Постанова № 74645000, 12.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/3099/17 12.06.2018

Провадження №22-ц/784/620/18

Провадження 22ц/784/620/18 Доповідач Апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Категорія 48

Постанова

Іменем України

12 червня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Цуркан І.І.,

за участю:

- відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 01 лютого 2018 року о 08.38 год. суддею цього ж суду Біцюком А.В. у справі №487/3099/17, за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відібрання дітей,

в с т а н о в и л а:

У червні 2017 року Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про відібрання дітей.

Позивач зазначав, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Батьками не створено належних умов для проживання малолітніх дітей, оскільки приміщення в якому проживають діти потребує покращення санітарно-побутових умов, ретельного прибирання.

Крім того, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 зловживають алкогольними напоями, залишаючи дітей без догляду, чим спричиняють небезпеку для дітей, у звязку з чим, на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29 травня 2017 року діти були відібрані у батьків та знаходяться в Миколаївському обласному будинку дитини.

Посилаючись на наведене, позивач просив відібрати малолітніх дітей від батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, без позбавлення їх батьківських прав.

Також просив стягнути з відповідачів аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення ними повноліття.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2018 року відмовлено Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду, та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги або справу повернути до суду першої інстанції для повторного розгляду посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, згідно свідоцтв про народження, є батьками малолітніх дітей ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2.

12 травня 2017 року на підставі наказів Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 взяті на облік як діти, які перебувають в складних життєвих обставинах, оскільки проживають в сім'ї, де батьки ухиляються від виконання обов'язків з вихованню дітей.

Із вказаного часу встановлено контроль за умовами проживання та виховання дітей їх батьками.

За наслідками обстеження умов проживання складено акт від 13 березня 2017 року з якого вбачається, що родина в складі батьків ОСОБА_3, ОСОБА_2 та двоє малолітніх дітей проживають і мають постійне місце реєстрації в кімнаті гуртожитку АДРЕСА_1, кімната, в якій проживають діти потребує прибирання.

В результаті обстеження з матір'ю проведено бесіду щодо належного виконання батьківських обов'язків. Зі слів матері медичні працівники родину не відвідують.

Актом від 15 травня 2017 року, що кімната мебльована, є централізоване опалення, світло, в кімнаті брудно, присутній запах плісняви.

В результаті обстеження встановлено, що батьки злісно ухиляються від виконання батьківських обов'язків, зловживають спиртними напоями.

У зв'язку із чим, 29 травня 2017 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прийнято рішення №383 «Про негайне відібрання дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та влаштування їх до Миколаївського обласного будинку дитини».

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказував, що відповідачі неналежним чином піклуються про своїх малолітніх дітей, що створювало загрозу для їх життя і здоров'я.

Згідно висновку від 22 січня 2018 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради вважає доцільним відібрання дітей від батьків, без позбавлення їх батьківських прав.

Як зазначено в ст. 111 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

В статті 112 «Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За змістом ст. ст. 151, 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Згідно з ч. 1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п. п. 2-5 ч. 1 ст. 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.

Таким чином, підставою відібрання дитини без позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім'ї небезпечної для дитини обстановки: її життя, здоров'я і морального виховання.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Європейський суд у своєму рішенні у справі «Гаазе проти Німеччини» (заява від 08 квітня 2004 року № 11057/02) зазначив, що згідно з усталеною прецедентною практикою суду, взаємне почуття втіхи батьків і дитини від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому національні заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається статтею 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.

Заперечуючи про задоволення позову, відповідачі вказували, що у них в приміщенні наявні всі умови для належного та достатнього розвитку дитини, вони в повній мірі піклуються про дітей, належним чином їх виховують, усіляко намагаються виконувати рекомендації соціальних служб, привели санітарно-гігієнічні норми у задовільний стан.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що сім'я відповідачів перебуває під соціальним супроводом лише з травня 2017 року.

Відомості про намагання державних органів реально поліпшити умови проживання дітей шляхом надання конкретної фінансової підтримки, адресної цільової допомоги (можливо й з залученням благодійних фондів, соціальних програм тощо) в матеріалах справи відсутні.

До звернення до суду з цим позовом відповідачів не попереджали про наслідки невиконання батьківських обов'язків, в тому числі щодо обов'язкового навчання дітей, до них не застосували жодного заходу впливу, зокрема, не проводилися роз'яснювальні бесіди працівниками компетентних служб та органу опіки та піклування, відсутні докази, що вони притягувались до адміністративної відповідальності на підставі ст. 184 КупАП, а лише є відомості про складання адміністративного протоколу.

Як видно із довідки - характеристики, складеної ДОП СП Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, за місцем проживання ОСОБА_3 характеризується позитивно, а ОСОБА_6 посередньо.

Відомості про перебування відповідачів на обліку в наркологічному диспансері, в матеріалах справи відсутні.

Після поміщення дітей до державного дитячого закладу умови проживання у кімнаті де проживали діти змінилися, що підтверджується актом від 17.07.2017року обстеження умов проживання, відповідно до якого в кімнаті батьки зробили ремонт для поліпшення умов проживання, пліснява та неприємний запах відсутні, підлога застелена килимами, для молодшої дитини є дитяче ліжко, наявні дитячі іграшки, одяг для дітей, дитяча ванночка.

Наведене свідчить, що відповідачі намагаються виправляти ситуацію, яка сталася в їх родині, бажають виховувати дітей, створивши умови для належного їх проживання.

Відповідно до листа начальника служби у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради від 14.03.2017р., батьки доглядають дітей в межах власного розуміння та можливостей, але не мають достатніх навичок господарювання, не розрізняють коли помешкання потребує прибирання. Зі слів матері, вона бажає доглядати за дітьми належним чином, але не знає як це робити і не вміє, потребується супровід родини.

Аналогічний зміст має лист начальника служби у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради від 22.03.2017р.

Враховуючи викладені обставини, встановлені судом, бажання відповідачів виховувати та утримувати дітей в подальшому, бажання дітей проживати в родині з батьками, їх тісний психологічний контакт з матір'ю, тривала бездіяльність відповідальних державних органів, відсутність переконливих доказів наявності реальної небезпеки для здоров'я дітей, яка не може бути усунута іншими заходами ніж відібрання дітей від батьків, суд обґрунтовано вважав за можливе відмовити в задоволенні позову, попередивши відповідачів про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Такий висновок суду відповідає наведеній практиці Європейського суду з прав людини.

Оскільки під час розгляду справи в суді позивачем не було надано достатньо об'єктивних та переконливих доказів того, що існує реальна небезпека для дітей відповідачів у разі залишення їх в сім'ї і вживання інших заходів впливу не дали результату, задоволення позову про відібрання дітей за таких обставин є передчасним, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Посилання в апеляційній скарзі на проживання відповідачів у кімнаті гуртожитку та відсутність власного житла, не є підставою для відібрання дітей від батьків.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі притягувалися до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, є безпідставними, оскільки матеріали справи таких доказів не містять, а в довідках - характеристиках ДОП СП Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області є лише відомості про складання адміністративного протоколу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не з'ясував джерело доходів відповідачів, не надав доручення обстежити умови проживання, а обмежився лише доказами, що містяться в матеріалах справи, теж не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, позивач жодним чином не спростував акт обстеження умов проживання від 17 липня 2017 року (а.с.41), лист начальника служби у справах дітей № 359 від 14 березня 2017 року (а.с.14) та не надав доказів на підтвердження свідомого нехтування батьками дітей своїми обов'язками відносно дітей або ухилення від їх виховання чим ставили б під загрозу їх життя та здоров'я.

Інші доводи апеляційної скарги, не спростовують висновків суду, оскільки виняткові обставини, які згідно із вимогами чинного законодавства можуть бути підставою для відібрання дітей, матеріали справи не містять.

За наведених обставин, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 лютого 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді :

______

Повний текст судового рішення виготовлено 13.06.2018р.