Рішення № 74649189, 12.06.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/2290/18

Провадження № 2-а/500/71/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 року

10год. 10хв.

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Адамова А.С.,

за участю секретаря – Нікітіної Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до інспектора УПП 1 батареї 1 роти лейтенанта поліції ОСОБА_3 про оскарження та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

19.04.2018р. ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати постанову ЕАА №362303 від 15.04.2018р. про накладення на нього адміністративного стягнення в сумі 255 грн. за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначає, що 15.04.2018 року відносно нього інспектором УПП 1 роти 1 батареї лейтенантом поліції ОСОБА_3 була складена постанова про адміністративне правопорушення Серія ЕАА №362303, в якій вказано, що 15.04.2018 року о 11-24год. в м. Ізмаїлі по пр. Суворова, 330, керуючи автомобілем NISSAN PRIMERA, державний номер НОМЕР_1, здійснив зупинку на посадковому майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів. Постановою накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. Вважає дану постанову незаконною і необґрунтованою, такою, що не відповідає обставинам справи, вимогам закону та яка підлягає скасуванню. Так, згідно з ПДР для визначення зупинки маршрутних ТЗ повинні були бути встановлені знаки 5.41.1 та 5.41.2., але на даній ділянці відсутні були вказані знаки, а отже там не розташований посадковий майданчик для зупинки маршрутних транспортних засобів. Стоянку він зробив, згідно з ПДР, у спеціально відведеному місці, у «кишені» для парковки. При винесені постанови по справі про адміністративне правопорушення не було досліджено усіх обставин справи, висновок щодо притягнення його до відповідальності є однобоким та необ'єктивним.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити у повному обсязі. 12.06.2018р. надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач, сповіщений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, надав до суду письмову заяву, в якій зазначив, що просить розглядати справу без його участі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що постановою інспектора УПП 1 батареї 1 роти лейтенанта поліції ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕЕА №362303 від 15.04.2018р. за порушення п.1.5.9.е ПДР на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення за ст. 122 ч. 1 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 255 грн.

У вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв’язку із тим, що водій здійснив зупинку на посадковому майданчику для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушив п.1.5.9.е ПДР – Порушення зупинок ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних ТЗ.

Не погоджуючись з правомірністю вказаної постанови позивач звернувся до суду, посилаючись на її протиправність.

Суд погоджується з правовою позицією позивача з огляду на її обґрунтованість.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст.252 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1995 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах пор деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно п. 15.1. Правил дорожнього руху зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі. Згідно п.15.2. за відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).

Пунктом 15.9.е Правил дорожнього руху, який на думку особи, що склала оскаржувану постанову, було порушено позивачем, встановлено, що зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків.

Як вбачається із аналізу положень Правил дорожнього руху, посадкові майданчики для зупинки маршрутних транспортних засобів повинні бути визначеними дорожніми знаками: 5.41.1 "Пункт зупинки автобуса" (Знак позначає початок посадкового майданчика автобуса. За межами населених пунктів знак може бути встановлений на павільйоні з боку прибуття маршрутних транспортних засобів. У нижній частині знака може бути нанесено зображення таблички 7.2.1 із зазначенням протяжності посадкового майданчика) та 5.41.2 "Кінець пункту зупинки автобуса" (Знак може встановлюватися в кінці посадкового майданчика пункту зупинки автобуса).

Отже, чинні ПДР чітко визначають в яких місцях забороняється зупинка автотранспорту, в т.ч. і ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, які повинні бути відокремлені спеціальними визначеними знаками.

Будь-яких виключень, при яких посадковий майданчик для зупинки транспортних засобів може не виділятися зазначеними вище знаками, Правилами дорожнього руху не встановлено.

Згідно з п.3.4 ГБН В.2.3-218-550:2010 (Галузеві будівельні норми України. Споруди транспорту. Автомобільні дороги. Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проектування), зупинки маршрутного транспорту (зупинки) - відповідно обладнані на автомобільних дорогах місця зупинок для автобусів загального призначення, тролейбусів та маршрутних таксі. Пунктом 3.5 ГБН визначено, що зупинковий майданчик (напівмайданчик) - спеціально влаштований за межами проїзної частини дороги, на узбіччі, майданчик (напівмайданчик) з твердим покриттям за відповідними геометричними параметрами для зупинки відповідних маршрутних транспортних засобів. Відповідно до п. 3.6 ГБН посадковим майданчиком є ділянка з твердим покриттям, що примикає до зупинкового майданчика і вища за нього на 0,15 м - 0,25 м, призначені для очікування і висадки пасажирів маршрутного транспорту.

Пунктом 4.3 ГБН визначено, що основними елементами зупинок є: - зупинковий майданчик, який влаштовують на дорогах і на ділянках доріг у населеному пункті або зупинковий напівмайданчик, який допускається застосовувати за певних умов тільки в населеному пункті; - посадковий майданчик; - павільйон (при необхідності – згідно з 5.1.5); - відповідні дорожні знаки, огородження та розмітка.

Отже, відповідні дорожні знаки визначені як основний елемент зупинки без зазначення про їх необов’язковість або виключень щодо їх встановлення. В прикладах розміщення зупинок, як додатку до ГБН, також визначена наявність вищезазначених знаків.

Відповідно до п. 2.7 Правил розміщення та обладнання зупинок міського електро- та автомобільного транспорту, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 травня 1995 р. N 21, територіально зупинка міського транспорту включає посадочну площадку для пасажирів і місце для зупинки маршрутних транспортних засобів. Вона починається від місця установки відповідного дорожнього знака (5.41, 5.42, 5.43 згідно з ДСТУ 2586-94) і розміщується від нього в напрямку, зворотному руху транспорту. Межі зупинки (у поздовжньому напрямку) визначаються довжиною посадочної площадки для пасажирів.

Обов’язковість виокремлення зупинок транспорту відповідними дорожніми знаками також вбачається з інших пунктів розділу 3 та 4 вказаних вище Правил.

З огляду на викладене, зупинка маршрутних транспортних засобів починається від місця установки відповідного знака, в межах 30 м. від якого, зупинка автомобілів заборонена.

Як вбачається з листа виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 07.06.2018р. №13/01-24-1720, біля будинку за адресою: м.Ізмаїл, пр.Суворова, 330, посадкового майданчику та відповідних дорожніх знаків немає. Автобусна зупинка та посадковий майданчик знаходяться біля будинку за адресою: м.Ізмаїл, пр.Суворова, 334.

Листом відділу організації несення служби в місті ОСОБА_1 патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції від 05.06.2018р. №640/41/13/16/02-18 на запит суду повідомлено, що на ділянці проспекту Суворова №330 в м.Ізмаїл, в наявності посадковий майданчика для зупинки транспортних засобів, однак дорожні знаки 5.41.1 (пункт зупинки автобуса) та 5.41.2 (кінець пункту зупинки автобуса) Правил дорожнього руху України відсутні.

Відсутність зазначених знаків також вбачається із наданих відділом організації несення служби в місті ОСОБА_1 патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції фотографій з місця зупинки позивача за адресою: м.Ізмаїл, пр.Суворова, 330.

З огляду того, що судом встановлено, що визначених ПДР дорожніх знаків у місці зупинки позивача не було встановлено, то неможливо зробити висновок, що ОСОБА_2 здійснив зупинку ближче 30 метрів від посадкового майданчику для зупинки маршрутних ТЗ.

Таким чином, відповідачем, незважаючи на покладення на нього такого обов’язку згідно приписів КАС України, не спростовано доводів позивача, не надано суду доказів того, що у місці зупинки позивача є спеціально обладнаний посадковий майданчик, та позивач здійснив зупинку ближче чим 30 метрів від посадкового майданчику, а отже не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст.122 КУпАП. Отже, висновки викладені в оскарженій постанові не відповідають дійсним обставинам та нормам законодавства.

При цьому слід зазначити, що з огляду на усталену прецедентну практику Європейського суду з прав людини (справи "Гурепка проти України" ("Gurepka v. Ukrain", 06.09.2005, no. 61406/00), "Гурепка проти України (№ 2)" "Gurepka v. Ukraine (no. 2)", 08.04.2010, no. 38789/04), "Лучанінова проти України" ("Luchaninova v. Ukraine", 09.06.2011, no. 16347/02), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine",11.04.2013, no. 20372/11) та інші), який тлумачить поняття "кримінальний" автономно, тобто незалежно від національної термінології, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, національні органи влади мають дотримуватися закріплених у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантій: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Отже, для встановлення "обґрунтованості висунутого обвинувачення" у справі мають міститися достатньо переконливі, чіткі і узгоджені між собою докази, які в сукупності доводять винність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, згідно з принципом доведеності вини "поза розумним сумнівом".

Суд звертає увагу, що сама по собі постанова про притягнення особи до відповідальності не може без підтвердження іншими доказами свідчити про встановлення факту порушення позивачем ПДД.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП, а отже безпідставність складення відповідачем оскарженої постанови.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку про невідповідність оскаржуваної постанови відповідача критеріям, передбаченим ч. 2 ст. 2 КАС України та наявність підстав для задоволення позову про її скасування.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак відповідач, незважаючи на покладення на нього статтею 77 КАС України обов’язку щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не виконав його та не надав належних та допустимих доказів в підтвердження правомірності своїх дій та оскарженого рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 241-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_2 (паспорт серії КЕ 650649, виданий 24.06.1997 року Ізмаїльським РВ УМВС України в Одеській області, місце реєстрації: Одеська область, Ізмаїльський район, с. Матроска, вул. Толбухіна, 12, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) до інспектора УПП 1 батареї 1 роти лейтенанта поліції ОСОБА_3 (Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Телеграфна, 72) про оскарження та скасування постанови задовольнити.

Скасувати постанову інспектора УПП 1 батареї 1 роти лейтенанта поліції ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАА №362303 від 15.04.2018 року, якою до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 255 грн. за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, в зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення, протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: А.С. Адамов