, фрагмент волокна з тканини - знищити;

- спортивний костюм, що є власністю потерпілого ОСОБА_6 - повернути останньому;

- мобільний телефон "Самсунг Е 1202", що є власністю ОСОБА_2 - конфіскувати у дохід держави, відповідно до призначеного покарання у виді конфіскації майна;

- мобільний телефон "Нокіа 1112", що є власністю ОСОБА_1 - конфіскувати у дохід держави, відповідно до призначеного покарання у виді конфіскації майна.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_1, до набрання вироком законної сили - залишити попереднім.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою - у той же строк з дня отримання ним копії вироку.

Головуючий:

Судді: