Постанова № 74644268, 07.06.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

спр. № 336/5032/15

пр. № 2а/336/9/18

м. Запоріжжя 7 червня 2018 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Чернишовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об’єднанного управління пенсійного фонду України м. Запоріжжя (представник - ОСОБА_2В.) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезгаданим позовом, за яким зазначив:

«З 01.02.2006 року я отримую пенсію, яка мені призначена за вислугу років на підставі ст. 501 Закону України «Про прокуратуру», на обліку перебуваю в Шевченківському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

У відповідності до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 р. № 280 (далі – Положення № 280), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 7 Положення № 280, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з вимогами п.п. 6 п. 4 Положення № 280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, поряд з іншим, також щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

Відповідно до п. 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об’єднані управління, яке затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 р. № 28-2 (зі змінами) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 р. за № 41/26486 (далі – Положення № 28-2), управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також об’єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України.

Згідно з вимогами п.п. 7-8 п. 4 Положення № 28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, поряд з іншим, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

При цьому, відповідно до п. 2 Положення № 28-2, управління Фонду у своїй діяльності мають керуватись Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.

Також Відповідач має дотримуватись вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно яких органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

У період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року включно Відповідач виплачував мені пенсію у меншому, ніж раніш, розмірі, починаючи з 01.07.2016 року утримання з пенсії припинились.

З цього приводу я письмово звертався до Відповідача.

На моє звернення від 12.03.2015 року Відповідач 17.03.2015 року, з супроводжувальним листом за вих. № 45/Б-1 направив мені довідку № 967 від 17.03.2015 року, відповідно до якої у лютому 2015 року з моєї пенсії був утриманий податок на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) у розмірі 15 % та військовий збір у розмірі 1,5 %.

23.03.2015 року, листом за вих. № 45/Б-2, Відповідач повідомив мені, що ці утримання з моєї пенсії застосовані на підставі вимог Закону України від 28.12.2014 р. № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи в Україні», яким встановлено, що з 01.01.2015 року ПДФО справляється з суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, тобто суми у 3654,00 грн. на місяць, та додатково нараховується військовий збір у розмірі 1,5 %.

Відповідач зазначив, що сума моєї пенсії розрахована вірно у відповідності до вимог чинного законодавства.

Не погоджуючись з таким рішенням, 07.04.2015 року я направив на адресу Відповідача заяву, у який, посилаючись на вимоги чинного законодавства України та обґрунтувавши неправомірність цих дій, порушив питання про припинення утримання податків з моєї пенсії та про прийняття рішення про повернення мені безпідставно утриманих сум.

23.04.2015 року, листом за вих. № 67/Б-1, Відповідач відмовив у задоволені моїх вимог, посилаючись на те, що утримання з моєї пенсії він робить на підставі вимог підпункту 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України щодо ПДФО та на підставі вимог п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ і п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України щодо військового збору.

16.03.2018 року я звернувся до Відповідача із запитом про надання інформації про розмір моєї пенсії та розмір відрахованих ПДФО та військового збору за весь період такого утримання.

Довідкою із супроводжувальним листом від 19.03.2018 року № 3/01-34 Відповідач повідомив, що за період з 01.02.2018 року по 30.06.2016 року з моєї пенсії був утриманий ПДФО у загальній сумі 14248,18 грн. та військовий збір у загальній сумі 1424,75 грн., а всього у загальній сумі 15672,93 гривень.

Спірні правовідносини щодо оподаткування пенсій виникли при застосуванні наступних нормативно-правових актів України.

1. Закон України від 27.03.2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», набрав чинності 19.04.2014 року (далі – Закон України № 1166-VII), відповідно до абзаців 5,6 пункту 4 розділу 1 якого пункт 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) був доповнений новим підпунктом 164.2.19 такого змісту:

«164.2.19. суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

(пункт 164.2 До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються…)

2. Закон України від 28.12.2014 р. № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи в Україні», набрав чинності 01.01.2015 року (далі – Закон України № 71-VIII), відповідно до абзаців 13,14 пункту 32 розділу 1 якого підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПКУ був викладений у такій редакції:

«164.2.19. суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

3. Закон України від 02.06.2016 року № 1411-VIII «Про внесення змін до ПКУ щодо звільнення від оподаткування пенсій», набрав чинності 01.07.2016 року (далі – Закон України № 1411-VIII), відповідно до абзаців 1,2 пункту 1 розділу 1 якого абзац перший підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПКУ викладений у такій редакції:

«164.2.19. суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 у цій, останній редакції втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 від 27.02.2018 року.

4. Пункт 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПКУ року (на час спірних правовідносин у редакції Закону України № 71-VIII), відповідно до якого:

«Тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

1.1. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

1.2. Об’єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту».

Відповідно до вказаних норм платниками військового збору є фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, а об’єктом оподаткування є доходи, а саме загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Таким чином, військовий збір утримується з будь-якого доходу, з якого утримується ПДФО, а тому, оскільки моя пенсія у частині перевищення трьох розмірів мінімальної заробітної плати була включена до загального місячного оподатковуваного доходу, крім ПДФО з неї автоматично утримувався і військовий збір.

Даючи оцінку діям Відповідача, як протиправним, вважаю за необхідне у першу чергу звернути увагу суду на те, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року у справі № 1-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Таким чином, як зазначено у абзаці 3 пункту 4 описової частини цього Рішення, предметом розгляду Конституційного Суду України були положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПКУ у редакції, чинній на час розгляду справи Судом, а саме у редакції Закону України № 1411-VIII.

Звідси положення цієї норми ПКУ, на підставі якої здійснювались утримання з моєї пенсії, тобто, у редакції Закону України № 71-VIII, предметом розгляду Конституційного Суду України не були, оскільки були змінені Законом України № 1411-VIII, але вважаю, що, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року у справі № 1-р/2018 дана оцінка аналогічним правовідносинам, висновки, які викладені у цьому Рішенні, можливо використовувати під час вирішення мого спору з Відповідачем.

Вважаю дії Відповідача щодо утримання грошових коштів з моєї пенсії протиправними з наступних підстав.

1. Статтею 46 Конституції України передбачено, що:

«Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР:

«Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Відповідно до ст. 4 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:

Частина 1: «Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні».

Частина 3: «Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

… п. 5 - умови, норми та порядок пенсійного забезпечення…».

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII передбачено, що:

«Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом».

При цьому частиною 4 статті 8 цього ж Закону встановлено:

«Пенсії не підлягають оподаткуванню».

Згідно з вимогами ч. 3 статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 р. № 1789-XII «Про прокуратуру» (у редакції на час призначення пенсії), відповідно до якого з лютого 2006 року я отримую пенсію за вислугу років:

«Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше (…)».

Таким чином, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, а пенсії не підлягають оподаткуванню.

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 ПКУ:

«Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства».

Таким чином, Податковий кодекс України не відноситься до Законів України, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до абзаців 3,4,5 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року у справі № 1-р/2018, з урахуванням конституційних приписів, положень законодавства про пенсійне забезпечення в України, а також підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, що містить перелік доходів громадян, які підлягають оподаткуванню, до якого не включено пенсію, Суд дійшов висновку, що право на пенсійне забезпечення є складовою права на соціальний захист, не є заробітком громадян або іншим доходом, пов’язаним з будь-яким видом діяльності, тому пенсія – це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України, а тому оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів суперечить статті 46 Конституції України.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Основного Закону України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі статтею 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).

Питання щодо дотримання цих вимог Основного Закону України неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у Рішенні від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), Конституційний Суд України зазначив:

«Зміст прав і свобод - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».

Таким чином, внаслідок прийняття Закону України № 71-VIII відбулось звуження змісту та обсягу моїх існуючих прав, оскільки внаслідок застосування Відповідачем цього Закону відбулось зниження розміру моєї пенсії.

Крім вказаного Рішення № 8-рп/2005, про неможливість зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій Конституційний Суд України неодноразово наголошував, визнаючи неконституційними окремі положення законів, це Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17.03.2004 р. № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 01.12.2004 р. № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Введення воєнного або надзвичайного стану регламентоване п. 31 ч. 1 ст. 85 та п. 19 ст. 92 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 та від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007).

На час спірних правовідносин в Україні не було введено воєнного або надзвичайного стану, а тому звуження змісту та обсягу існуючих прав, зокрема, оподаткування пенсій, було неправомірним.

3. Відповідно до ч.1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до абзаців 9,10,11 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року у справі № 1-р/2018, принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правих норм, їх передбачуваності, а після запровадження у законодавстві України з 01.07.2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років до нього тричі вносились зміни, тому Суд прийшов до висновку, що встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 ст.164.2 ПКУ не відповідали ч.1 ст.8 Конституції України.

4. Абзац перший підпункту 164.2.19 ст.164.2 ПКУ визначав єдину умову для оподаткування пенсії – перевищення її розміру трьох розмірів мінімальної заробітної плати, тобто напряму пов’язував обов’язок громадянина платити ПДФО, виходячи виключно з його майнового стану, крім того, цей податок автоматично потягнув за собою утримання тільки з таких пенсіонерів ще і військового збору.

Відповідно до вимог ст. 24 Конституції України, «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (Рішення Конституційного Суду України від 12.04.2012 р. № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу).

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

17.07.1997 р. Законом України № 475/97-ВР ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р.

09.02.2006 р. Законом України № 3435-IV ратифікований Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаний від імені України 04.11.2000 року.

Отже, зазначені міжнародні норми є джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Статтею 14 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 12 встановлена заборона дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема, майнового стану, під час здійснення будь-якого передбаченого законом права, користування правами та свободами.

Крім того, дискримінація, тобто, обмеження осіб за їх ознаками, у тому числі, майнового стану, у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, або створення їм менш сприятливих умов або становища порівняно з іншими особами, заборонена статтею 6 Закону України від 06.09.2012 р. № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в України».

Дії Пенсійного фонду України щодо дискримінації пенсіонерів вже були предметом розгляду Європейського суду з прав людини, справа «Пічкур проти України» (заява №10441/06).

Відповідно до абзаців 6,8,9 підпункту 4.4 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року у справі № 1-р/2018, оподаткування пенсій, починаючи від певної суми є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану, застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення принципу рівності, а тому суперечить статті 21, частинам 1,2 статті 24 Конституції України.

5. Закон України № 71-VIII не містив вимоги про те, що він міг бути застосований до раніш призначених пенсій (як, наприклад, Закон України від 02.03.2015 р. № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»), а тому, в силу вимог ст. 58 Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, до раніш призначених пенсій він застосований бути не міг.

6. Прийняття Закону України № 71-VIII суперечило вимогам п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПКУ, відповідно яких одним з принципів податкового законодавства України декларується стабільність, а саме зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Проте, Закон України № 71-VIII, яким вищевказаний податок з пенсії був запроваджений, після набрання чинності, з 01.02.2015 року, був прийнятий Верховною Радою України 28.12.2014 року.

7. Статтею 4 ПКУ з метою захисту інтересів платника податків та дотримання законності у діяльності контролюючих органів, поряд з іншими, закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податків.

Так, підпунктом 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 цього Кодексу встановлений такий принцип податкового законодавства України, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У зв’язку з цим пункт 56.21 ст. 56 цього Кодексу зобов’язує контролюючий орган у таких випадках приймати рішення на користь платника податків.

Виходячи з цього, Відповідач мав застосувати норму Закону, яка передбачала, що пенсії не підлягають оподаткуванню.

Внаслідок викладених протиправних дій Відповідача мені була завдана шкода, яка полягає у невиплаті мені частини призначеної пенсії, а тому за захистом своїх прав та інтересів я змушений звернутись до суду».

На підставі викладеного позивач просить суд визнати протиправними дії Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо зменшення у період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року включно пенсії ОСОБА_1 внаслідок відрахування з неї податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15 %, у загальній сумі 14 248,18 грн., та військового збору у розмірі 1,5 %, у загальній сумі 1424,75 грн., а всього - на загальну суму 15 672,93 грн.; зобов’язати Шевченківське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя виплатити ОСОБА_1 грошові суми безпідставно утриманої у період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року включно пенсії у загальній сумі 15 672,93 грн.

У судовому засіданні позивач наполіг на позові, а представник відповідача надав на адресу суду відзив на адміністративний позов та у судовому засіданні підтвердив безпідставність та необґрунтованість вимог позивача.

Всебічно з’ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено та знайшло своє підтвердження під час судового розгляду, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років з 01.02.2006 року.

У березні 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив повідомити про підстави вирахування з його пенсії коштів.

На заяву позивача відповідач листом від 23.03.2015 року повідомив позивачу, що з 01.01.2015 року змінено ставку податку на доходи фізичних осіб (15 %) та додатково нараховується військовий збір у розмірі 1,5 відсотків. Так, на виконання положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” № 71-VIII від 28.12.2014 р. у зв’язку із набранням чинності змін до Податкового кодексу України з 01.01.2015 р. податок на доходи фізичних осіб справляється з суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення. Базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654,00 грн. на місяць. З 01.01.2015 р. змінено ставку податку на доходи фізичних осіб: 15 відсотків, якщо база оподаткування місячного оподаткованого доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, та 20%, якщо база оподаткування в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати.

Натомість, суд не погоджується з такими діями відповідача з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 16-1 розділу ХХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (підпункт 1.3. пункту 16-1 розділу ХХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України).

Пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку є, зокрема фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 р. N 71-VIII, який набрав законної сили 01.01.2015 р., підпункт 164.2.19 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: "164.2.19. суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати".

Згідно з вимогами ч. 3 статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 р. № 1789-XII «Про прокуратуру» (у редакції на час призначення пенсії), відповідно до якого з лютого 2006 року позивач отримує пенсію за вислугу років:

«Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше …».

Пунктом 168.1.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку здійснюється податковим агентом.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України) (пункт 168.3 статті 168 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 167.1. ст. 167 Податкового кодексу України в редакції, що діяла з 01.01.2015 року, ставка податку становила 15 відсотків бази оподаткування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач з лютого 2015 року вираховував з пенсії позивача в частині, що перевищувала три розміри мінімальної заробітної плати, податок на дохід фізичних осіб в розмірі 15% та 1,5% військового збору, що, на думку позивача, є неправомірним. При цьому, з 01.07.2016 року було припинено утримання податку з пенсії з позивача.

З часу набрання чинності положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та пункту 16-1 розділу ХХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України та протягом 2015-2017 років ці положення були діючими, не визнавалися у встановленому законом порядку неконституційними.

27.02.2018 року Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2018 у справі №1-6/2018 за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Суд враховує, що Верховний Суд в постанові від 20 березня 2018 року у справі № 466/7720/16-а (провадження № К/9901/1468/17) дійшов до висновку, що "прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 у справі №1-6/2018 щодо визнання такими, що не відповідають Конституції України положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України не є підставою для скасування судових рішень та визнання протиправними дій відповідача щодо оподаткування пенсії позивача, оскільки відповідно до рішення від 27.02.2018 у справі №1-6/2018 положення статті 164 ПК України втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення".

Отже, відповідно до вказано висновку Верховного Суду порушене право позивача, факт порушення якого було встановлено Конституційним Судом України у рішенні від 27.02.2018 у справі № 1-6/2018, не підлягає поновленню.

Суд не погоджується із зазначеним висновком, який не відповідає завданню адміністративного судочинства, вказаному у ч. 1 ст. 2 КАС України, що полягає у ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Так, суд враховує, що п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України встановлено, що підставами для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Аналогічна за змістом норма була передбачена п. 5 ч. 2 ст. 245 КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, яким було встановлено, що підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону України, іншого акта (їх окремих положень) або надане Конституційним Судом України офіційне тлумачення положень Конституції України, що є відмінним від того, як їх застосував суд при вирішенні справи.

Також відповідно до ч. 5 ст. 9 КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, було встановлено, що у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Пунктом 3 ч. 1 ст. 156 КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, було передбачено, що суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною 3 ст. 7 КАС України встановлено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, висновки Конституційного Суду України, що викладені у рішенні від 27.02.2018 року №1-р/2018 у справі №1-6/2018 щодо неконституційності абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України поширюються також і на спірні правовідносини у цій справі, що виникли до прийняття цього рішення, адже лише констатація того, що Закон суперечив Конституції України неможна вважати належним та ефективним засобом правового захисту.

Так, у пп. 4.1 п. 4 рішення від 27.02.2018 року №1-р/2018 у справі №1-6/2018 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України встановлено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (стаття 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України). Основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується, зокрема, загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційні приписи, передбачені статтями 1, 3, 8, 21, частиною першою статті 24, статтею 46 Основного Закону України, забезпечують реалізацію прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на пенсійне забезпечення, правові гарантії, правову визначеність і пов’язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки вчинених ними дій і бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях стосовно того, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізовано в повному обсязі.

Відповідно до пп. 4.3 п. 4 рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 у справі №1-6/2018 в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України).

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Беручи до уваги наведене, Конституційний Суд України вважає, що у сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого забезпечується пропорційне співвідношення між страховими внесками та призначеним розміром пенсійних виплат, а застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію у повному обсязі.

У законодавстві про пенсійне забезпечення в Україні таке співвідношення досягається встановленням залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) застрахованої особи, тобто від загальної суми сплачених за застраховану особу страхових внесків протягом всього періоду роботи, що передував призначенню або перерахунку пенсії (стаття 7 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", статті 19, 20, 21, 29, 30, 31, 32, 44, 45, 49, 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Саме тому запровадження її оподаткування, починаючи з певного її розміру, порушує справедливий підхід до встановлення пенсії, оскільки призводить до зменшення її фактичного розміру, який встановлюється з урахуванням співвідношення між тривалістю страхового стажу та розміром заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов’язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

У Доповіді "Верховенство права", яка схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов’язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов’язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "законних очікувань") (пункт 48).

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.

Після запровадження у законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. За таких обставин особи, які мають право на пенсійні виплати, об’єктивно не могли бути впевненими у своїх правомірних очікуваннях щодо стабільності правового регулювання у цій сфері.

Отже, встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006р. Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003 р.).

У Рішенні від 26 червня 2014 року в справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52).

Позивачу з лютого 2006 року призначено пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії не підлягають оподаткуванню.

Отже, позивач мав законні сподівання на отримання пенсії за віком без відрахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Входячи з аналізу наведених норм, а також те, що пенсія позивачу призначена з лютого 2006 року, тобто до внесення змін до Податкового колеусу України в частині оподаткування пенсій, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача на отримання пенсії в належному розмірі є визнання неправомірними дій відповідача щодо утримання з пенсії позивача податку з доходів фізичних осіб та військового збору, та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії без утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з урахуванням раніше здійснених виплат пенсії за період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року. В іншій частині позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 9, 12, 13, 72-79, 132, 139, 143, 241-246, 257, 263, 295, п.10,15.5 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (місце знаходження: вул. Карпенко-Карого, 25-а, м. Запоріжжя; код ЄДРПОУ - 41248959) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.

Визнати дії Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо утримання з пенсії за вислугу років ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб та військового збору неправомірними.

Зобов’язати Шевченківське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком без утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з урахуванням раніше здійснених виплат пенсії за період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Роз’яснити учасникам справи, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.В. Зарютін

07.06.18