Постанова № 74648030, 12.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/410/17 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/921/18 Доповідач у 2 інстанції Фінагеєв В. О.Категорія 9 12.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року у справі за заявою ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просила встановити юридичний факт, що вимушене переселення заявника та її дітей у липні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 народилась, проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_3. Заявник була одружена з ОСОБА_5, від шлюбу з яким має двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Внаслідок військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку прав і свобод заявника та її дітей, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод», Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16 вересня 1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу, право на повагу до приватного і сімейного життя. На праві приватної власності ОСОБА_2 володіє часткою трикімнатної квартири, яка розташована у м. Луганськ, квартал Ленінського Комсомолу, 10/100. 07 липня 2014 року в лісосмузі біля будинку ОСОБА_2 в м. Луганськ поставили систему залпового вогню, з якої вели обстріл міста. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитими проросійськими бойовиками, а тому родина заявника постійно почувала себе в небезпеці. Російські бойовики створили умови, в яких не було можливості нормально існувати. Після російської воєнної окупації та їхнього вимушеного виїзду з Луганської області, заявник та її діти втратили можливість планувати своє життя, не відчували впевненості у завтрашньому дні. Вказані обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Луганськ, а тому 08 липня 2014 року ОСОБА_2 з дітьми виїхала в Бердянськ, потім в м. Дніпро до сестри. Після м. Дніпра заявник з дітьми поїхали в Сєвєродонецьк, де прожили близько 2-х років. У травні 2016 року ОСОБА_2 була вимушена переміститися з постійного місця проживання на окупованій частині території Луганської області, м. Луганськ, до АДРЕСА_1, де зараз постійно проживає, та взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Переміщення заявника з території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Звернення в порядку окремого провадження до суду із даною заявою обумовлено тим, що заявник має на меті визначити свій статус як особа, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що встановлення у даній справі факту, що має юридичне значення, відноситься до компетенції Верховної Ради України та Президента України Даний висновок не ґрунтується на нормах закону та обмежує юрисдикцію судів. Факт, який просить встановити заявник, має індивідуальний характер та стосується виключно заявниці та її дітей, а не носить загальновідомий характер. Отримана заявником довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб посвідчує лише факт вимушеного переселення і не містить в собі зазначення причин такого переселення. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не врахував, що факт, який просить встановити заявник, має юридичне значення та породжує для неї певні правові наслідки.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 19 січня 2018 року учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Однак відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 07 липня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 07 липня 2001 року серії НОМЕР_2 (а.с.26, Т.1).

Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.27-28, Т.1).

ОСОБА_2 працювала торговим агентом в ТОВ «Миронівський хлібопродукт», що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_3 (а.с.29-32, Т.1).

19 травня 2016 року ОСОБА_2 була взята на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з довідкою від 19 травня 2016 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Разом із ОСОБА_2 прибули і її діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_4, фактичне місце проживання яких АДРЕСА_2.

Відповідно до довідки від 15 лютого 2017 року № 7950 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що видана на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, їх місце фактичного проживання змінено на АДРЕСА_4

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту збройної агресії та окупації належить до компетенції Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах. ОСОБА_7 не надала суду доказів про відмову Міністерства соціальної політики України у вирішенні вказаних ОСОБА_2 питань, пов'язаних з реалізацією Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов»язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно статті 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

У позовній заяві ОСОБА_2 просить встановити, що вимушене переселення заявника та її дітей з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року схвалено текст заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України.

Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_2 фактично просить встановити причину її переселення з Луганської області, а не факт, який підлягає встановленню в порядку окремого провадження. Від встановлення даного факту не залежить виникнення, зміна або припинення прав заявника.

Факт вимушеного переселення ОСОБА_2 з її дітьми з території Луганської області підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Факт збройної агресії Російської Федерації проти України підтверджується постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року, яка схвалила заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», а, отже, такий факт не потребує додаткового встановлення у судовому порядку.

Крім того, Указом Президента України від 24 вересня 2015 року №555 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Звертаючись до суду з заявою в порядку окремого провадження, ОСОБА_2 вказує, що вона має на меті визначити свій статус як особа, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

В той же час, згідно ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

З матеріалів справи чітко вбачається, що заявник має житло в зоні конфлікту, а саме на території м. Луганськ, а отже беззаперечним є факт, що під час збройної агресії вона опинилася під владою окупаційної держави, збройна агресія якої щодо України встановлена в законодавчому порядку.

За таких обставин, заявник в будь-якому разі підпадає під дію конвенції і встановлення будь-якого факту, для забезпечення прав заявника, передбачених зазначеною конвенцією не потребується.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а, відтак, вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 13 червня 2018 року.

Головуючий: Фінагеєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Сержанюк А.С.