Постанова № 74645479, 13.06.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/190/18

Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

13 червня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив скасувати прийняте відносно нього рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 21.08.2017 року та зобов'язати відповідача переглянути рішення від 21.08.2017 року, з врахуванням зазначених в поданому адміністративному позові критеріїв і положень.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року адміністративний позов задоволено: скасовано рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_2 у переведенні із Замкової виправної колонії (58) до Житомирської установи виконання покарань №8) від 21.08.2017; зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення ОСОБА_2 про переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що при розгляді клопотання ОСОБА_2 Міністерство юстиції України діяло в межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Також вказано, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугував висновок про відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) та відсутність вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі у Житомирській установі виконання покарань (№8).

Від позивача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, предметом позову у даній справі є рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 21.08.2017 року про відмову засудженому ОСОБА_2 у переведенні із Замкової виправної колонії (№58) до Житомирської установи виконання покарань №8) та зобов'язати відповідача повторно розглянути переведення засудженого до іншої установи виконання покарань.

Так, згідно з ч. 1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 КАС України (в редакції на момент винесення оскаржуваної ухвали) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

За правилами частини першої статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Відповідно до ч.2 вказаної статті юрисдикція адміністративних судів не поширюється зокрема на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що публічно-правовий спір в адміністративному судочинстві - це не будь-який спір де стороною виступає суб'єкт владних повноважень, а лише той, в якому суб'єкт владних повноважень здійснює свої владні управлінські функції.

Водночас, зі змісту позовної заяви слідує, що даний спір стосується порядку відбування покарання ОСОБА_2 у виправній колонії, як засудженого до позбавлення волі, а предметом заявленого позову є оскарження дій відповідача щодо відмови у переведенні позивача до іншої колонії з врахуванням вимог ч. 2 ст. 93 КВК України.

Вказані вище обставини мають місце під час відбування позивачем кримінального покарання за вироком суду, який згідно ст. 4 КВК України є підставою виконання та відбування зазначеного покарання.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Тобто, позивач фактично оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень про визначення місця відбування ним покарання за скоєний злочин, оскільки просить суд зобов’язати відповідача перевести його для відбування покарання до іншої установи відбування покарань.

Колегія суддів звертає увагу на те, що порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими регламентовані нормами кримінально-виконавчого законодавства України.

Відповідно до ст. 4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Згідно з ч. 1 ст. 56 КВК України особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.

За приписами ч. 6 ст. 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі.

Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються порядку виконання судового рішення у кримінальному провадженні.

Виконання судових рішень у кримінальному провадженні регулюється розділом VIII КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13 3 частини першої статті 537 цього Кодексу;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Згідно з 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

З урахування вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вирішення питань щодо порядку виконання вироку у кримінальному провадженні не є публічно-правовим спором в розумінні КАС України і його необхідно вирішувати за правилами КПК України, а відтак розгляд даної справи не належить до юрисдикції Хмельницького окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково.

Згідно з ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення першої інстанції скасувати та закрити провадження у даній справі.

Керуючись ст.ст.33, 238, 243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії закрити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4