Постанова № 74645281, 12.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/141/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2018р., суддя Шаповал М.М., м. Суми, повний текст складено 26.02.18 по справі № 818/141/18

за позовом ОСОБА_1

до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, в якому просила: визнати неправомірними дії Недригайлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо незаконного використання її персональних даних та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2018р., по справі № 818/141/18 позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі.

Позивач надіслав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого проти задоволення апеляційної скарги заперечує.

Представник позивача прийняв участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти задоволення апеляційної скарги заперечував у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, пояснення учасників справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 березня 2012 року громадянка ОСОБА_2, яка є матір’ю ОСОБА_1, звернулась до голови Недригайлівської селищної ради із заявою про звільнення її від сплати за соціальне обслуговування (а.с. 9). Вказана заява вмотивована тим, що її донька є інвалідом ІІІ групи, син онкохворий, які не мають можливості її обслуговувати.

За результатами розгляду заяви громадянки ОСОБА_2, 12 листопада 2012 року рішенням комісії з розгляду справ щодо звільнення від сплати за надання соціальних послуг її звільнено від сплати за соціальне обслуговування (а.с. 11).

Наказом директора Недригайлівського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 13.11.2012 року за № 135 зараховано на постійне обслуговування, згідно договору, соціальним робітником ОСОБА_3 з 13.11.2012 року по Недригайлівській селищній раді самотньопроживаючу пенсіонерку ОСОБА_2

Не погоджуючись із призначенням для матері соціального працівника та вважаючи, що вона сама має можливість доглядати за матір’ю, позивач зверталась зі скаргами до Недригайлівської селищної ради, територіального центру, прокуратури Недригайлівського району Сумської області.

Вказаними органами проведені перевірки та надані відповіді на заяви позивача.

Із копій матеріалів перевірки, проведеної прокуратурою Недригайлівського району Сумської області в грудні 2012 року за заявою ОСОБА_1 щодо незаконного виділення Недригайлівським районним територіальним центром соціального обслуговування соціального працівника ОСОБА_2 та звільнення її від сплати за соціальні послуги (а.с. 23- 27) судом встановлено, що прокурорською перевіркою не було встановлено порушень діючого на той час законодавство.

З інформації, отриманої за результатами розгляду її скарг та заяв, ОСОБА_1 стало відомо про те, що 26.03.2012 Недригайлівським об'єднаним управління Пенсійного фонду України Сумської області видано довідку № 65, в якій вказано, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителька смт. Недригайлів, вул. Миру, 13, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Недригайлівському районі Сумської області і одержує пенсію по втраті годувальника (а.с.28). Довідка видана за місцем вимоги та не зазначено на чий запит і кому вона була видана.

Посилаюсь, на те, що дану довідку вона не замовляла, не отримувала та не подавала до комісії, яка розглядала заяву про звільнення матері від сплати за надання соціального обслуговування, позивач звернулась із даним адміністративним позовом до відповідача.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відносини, пов'язані із захистом персональних даних під час їх обробки регулюються Законом України "Про захист персональних даних" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про захист персональних даних" використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця бази щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України "Про захист персональних даних" персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист персональних даних" підставами виникнення права на використання персональних даних є:

1) згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних. Суб'єкт персональних даних має право при наданні згоди внести застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних;

2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю бази персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень.

Згідно із ст. 14 Закону України "Про захист персональних даних" поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу з баз персональних даних за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

З матеріалів справи судом встановлено, що довідка № 65 складена 26.03.2012 року УПФУ в Недригайлівському районі Сумської області, містить інформацію про рік народження та місце проживання позивача, а також інформацію про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні.

Таким чином, довідка № 65 від 26.03.2012 року містить інформацію про персональні дані позивача.

Проте, довідка № 65 видана за місцем вимоги, не містить інформацію про її складання на запит будь-якої іншої особи, ніж ОСОБА_1

Судом встановлено, що згідно номенклатури справ Управління, термін зберігання «Журналу реєстрації вхідної кореспонденції від різних організацій» та «Журналу реєстрації вхідної кореспонденції» становить три роки. На даний час підтвердити чи спростувати обставини видачі довідки не ОСОБА_1, а іншій особі неможливо у зв’язку зі знищенням вказаних журналів, що підтверджується наданим відповідачем актом про вилучення для знищення документів (а.с. 57-58).

З приводу доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 77 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, позивач, вважаючи порушеними свої права, не звільняється від обов’язку надання доказів та повинна довести ті обставини, на яких гуртуються заявлені позовні вимоги.

Проте, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження розповсюдження щодо неї персональних даних відповідачем.

В свою чергу, на виконання положень ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем надано до суду докази того, що станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, встановити, за чиїм запитом видана довідка, яка містить інформацію про персональні дані позивача, неможливо у зв’язку із знищенням журналів обліку за терміном зберігання.

Таким чином, достовірних доказів того, що довідку № 65 від 26.03.2012 року видано не за заявою позивача або без її згоди в судовому засіданні надано не було, доводи позивача про те, що вищевказаної довідки вона не замовляла, не отримувала на руки та не подавала до комісії жодним іншим доказом не підтверджені.

Доводи позивача про те, що питання про розгляд заяви ОСОБА_2 та клопотання Недригайлівської селищної ради про звільнення ОСОБА_2 від сплати за соціальне обслуговування, ОСОБА_1 була належним чином обізнана і її запрошували на засідання комісії з розгляду справ щодо звільнення від плати за надання соціальних послуг Недригайлівським районним територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) на 10-00 годину 13.11.2012 року, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи, що предметом спору у даній справі не є рішення комісії від 12.11.2012 року, і у даній справі, правомірності його прийняття судом оцінка не надається.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 20000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 вересня 2013 року (справа N 6-48цс13), при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України та ст.ст. 11 Закону України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1174 Цивільного Кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З системного аналізу вказаної норми, суд приходить до висновку що, для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов’язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

При з’ясуванні фактів, з якими закон пов’язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст. ст. 1167, 1187 ЦК України, які визначає підстави покладання обов’язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Проте, судом не встановлено протиправності дій відповідача, з якими ОСОБА_1 пов’язує спричинення їй моральної шкоди, а позивачем не надано доказів виникнення у неї наслідків, передбачених ч. 2 ст. 23 ЦК України, що мають причинно-наслідковий зв’язок із оскаржуваними діями відповідача.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують та доказів в їх обґрунтування не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З підстав вище викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2018р. по справі № 818/141/18- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_4Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 12.06.2018.