Ухвала суду № 74662329, 04.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

У Х В А Л А

04.06.2018 Справа № 910/6179/17

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА) (юридична адреса: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 34)

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ - Інвест" (місцезнаходження: 0222, м. Київ, вул. Пухівська,1В);

2) ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2);

3) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталії Миколаївни (місцезнаходження: АДРЕСА_1)

за участю третьої особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спор на стороні позивача: 1) Товариство обмеженою відповідальністю "Будінвест-Капітал"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1: 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ательє кераміки"

про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016 року

в межах справи №910/6179/17

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ - Інвест" (місцезнаходження: 0222, м. Київ, вул. Пухівська,1В)

про банкрутство

Суддя Яковенко А.В.

при секретарі судового засідання Кобельчук О.І.

Представники:

Від позивача Нестеришин Т.С.

Від відповідача 1 Менюк С.А., Мілімко А.А.

від відповідача 2 не з'явився

від відповідача 3 не з'явився

ліквідатор Ковеза А.І.

від Державної фіскальної служби України Демченко С.В.

від третьої особи 1 Ткаченко К.В.

від третьої особи 2 не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

На розгляді Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/6179/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017р порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" та призначено наступний розгляд справи у підсумковому засіданні на 26.04.2017.

Судове засідання, призначене на 26.04.2017, не відбулось у зв'язку з скеруванням матеріалів справи до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою до Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.04.2017 року у справі № 910/6179/17 з доданими до неї документами повернуто скаржнику без розгляду.

Матеріали справи повернуто до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.05.2017 призначено розгляд справи у судовому засіданні на 29.05.2017.

Постановою Господарського суду м. Києва від 29.05.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру банкрута, ліквідатором призначено Голову ліквідаційної комісії Ковезу А.І. Здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Рм-Інвест" банкрутом за номером 43497 від 07.06.2017р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" звернулося до господарського суду міста Києва з заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", ОСОБА_2, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М., про визнання договору недійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" №910/6179/17.

Заява мотивована, тим що відчуження майна відповідача 1 за Договором купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» та ОСОБА_2, спрямоване на ухилення відповідача 1 від виконання зобов'язань перед кредиторами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2018 відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", ОСОБА_2, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М., про визнання договору недійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" №910/6179/17 відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; та призначено підготовче засідання на 05.03.2018.

22.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від ТОВ "РМ-Інвест".

28.02.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів та призначення судової експертизи

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2018 підготовче засідання відкладено до 02.04.2018.

02.04.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Капітал" про вступ у справу 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.20185 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів, залучено до участі у справі третю особу 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівнест Капітал" та відкладено підготовче засідання на 18.04.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 відкладено розгляд справи на 14.05.2018.

10.05.2018 на адресу Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 закрито підготовче провадження за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", ОСОБА_2, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство обмеженою відповідальністю "Будінвест-Капітал" та на стороні відповідача 1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ательє кераміки" про визнання договору недійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" №910/6179/17 та призначено розгляд заяви по суті на 04.06.2018.

25.05.2018 до Господарського суду міста Києва від Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби надійшло клопотання про залучення їх до участі у справі, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Розглянувши зазначене клопотання в судовому засіданні 04.06.2018 суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Оскільки, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 закрито підготовче провадження у за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" в межах справи №910/6179/17, а заява про залучення Офісу великих латників податків Державної фіскальної служби, подано 25.05.2018, то суд відмовляє у задоволенні такої заяви, оскільки вона подана з пропущенням строку на її подачу.

В судовому засіданні представники сторін надали пояснення по суті справи.

Представник заявника в судовому засіданні 04.06.2018 просив задовольнити позовні вимоги та визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» та ОСОБА_2.

Ліквідатор та представники відповідача 1 заперечували проти задоволення позовних вимог.

Представник Товариство обмеженою відповідальністю "Будінвест-Капітал" в судовому засіданні 04.06.2018 надав пояснення по суті справи та підтримав позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)".

Представники відповідача 2, 3 та представники третьої особи 2 в судове засідання 04.06.2018 не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, заяв та клопотань не подавали.

В судовому засіданні 04.06.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, встановив наступне.

08.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (надалі- продавець) та ОСОБА_2(надалі - покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилого будинку (надалі - Договір) відповідно до п. 1.1 якого продавець Товариство з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» передало у власність (продало), а покупець ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) належний продавцю на праві приватної власності нежилий будинок, загальною площею 843,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код земельної ділянки НОМЕР_1, /далі- нежилий будинок/.

Згідно п. 2.1 Договору за домовленістю сторін продаж нежилого будинку вчинено за 951 7818,78 грн., в тому числі податок на додану вартість становить 158 619,80 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 2, 74, 162 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами спірного Договору.

Як на підставу недійсності Договору позивач вказує на те, що він є фіктивним, тобто не спрямованим на настання реальних наслідків, що обумовлені ним, і таким, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203, ч. 1,3 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Зокрема, фіктивність оскаржуваного правочину на думку позивача виражається у тому, що спірний Договір не створив для його сторін жодних правових наслідків та був укладений лише з метою штучного приховування майна у по'язаної особи для невиконання кредиторських вимог.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч. 3 п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р. у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Тобто, для дослідження фіктивності правочину необхідно встановити обставини щодо відсутності наміру в усіх учасників правочину створити правові наслідки та наявності умислу сторін такого правочину, що може полягати в т.ч. в настанні несприятливих наслідків для третіх осіб.

В той же час, за змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення такого правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний Договір був укладений між відповідачами 08.09.2016 р., а справу про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 р.

Таким чином, з моменту укладення спірного правочину та до моменту порушення провадження у справі про банкрутство відповідача 1 пройшло 6 місяців, крім того на протязі цього період ТОВ «РМ-Інвест» сплачувало грошові кошти позивачу, що не заперечувалось представником позивача в судових засіданнях, що спростовує твердження позивача про те, що такий договір був укладений виключно з метою збільшення кредиторської заборгованості боржника та направлення на невиконання грошових зобов'язань перед кредиторами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а також не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин та не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

Більш того, згідно з абз. 1 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач не є стороною правочину, вимогу про недійсність якого ним заявлено.

Як вбачається із абзацу 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена особою, якщо вона доведе порушення її прав вчиненням такого правочину.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність/ порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 28.10.2015 р. у справі № 910/8670/15-г.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Обґрунтовуючи підстави порушення прав позивача оспорюваним ним договором, останній посилається на те, що вказаний договір не спрямований на настання реальних наслідків укладання такого правочину, а направлений на невиконання грошових зобов'язань перед кредиторами.

Зокрема, позивач посилається на судові рішення прийняті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» укладено Угоду про виконання рішення у справі №910/18753/15, відповідно до п. 1, якої сторони дійшли згоди, що ТОВ «РМ-Інвест» зобов'язується сплатити кошти рівними частинами у загальному розмірі 10 939 737,58 грн. у період з 01.08.2016 по 22.11.2016.

В той же час, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/6179/17, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 та постановою Верховного суду від 07.04.2018, визнано кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" з грошовими вимогами у розмірі 2 978 521,19 грн.

Тобто, з 01.08.2016 (дата укладання угоди про виконання рішення) до моменту звернення ТОВ «ДХЛ Логістик (Україна)» до суду з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство №910/6179/17 ТОВ «РМ - Інвест» сплатило близько семи мільйонів гривень заборгованості, що спростовує твердження позивача, що укладання спірного договору призвело до невиконання грошових зобов'язань ТОВ «РМ-Інвест» перед кредиторами, що спростовує твердження позивача про наявність його порушеного права під час здійснення розгляду справи господарського суду Харківської області №922/4938/13.

Виходячи з наведеного, за встановлених судом обставин справи та недоведеності позивачем обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, недоведеності факту порушення оспорюваним ним договором прав та законних інтересів позивача, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові ТОВ «ДХЛ Логістик (Україна) правових підстав необхідно відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 129, 233- 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДХЛ Логістика (Україна)" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест", ОСОБА_2, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство обмеженою відповідальністю "Будінвест-Капітал" та на стороні відповідача 1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ательє кераміки" про визнання договору недійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" №910/6179/17.

2. Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.

Повний текст ухвали складено 14.06.2018

Суддя А.В. Яковенко