Рішення № 74662000, 13.06.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.06.2018 Справа №905/608/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Мунтяну Ю.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ, ЄДРПОУ 20077720,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз”, м.Донецьк Донецької області, ЄДРПОУ 03361081,

про стягнення 1026609,05 грн., -

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: не з’явився, –

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №14/4-407 від 23.03.2018р. до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз”, м.Донецьк Донецької області, про стягнення боргу у загальній сумі 1026609,05 грн., у тому числі:

- пеня у сумі 227454,09 грн. на підставі п.7.2 договору купівлі-продажу природного газу №13-123-В від 04.01.2013р.;

- три проценти річних у сумі 86104,75 грн. та інфляційні витрати у сумі 713050,21 грн. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 02.04.2018р. даний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/608/18; визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02.05.2018 року о 13:20 год., яке відбудеться у приміщенні суду, кімната №316; встановлено строк позивачу надати: відповідно до ст.166 Господарського процесуального кодексу України відповідь на відзив до 26.04.2018р.; встановлено строк відповідачу надати: відповідно до ст.165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову до 18.04.2018р., але не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору на купівлю-продаж природного газу №13-123-В від 04.01.2013р. із відповідачем, несвоєчасне виконання останнім за ним своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого природного газу, зокрема, у грудні 2014р.-січні 2015р. та на тривале невиконання рішення господарського суду Донецької області від 15.10.2015р. по справі №905/1468/15, внаслідок чого виникли підстави для донарахування інфляційних витрат починаючи з березня 2015р. по січень 2018р., пені з 17.03.2015р. по 19.08.2015р. та 3% річних з 17.03.2015р. по 20.02.2018р.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано розрахунок заявлених позовних вимог, витяги сальдо та операцій по підприємству відповідача з 01.01.2013р. по 31.01.2018р., у копіях: договір на купівлю-продаж природного газу №13-123-В від 04.01.2013р. з додатковими угодами №1 від 10.07.2013р., №2 від 08.08.2013р., №3 від 31.12.2013р., №4 від 28.04.2014р., №5 від 15.05.2014р., №6 від 10.06.2014р., №7 від 05.09.2014р., №8 від 10.11.2014р., №9 від 08.12.2014р., №10 від 22.12.2014р., №11 від 05.02.2015р. до нього; акти приймання-передачі природного газу №б/н від 31.01.2013р., №б/н від 28.02.2013р., №б/н від 31.03.2013р., №б/н від 30.04.2013р., №б/н від 31.05.2013р., №б/н від 30.06.2013р., №б/н від 31.07.2013р., №б/н від 31.08.2013р., №б/н від 30.09.2013р., №б/н від 31.10.2013р., №б/н від 30.11.2013р., №б/н від 31.12.2013р., №б/н від 31.01.2014р., №б/н від 28.02.2014р., №б/н від 31.03.2014р., №б/н від 30.04.2014р., №б/н від 31.05.2014р., №б/н від 30.06.2014р., №б/н від 31.07.2014р., №б/н від 31.08.2014р., №б/н від 30.09.2014р., №б/н від 31.10.2014р., №б/н від 30.11.2014р., №б/н від 31.12.2014р., №б/н від 31.01.2015р., правоустановчий документ підприємства позивача.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.8, 9, 55, 124 Конституції України, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11, 15, 16, 509, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 173, 174, 175, 193, 216, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 4, 20, 42, 46, 162, 163, 164, 171, 172 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 02.05.2018р. відкладено підготовче засідання на 17.05.2018р.; встановлено строк відповідачу для подання: відповідно до ст.165 Господарського процесуального кодексу України відзиву на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову по 17.05.2018р., одночасно надіслати позивачу копію заперечень та доданих до них документів, докази такого направлення надати суду до дати підготовчого засідання; встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив по 17.05.2018р., направити останнє на адресу відповідача та надати суду докази такого направлення; визнано явку представників сторін у судове засідання обов’язковою.

Ухвалою суду від 17.05.2018р. відкладено підготовче засідання на 30.05.2018р.; встановлено строк відповідачу для подання: відповідно до ст.165 Господарського процесуального кодексу України відзиву на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову по 30.05.2018р., одночасно надіслати позивачу копію заперечень та доданих до них документів, докази такого направлення надати суду до дати підготовчого засідання; встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив по 30.05.2018р., направити останнє на адресу відповідача та надати суду докази такого направлення; повідомлено відповідача, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз”, м.Донецьк Донецької області про призначення справи до судового розгляду по суті 30.05.2018р. у відповідності до приписів ст.185 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 30.05.2018р. підготовче провадження по справі №905/608/18 визначити закритим; справу №905/608/18 за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ, до відповідача, Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз”, м.Донецьк Донецької області, про стягнення 1026609,05 грн., призначено до судового розгляду по суті 30.05.2018р.; повідомлено позивача, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ, та відповідача, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз”, м.Донецьк, про продовження судового засідання, що відбудеться 13.06.2018р.

Представник позивача у судовому засідання 13.06.2018р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 13.06.2018р. не з’явився.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом не встановлено наявності останніх.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також забезпечення з боку суду можливості відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв’язку) відповідних доказів до суду, з огляду на таке суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

Дослідив матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо такого.

За приписами статті 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно приписів ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як свідчать матеріали справи, рішенням господарського суду Донецької області від 15.10.2015р. по справі №905/1468/15 (повний текст рішення складено та підписано 20.10.2015р. позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” задоволено частково; стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 978158 (дев’ятсот сімдесят вісім тисяч сто п’ятдесят вісім) грн. 50 коп. основного боргу, 84450 (вісімдесят чотири тисячі чотириста п’ятдесят) грн. 85 коп. пені, 9972 (дев’ять тисяч дев’ятсот сімдесят два) грн. 11 коп. 3% річних, 32476 (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят шість) грн. 80 коп. інфляційних втрат, 22100 (двадцять дві тисячі сто) грн. 14 коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Даним судовим актом встановлено факт неналежного виконання обов'язку відповідачем щодо оплати отриманого газу у період січень 2013р.-січень 2015р. та наявність боргу останнього перед позивачем у загальній сумі 978158,50 грн. (за зобов’язанням грудня 2014р. у сумі 458865,17 грн., за зобов’язанням січня 2015р. у сумі 519293,33 грн.) станом на 15.10.2015р. До того ж, досліджені та задоволені вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних та пені за період з 20.02.2013р. по 16.03.2015р., інфляційні витрати за період з березня 2013р. по лютий 2015р., з огляду на порушення строків оплати, у тому числі, вказаного основного грошового зобов'язання, на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу України, п.7.2 договору №13-123-В від 04.01.2013р.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За відомостями позивача, що не спростовані відповідачем, за зобов'язанням грудня 2014р.-січня 2015р. за договором купівлі-продажу природного газу №13-123-В від 04.01.2013р. борг в сумі 978158,50 грн. на теперішній час рахується у повному обсязі, так як відсутні оплати.

Відтак, з огляду на таке неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, донараховано та пред'явлено до стягнення, у межах провадження по даній справі, за зобов'язанням грудня 2014р.-січня 2015р. інфляційні витрати у сумі 713050,21 грн. за період з березня 2015р. по січень 2018р., 3% річних у розмірі 86104,75 грн. за період з 17.03.2015р. по 20.02.2018р., пеню у розмірі 227454,09 грн. за період з 17.03.2015р. по 19.08.2015р.

Прострочення відповідачем грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов'язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013р. приведено висновки, за змістом яких саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Виходячи зі змісту ст.625 Цивільного кодексу України та приведених висновків, що відображається у п.5.3 наведеної постанови, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що станом на 20.02.2018р. є наявною сума боргу 978158,50 грн. (що складається з зобов’язань грудня 2014р. у сумі 458865,17 грн., січня 2015р. у сумі 519293,33 грн.) в повному обсязі.

За розрахунком позивача загальна сума інфляційних витрат за прострочення основного зобов'язання грудня 2014р.-січня 2015р. становить 713050,21 грн. (донарахування здійснено за зобов’язанням грудня 2014р. на суму 483185,02 грн. з березня 2015р. по січень 2018р., за зобов’язанням січня 2015р. на суму 519293,33 грн. з березня 2015р. по січень 2018р.).

Дослідив розрахунок інфляційних витрат проведений позивачем та базу нарахування, вбачається, що останнім застосовано суму боргу за зобов'язаннями грудня 2014р. з включенням суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у минулі періоди, оскільки дійсною сумою боргу, не обтяженою додатковими нарахуваннями, є 458865,17 грн.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат є не належним та не може бути прийнятий для нарахування цих вимог.

Здійснив перерахунок інфляційних витрат, за допомогою програми “Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН”, за зобов’язанням грудня 2014р. на суму 458865,17 грн., за зобов’язанням січня 2015р. на суму 519293,33 грн. у межах визначеного періоду, суд дійшов висновку про їх дійсний розмір у цій частині у сумі 695751,81 грн.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 86104,75 грн. (донараховано за зобов’язанням грудня 2014р. на суму 458865,17 грн. з 17.03.2015р. по 20.02.2018р., за зобов’язанням січня 2015р. на суму 519293,33 грн. з 17.03.2015р. по 20.02.2018р.).

Перевіривши розрахунок даних позовних вимог, з урахуванням вищевикладеного, за допомогою програми “Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН”, суд дійшов висновку про правильність їх нарахування.

За розрахунком позивача загальна сума пені за прострочення основного зобов’язання становить 227454,09 грн. (донараховано за зобов’язанням грудня 2014р. на суму 458865,17 грн. з 17.03.2015р. по 19.07.2015р., за зобов’язанням січня 2015р. на суму 519293,33 грн. з 17.03.2015р. по 19.08.2015р.).

Згідно Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування пені, з урахуванням встановленого вище, за допомогою програми “Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН”, судом встановлено його правильність.

Стосовно застосування Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” №85-VІІІ від 13.01.2015р. до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про таке.

Законом України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” №85-VІІІ від 13.01.2015р. встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції (ст.2 Закону).

Метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція (ст.1 Закону).

Сферою застосування даного нормативного акту є суб’єктний та об’єктний склад, географічне (територіальне) його розповсюдження.

За визначеннями Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Здійснивши аналіз Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” та мету його запровадження, суд дійшов висновку про поширення його дії на відносини із врегулювання наслідків несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами-виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції та кінцевим споживачем яких є населення.

Як слідує з фактичних обставин справи, місцем проведення господарської діяльності відповідача є м.Донецьк, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», яке втратило чинність у зв’язку із прийняттям розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. №1275-р, віднесено до району проведення антитерористичної операції.

Виходячи з інформації про юридичну особу відповідача, яку містить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003809519 від 30.03.2018р., діяльністю останнього є торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи.

Разом з цим, відповідно до п.1.2 договору газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для забезпечення власних потреб об’єктів, які знаходяться на балансі Покупця.

З даного слідує, що спірним договором не забезпечено постачання Покупцем (відповідачем) природного газу населенню.

Беручи до уваги викладене, цілі укладеного договору №13-123-В від 04.01.2013р., не реалізується мета означеного Закону у даному спірному випадку.

При цьому, основним видом діяльності відповідача, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003809519 від 30.03.2018р., є, зокрема, розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи, торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи, що відноситься за видом до господарської діяльності енергопостачальної компанії.

З даного слідує висновок, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз” є енергопостачальною компанією у тому числі, та одночасно із іншими видами діяльності, виступає як учасник ринку природного газу України.

В свою чергу, за видом господарської діяльності, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” також є енергопостачальною компанією, враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, гарантованим постачальником якого є підприємство позивача, згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” №705 від 25.07.2012р.

Таким чином, договір №13-123-В від 04.01.2013р. укладено та правовідносини за ним виникли між двома підприємствами - енергопостачальниками.

Виходячи з приведеного, у межах розглядуваних правовідносин, Закон №85-VІІІ від 13.01.2015р. не може бути застосовано та, в силу останнього, не виникає підстав для обмеження у спірних господарських правовідносин між позивачем та відповідачем нарахування та стягнення пені, інших штрафних санкцій.

З огляду на таке, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих пені та 3% річних підлягають задоволенню у розмірі визначеному позивачем та інфляційні витрати - частково, у розмірі встановленому судом.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 7, 13, 42, 73-81, 86, 129, 202, 165, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ, до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз”, м.Донецьк Донецької області, про стягнення боргу у загальній сумі 1026609,05 грн., у тому числі: пеня у сумі 227454,09 грн., три проценти річних у сумі 86104,75 грн. та інфляційні витрати у сумі 713050,21 грн., задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Донецькміськгаз” (83001, Донецька область, м.Донецьк, Ворошиловський район, проспект Театральний, буд.1, ЄДРПОУ 03361081, банківські реквізити не вказано) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р26002301921 АТ “Ощадбанк”, МФО 300465) 1009310,65 грн., у тому числі 695751,81 грн. інфляційних витрат, 227454,09 грн. пені, 3% річних у сумі 86104,75 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 15139,66 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення проголошено у судовому засіданні 13.06.2018р.

6. Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

7. Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2018р.

Суддя О.В. Кротінова