Рішення № 74661887, 11.06.2018, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 червня 2018 р. Справа № 903/34/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – представник (дов. від 21.05.2018р.)

від відповідача: ОСОБА_2 – головний спеціаліст, юрист відділу судового представництва юридичного департаменту Луцької міської ради (дов. від 13.04.2018р. №1.1-8/2825)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД, м. Луцьк

до відповідача: виконавчого комітету Луцької міської ради, м. Луцьк

про визнання недійсним пункту договору та внесення змін до договору

Встановив: Підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД (з врахуванням заяви від 17.05.2018р. про виправлення описки) звернулось до господарського суду з позовом вих.№11 від 10.01.2018р. про визнання недійсним п. 2.2.14 договору №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 28 березня 2016 року, укладеного між виконавчим комітетом Луцької міської ради та Підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД в частині бездотаційного перевезення пасажирів пільгових категорій, та внесення змін до зазначеного договору шляхом доповнення його підпунктами 2.1.5-2.1.8 в наступній редакції:

"2.1.5. Спільно з Перевізником не рідше одного разу на рік або на вимогу Перевізника проводить обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування, облаштування кінцевих зупинок.

2.1.6. Визначає види та обсяги пільгових перевезень, порядок організації пільгового проїзду окремих категорій громадян та здійснення компенсації Перевізнику витрат за пільгові перевезення.

2.1.7. Проводить Перевізнику компенсацію витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян. Компенсація витрат на відповідний рік здійснюється на підставі договору на здійснення компенсаційних виплат Перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету, що є невід'ємною частиною даного договору.

2.1.8. Погоджує тарифи на перевезення, здійснює їх збільшення або зменшення. Збільшення або зменшення рівня тарифу відбувається на підставі звернення Перевізника до Організатора з наданням розрахунку на його зміну, або в іншому порядку передбаченому чинним законодавством." та виклавши п. 2.2.14 в наступній редакції:

"2.2.14. Перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням Організатора на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу."

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 188 ГК України та ст.ст. 29, 31, 37 ЗУ "Про автомобільний транспорт".

Ухвалою суду від 29.01.2018р. (з врахуванням ухвали господарського суду Волинської області від 16.01.2018р. про залишення позовної заяви без руху) вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

19.02.2018р. на адресу суду від виконавчого комітету Луцької міської ради надійшов відзив на позовну заяву №3-18/111 від 16.02.2018р. з документами в його обґрунтування та доказами надіслання останнього на адресу позивача, в якому відповідач позов заперечив, вказавши, що внесення змін до умов договору №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладеного 28.03.2016р. між виконавчим комітетом Луцької міської ради та ТОВ ВТП "Санрайз" без внесення змін до форми типового договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, затвердженої у Додатку 3 до Порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку, затвердженого Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 14.10.2010р. №659-1 "Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку" (з наступними змінами та доповненнями) є незаконним, оскільки ч.4 ст. 179 ГК України містить імперативну норму стосовного того, що сторони не можуть відступати від змісту типового договору. Відтак, враховуючи, що відбір перевізника проходить на конкурсній основі, Порядок та типовий договір відноситься до публічної інформації і є у вільному доступі для ознайомлення, позивач, подавши заяву на участь у конкурсі та, в подальшому, підписавши договір, засвідчив досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору і прийняв їх до виконання. В іншому випадку позивач мав право не подавати заяви на участь у конкурсі або, безпосередньо, відмовитися від укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

Зауважив на тому, що законом ніде не визначено заборони на безоплатне та бездотаційне здійснення перевезення пасажирів пільгових категорій, як і не визначено розмір таких компенсацій, а тому вважав твердження позивача стосовно суперечливості умов п. 2.2.15 договору в частині бездотаційного перевезення пасажирів пільгових категорій нормам ст. ст. 29, 31, 37 ЗУ "Про автомобільний транспорт" такими, що не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи.

Крім того, звернув увагу на ту обставину, що фактично всі зміни, які перевізник бажає внести у договір вже передбачені як самим договором, так і нормами законодавства, які підлягають виконанню незалежно від внесення їх умов до договору, а внесення змін запропонованих позивачем призведе до дублювання пунктів договору, які вже викладені в договорі №13 від 28.03.2016р. в такій редакції, у зв’язку з цим вважав, що в даному випадку відсутня будь-яка доцільність внесення змін до спірного договору.

В судовому засіданні 26.02.2018р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви до 19.03.2018р. у зв’язку з необхідністю подання виконавчим комітетом Луцької міської ради відзиву на позовну заяву від 16.02.2018р. №3-18/111 та для надання можливості представнику позивача ознайомитись з відзивом відповідача та надати заперечення на відзив.

13.03.2018р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив вих.№46 від 13.03.2018р. з документами в її обґрунтування та з доказами направлення останньої на адресу відповідача, в якій позивач зауважив на тому, що договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування не є ні типовим договором, ні договором приєднання, у зв’язку з чим суб’єкти спірних правовідносин не обмежені його умовами та не позбавлені права визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, а відтак, заперечення на позовну заяву, викладені відповідачем у відзиві вважає безпідставними та необґрунтованими.

Вказав, що листом за вих. №2325/0/20-18 від 02.03.2018р., за наслідками звернення позивача від 27.11.2017р. за вих. №199 щодо експертизи рішення Луцької міської ради від 14.10.2010р. за №659-1, Державна регуляторна служба України повідомила, що за результатами аналізу рішення Луцької міської ради від 14.10.2010р. за №659-1 було встановлено, що його положення не узгоджується з вимогами чинного законодавства України та суперечать принципам державної регуляторної політики. За таких умов, Державна регуляторна служба направила листа голові Луцької міської ради з пропозицією про вжиття заходів щодо скасування рішення Луцької міської ради від 14.10.2010р. за №659-1 "Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку", згідно якого вбачається, що затвердження типових договорів не відноситься до компетенції Луцької міської ради, а норма п.2.2.15 типового договору, відповідно до якої "перевізник додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті, цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу прямо суперечить Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344.

Зазначив, що твердження відповідача стосовно того, що ЗУ "Про автомобільний транспорт" ніде не визначено заборони на безоплатне та бездотаційне здійснення перевезення пасажирів пільгових категорій, як і не визначено розміру такої компенсації і що законодавець відніс дані питання та безпосереднє їх вирішення на розсуд сторін у договірному порядку, прямо суперечить ст. 19 Конституції України, ст.ст. 29, 31, 37 Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки відповідач, на думку позивача, ототожнює поняття імперативної норми з поняттям диспозитивної норми та тлумачить норму права на власний розсуд, а внесення запропонованих позивачем у даній справі змін до договору, відповідає положенням ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки запропонована позивачем редакція п. п. 2.1.6., 2.1.7, 2.1.8. договору врегульовує правовідносини в частині розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгової категорії пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати, до того ж нова редакція п.2.1.15 визначає обов'язок перевізника перевозити пасажирів пільгових категорій.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 19.03.2018р. продовжено строк проведення підготовчого провадження до 29.04.2018р., розгляд справи в підготовчому засіданні було відкладено на 16.04.2018р.

13.04.2018р. на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача від 13.04.2018р. №3-18/243 з доказами направлення останніх на адресу позивача, в яких відповідач вказав, що при розробці ним Типового договору було встановлено безоплатний та бездотаційний розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгової категорії пасажирів, що не заборонено діючим законодавством, а посилання позивача на відповідь Державної регуляторної служби України щодо експертизи рішення Луцької міської ради від 14.10.2010р. за №659-1 є безпідставними, оскільки Державна регуляторна служба України не наділена повноваженнями проводити експертизу актів виконавчого комітету Луцької міської ради та приймати будь-які рішення щодо них.

Протокольною ухвалою господарського суду Волинської області від 16.04.2018р. було закрито підготовче провадження у справі №903/34/18 та призначено справу до судового розгляду по суті.

17.05.2018р. на адресу суду від позивача надійшла заява про виправлення описки (вх.№01-55/5009/18), в якій останній, у зв’язку з помилковим зазначенням ним у прохальній частині позовної заяви пункту договору 2.2.15 замість 2.2.14, просив суд вважати вірним зазначення пункту 2.2.14, а відтак просив визнати недійсним п. 2.2.14 договору №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 28 березня 2016 року, укладеного між Виконавчим комітетом Луцької міської ради та Підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД в частині бездотаційного перевезення пасажирів пільгових категорій, та внесення змін до зазначеного договору шляхом доповнення його підпунктами 2.1.5-2.1.8 в наступній редакції:

"2.1.5. Спільно з Перевізником не рідше одного разу на рік або на вимогу Перевізника проводить обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування, облаштування кінцевих зупинок.

2.1.6. Визначає види та обсяги пільгових перевезень, порядок організації пільгового проїзду окремих категорій громадян та здійснення компенсації Перевізнику витрат за пільгові перевезення.

2.1.7. Проводить Перевізнику компенсацію витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян. Компенсація витрат на відповідний рік здійснюється на підставі договору на здійснення компенсаційних виплат Перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету, що є невід'ємною частиною даного договору.

2.1.8. Погоджує тарифи на перевезення, здійснює їх збільшення або зменшення. Збільшення або зменшення рівня тарифу відбувається на підставі звернення Перевізника до Організатора з наданням розрахунку на його зміну, або в іншому порядку передбаченому чинним законодавством." та виклавши п. 2.2.14 в наступній редакції:

"2.2.14. Перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням Організатора на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу."

Дана заява прийнята судом.

В судовому засіданні 17.05.2018р. у зв’язку з неможливістю вирішення спору в даному судовому засіданні було оголошено перерву до 29.05.2018р., про що сторони були повідомлені під розписку.

Ухвалою суду від 29.05.2018р., у зв’язку з неявкою представника позивача в судове засідання розгляд справи було відкладено на 11.06.2018р.

Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги з підстав та обставин, визначених у позовній заяві (з врахуванням заяви від 17.05.2018р. про виправлення описки) та відповіді на відзив.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача з посиланням на доводи, викладені ним у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив, просить суд відмовити в позові з підстав необґрунтованості останнього.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред’явлений до відповідача позов (з врахуванням заяви від 17.05.2018р. про виправлення описки) підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов’язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом, Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.01.2016р. № 10-1 було затверджено базові умови конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування та оголошено конкурс на перевезення пасажирів за автобусними маршрутами загального користування №№2, 3, 14, 17а, 18, 27, 27а, 31, 33, 47. На підставі вказаного рішення 28.01.2016р. в газеті Луцький замок №3 надруковано оголошення про проведення конкурсу на визначення виконавців перевезень пасажирів у м. Луцьку. (а.с. 33-35, 41).

Згідно протоколу від 01.03.2016р. засідання конкурсного комітету по визначенню перевізників м. Луцька визначено переможцем конкурсу на об'єкт №2 - маршрут №2 "Залізничний вокзал – Конякіна" ТОВ "Санрайз" строком на 3 роки (а.с. 43).

Рішенням виконавчого комітету №157-1 від 23.03.2016р. затверджено результати конкурсу по визначенню виконавця перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьк (протокол від 01.03.2016р.) та вирішено укласти з переможцем конкурсу, зокрема ТОВ "Санрайз", договір на перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування №2 "Залізничний вокзал – Конякіна" (а.с. 42).

28 березня 2016 року між виконавчим комітетом Луцької міської ради, як організатором та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-торговим підприємством "Санрайз" ЛТД як перевізником було укладено договір №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, згідно з п. п. 1.1., 1.2. якого організатор надає перевізнику право на перевезення пасажирів за маршрутом №2 "Залізничний вокзал – Конякіна" (за графіком та режимом виконання перевезень пасажирів: 12 автобусів у звичайному режимі руху) і визначає рухомий склад для роботи на даному маршруті, а саме: автобуси, зазначені у додатку, який є невід’ємною частиною договору.

Перевізник зобов’язався надавати транспортні послуги населенню на маршруті, вказаному в п.1.1., на умовах, передбачених договором.

Пунктом 2.2.14. договору (враховуючи зміни, внесені додатковою угодою від 28.02.2017р.) передбачено, що перевізник додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу.

Пунктом 2.2.15. цього договору (враховуючи зміни, внесені додатковою угодою від 28.02.2017р.) визначено, що перевізник надає послуги з перевезення пасажирів у розмірі, встановленому рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради. Перевізник має право надати пропозиції щодо встановлення нового тарифу на проїзд, підтвердженого розрахунком, здійсненого відповідно до вимог чинного законодавства. Організатор розглядає наданий перевізником розрахунок тарифу та у разі його відповідності вимогам законодавства встановлює новий тариф.

Даний договір підписано сторонами (а.с. 13, 147).

07.11.2017р. позивач відповідно до ст. 188 ГК України надіслав відповідачу пропозицію про внесення змін до договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, в тому числі й до договору №13 від 28.03.2016р. До пропозиції додавались додаткові угоди до договорів (а.с. 14).

Додатковою угодою №1 до договору №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом відповідачу було запропоновано: внести зміни до п. 2.1. договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 28.03.2016р. №13, доповнивши його підпунктами 2.1.5-2.1.8 в наступній редакції: "2.1.5. Спільно з перевізником не рідше одного разу на рік або на вимогу перевізника проводить обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування, облаштування кінцевих зупинок.

2.1.6. Визначає види та обсяги пільгових перевезень, порядок організації пільгового проїзду окремих категорій громадян та здійснення компенсації перевізнику витрат за пільгові перевезення.

2.1.7. Проводить перевізнику компенсацію витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян. Компенсація витрат на відповідний рік здійснюється на підставі договору на здійснення компенсаційних виплат перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету, що є невід’ємною частиною даного договору.

2.1.8. Погоджує тарифи на перевезення, здійснює їх збільшення або зменшення. Збільшення або зменшення рівня тарифу відбувається на підставі звернення перевізника до організатора з наданням розрахунку на його зміну, або в іншому порядку передбаченому чинним законодавством" (пункт 1 додаткової угоди).

Крім того, пунктом 2 цієї додаткової угоди було запропоновано внести зміни до п. 2.2.15. (враховуючи внесені додатковою угодою від 28.02.2017р. зміни - п.2.2.14.) договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 28.03.2016р. №13, виклавши його в наступній редакції: "2. 2.15. Перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням організатора на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу".

Згідно пункту 3 даної додаткової угоди організатор зобов'язаний впродовж одного місяця з моменту підписання даної додаткової угоди розробити порядок надання компенсаційних виплат перевізникам за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом загального користування на міських маршрутах та укласти з перевізником договір на здійснення компенсаційних виплат перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету (а.с. 15).

Листом від 20.11.2017р. №11-15/7158 виконавчий комітет Луцької міської ради відмовив у внесенні змін до договору, посилаючись на Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та ст. 634 ЦК України (а.с. 16).

У зв’язку із відмовою відповідача внести зміни до договору добровільно та вважаючи, що п.2.2.14. договору (враховуючи зміни, внесені додатковою угодою від 28.02.2017р.) суперечить приписам законодавства, позивач звернувся з позовною заявою до суду.

За свої змістом договір на перевезення пасажирів є господарським договором, адже укладається при здійсненні господарської діяльності, яка у розумінні ст. 3 ГК України, є діяльністю суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно ч.1 ст. 915 ЦК України перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи.

Закон України "Про автомобільний транспорт" регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Статтею 7 вказаного закону визначено, що забезпечення організації пасажирських перевезень покладається, зокрема на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (ч.1 ст. 29 Закону).

Відповідно до ст. ст. 3, 11, 15, 16, ч.1 ст. 202, ст.204 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Аналогічні приписи містяться і в ч.1 ст.181 ГК України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Як визначено статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз’яснив Пленум Вищого господарського суду України в пункті 2.1. постанови від 29.05.2011р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Частиною другою ст. 11 ЗУ "Про автомобільний транспорт" визначено, що соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Згідно з частиною четвертою ст. 37 ЗУ "Про автомобільний транспорт" види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

У відповідності до частини другої ст. 29 ЗУ "Про автомобільний транспорт" органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуванні зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Частиною першою ст. 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

З огляду на наведені норми законодавства, враховуючи заяву позивача про виправлення описки від 17.05.2018р., п. 2.2.14 договору №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 28 березня 2016 року, укладений між виконавчим комітетом Луцької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД, в частині бездотаційного перевезення пасажирів пільгових категорій підлягає визнанню недійсним, оскільки він не відповідає приписам ст.ст. 29, 31, 37 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договором №13 від 28.03.2016р. не визначено розмір та порядок компенсації витрат автомобільного перевізника за перевезення пільгових категорій пасажирів, що свідчить про відсутність усіх істотних умов, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

07.11.2017р. позивач відповідно до ст. 188 ГК України надсилав відповідачу пропозицію про внесення змін до договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, в тому числі й до договору №13 від 28.03.2016р. До пропозиції додавались додаткові угоди до договорів.

Відповідач в листі від 20.11.2017р. №11-15/7158 відмовився вносити зміни до договору.

Наведені обставини свідчать про те, що сторони договору не досягли згоди щодо зміни умов договору №13 від 28.03.2016р.

Запропоновані зміни до договору №13 від 28.03.2016р. відповідають положенням ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт". Пункти 2.1.5., 2.1.6., 2.1.7, 2.1.8. договору врегульовують правовідносини в частині розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати; встановлюють додаткові зобов’язання відповідача як організатора перевезень, які спрямовані на забезпечення якості транспортного обслуговування.

Нова редакція п.2.1.14. договору визначає обов'язок перевізника перевозити пасажирів пільгових категорій.

На обґрунтування безпідставності поданого позову відповідач посилається на ч.ч.1, 2 ст. 908 ЦК України, відповідно до положень якої перевезення пасажирів здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України "Про автомобільний транспорт".

Посилаючись на ч.1 ст. 29 цього Закону відповідач не бере до уваги приписи ч.2 цієї ж статті, відповідно до яких органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

У відповідності із ст.19 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначає відповідач у відзиві, визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, як це випливає із ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтей 7, 43 - 45 Закону України "Про автомобільний транспорт", а також п.п. 1, 5, 8, 46, 47, 49, 51, 53 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.12.2008р., укладається організатором за результатами проведеного конкурсу та відповідно є єдиною підставою для здійснення перевезень на маршрутах загального користування.

Відповідно до ч.1 ст. 42, ст.ст.31, 44 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України.

На виконання вимог ст. 44 Закону України "Про автомобільний транспорт" постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.12.2008 року було затверджено Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

Порядком не затверджено форми договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на Порядок проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку, що затверджений рішенням Луцької міської ради від 14.10.2010 року за №659-1 зі змінами та доповненнями, яким затверджено Порядок проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Луцьку, зразок заяви на участь в конкурсі, типовий договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

Відповідач зазначає, що обов'язковими умовами конкурсу згідно з Порядком є укладення за фактом отримання перемоги у конкурсі типового договору, необхідність укладення якого передбачена ст. 179 ГК України.

У зв’язку з цим відповідач вважає, що внесення змін до договору №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладеного 28.03.2016р. між виконавчим комітетом Луцької міської ради та ТОВ ВТП "Сайнрайз ЛТД", без внесення змін до форми типового договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, затвердженої рішенням Луцької міської ради від 14.10.2010 року за №659-1, є незаконним, оскільки ч. 4 ст. 179 ГК України містить імперативну норму, про те, що сторони не можуть відступати від змісту типового договору.

З такими доводами відповідача погодитись не можна з огляду на таке.

Загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов’язання, визначені статтею 179 Господарського кодексу України

Відповідно до ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з ч.1 ст.42 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Статтею 31 названого Закону передбачені умови, які повинні бути врегульовані в договорі на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах. При цьому, частиною 4 названої статті передбачено, що у договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін.

Луцька міська рада є органом місцевого самоврядування, а згідно з ч.4 ст.179 ГК України право на затвердження типових договорів надано Кабінету Міністрів України, або у випадках передбачених законом, іншим органам державної влади.

Таким чином, договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування не можна вважати, а ні типовим договором, а ні договором приєднання, а тому суб'єкти спірних правовідносин не обмежені його умовами та не позбавлені права визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення.

Також судом встановлено, що позивач листом №199 від 27.11.2017р. звертався до Державної регуляторної служби у Волинській області про експертизу рішення Луцької міської ради від 14.10.2010 за №659-1. (а.с. 118-120).

Листом №2325/0/20-18 від 02.03.2018 року Державна регуляторна служба України повідомила, що за результатами аналізу рішення Луцької міської ради від 14.10.2010 року за №659-1 встановлено, що його положення не узгоджуються з вимогами чинного законодавства України та суперечать принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, які визначені статтею 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (а.с. 121-122).

За таких умов Державна регуляторна служба направила листа голові Луцької міської ради з пропозицією про вжиття заходів щодо скасування рішення Луцької міської ради від 14.10.2010 року за №659-1 "Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку" (а.с. 123-126).

Із змісту листа, адресованого Луцькій міській раді, вбачається, що затвердження типових договорів не відноситься до компетенції Луцької міської ради, а норма п.2.2.15. типового договору суперечить Закону України "Про автомобільний транспорт".

Твердження відповідача про те, що Закон України "Про автомобільний транспорт" не забороняє здійснення перевезення пасажирів пільгових категорій безоплатно та бездотаційно, як і не передбачає розмір компенсації, і що законодавець передбачив диспозитивність у вирішенні цього питання, не узгоджуються і суперечать приписам ст.ст. 29, 31,37 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Статтею 11 ГПК України закріплено принцип верховенства права, відповідно до приписів якої суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

У відповідності із ч.5 ст.188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Оскільки зміни до договору №13 від 28.03.2016р. вносяться в судовому порядку, враховуючи норми ч.5 ст.188 Господарського кодексу України, ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України, зобов'язання сторін за договором в такому випадку змінюються з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Згідно п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, змінні та розірванні договорів,- на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов’язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Виконавчого комітету Луцької міської ради.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним п. 2.2.14. договору №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 28 березня 2016 року, укладеного між виконавчим комітетом Луцької міської ради та Підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД, в частині бездотаційного перевезення пасажирів пільгових категорій.

3. Внести зміни до договору №13 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 28 березня 2016 року, доповнивши його підпунктами 2.1.5-2.1.8 в наступній редакції:

"2.1.5. Спільно з Перевізником не рідше одного разу на рік або на вимогу Перевізника проводить обстеження пасажиропотоків, стану доріг, де проходять маршрути, їх освітлення, наявність на маршруті покажчиків зупинок, павільйонів очікування, облаштування кінцевих зупинок.

2.1.6. Визначає види та обсяги пільгових перевезень, порядок організації пільгового проїзду окремих категорій громадян та здійснення компенсації Перевізнику витрат за пільгові перевезення.

2.1.7. Проводить Перевізнику компенсацію витрат за пільгові перевезення окремих категорій громадян. Компенсація витрат на відповідний рік здійснюється на підставі договору на здійснення компенсаційних виплат Перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету, що є невід'ємною частиною даного договору.

2.1.8. Погоджує тарифи на перевезення, здійснює їх збільшення або зменшення. Збільшення або зменшення рівня тарифу відбувається на підставі звернення Перевізника до Організатора з наданням розрахунку на його зміну, або в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством."

та виклавши п. 2.2.14 в наступній редакції:

"2.2.14. Перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням Організатора на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні транспортного засобу."

4. Стягнути з виконавчого комітету Луцької міської ради (43025, м. Луцьк, вул. Б. Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 04051327) на користь Підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП "Санрайз" ЛТД (43020, м. Луцьк, пров. Дорожній, 4, код ЄДРПОУ 21738684) 3 524 грн. витрат, пов’язаних з оплатою судового збору.

5. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 14.06.2018р.

Суддя В. А. Войціховський