Рішення № 74652452, 01.06.2018, Барвінківський районний суд Харківської області

Справа №611/983/16-ц

Провадження №2/611/4/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретарів Ведмідь І.В.,Малемоненко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь упущену вигоду за період 2016 – 2017 роки в сумі 100 000 гривень з кожного та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що 28 липня 2012 року між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено та нотаріально посвідчено договір про сумісну господарську діяльність (далі Договір), відповідно до якого сторони зобов'язалися спільно діяти для досягнення загальної господарської мети: виробництво сільськогосподарської продукції на території Мечебилівської сільської ради Барвінківського району Харківської області.

Відповідно до п. 1.2. Договору, в користуванні сторін знаходяться: земельна ділянка площею 5,3736 га, яка належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, виданого Барвінківською райдержадміністрацією Харківської області 10 грудня 2002 року; земельна ділянка площею 5,5603 га, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5, виданого Барвінківською райдержадміністрацією Харківської області 10 грудня 2002 року; сільгосптехніка, яка належить ОСОБА_1 та його ж грошові кошти.

Згідно з пунктами 1.3,1.4 Договору вищевказане майно для провадження спільної господарської діяльності у відсотковому відношенні (вклад учасників) становить: ОСОБА_1 - 80%, ОСОБА_2 - 10%; ОСОБА_3-10%; майно та майнові права, що виникли внаслідок сумісної господарської діяльності сторін, вважаються такими, що належать сторонам на праві сумісної власності у долях, визначених п. 1.3. Договору.

ОСОБА_1 в позові зазначив, що в подальшому протягом 2014-2015 років належним чином виконувалися пов’язання відповідно до умов Договору про сумісну господарську діяльність, шляхом надання с/г техніки для обробітку земельних ділянок (паїв) загальною площею 10,93 га, грошових коштів для закупівлі паливно-мастильних матеріалів, насіння с/г культур, оплати праці трактористів та комбайнерів (п.1.2 Договору), та виплати доходів від результатів спільної діяльності іншим сторонам Договору (у вигляді зазначеного авансового платежу).

11 грудня 2013 року між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено додатковий договір про внесення змін до Договору , яким строк дії основного договору подовжено до 11 грудня 2025 року або до розірвання його сторонами.

20 квітня 2016 року під час огляду земельних ділянок з метою подальшого виконання зобов’язань за договором про спільну діяльність, він виявив, що вказані ділянки вже кимось засіяні соняшником, внаслідок чого він не мав можливості розпочати обробіток землі та виконати посіви соняшнику.

Пізніше він дізнався, що саме відповідачі засіяли земельні ділянки, не повідомивши його про намір обробляти та засіювати земельні ділянки самостійно, чим порушили положення п.1.2. та п. 2.2. Договору.

У подальшому відповідачі зібрали врожай соняшника з вказаних земельних ділянок загальною площею 10, 93 га, не здійснивши при цьому взаємні платежі та розрахунки, чим порушили положення п.1.4. та п.2.3. Договору та ст.1139 ЦК України.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, з підстав викладених у позові, просили їх задовільнити.

Відповідачі, кожен окремо, та їх представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали повністю, з підстав викладених в запереченнях проти позову, вважають його безпідставним, а також вказуть на те що позивач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, у зв’язку з чим просив відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, зясувавши фактичні обставини справи та дослідивши представлені у справі докази, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 28 липня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено та нотаріально посвідчено договір про сумісну господарську діяльність, відповідно до якого сторони зобов'язалися спільно діяти для досягнення загальної господарської мети: виробництво сільськогосподарської продукції на території Мечебилівської сільської ради Барвінківського району Харківської області (а.с. 8).

11 грудня 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір про внесення змін до договору про сумісну господарську діяльність від 28 липня 2012 року, яким строк дії основного договору подовжено до 11 грудня 2025 року або до розірвання його сторонами (а.с. 2).

Відповідно до п. 1.2. договору про сумісну господарську діяльність, в користуванні сторін знаходяться: земельна ділянка площею 5,3736 га, яка належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, виданого Барвінківською райдержадміністрацією Харківської області 10 грудня 2002 року; земельна ділянка площею 5,5603 га, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5, виданого Барвінківською райдержадміністрацією Харківської області 10 грудня 2002 року; сільгосптехніка, яка належить ОСОБА_1 та його ж грошові кошти.

Пунктами 1.3, 1.4 договору визначено, що для досягнення загальної мети сторони діють шляхом об'єднання зусиль, грошових коштів, майна та інше. Внесене учасниками майно в відсотковому відношенні становить: ОСОБА_1 - 80%, ОСОБА_2 - 10 %, ОСОБА_3 -10%. Майно та майнові права, що виникли внаслідок спільної господарської діяльності сторін, вважаються такими, що належить сторонам на праві сумісної власності у вищезазначених долях.

Пунктами 4.2, 4.3 спірного договору про сумісну господарську діяльність визначено, що договір може бути розірваний за згодою сторін при взаємному рішенні матеріальних питань шляхом прийняття додаткової угоди. Всі розбіжності, не врегульовані сторонами, розглядаються у відповідності з діючим законодавством України у судовому порядку.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору про сумісну господарську діяльність від 11 грудня 2013 року відмовлено.Рішення набрало законної сили.

Таким чином, на теперішній час договір про сумісну господарську діяльність від 11 грудня 2013 року є діючим, не скасованим та не розірваним у встановленому законом порядку.

Суд погоджується з твердженням позивача, що оскільки зобов’язання виникло у відповідності до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, на підставі укладеного договору про спільну діяльність, відшкодування упущеної вигоди має здійснюватися винною стороною відповідно до положення Розділу І «Загальні положення про зобов’язання» та глави 77 «Спільна діяльність» ЦК України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним, відповідно до цієї ж норми права, є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобовязання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статею 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не шовлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила :іх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї впни доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Згідно зі ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання мас бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як передбачено ст. 1130, 1131 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі З'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства , що встановлено ст. 1135 ЦК України.

Статтею 1137 визначено, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов’язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно

Якщо договір простого товариства пов’язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов’язаннями незалежно від підстав їх виникнення, відповідно до ч.2 ст. 1138 ЦК України.

Згідно ст. 1139 ЦК України, прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2017 року (справа № 629/876/17), встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самостійно та за власні ресурси здійснювали комплекс сільськогосподарських робіт з вирощування на належних їм земельних ділянках сільськогосподарських культур, також зазнають постійних втрат на збереження родючості земельної ділянки та підтримання її у належному стані, відповідно до цільового призначення.

Таким чином, судом встановлено, що власники земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідачі по справі, всупереч своїм договірним зобов’язанням чинять позивачу перешкоди у користуванні земельними ділянками – самовільно їх засіяли та обробляють, чим порушують умови договору про сумісну господарську діяльність, за що настають правові наслідки визначені ст. 611 ЦК України.

Вказаний розмір упущеної вигоди внаслідок невиконання відповідачами умов договору розрахований з урахуванням фактичних документально підтверджених витрат на вирощування соняшника у 2016 році на земельних ділянках, розташованих на території Мечебилівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, які підтверджуються фактичними даними про вартість посівного матеріалу, витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, витрат на оплату праці (трактористи ОСОБА_4. ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.), даних про задіяну під час вирощування соняшника с/г техніку (трактор колісний НОМЕР_6, зернозбиральний н JOHN DEER 1075), відомостей про реалізацію соняшника у вересні 2016 року в Агрофірму «Наірі», та даних управління агропромислового розвитку Барвінківської РДА, Харківської області про середню врожайність, вартість та собівартість с/г продукції.

Розмір упущеної вигоди за 2016 рік розраховується як різниця між середньою вартістю реалізації соняшника, яка становить 10300 грн./тону, помноженою на середню урожайність соняшника за 2016 рік (27,6 цнт/га) та фактичними матеріальними витратами за 2016 рр.

Вказаний розмір упущеної вигоди від використання земельної ділянки, загальним розміром 10,93 га, повністю узгоджується з розрахунком, який міститься в матеріалах справи, а саме - в тексті позовної заяви (уточненої).

Суд не бере до уваги доводів відповідачів викладених у відзиві (запереченні) відповідачів щодо того що ОСОБА_1 не навів належних та допустимих доказів на підствердження своїх позовних вимог, оскільки в матеріалах справи містяться відповідні документи, які є належними, допустимими, достовірними та достатніми в розумінні ст.ст. 77, 78, 79, 80 ЦПК України.

Оскільки ОСОБА_1 позбавлений можливості обробляти землю та спеціальним законодавством передбачено можливість відшкодування у такому випадку упущеної вигоди на його користь, суд вважає достатніми наявні у матеріалах справи докази для врахування наданого позивачем розрахунку та стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 100 000 грн. з кожного упущеної вигоди.

Крім того, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно платіжного доручення від 31 жовтня 2016 року позивачем при пред'явленні позову до суду було сплачений судовий збір у розмірі 2 500 грн.(а. с. 1).

Позивачем під час судового розгляду було зменшенно розмір позовних вимог, з 250000 до 200 000 гривень.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України « Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою – підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачів становить 2 000 грн., а не 2 500 грн. як просив позивач, оскільки, відповідно до ч.2 ст.6 Закону України « Про судовий збір», у разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону, тобто сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Тому в частині стягнення з відповідачів судового збору у розмірі 500 грн. слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, місце проживання – АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2, місце проживання – АДРЕСА_2, упущену вигоду за період 2016 – 2017 роки в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень та понесені судові витрати в сумі 1 000 ( одна тисяча) гривень, а всього – 101 000 (сто одну тисячу) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3, місце проживання – АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3, на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2, місце проживання – АДРЕСА_2, упущену вигоду за період 2016 – 2017 роки в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень та понесені судові витрати в сумі 1 000 ( одна тисяча) гривень, а всього – 101 000 (сто одну тисячу) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Барвінківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 01 червня 2018 року.

Суддя Ю.А. Коптєв