Постанова № 74651291, 07.06.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/2786/17Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/789/397/18 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 41

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

за участю представника апелянта - ОСОБА_1,

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/2786/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 січня 2018 року, ухваленого суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 6 лютого 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «РІА», третя особа - Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в друкованому засобі масової інформації «RIA плюс» на 17-й сторінці була розміщена стаття під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2». У даній публікації кореспондент видання «RIA плюс» ОСОБА_3 досліджував наявність можливих порушень встановлених законом будівельних норм та зловживань посадовими особами Тернопільської обласної державної адміністрації, проектантами та посадовими особами підрядних організацій при проектуванні та виконанні відповідних будівельних робіт по утепленню будівлі Великоберезовицької школи в Тернопільському районі. У зазначеній статті, зокрема у її розділі під заголовком «Порушень немає», при наданні коментаря ситуації, що склалась з утепленням школи, начальник управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 повідомив недостовірну інформацію про те, що позивач та ОСОБА_6 вимагали у підрядника грошові кошти в сумі 100 000 грн. за те, щоб залишити його та підрядника у спокої щодо наявності можливих порушень та зловживань посадових осіб при утепленні зазначеної вище школи. Вказану вимогу позивач та ОСОБА_6 нібито висунули безпосередньо ОСОБА_4 під час розмови з ним. Позивач стверджує, що викладена інформація є недостовірною, спрямована на формування негативної суспільної думки про нього та негативної оцінки його діяльності, що грубо ображає та принижує його честь, гідність та наносить шкоду його діловій репутації, як громадянина Україна та громадського активіста, голови громадської організації «Скеля», який бореться із будь-якими корупційними проявами в органах влади. У вказаному розділі під заголовком «Порушень немає» вищезазначеної статті, стверджується про зазначений вище факт у таких формах: «...Натомість начальник УКБ наголошує та тому, що пани ОСОБА_6 та ОСОБА_2 займаються вимаганням...», «...Більше того, «активісти» за те, щоб відчепитися від підрядника, вимагали 100 000 грн. Зокрема, ОСОБА_6 та пан ОСОБА_2 мені сказали: «...або ми отримаємо 100 000 грн. і залишимо вас у спокої, або ми будемо всюди писати», - каже ОСОБА_7». Позивач вказує на те, що у наведеній вище статті йдеться про події, яких не існувало взагалі. Зокрема, він не вимагав у відповідача ОСОБА_4 та підрядника грошових коштів. Також, він звернувся в поліцію із заявою про проведення відповідної перевірки щодо зазначеного вище факту вимагання коштів. За результатами його звернення проведено перевірку та встановлено відсутність події злочину. Крім того, позивач стверджує, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка виразилась у розповсюдженні про нього неправдивої інформації, яка є наклепом, йому завдана значна моральна шкода, яку він оцінює у 60000 грн. Поширення даної інформації призвело до приниження його честі та гідності, що у свою чергу викликало у нього значні особистісні переживання, порушило звичний ритм його життя, викликало напружені стосунки у сім'ї. Йому довелось своїм друзям, рідним та близьким неодноразово пояснювати, що інформація про вимагання у цій статті є наклепом. Окрім цього, поширення зазначеної інформації завдало значної шкоди його діловій репутації, як громадського активіста та голови громадської організації «Скеля», що також негативно вплинуло на його емоційний стан та призвело до сильних душевних переживань.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 січня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 року у друкованому засобі масової інформації газеті «RIA плюс» №3 наступного змісту «…пан ОСОБА_2 займається вимаганням…», «…Зокрема, ..пан ОСОБА_2 мені сказали: «…або ми отримаємо 100000 гривень і залишаємо вас у спокої, або ми будемо всюди писати…».

Зобов'язано ТзОВ «Видавництво «РІА» з обмеженою відповідальністю «Видавництво РІА» та ОСОБА_3 спростувати зазначену інформацію шляхом опублікування у черговому виданні друкованому засобі масової інформації газеті «RIA плюс» резолютивну частину рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по даній справі, в місячний термін, після набрання судовим рішенням законної сили.

Стягнуто із ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 моральну шкоду за поширення зазначеної інформації щодо нього, у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

06 березня 2018 року ОСОБА_4 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що журналіст, який із ним спілкувався по телефону, не вірно зрозумів вислови та перекрутив його слова, посилаючись на джерело інформації - ОСОБА_7, а тому інформація, опублікована газетою «РІА плюс» у тому вигляді, яким висвітлено кореспондентом ОСОБА_3, не відповідає дійсності в частині посилання на ОСОБА_4, як особу, якій висловили пропозицію у наданні неправомірної вигоди ОСОБА_6 та пан ОСОБА_2.

Також зазначає, що допитані судом свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які повідомили, що будь-яких фактів вимагання ОСОБА_2 у ОСОБА_4 та інших підрядників грошових коштів за продовження проведення утеплювальних робіт у Велико-Березовицькій ЗОШ Тернопільського району їм не відомо, не мають відношення до об'єкта будівництва Велико-Березовицькії ЗОШ, оскільки дані свідки виконували роботи на інших об'єктах, де замовником є УКБ ТОДА.

Окрім цього, дослідча перевірка (як це вказано у висновку «Про результати розгляду заяви ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_11» від 16 лютого 2017 року, складеним оперуповноваженим СКР Тернопільського районного відділу поліції ГУ Національної поліції в Тернопільській області), не передбачена чинним законодавством України, тому використовувати вказаний висновок як доказ про відсутність події злочину чи інших подій не можна.

З приводу наданого суду першої інстанції аудіо запису його розмови із кореспондентом РІА, вважає, що вказаний запис не може бути належним та допустимими доказом, оскільки кореспондент зателефонував на його особистий мобільний телефон, не попередив про запис телефонної розмови та не отримав його згоди. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників по справі не надходили.

В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце слухання справи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року в друкованому засобі масової інформації «RIA плюс» №3 на 17-й сторінці була розміщена стаття на під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2» за підписом автора ОСОБА_3.

У зазначеній статті, зокрема у її розділі під заголовком «Порушень немає», зазначено: «...Натомість начальник УКБ наголошує на тому, що пани ОСОБА_6 та ОСОБА_2 займаються вимаганням...», «...Більше того, «активісти» за те, щоб відчепитися від підрядника, вимагали 100 000 грн. Зокрема, ОСОБА_6 та пан ОСОБА_2 мені сказали: «...або ми отримаємо 100 000 грн. і залишимо вас у спокої, або ми будемо всюди писати», - каже ОСОБА_7».

У висновку «Про результати розгляду заяви ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_11» від 16 лютого 2017 року, складеному оперуповноваженим СКР Тернопільського районного відділу поліції ГУ Національної поліції в Тернопільській області, за результатами перевірки заяв ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11 за фактом вимагання ОСОБА_10 та ОСОБА_2 у начальника управління капітального будівництва та підрядчика директора ПП «Надра Тернопіль» ОСОБА_11 грошових коштів в сумі 100000 гривень за не перешкоджання у проведенні ремонтно-будівельних робіт ЗОШ смт.В.Березовиця Тернопільського району Тернопільської області, зазначено «…як вбачається із матеріалів дослідчої перевірки, що будь яких дій, які вказані в диспозиції статті 189 КК України ОСОБА_10 та ОСОБА_2 по відношенню до директора ПП «Надра Тернопіль» ОСОБА_11 та начальника Управління капітального будівництва Тернопільської ОДА ОСОБА_4 не вчиняли та в ході перевірки даних не отримано та не надано для проведення перевірки їхньої достовірності, що дає підстави вважати, що події як такої не було. Крім цього, даних про причетність ОСОБА_2 до вимагання грошових коштів в сумі 100000 грн. за не перешкоджання проведення утеплювально-ремонтних робіт ЗОШ в смт.В.Березовиця вул.Л.Українки,4 Тернопільського району не отримано…» .

Як вбачається із змісту інформації, яку було надіслано автором спірної статті ОСОБА_3 16 січня 2017 року на адресу електронної пошти Управління капітального будівництва Тернопільської ОДА (ukb_ternopil@ukr.net) з метою її погодження та опублікування, у ній, зокрема зазначено, «…окрім цього, начальник УКБ наголосив на тому, що пани ОСОБА_6 та ОСОБА_2 займаються вимаганням. ОСОБА_12 претендував на виконання робіт по Великоберезовицькій школі, не маючи на це відповідної ліцензії та досвіду роботи. Більше того, «активісти» за те, щоб «відчепитися», від підрядника вимагали 100000 гривень. Зокрема, ОСОБА_6 та пан ОСОБА_2 мені сказали «…або ми отримуємо 100000 гривень і ми вас залишаємо в спокою, або ми будемо всюди писати…» повідомляє редакцію ОСОБА_7. Часто так звані «активісти» в нашому місті протестують проти новобудов, проте отримавши від підрядника кошти, роботи знову продовжуються. Такий бізнес на широку ногу процвітає в будівництві». Заперечень щодо змісту наведеної статті та її опублікування не надходило.

Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суду повідомили що будь-яких фактів про вимагання ОСОБА_2 у ОСОБА_4 та інших підрядників грошових коштів за продовження проведення утеплювальних робіт у Велико-Березовицькій ЗОШ Тернопільського району їм не відомо.

Позивач ОСОБА_2 є директором громадської організації «Протидія корупції та моніторинг екології «Скеля».

Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст.3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров"я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст.34 Конституції України).

В силу вимог ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України, передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, Закону України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори», ч.4 ст.10 ЦПК України, свідчить про обов'язковість застосування судом.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2, свобода вираження стосується не лише «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. (рішення ЄСПЛ у справі «Гейдісайд проти Сполученого Короліства» від 07 грудня 1976 року). При цьому ЄСПЛ наголошує на необхідності розрізнення фактів та оціночних суджень. Так, зокрема «…На думку Суду, слід уважно розрізняти факти оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна…Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу не можливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованою статті 10 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Легенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що інформація, викладена у статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 року у друкованому засобі масової інформації газеті «RIA плюс» №3 наступного змісту «…пан ОСОБА_2 займається вимаганням…», «…Зокрема, ..пан ОСОБА_2 мені сказали: «…або ми отримаємо 100000 гривень і залишаємо вас у спокої, або ми будемо всюди писати…», є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, оскільки містить фактичні дані щодо факту вимагання позивачем 100000 гривень у відповідача, та не є такою, що характерна із використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його перевірка дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація, або її частина не може вважатися оціночним судженням, оскільки вона є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної дійсності, що, в свою чергу, може бути встановлено та перевірено судом.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази про притягнення позивача до кримінальної відповідальності за фактом вимагання позивачем 100000 гривень, та відсутні будь-які докази повідомлення йому про підозру чи складання протоколу про вчинення вказаного правопорушення стосовно даного факту.

Натомість, у висновку «Про результати розгляду заяви ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_11» від 16 лютого 2017 року, складеним оперуповноваженим СКР Тернопільського районного відділу поліції ГУ Національної поліції в Тернопільській області за фактом вимагання грошових коштів в сумі 100000 грн. вбачається, що події як такої не було та даних про причетність ОСОБА_2 до вимагання грошових коштів в сумі 100000 грн. за не перешкоджання проведення утеплювально-ремонтних робіт ЗОШ в смт.В.Березовиця вул.Л.Українки,4 Тернопільського району не отримано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст спірної статті є образливим для позивача та завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_2, оскільки останній є директором громадської організації «Протидія корупції та моніторинг екології «Скеля».

Таким чином, публікацією спірної статті, за відсутності посилання на допустиму доказову базу, порушено принцип невинуватості особи - у ствердній формі позивача звинувачено у вчиненні кримінального правопорушення - вимаганні коштів. Тобто, щодо позивача сформовано суспільну думку, стосовно котрого існують об'єктивні докази вважати останнього особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Твердження апелянта, що допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають відношення до даної справи, колегія судді до уваги не бере, оскільки 09 жовтня 2017 року в судовому засіданні представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1 заявив клопотання про допит вказаних свідків мотивуючи тим, що останні підтвердять факт вимагання позивачем грошових коштів [а.с.70].

Також колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що аудіо запис розмови ОСОБА_4 із кореспондентом РІА здобутий з порушення встановленого законом порядку та відповідно такий запис не може братися судом до уваги, оскільки автором спірної статті ОСОБА_3 16 січня 2017 року на адресу електронної пошти Управління капітального будівництва Тернопільської ОДА (ukb_ternopil@ukr.net) попередньо було надіслано текст публікації з метою її погодження та опублікування, однак, жодних заперечень щодо змісту спірної статті та її опублікування не надходило [а.с.66-67].

Також колегія суддів не погоджується з твердженням апелянта про те, що не може бути доказом в даній справі висновок Тернопільського районного відділення поліції ТВП ГУНП у Тернопільській області від 16 лютого 2017 року, згідно якого працівником правоохоронного орану проаналізовано матеріали перевірки та встановлено, що будь-яких дій, відповідальність за які передбачено у статті 189 КК України, ОСОБА_10 та ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_11 та ОСОБА_4 не вчиняли, оскільки апелянтом ОСОБА_4 будь-якого іншого доказу, який би підтверджував факт вимагання коштів позивачем, суду не надано.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.

Враховуючи вище вказане, суд першої інстанції вірно визначив, що спірною інформацію, яку було опубліковано у засобах масової інформації, позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у його душевних переживаннях, зобов'язанням її спростування, що призвело до порушення звичайного ритму життя позивача, яку суд оцінює у розмірі 2000 гривень.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовільняючи позов частково судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Спір вирішено із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 12 червня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів