Рішення № 74662018, 11.06.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.06.2018 Справа № 905/367/18

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Поліщук А.І розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Росія” до Державного підприємства “Селидіввугілля”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про усунення перешкод у реалізації права власності та зобов’язання вчинити певні дії, -

За участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2 (за довіреністю);

від відповідача – ОСОБА_3 (за довіреністю);

від третьої особи – ОСОБА_4 (за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2018 року Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Селидіввугілля» про усунення перешкод у реалізації права власності та зобов’язанні вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» зазначило, що є власником галереї від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інв.№ 501) та міст від акумуліючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інв. № 495), що розташовані за адресою: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49. Проте, вказане майно безпідставно та безоплатно використовується у своїй господарській ДП «Селидіввугілля».

З урахуванням заяви від 30.05.2018 позивач просив:

- зобов’язати Державне підприємство “Селидіввугілля” (85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. К.Маркса, 41) усунути перешкоди у реалізації права власності Приватним акціонерним товариством «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» (85380, Донецька обл., Покровський р-н, с. Михайлівка, вул. Степова, буд. 49) відносно наступних об’єктів нерухомості: галерея від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 501) та міст від акумуліючи бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 495), що розташовані за адресую: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49, шляхом їх звільнення від майна, що належить Відокремленому підрозділу «Шахта «Котляревська» Державного підприємства «Селидіввугілля», протягом 4 (чотирьох) тижнів з моменту набрання рішенням законної сили;

- заборонити Державному підприємству “Селидіввугілля” безпідставне та неправомірне використовування у своїй господарській діяльності, зокрема у господарській діяльності Відокремленого підрозділу «Шахта «Котляревська» Державного підприємства «Селидіввугілля» наступні об’єкти нерухомості: галерея від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 501) та міст від акумуліючи бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 495), що розташовані за адресую: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49, шляхом повного зупинення робіт з експлуатації останніх.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.03.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/367/18. Підготовче судове засідання призначено на 10.04.2018.

10.04.2018 від представника позивача, через канцелярію господарського суду Донецької області, надійшло клопотання про залучення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.04.2018 відкладено підготовче судове засідання на 26.04.2018 та залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

26.04.2018 року від представника позивача, через канцелярію господарського суду Донецької області, надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору на стадії підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.04.2018 року продовжено строк розгляду справи на тридцять днів до 13.06.2018р. та відкладено підготовче судове засідання на 16.05.2018.

16.05.2018 року від представника відповідача, через канцелярію господарського суду Донецької області, надійшли: відзив на позовну заяву, клопотання №19/1161 від 25.04.2018 року про залучення Державного підприємства “Дніпродіпрошахт” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучення Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради та Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації” в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; клопотання №19/1287 від 15.05.2018 року про викладення пояснень по справі; клопотання №19/1289 від 15.05.2018 року про відкладення розгляду справи та клопотання №19/1253 від 14.05.2018 року про залишення позовної заяви без розгляду.

У відзиві на позов ДП «Селидіввугілля» проти позову заперечувало. Вважає вимоги ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» безпідставними.

В обґрунтування правомірності використання у своїй діяльності галереї від будівлі акумулюючих бункерів та мосту від акумуліючих бункерів, які розташовані за адресою: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49, Відповідач зазначав, що вказані об’єкти є власністю ДП «Селидіввуілля», що підтверджується передавальними балансами станом на 01.09.2003 року та станом на 31.05.2005 року.

16.05.2018 року від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, через канцелярію господарського суду Донецької області, надійшли письмові пояснення по справі. У своїх поясненнях РВ ФДМ України зазначило, що згідно з базою даних приватизованих підприємств та тих, що знаходяться в процесі приватизації ІППС «ЕТАП», приватизація цілісного майнового комплексу «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» завершена у 2013 році. При цьому, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області позбавлено можливості надати обґрунтовані пояснення оскільки матеріали приватизаційної справи щодо цілісного майнового комплексу «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» викрадено невідомими озброєними особами у липні 2014 року в м.Донецьк.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.05.2018 року відкладено підготовче судове засідання на 30.05.2018, відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства “Селидіввугілля” про залучення Державного підприємства “Дніпродіпрошахт” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та залучення Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради та Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації” в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства “Селидіввугілля” про залишення позовної заяви без розгляду.

30.05.2018 року від представника позивача, через канцелярію господарського суду Донецької області, надійшли: заява про уточнення позовних вимог, заперечення на відзив на позовну заяву та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.05.2018 закрито підготовче провадження у справі № 905/367/18 та призначено розгляд справи по суті на 11.06.2018 року.

У судовому засіданні 11.06.2018 представники позивача підтримали позовні вимоги, просили задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував. Надав пояснення аналогічні доводам викладеним у відзиві на позов.

Згідно ст.. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «РОСІЯ» (далі – ПрАТ «ЦЗФ «Росія», Позивач, Товариство) є власником галереї від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інв.№ 501) та міст від акумуліючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інв. № 495), що розташовані за адресою: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49 (далі – Галерея та Міст відповідно), на підставі Свідоцтва про право власності не нерухоме майно серія САЕ № 258810 від 07.08.2012 року (далі – Свідоцтво САЕ № 258810, а.с.10).

ПрАТ «ЦЗФ «Росія», утворено в процесі приватизації на базі цілісного майнового комплексу «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» шляхом поділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасвуглепереробка» на підставі рішення засновників від 12.03.2012 року, оформленого протоколом установчих зборів Товариства №1, відповідно до наказів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, переданого в оренду ТОВ «Донбасвуглепереробка», згідно з Законами України «Про приватизацію державного майна», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок», Цивільним і Господарським Кодексами України та іншими законодавчими актами України.

Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» (далі – ПАТ «ЦЗФ «Росія») (Протокол № 8 від « 06» листопада 2017 року) тип Товариства змінено з публічного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «РОСІЯ» на Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «РОСІЯ».

Згідно ч. 4 ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції від 22.03.2012 року, що діяла на момент видачі Свідоцтва САЕ № 258810, до статутного капіталу товариства вноситься державне майно, передане в оренду (крім майна, що не підлягає приватизації та має передаватися на утримання або у схов господарському товариству на договірних засадах), та майна, що є власністю орендаря.

Відповідно до п.3.2.1. ст. 18 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції від 16.03.2010 року, що діяла на момент видачі Свідоцтва САЕ № 258810, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається у тому числі, але не виключно, у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об’єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками).

Нерухоме майно, у тому числі Галерея та Міст передані Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, як засновником з боку держави, до статутного капіталу ПАТ «ЦЗФ «Росія», про що свідчить Акт приймання-передавання нерухомого майна до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» від « 05» червня 2012 року (т.1, а.с.12-16).

В позовній заяві ПрАТ «ЦЗФ «РОСІЯ» зазначає, що Державне підприємство «Селидіввугілля» (далі – ДП «Селидіввугілля», Відповідач) створює Позивачу перешкоди в реалізації права власності відносно наступних об’єктів нерухомості: галереї від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 501) та мосту від акумуліючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 495), що розташовані за адресою: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49, оскільки, оскільки ці об’єкти нерухомості, експлуатує відокремлений підрозділ «Шахта Котляревська» Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі – ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля»). Крім того обладнання, що знаходиться у зазначених спорудах, належить відповідачу та використовується для забезпечення свого виробничого процесу.

Згідно письмових пояснень ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля» від 15.05.2018р., станом на квітень 2018 року на об’єкті міст від акумуліючих бункерів встановлено та експлуатується наступне обладнання відповідача: конвеєр ЮІ 1200, установка УВПК-Б1 для кінцевої станції, апарат телефонний вибухозахищений ТІГ-С, пускач ПВІ-250. Вказане обладнання перебуває у бухгалтерському обліку відповідача, що підтверджується інвентарними картками обліку основних засобів (том 2, а.с. 6-9).

ПрАТ «ЦЗФ «Росія» неодноразово направляло на адресу ДП «Селидіввугілля» та його відокремленого підрозділу оферту щодо укладення договору оренди нерухомого майна (листи від 16.01.2015, 02.03.2016), а саме Галереї та Моста, на що Товариству була надана відповідь зі змісту якої вбачається, що у Відповідача не має можливості підписати договір оренди капітальної споруди у зв’язку із знаходженням об’єктів нерухомості на обліку ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля» (том 2, а.с.104-107).

Приймаючи до уваги вищевикладене, ПрАТ «ЦЗФ «Росія» звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до ДП «Селидіввугілля» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

В обґрунтування правомірності використання у своїй діяльності галереї від будівлі акумулюючих бункерів та мосту від акумуліючих бункерів, які розташовані за адресою: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49, Відповідач зазначав, що вказані об’єкти є власністю ДП «Селидіввуілля».

Вважаючи, що відповідач є власником спірних приміщень, ДП «Селидіввуілля» посилається на передавальні баланси станом на 01.09.2003 року та станом на 31.05.2005 року (том 2, а.с.27-59). Проте доводи відповідача в цій частині є безпідставними та помилковими, з огляду на наступне:

- згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку;

- відповідно до п. 7 розділу ІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 р. за № 336/22868, у балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал підприємства. У випадках, передбачених нормативно-правовими актами, складається окремий баланс. Для складання окремого балансу дані первинних документів про господарські операції філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, виділених підприємством на окремий баланс, а також про господарські операції, які відповідно до законодавства підлягають відображенню в окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складаються окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включаються до балансу і відповідних форм фінансової звітності підприємства;

- баланс підприємства (організації) є формую бухгалтерського обліку, визначення складу вартості майна або обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Про це зазначено у Роз’ясненні Вищий арбітражний суд України № 02-5/225 від 02.04.1994, та підтверджується висновками викладеними у постановах Верховного Суду України від 29.01.2008 по справі № 3/156-32/98 та від 12.06.2007 по справі № 3 1584к07 /28/18.

Отже, вищевказані передавальні баланси лише той факт, що у 2003 та 2005 роках активи, зобов’язання та власний капітал передавалися відокремленим підрозділом до юридичної особи та навпаки.

Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які засвідчують факт державної реєстрації за Державним підприємством «Селидіввугілля» об’єктів нерухомості - галереї від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 501) та мосту від акумуліючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 495), що розташовані за адресою: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49.

Проте, згідно Свідоцтва про право власності не нерухоме майно серії САЕ № 258810 від 07.08.2012 року, виданого виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради, ПрАТ «ЦЗФ «Росія» є власником Галереї від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інв.№ 501) та мосту від акумуліючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інв. № 495), що розташовані за адресою: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49.

У судовому засіданні встановлено, що між Позивачем і Відповідачем відсутні будь-які договірні відносини, у тому числі з Відокремленим підрозділом «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля», предметом яких є галерея від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 501) та міст від акумуліючи бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 495).

Частиною 4 ст. 13 Конституції України, що кореспондується з ч.2 ст.18 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), встановлено, що Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та те, що усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною 1 якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положенням статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Засади захисту права власності визначені статтею 386 Цивільного кодексу України, за змістом якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Водночас за змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Наведеною нормою передбачено, що власник майна має право шляхом подання негаторного позову вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Ця норма регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб’єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Позивач довів наявність фактичних обставин з якими закон пов’язує можливість застосування способу захисту передбаченого статтями 386 та 391 ЦК України, а саме наявності у позивача суб’єктивного права, тобто існуючого права власності, а також порушення такого права відповідачем.

Заявлені ПрАТ «ЦЗФ «РОСІЯ» позовні вимоги про зобов’язання усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України) та про заборону вчинення відповідачем дій, які можуть порушити його право (ст.386 ЦК України) забезпечить поновлення (захист) порушеного права, а отже обраний спосіб захисту є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують доводи позивача, отже позовні вимоги ПрАТ «ЦЗФ «РОСІЯ» до ДП «Селидіввугілля» про зобов’язання усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України) та про заборону вчинення відповідачем дій, які можуть порушити його право підлягають задоволенню.

Згідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 3524 грн. покладається на ДП «Селидіввугілля».

Керуючись статтями 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Центральна збагачувальна фабрика “Росія” до Державного підприємства “Селидіввугілля”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про усунення перешкод у реалізації права власності та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Зобов’язати Державне підприємство “Селидіввугілля” (85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. К.Маркса, 41) усунути перешкоди у реалізації права власності Приватним акціонерним товариством «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» (85380, Донецька обл., Покровський р-н, с. Михайлівка, вул. Степова, буд. 49) відносно наступних об’єктів нерухомості: галерея від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 501) та міст від акумуліючи бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 495), що розташовані за адресую: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49, шляхом їх звільнення від майна, що належить Відокремленому підрозділу «Шахта «Котляревська» Державного підприємства «Селидіввугілля», протягом 4 (чотирьох) тижнів з моменту набрання рішенням законної сили.

Заборонити Державному підприємству “Селидіввугілля” безпідставне та неправомірне використовування у своїй господарській діяльності, зокрема у господарській діяльності Відокремленого підрозділу «Шахта «Котляревська» Державного підприємства «Селидіввугілля» наступні об’єкти нерухомості: галерея від будівлі акумулюючих бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 501) та міст від акумуліючи бункерів на навантажувальний пункт рядового вугілля (інвентарний № 495), що розташовані за адресую: Донецька область, Покровський район, село Михайлівка, вулиця Степова, будинок 49, шляхом повного зупинення робіт з експлуатації останніх.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. К.Маркса, 41) на користь Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» (85380, Донецька обл., Покровський р-н, с. Михайлівка, вул. Степова, буд. 49) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3524 грн. (три тисячі п’ятсот двадцять чотири) грн.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 11 червня 2018 року.

Повний текст рішення складено та підписано 14 червня 2018 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов